Рішення № 100052095, 01.10.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 жовтня 2021 року м. Мукачево Справа №303/5652/21

2/303/1612/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів: (1) Мукачівської міської ради у Закарпатській області;

(2) ОСОБА_2

про визнання протиправним та скасування рішення сесії Мукачівської міської ради, скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію речового права на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про:

- визнання протиправним та скасування рішення 54 сесії Мукачівської міської ради 7 скликання від 28 лютого 2019 року №1326 про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 площею 0,0496 га (кадастровий номер 2110400000:01:002:1127) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (надалі – Рішення);

- скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:002:1127, що була зареєстрована державним кадастровим реєстратором відповідно до Закону України «Про державний земельний кадастр»;

- скасування запису про державну реєстрацію речового права на земельну ділянку за кадастровим номером 2110400000:01:002:1127, що була проведена згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що позивач являється співвласником квартири АДРЕСА_2 . В свою чергу, ОСОБА_2 на підставі Рішення передана у власність земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,496 га, кадастровий номер 2110400000:01:002:1127 (надалі – Земельна ділянка). Вказане Рішення вважає протиправним, оскільки Земельна ділянка передана відповідачу (2) за рахунок земель багатоквартирного будинковолодіння АДРЕСА_1 , з порушенням вимог статтей 42, 89 Земельного кодексу України, а також Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Нормативно – правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст.ст. 42, 89 Земельного кодексу України та Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Від уповноваженого представника відповідача (1) до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він висловив свою незгоду із заявленим позовом. Зазначає, що належну ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 було виділено в окреме нерухоме майно та присвоєно окрему юридичну адресу: АДРЕСА_1 . В подальшому, за зверненням ОСОБА_2 , на підставі Рішення останній передано у власність Земельну ділянку. Також зазначає, що станом на 2017 рік спірна Земельна ділянка перебувала в комунальній власності Мукачівської міської територіальної громади, внаслідок чого Мукачівська міська рада в межах своєї компетенції прийняла рішення про передачу Земельної ділянки у власність відповідачу (2). Крім того, Земельна ділянка була відведена під окреме будинковолодіння 53Ж за рахунок земель комунальної власності, тому відсутні підстави для погодження відповідних меж земельної ділянки з співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Відповідач (2) відзив на позовну заяву не подала.

На підставі ухвали суду від 17 серпня 2021 року відкрито провадження у справі та визначено проведення її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та за наявними у ній матеріалами, тому справа розглядається судом без фактичної присутності у судовому засіданні учасників судового процесу, тобто з урахуванням особливостей, регламентованих статтею 279 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що на підставі частини першої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом п. «г» частини третьої ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення порушення прав позивача щодо користування спірною земельною ділянкою та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновлення порушеного права у контексті із вимогами за предметом позову (при наявності порушень прав).

2. Не оспорюється учасниками справи той факт, що матеріально-правовим об`єктом, з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме: Земельна ділянка, яка передана у власність відповідачу (2).

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин пов`язаних із земельною ділянкою суд наводить наступні обставини справи.

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 5 жовтня 1999 року є співвласником квартири АДРЕСА_2 (а.с. 12).

Відповідно до даних витягу з рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 28.03.2017 № 75, з метою виділення в окремі об`єкти нерухомого майна, житловому будинку літери В, загальною площею 75,40 кв.м, житловою площею 36,60 кв.м з належними до нього надвірними спорудами, які розташовані на земельній ділянці площею 485 кв.м на території домоволодіння по АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_2 , присвоєно окремі поштові адреси - АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з даними витягу з рішення 50 сесії 7 скликання Мукачівської міської ради від 29.11.2018 № 1223 відповідачу (2) надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни конфігурації та площі земельної ділянки на АДРЕСА_1 , орієнтована площа 0,0496 га (а.с. 25).

На підставі рішенням 54 сесії Мукачівської міської ради 7 скликання від 28 лютого 2019 року № 1326 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 2110400000:01:002:1127 на АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Відповідно до інформаційної довідки КП «Мукачівське МБТІ та ЕО» від 03.05.2018 року № 57-вих, в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 станом на 01.01.2013 року зареєстровано шість квартир: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_3 та нежитлове вбудоване приміщення №1.

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частини першої статті 374 Цивільного кодексу України та статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно зі статтею 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, в тому числі на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (далі – Кодекс) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 121 Кодексу передбачено, що громадяни України мають право на безкоштовну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

У відповідності до положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі ст.ст. 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю.

Враховуючи вищенаведені норми, слід зробити висновок, що законом передбачено прийняття рішення на сесії міської ради, як спосіб волевиявлення ради щодо регулювання земельних відносин.

Разом з тим, частиною другою статті 152 Кодексу передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої ст. 155 Кодексу у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина п`ята стаття 158 Кодексу).

Таким чином, ОСОБА_1 як землекористувач, має право на звернення до суду за захистом порушеного, не визнаного або оспорюваного права.

Передаючи на розгляд даний позов щодо визнання незаконними та скасування Рішення ОСОБА_1 посилається на те, що він є співвласником квартири АДРЕСА_2 , а передання у власність відповідачу (2) спірної Земельної ділянки порушує його права як співвласника багатоквартирного будинку.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до інформаційної довідки КП «Мукачівське МБТІ та ЕО» від 03.05.2018 року № 57-вих, в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 станом на 01.01.2013 року зареєстровано шість квартир: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_3 та нежитлове вбудоване приміщення №1.

В свою чергу, за будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 1361 кв. м, що підтверджується генеральним планом (схема) (а.с. 17, зворот).

Крім того, з відповіді Комунального підприємства «Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 28.02.2020 №45-вих (а.с. 18) вбачається, що інвентарна справа на багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 була сформована в 1975 році. У матеріалах технічної документації («Решение исполкома Мукачевского городского Совета депутатов трудящих ся от 30 мая 1953 года №195» та в «Заключении 1953 года о регистарции документов на право пользования земельным участком АДРЕСА_9 » зазначено площу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_9 (нова назва

Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

Так, відповідно до статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Згідно з п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з пунктом 5 статті 10 Закону від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється в порядку та на умовах, передбачених частиною третьою статті 42 ЗК, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Якщо в жилому будинку приватизовано частину квартир, питання про користування прибудинковою територією вирішується відповідно до положень частини третьої статті 88 ЗК, тобто шляхом отримання в користування її частини, що відповідає частці приватизованих квартир та інших приміщень у вартості будинку і споруд. При цьому розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 Земельного кодексу України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Аналогічний за змістом висновок викладений в постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року по справі № 263/68/17, провадження № 61-13354св18.

Тобто суб`єктом права власності на прибудинкову територію може бути виключно об`єднання власників багатоквартирного будинку.

До вказаного переліку можливих суб`єктів права власності на прибудинкову територію не входять ні інші юридичні особи, ні окремо фізичні особи.

Таким чином, спірна Земельна ділянка, яка, до прийняття оспорюваного за предметом позову рішення, належала до земель комунальної власності не могла бути передана у власність позивачу, оскільки суб`єктами права власності не неї можуть виступати тільки співвласники багатоквартирного житлового будинку.

Враховуючи викладене, Рішення, на підставі якого було передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:002:1127 по АДРЕСА_1 підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням статті 42 Земельного кодексу України. Також ним порушуються права позивача як співвласника багатоквартирного будинку щодо можливості користування прибудинковою територією багатоквартирного будинку, наслідком чого є також скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Водночас доводи представника органу місцевого самоврядування відносно того, що ОСОБА_2 на праві власності належить окремий об`єкт нерухомості на прибудинковій території багатоквартирного будинку, у зв`язку з чим до неї, на підставі статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, перейшло право користування земельною ділянкою не заслуговують на увагу, оскільки відповідно змісту вказаних у них норм, до особи, яка набула право власності на квартиру у багатоквартирному будинку, право користування на земельну ділянку не переходить.

В свою чергу, вимога позивача про скасування запису про державну реєстрацію права на Земельну ділянку, задоволенню не підлягає з огляду наступне.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з статтею 11 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною другою статті 26 Закону (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Разом з тим, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи викладене, на час ухвалення судового рішення по справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому доводи позивача про необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права судом відхиляються.

Отже, за змістом Закону виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 16.09.2020 у справі №352/1021/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження №61-13586св20).

В свою чергу, судове рішення у даній справі ухвалюється під час дії нової редакції ст. 26 названого вище Закону.

Поряд з цим, слід зазначити, що скасування законних підстав набуття права власності на Земельну ділянку позбавляє запис про державну реєстрацію права власності самостійного правового значення.

Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 465/249/15-а.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 19, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 – задоволити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення 54 сесії Мукачівської міської ради 7 скликання від 28 лютого 2019 року №1326 про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1 площею 0,0496 га (кадастровий номер 2110400000:01:002:1127) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

3. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:002:1127.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

5. Стягнути з Мукачівської міської ради на користь ОСОБА_1 908,00 гривень сплаченого судового зору.

5.1. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 гривень сплаченого судового зору.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

8. Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_10 , паспорт № НОМЕР_1 ).

Відповідачі: (1) Мукачівська міська рада (м.Мукачево, пл.Духновича,2, код ЄДРПОУ 38625180);

(2) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_7 ).

Суддя В.В. Кость