Рішення № 10004996, 18.05.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.05.2010                                                             Справа № 12/46

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Фарма Лайф”, м. Львів

до відповідача комунального підприємства „Центральної районної аптеки № 95” Закарпатського обласного виробничого об’єднання „Фармація”, с. Пийтерфолфо Виноградівського району

про стягнення заборгованості в сумі 13110,43 грн. (в т. ч. 10838,55 грн. –основного боргу; 1148,09 грн. –пені; 197,81грн. –3% річних та 925,98 грн. –інфляційних збитків).

Суддя Тисянчин В. М.

          Представники:

Від позивача –Божко Ю. Л., (представник за довіреністю № 16/10 від 14.01.2010 року)

Від відповідача –не з’явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Фарма Лайф”, м. Львів до комунального підприємства „Центральної районної аптеки № 95” Закарпатського обласного виробничого об’єднання „Фармація”, с. Пийтерфолфо Виноградівського району про стягнення заборгованості в сумі 13110,43 грн. (в т. ч. 10838,55 грн. –основного боргу; 1148,09 грн. –пені; 197,81 грн. –3% річних та 925,98 грн. –інфляційних збитків).

          Представнику позивача роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

          Позивач підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

                    Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

           продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/46

від 18.05.2010 року

Судом здійснені заходи щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом процесуальних дій, чим виконано підпункти 4, 5 пункту 3.5.1 та 3.5.11 „Інструкції з діловодства щодо порядку направлення учасникам процесу процесуальних документів та оформлення відмітки про їх відправку” від 10.12.2002 року № 75 (Інформаційний лист ВГСУ від 02.06.2006 року № 01-8/12/28).

          Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

          У п.11 інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2007 року № 01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

          Водночас законодавство України, в т. ч. ГПК України, не зобов’язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою ст. 93 ЦК України) та зазначити таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

          В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи –учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників судового процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

          Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості їх участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь –яких доказів про відсутність боргу.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні – завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола суб’єктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/46

від 18.05.2010 року

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 10838,55 грн. –основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору № 1525 від 24.06.2009 року, товар (медикаменти та вироби медичного призначення), підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- накладними за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року;

- карткою взаєморозрахунків станом на 21.04.2010 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

          Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

          У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов’язання –кредитор вправі вимагати виконання обов’язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов’язань у відносинах. Підставою виникнення зобов’язання є юридичний факт.

          В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли

зобов’язальні відносини між сторонами, є поставка товару (медикаментів та виробів медичного призначення) (ст. 11 ЦК України).

          Отже, обов’язок відповідача оплатити вартість поставленого товару (медикаментів та виробів медичного призначення) є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Між тим, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/46

від 18.05.2010 року

Відтак, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% –річних від простроченої суми (п. 2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині

стягнення 197,81 грн. –3% річних та 925,98 грн. –інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, відповідачу відповідно до п. 8.2 укладеного договору нарахована до сплати пеня в розмірі 1148,09 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258, ст. ст. 546, 548, 610, 611 ЦК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, судом визнано обґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що заслуговують на увагу суду.

Однак, з огляду підстав, що заслуговують на увагу суду (нетривалості існування боргу, відсутність значних збитків спричинених відповідачем позивачу, застосування судом інших додаткових нарахувань (3% річних та інфляційних збитків), зменшення обсягів продажу лікарських і фармацевтичних засобів і т.п.), суд, як виняток, обмежує розмір стягуваної пені до 574,045 грн. (п. 3 ст. 83 ГПК України, ст.ст. 3 (п. 6), 509 (п.3) ЦК України).

          Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб’єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов’язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

          При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно –державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де

не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/46

від 18.05.2010 року

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При

цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.           Позов задоволити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства „Центральна районна аптека № 95” Закарпатського обласного виробничого об’єднання „Фармація” (с. Пийтерфолфо Виноградівського району, вул. Паладська, 3; код34154553) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Фарма Лайф” (м. Львів, вул. Данила Апостола, 2; код 20810310) суму 10838,55 (десять тисяч вісімсот тридцять вісім грн. 55 коп.) –основного боргу; 574,045 (п’ятсот сімдесят чотири грн. 045 коп.) –пені; 197,81 (сто дев’яносто сім грн. 81 коп.) –3 % річних; 925,98 (дев’ятсот двадцять п’ять грн. 98 коп.) –інфляційних збитків та 135 (сто тридцять п’ять грн.) –у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) – у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3. В частині позову про стягнення пені в розмірі 574,045 грн. –відмовити

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.