Ухвала суду № 100049433, 01.10.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

УХВАЛА

"01" жовтня 2021 р. Cправа № 902/974/21

Господарський суд Вінницької області у складі судді Міліціанова Р.В., розглянувши матеріали

за заявою: Ладижинської міської ради, вул. П.Кравчика, 4, м. Ладижин, Гайсинський р-н, Вінницька обл., 24321

про вжиття заходів забезпечення до подачі позову

В С Т А Н О В И В :

30.09.2021 року до Господарського суду Вінницької області від Ладижинської міської ради надійшла заява № 2.1-12/1955 від 27.09.2021 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту (тимчасового позбавлення права на відчуження майна) на об`єкт нерухомого майна, який належать на праві власності ТОВ "Сансара", а саме майновий комплекс будівель та споруд загальною площею 518,5 кв.м., який розташований за адресою: індекс 24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Наконечного, 170.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2021 року заяву Ладижинської міської ради передано на розгляд судді Міліціанову Р.В.

Розглянувши Ладижинської міської ради № 2.1-12/1955 від 27.09.2021 року про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Процесуальним законом не визначено особливої форми заяви про забезпечення позову, яка подається до моменту звернення з відповідним позов до суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

За приписами ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.ст. 76-78 ГПК України).

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, заявник посилається на ту обставину, що Ладижинська міська рада має намір звернутись до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Екатерина.", Товариства з обмеженою "Сансара", Ободівської сільської ради Вінницької області про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності на майновий комплекс будівель та споруд, загальною площею 518,5 кв.м., що розташований за адресою вул. Наконечного, 170 в м. Ладижин, Вінницької області.

Так, 23.03.2021 року Господарським судом Вінницької області було прийнято рішення в справі № 902/1026/20 за позовом Ладижинської міської ради до приватного підприємства "Екатерина." про стягнення 101 514,32 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, площею 3 492 кв.м., на якій розташоване нерухоме майно підприємства в період з 01.02.2020 року по 01.10.2020 року.

Даним рішенням суду, яке набуло законної сили 29.07.2021 року відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду, позовні вимоги Ладижинської міської ради були задоволені в повному обсязі.

17.08.2021 року судом видано відповідний наказ про примусове виконання вищезазначеного судового рішення.

13.09.2021 року Ладижинським міським відділом державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрито виконавче провадження № 66800899 щодо примусового стягнення з боржника ПП "Екатерина." на користь Ладижинської міської ради 101514,32 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

В жовтні 2020 року, разом із подачею позовної заяви про стягнення з ПП "Екатерина." 101514,32 грн. безпідставно збережених коштів, Ладижинська міська рада також подавала до суду заяву про забезпечення вищевказаного позову шляхом накладання арешту (тимчасове позбавлення права на відчуження) на майновий комплекс будівель та споруд по вул. Наконечного, 170 в м. Ладижин.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 19.10.2020 року, залишеною в силі постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року, відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову. Рішення судів мотивовані тим, що заявником не доведено, як саме невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист оспорюваних прав позивача - Ладижинської міської ради.

Під час підготовки звернення до виконавчої служби з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 273570995 від 07.09.2021 року) стало відомо про те, що майновий комплекс будівель та споруд по вул. Наконечного, 170 в м. Ладижин був відчужений ПП "Екатерина.", шляхом внесення його в статутний фонд ТОВ "Сансара".

04.08.2021 року директором ПП "Екатерина." Романюк А.О. та директором ТОВ "Сансара" Романюком О.В. було підписано відповідний акт № б/н приймання-передачі даного нерухомого майна.

На підставі зазначеного акту приймання-передачі 06.08.2021 року державний реєстратор Ободівської сільської ради Вінницької області Солієва Л.В. здійснила державну реєстрацію права власності на майновий комплекс будівель та споруд загальною площею 518,5 кв.м. по вул. Наконечного, 170 в м. Ладижин за ТОВ "Сансара".

В рамках виконавчого провадження № 66800899 про стягнення 101 514,32 грн, на запит виконавчої служби № 114031830 від 13.09.2021 року була отримана відповідь від Міністерства внутрішніх справ України про те, що за ПП "Екатерина." транспортні засоби не зареєстровані. З відповіді Державної фіскальної служби України від 13.09.2021 року на запит виконавчої служби стало відомо, що дане підприємство не має розрахункових рахунків у банках та інших фінансових установах. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 274182236 від 10.09.2021 року інше нерухоме майно у ПП "Екатерина." відсутнє.

Єдиним можливим способом виконання судового рішення була реалізація державною виконавчою службою об`єкту нерухомого майна - комплексу будівель та споруд (кафе-бар), загальною площею 518,5 кв.м., за адресою вул. Наконечного, 170 в м. Ладижин, Вінницької області, який перебував у власності ПП "Екатерина." в період з 29.01.2020 року по 06.08.2021 року (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 211066521 від 02.06.2020 р.).

На думку заявника, у зв`язку з відмовою судів у накладенні арешту на дане майно, внаслідок чого підприємство його відчужило, Ладижинська міська рада на даний момент фактично позбавлена можливості поновлення свого порушеного права та стягнення з боржника до місцевого бюджету коштів в сумі 101 514,32 грн. та змушена звертатись до суду з новим позовом про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації права власності на даний об`єкт за ТОВ "Сансара" та повернення його у власність ПП "Екатерина".

Заявник в якості підстави для звернення до суду з даною заявою про забезпечення позову посилається на те, що на даний час існує реальна ймовірність подальшого відчуження спірного майна на користь третіх осіб, що в свою чергу ускладнить чи унеможливить в подальшому виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 23.03.2021 року, позбавить Ладижинську міську раду права на ефективний захист її порушених прав.

Посилаючись на наведені обставини, заявник просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту (тимчасового позбавлення права на відчуження майна) на об`єкт нерухомого майна, який належать на праві власності ТОВ "Сансара", а саме майновий комплекс будівель та споруд загальною площею 518,5 кв.м., який розташований за адресою: індекс 24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Наконечного, 170.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову.

За приписами ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Слід зазначити, що з огляду на положення ст. ст. 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно із ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб як наслідок, у випадку прийняття рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Надавши оцінку матеріалам заяви про забезпечення позову, суд зазначає, що посилання заявника на можливе утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду мотивовані наведеними вище обставинами безумовно та переконливо не свідчить про наявність достатньо обґрунтованого припущення стосовно можливості невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття такого заходу забезпечення позову, позаяк позивачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та беззаперечних доказів в розумінні ст.ст. 76-78 ГПК України на підтвердження своїх доводів, зокрема, щодо ймовірності подальшої реалізації майна чи здійснення активних дій, спрямованих на відчуження належного ТОВ "Сансара" майна, що в свою чергу ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

Самі лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження майна без наведення відповідного обґрунтування підтвердженого доказами не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Крім того, як вбачається зі змісту поданої заяви про забезпечення позову до його подання, заявник обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення ймовірним ускладненням чи унеможливленням в подальшому виконання вже існуючого рішення Господарського суду Вінницької області від 23.03.2021 року у справі № 902/1026/20, в межах якої заявником вже було подано заяву про забезпечення позову та у задоволенні якої судом було відмовлено.

Тобто, заява не містить належних доказів на підтвердження обставин не неможливості чи утруднення виконання рішення суду, яке буде винесено у справі майбутнім за позовом, про намір подання якого зазначає заявник у заяві про забезпечення позову.

Суд також наголошує, що невжиття заходів забезпечення позову в рамках інших судових справ, не є достатньо підставою для застосування таких заходів при вирішенні поєднаних спорів.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 139 ГПК України, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Отже, відповідна заява повинна бути належним чином обгрунтована.

З огляду на звернення із заявою до подачі позову, заявник повинен належним чином обґрунтувати обставини, що у вжитті заходів забезпечення існує нагальна потреба.

Крім того, заявник має надати достатні докази на підтвердження тих фактів, що його права уже порушено або може бути порушено внаслідок не вжиття таких заходів.

Як правило порушенням прав наводяться з посиланням на норми матеріального права та фактичні обставини.

Однак, подана заява містить лише опис вирішення спору у справі № 902/1026/20, зокрема хронологію вирішення процесуальних питань та ухвалення судового рішення, відомостей про отримання виконавчого документа та його пред`явлення до виконання, обставини вчинення виконавчих дій.

Також, заявник не заперечує того факту, що станом на момент вчинення дій з відчуження нерухомого майна, будь яких заборон на вчинення відповідних дій не існувало.

Однак, окрім тверджень відносно неможливості задовольнити вимоги у межах виконавчого провадження за відсутності майнових активів, заява про забезпечення позову не містить жодних обґрунтувань у чому саме полягала протиправність дій юридичних осіб та які норми законодавства було порушено.

Відтак неодноразове відчуження нерухомого майна, за відсутності прямих заборон на вчинення таких дій, не може стати підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Тому, суду не відомо які саме підстави майбутнього позову та які права заявника неможливо буде відновити у випадку не вжиття заходів забезпечення позову.

Заявником також не наведено обставин не можливості накладення арешту на нерухоме майно в рамках виконавчого провадження.

Суд звертає увагу заявника, що не своєчасне звернення з відповідними заявами у межах виконання судових рішень не може слугувати підставою для вжиття заходів забезпечення позову у іншій судовій справі.

Отже, заява Ладижинської міської ради про вжиття заходів забезпечення до подачі позову не обґрунтована належними та допустимими засобами доказування, не містить достатніх відомостей, передбачених ст. ст. 136, 139, 140 ГПК України, встановлення яких необхідно для винесення відповідної ухвали суду.

Суд також враховує при вирішенні даного питання ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", згідно якої при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію захисту прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Судом констатовано не достатню обґрунтованість поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову, її не відповідність вимогам ГПК України в частині доведення обставин того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Тому, застосування заходів забезпечення позову, про що просить заявник, свідчитиме про невиправдане та непропорційне втручання судового органу у мирне володіння нерухомим суб`єкта господарювання.

Отже, вжиття заходів забезпечення позову не відповідатиме приписам Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод, зокрема Першого Протоколу, та практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Відхиляючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову суд також зауважує, що клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінились певні обставини.

Тобто, на заяви про забезпечення позову, у задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 136, 140, 233, 234, 235, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Відмовити повністю у задоволенні заяви Ладижинської міської ради (вул. П. Кравчика, 4, м. Ладижин, Гайсинський р-н, Вінницька обл., 24321) № 2.1-12/1955 від 27.09.2021 року про вжиття заходів забезпечення до подачі позову шляхом накладення арешту (тимчасового позбавлення права на відчуження майна) на об`єкт нерухомого майна, який належать на праві власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сансара" (24320, Вінницька область, місто Ладижин, вулиця Карла Маркса, будинок 2Б, код - 33714510), а саме майновий комплекс будівель та споруд загальною площею 518,5 кв.м., який розташований за адресою: індекс 24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Наконечного, 170.

2. Копію ухвали направити учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення та засобами електронного зв`язку, за наступними електронними адресами: ladrada.gov@gmail.com, mail@ladrada.gov.ua.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 01.10.2021 року.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити ухвалу суду протягом 10 днів з дня складення судового рішення (ухвали) шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Північно - західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 – заявнику (вул. П.Кравчика, 4, м. Ладижин, Гайсинський р-н, Вінницька обл., 24321)

3 - ТОВ "Сансара" (24320, Вінницька область, місто Ладижин, вулиця Карла Маркса, будинок 2Б)