Рішення № 10004663, 29.04.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.04.2010                                                             Справа № 12/16

за позовом відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», м Київ в особі Цеху телекомунікаційних послуг № 7 Закарпатської філії відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», м. Мукачево

до відповідача Мукачівського учбово –виробничого підприємства «УТОС», м. Мукачево

про стягнення заборгованості в сумі 6717,01 грн. (в. т. ч. 4453,66 грн. –основного боргу; 227,25 грн. –пені; 240,59 грн. – 3 % річних та 1795,51 грн. –інфляційних збитків).

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача – Ісаєва М. В., (представник за довіреністю від 28.12.2009 року)

Від відповідача –Райчинець І. І., (представник за довіреністю № 67 від 22.03.2010 року)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов відкритим акціонерним товариством «Укртелеком», м Київ в особі Цеху телекомунікаційних послуг № 7 Закарпатської філії відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», м. Мукачево до Мукачівського учбово –виробничого підприємства «УТОС», м. Мукачево про стягнення заборгованості в сумі 6717,01 грн. (в. т. ч. 4453,66 грн. –основного боргу; 227,25 грн. –пені; 240,59 грн. – 3 % річних та 1795,51 грн. –інфляційних збитків).

Представникам сторін роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

          Подані сторонами в судовому засіданні документальні докази, їх аналіз та заява відповідача про застосування строків позовної давності, спонукали сторони спільною письмовою заявою (вх. № 05/1 –17 –3391 від 29.04.2010 року) визнати розмір існування боргу в межах 3 –х річного строку позовної давності, що складає 2969,25 грн.

          Водночас, представник відповідача з огляду на застосування строку позовної давності, реструктуризованість боргу –заперечив інфляційні збитки, річні та клопоче не стягувати пеню з огляду на статус відповідача, відсутність бюджетних дотацій на часткове утримання діяльності УТОС –підприємства –відповідача.

продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/16 від 29.04.2010 року

Розгляд справи неодноразово відкладався (ст.77 ГПК України).

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони, суд

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 2969,25 грн. –основного боргу щодо оплати за надані, згідно договору № 3 від 15.03.2001 року, послуги телефонного зв’язку за період з 01.12.2006 року по 31.12.2009 року підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- нарядами за 2006 –2007 роки;

- актами звірки за 2006 рік;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

          Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України та з урахуванням Закону України „Про телекомунікації” (ст. ст. 33, 36).

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов’язання –кредитор вправі вимагати виконання обов’язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов’язань у відносинах. Підставою виникнення зобов’язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов’язальні відносини між сторонами, є надання послуг телефонного зв’язку (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов’язок відповідача оплатити вартість наданих послуг телефонного зв’язку є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/16 від 29.04.2010 року

Відтак, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, відповідачу відповідно до п. 5.8 укладеного договору нарахована до сплати пеня в розмірі 227,25 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258 ЦК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, судом визнано обґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що заслуговують на увагу суду.

Однак, з огляду підстав, що заслуговують на увагу суду (відсутністю значних збитків спричинених відповідачем позивачу (добровільне визнання основного боргу, фінансовий стан сторін, стан бюджетного недофінансування відповідача з огляду його життєважливих потреб соціального статусу, свідчить про відсутність прямої вини відповідача), тому суд обмежує відповідно до п. 3 ст.ст. 509 ,551 ЦК України, як виняток, стягнення пені до 5 грн., а в решті вимог в цій частині позову належить відмовити.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення. Заявлені позовної вимоги в цій частині позову судом відхиляються з підстав застосування строку позовної давності в цій частині вимог, відсутності і заявлення уточнених розрахунків. Позаяк, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦК України). За таких обставин стягнення 3 % річних та інфляційних збитків було б неправомірним та несправедливим, через що у позові в цій частині вимог належить відмовити.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

          Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Втім, аналізуючи спірну ситуацію, коло доказів, відсутність належних доказів у позивача, зобов’язує суд констатувати про відсутність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі. При цьому суд керувався принципом справедливості у судовій практиці як правовою категорією відповідно до ч. 6 ст. 3 ЦК України та практикою ВГСУ від 17.06.2009 року у справі № 8/512/08 та того, що за правовою природою „проценти” та

продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/16

від 29.04.2010 року

„інфляційні збитки” у даній справі містять ознаки плати за користування „чужим” капіталом, тоді як позивачем надавались послуги.

Отже, наведене скеровує суд розмежувати лінію дослідження ліміту відповідальності за зобов’язаннями сторін у конфліктній справі при конкретних обставинах, як виняткових суб’єктів правовідносин, господарська діяльність яких невід’ємно пов’язана між собою і першочергово впливає на суспільно –державний фактор економічної стабільності, а тому вимагає від суду через призму наведеного оцінювати коло і силу доказів, вимог і заперечень сторін, беручи до уваги громадянську позицію сторін щодо сприйняття ступеня негативних наслідків їх віддзеркалення в дійсності після ухвалення судом рішення в даній справі щодо кожного із суб’єктів спірних відносин.

До того ж, вищенаведене в цілому не підсилює обгрунтування та доводи позивача в частині стягнення 3 % річних та інфляційних збитків.

Вирішуючи даний спір, застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально –правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загально –правових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійснення цивільних прав і обов’язків (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 19, ч. 4 ст. 26, ч. 2 ст. 300, ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобов’язальних відносинах (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права –у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2 –рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15 –рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори,

зокрема, норми моралі традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

продовження рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 12/16

від 29.04.2010 року

          Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

          Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача.

          Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Мукачівського учбово –виробничого підприємства «УТОС» (м. Мукачево, вул. Свалявська, 2 А; код 03967642) на користь відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», м Київ в особі Цеху телекомунікаційних послуг № 7 Закарпатської філії відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»(м. Мукачево, вул. Я. Мудрого, 9; код 25438186) суму 2969,25 (дві тисячі дев’ятсот шістдесят дев’ять грн. 25 коп.) –основного боргу; 5 (п’ять грн.) –пені та 102 (сто дві грн.) – у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.          В решті позову –відмовити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.