Рішення № 10004754, 14.05.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.05.2010                                                             Справа № 16/78

За позовом                    Відкритого акціонерного товариства „Будівельний комплекс”, м. Ужгород

до відповідача          Спільного українсько-словацького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Фем-інвест”, м.Ужгород

про                               стягнення суми 15299,91 грн.

Головуючий суддя           Л.М.Якимчук

Представники:

від позивача - Олійник Є.П. - представник, довіреність від 14.04.2010;

від відповідача - Попюк М.І. - представник, довіреність від 09.01.2010.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Відкрите акціонерне товариство „Будівельний комплекс”, м. Ужгород звернувся з позовом до відповідача, спільного українсько-словацького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Фем-інвест”, м. Ужгород про стягнення суми 15299,91 грн., з яких: 13362,57 грн. збитки у розмірі сплаченого позивачем земельного податку за земельну ділянку, на якій розміщені об’єкти нерухомого майна, що належать відповідачу; 299,37 грн. 3% річних та 1630,97 грн. інфляційні (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 26.08.2009).

          Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідач з 13.10.2007 по теперішній час фактично використовує земельну ділянку площею 8992 м2 по вул. Гранітній, 14 м. Ужгорода, на якій розташовані об’єкти нерухомого майна, передані йому на підставі договору купівлі-продажу від 23.01.2007, проте не оформив земельну документацію на цю ділянку, а тому відповідно не сплачував земельний податок.

          У письмовому поясненні позивач обгрунтовував необхідність сплати земельного податку, на якому розташовані об"єкти нерухомого майна відповідача тим, що земельна ділянка площею 8992 м.кв. по вул. Гранітній,14 під вказаними об"єктами належить ВАТ "Будівельний комплекс" на підставі державного акту на право постійного користування землею серія І-ЗК №001246 від 29.12.2001, виданого Ужгородською міською радою, а відповідач до цього часу не переоформив право на цю ділянку.

          Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

          Згідно ч.3 ст.125 Земельного кодексу України, яка діяла на час укладення договору, відповідачу заборонялось приступати до фактичного використвання ділянки до виготовлення документу, що посвідчує право на неї та державної реєстрації.

          Отже, перехід права власності на об"єкти нерухомого майна - відбувся, а перехід права користування на земельну ділянку під ними - ні. Таким чином формально користувачем земельної ділянки залишився позивач - ВАТ "Будівельний комплекс".

          Відповідно до ст.5 Закону України "Про плату за землю" об"єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або у користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб"єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

          Статтею 13 Закону України "Про плату за землю" підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

          Оскільки відповідач не виконав свого обов"язку, встановленого ст.125 Земельного кодексу України, щодо реєстрації земельної ділянки, то в даних державного земельного кадастру містяться відомості про те, що користувачем земельної ділянки є ВАТ "Будівельний комплекс".

Відповідач у письмовому запереченні позовні вимоги не визнав, з огляду на наступне.

          В силу вимог ст.92 Земельного кодексу України відповідач не може набути за позивачем право користування земельною ділянкою під об"єктом нерухомості, заснованого на підставі Акту на право постійного користування серії І-ЗК №001246, так як таке може належати виключно державним та комунальним підприємствам. З огляду на це відповідач може набути права користування земельною ділянкою виключно на підставі договору оренди землі. В разі наявності такого права оренди у позивача можливо було б автоматично передати таке право набувачу - відповідачу у справі.

          Таке право оренди підлягає оформленню в порядку, визначеному ст.124 Земельного кодексу України та статті 16 Закону України "Про оренду землі". При цьому таке право виникає виключно на підставі рішення органу місцевого самоврядування як власника землі, а не бажання землекористувача.

          В матеріалах справи міститься копія Рішення Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 щодо надання згоди ТОВ "Фем-Інвест" на підготовку проекту відведення земельної ділянки в оренду. Наявність такого документу у справі свідчить про те, що виділення земельної ділянки під об"єктом нерухомості-будівлею відповідачу відбувається в порядку відводу згідно з вимогами ст.123 Земельного кодексу України.

          Проте, виділення земельної ділянки можливе лише в разі припинення права користування (позивача) на частину земельної ділянки, що має відношення до об"єкту нерухомості-будівлі. Порядок припинення права користування визначений ст.ст.141-144 та 149 Земельного кодексу України і можливий у двох формах: добровільної відмови або примусового вилучення на підставі рішення суду.

          Однак з часу відчуження об"єкту нерухомого майна-будівлі відповідачу і до цього часу позивач не відмовився від права користування земельною ділянкою під цим об"єктом.

          Щодо відшкодування позивачу земельного податку як збитків, то порядок відшкодування збитків землекористувачам визначений нормами спеціального законодавства, а саме, главою 24 Земельного кодексу України, а тому, на думку відповідача, наведені позивачем підстави для відшкодування збитків є сумнівними, оскільки такі не грунтуються на нормах законодавства і не доведені останнім.

          Також, за твердженням відповідача, відсутньою є вина, як необхідний елемент правопорушення.

Крім того, позивач з моменту переходу права власності на спірну земельну повинен був подати в органи податкової інспекції уточнюючий розрахунок та не сплачувати земельний податок. Тобто, саме бездіяльність позивача призвела до необхідності понесення ним витрат.

          У судовому засіданні оголошувались перерви з 15.04.2010 до 11.30год. 26.04.2010 та до 12:00год. 14.05.2010.

          Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані у ній докази, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, суд

                                         ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у спорі укладено договір купівлі-продажу від 23.01.2007, згідно умов якого позивач, Відкрите акціонерне товариство "Будівельний комплекс", передав у власність відповідача, Спільного українсько-словацького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фем-Інвест", нерухоме майно: будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Ужгород, вул.Гранітна, 14. Згідно план-схеми до договору, яка є його невід’ємною частиною, площа земельної ділянки під вказаними об"єктами становить 8992 м2.

Відповідно до п.2.1. договору вартість відчужуваного об’єкту становить 125000,00 грн. Відповідачем оплату згідно договору проведено у повному обсязі, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №198 від 18.05.07 на суму 25000,00 грн.; №766 від 10.08.07 на суму 20000,00 грн.; №803 від 20.09.07 на суму 30000,00 грн.; №826 від 12.10.07 на суму 50000,00 грн.

Отже, повна оплата здійснена відповідачем 12.10.2007, у зв"язку з чим 13.10.2007 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу.

Незважаючи на те, що відповідач з 13.10.2007 використовує земельну ділянку площею 8992 м.кв. по вул.Гранітній, 14 м.Ужгорода, на якій розташовані об’єкти нерухомого майна, передані йому на підставі договору купівлі-продажу, він не оформив земельну документацію на цю ділянку та відповідно не сплачував земельний податок.

Позивач вважає, що невиконання відповідачем обов’язку, передбаченого статтею 125 Земельного кодексу України, щодо оформлення землевпорядної документації, викликало необхідність подальшої сплати ним земельного податку як землекористувачем, внаслідок чого йому заподіяно збитки у сумі 13362,57 грн.

           Провівши правовий аналіз норм, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків з огляду на наступне.

                    Відповідно до статті 2 Закону України „Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 5 Закону України „Про плату за землю” визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів земельна ділянка площею 8992 м2 по вул. Гранітній, 14 м. Ужгорода, на якій розташовані об’єкти нерухомого майна, передані відповідачу відповідно до договору, належить позивачу на підставі виданого йому Ужгородською міською радою державного акту на право постійного користування землею серія І-ЗК №001246 від 29.12.2001.

          Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та частини 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" раніше видані державні акти на право постійного користування землею є чинними і підлягають зміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

          Отже, вказаний акт на право постійного користування є чинним.

Відповідно до частини 3 статті 377 Цивільного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

          Статтею 120 Земельного кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів у зв"язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27.04.2007, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, передбачалось, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

          Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу від 23.01.2007, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

          Правовий аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що виникнення права на об"єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права на землю, разом з тим, правочини, що тягнуть перехід права власності на об"єкт нерухомості одночасно є підставою для переходу права на землю, оформлення якого здійснюється у встановленому законом порядку.

Отже, право на землю у набувача виникає з моменту оформлення та реєстрації такого права.

Крім того, в силу вимог статті 92 Земельного кодексу України відповідач не може автоматично набути за позивачем право користування земельною ділянкою, оскільки таке може належати виключно державним та комунальним підприємствам, яким не є відповідач. Отже, відповідач повинен був оформити право на вказану земельну ділянку на інших умовах та зареєструвати його.

          Оскільки відповідач не провів оформлення права на земельну ділянку під придбаними об"єктами нерухомого майна та не здійснив його державну реєстрацію, позивач і надалі залишається постійним користувачем вказаної земельної ділянки.

          Відповідно до статті 15 Закону України „Про плату за землю” власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Статтею 13 Закону України „Про плату за землю” визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Таким чином, за позивачем як постійним користувачем земельної ділянки і на далі зберігається обов"язок сплачувати земельний податок, що ним фактично і зроблено. Так, позивачем за період з листопада 2007 року по травень 2009 року сплачено земельного податку на суму 13362,57грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№57 від 19.03.2008 на суму 2800,00грн.; №17 від 24.04.2008 на суму 3254,48грн.; №22085337 від 25.12.2007 на суму 6500,00грн.; №22085384 від 18.01.2008 на суму 4650,00грн.; №124 від 30.05.2008 на суму 3254,48грн.; №172 від 26.06.2008 на суму 3254,48грн.; №273 від 28.07.2008 на суму 3254,48грн.; №087 від 19.08.2008 на суму 3254,48грн.; №214 від 26.09.2008 на суму 3254,48грн.; №365 від 23.06.2009 на суму 1300,00грн.; №416 від 23.07.2009 на суму 3785,14грн.; №00131609 від 21.08.2009 на суму 3785,14грн.; №00131694 від 18.09.2009 на суму 3785,14грн.; №00131866 від 27.10.2009 на суму 3785,00грн.; №00131966 від 25.11.2009 на суму 3785,14грн.; №00132090 від 16.12.2009 на суму 6800,00грн.; №409 від 27.01.2010 на суму 3785,14грн.; №495 від 25.02.2010 на суму 4008,46грн.; №14 від 22.01.2009 на суму 3350,00грн.; №77 від 10.03.2009 на суму 6000,00грн.; №71 від 11.11.2008 на суму 4240,00грн.; №175 від 18.12.2008 на суму 2500,00грн.; №571 від 30.03.2010 на суму 4008,46грн.; №273 від 07.07.2009 на суму 3850,00грн.; №127 від 10.04.2009 на суму 3800,00грн.; №187 від 29.04.2009 на суму 3785,14грн., оформленими згідно вимог Постанови Національного банку України від 21.01.2004 №22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", а саме, скріплені підписами та печатками уповноважених осіб банку. Крім того, про сплату земельного податку позивачем свідчить довідка Державної податкової інспекції в м.Ужгороді №2494/10/190 від 22.04.2010 про відсутність заборгованості ВАТ "Будівельний комплекс" зі сплати земельного податку.

Вказані витрати позивач просить відшкодувати йому як збитки, оскільки земельною ділянкою фактично користувався відповідач, який ухилявся від сплати земельного податку, шляхом затягування процесу оформлення права на земельну ділянку, а чинне законодавство не передбачає звільнення землекористувачів від сплати податку в такому випадку.

Відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 220, 224, 225, 229 Господарського кодексу України боржник, що порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником (ст.224 Господарського кодексу України, ст. 22 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов’язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що витрати, пов’язані зі сплатою земельного податку позивачем за використання земельної ділянки, якою фактично користується відповідач, також відносяться до збитків.

Правовий аналіз норм, які регулюють питання цивільно-правової відповідальності дає підстави стверджувати, що її застосування можливе за наявності складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи, шкідливого результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.                     В даному випадку такі обставини мають місце, а саме, протиправна поведінка відповідача полягає у неоформленні права на земельну ділянку, яка перейшла в його користування, у зв"язку з переходом до нього права власності на будівлі, що на ній розміщені (бездіяльності); збитки у вигляді сплати позивачем земельного податку, у зв"язку з неоформленням відповідачем права на землю (причинний зв'язок); вина відповідача, яка полягає в ухиленні від сплати за користування земельною ділянкою.

          З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 13362,57 грн. збитків у розмірі сплаченого позивачем земельного податку за земельну ділянку під належними відповідачу об’єктами нерухомого майна, підлягає до задоволення.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність його вини у неоформленні права на землю, з огляду на наступне.

Відповідачем в обрунтування свого твердження надано суду витяг з рішення Ужгородської міської ради IV сесії V скликання від 17.10.08 №866, згідно п. 2.9 якого відповідачу надано дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 3,0401 га під виробничими будівлями та спорудами для їх обслуговування по вул. Гранітній, 14 (на умовах оренди), а також договір про надання послуг №01-Г від 12.09.08, а саме, на проведення топографо-геодезичних і картографічних вишукувань, виготовлення кадастрової справи, надання консультацій; договір про надання послуг №041108-01 ПВ від 04.11.08 на проведення землевпорядних робіт з виготовлення проекту відведення земельної ділянки в оренду. Проте, відповідачем не подано доказів про звернення до позивача з клопотанням про відмову від земельної ділянки, чи до органу місцевого самоврядування про звернення до суду про вилучення, відповідно до ст.ст.141-144 Земельного кодексу України, що унеможливлює оформлення за ним (відповідачем) права на землю.

Крім того, як свідчать матеріали справи, відповідач приступив до збору необхідних документів по оформленню права на землю майже через рік після укладення договору купівлі-продажу об"єкту, тоді як згідно вимог діючого на той час законодаства (ст.125 Земельного кодексу України), він не мав права приступити до використання земельної ділянки до оформлення права на неї та його реєстрації.

                    Також, позивач керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 299,37 грн. штрафних санкцій у розмірі 3% річних та 1630,97 грн. інфляційних втрат, однак, у їх задоволенні належить відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вказана стаття передбачає відповідальність за конкретне правопорушення - прострочення виконання грошового зобов"язання, а відтак не застосовується до зобов’язань, підставою виникнення яких є заподіяні збитки.                     Крім того, інфляційні та три проценти річних від простроченої суми не входять до складу та розміру збитків, встановленого статтею 225 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 133,62 грн. державного мита та 103,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 77, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

                    2. Стягнути зі Спільного українсько-словацького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Фем-Інвест” (м.Ужгород, вул. Гранітна, 14, код 31682629) на користь Відкритого акціонерного товариства „Будівельний комплекс” (м.Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 1, код 22098330) суму 13362,57 грн. збитків у розмірі сплаченого земельного податку, а також 133,62 грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 103,00 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити, судові витрати в цій частині покласти нак позивача.

Суддя                                                                                 Л.М.Якимчук