Рішення № 100044803, 30.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року м. Київ № 640/7122/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у Луганській областіпровизнання протиправними дій (бездіяльності), стягнення грошових коштів,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , адреса для листування (згідно позову): АДРЕСА_2 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління ДФС у Луганській області (адреса місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, буд. 72, ідентифікаційний код - 39591445) (надалі - відповідач або ГУ ДФС у Луганській області), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління ДФС у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації втрат доходів у розмірі сум утриманого з останнього податку на доходи фізичних осіб;

- стягнути з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у розмірі сум утриманого податку на доходи фізичних осіб за період з 16.06.2017 по 19.10.2017 у сумі 12 794,89 грн (дванадцять тисяч сімсот дев`яносто чотири гривні 89 копійок).

Мотивуючи позовні вимоги позивач наголошує, що вважає дії (бездіяльність) Головного управління ДФС у Луганській області щодо невиплати йому компенсації з податку на доходи фізичних осіб протиправними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/7122/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2020 заяву представника Головного управління ДФС у Луганській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

У відзиві відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу. За висновком відповідача спірні правовідносини з приводу виплати грошової компенсації втрат доходів мають вирішуватись нормативним актом вищої юридичної сили - Податковим кодексом України, в той час як Порядок № 44 не відповідає положенням кодексу. З 01.01.2017 до Податкового кодексу України внесено зміни, відповідно до яких не передбачено виплату компенсації втрат суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами рядового і начальницького складу податкової міліції.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 у період з 16.06.2017 по 19.10.2017 проходив службу у податковій міліції у Головному управлінні ДФС у Луганській області.

За вказаний період проходження служби в податковій міліції із сум грошового забезпечення позивача, які підлягали виплаті, було утримано податок з доходів фізичних осіб у сумі 12794,89 грн.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати компенсації утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (надалі по тесту також - грошова компенсація) визначається положеннями Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Пунктом 2 Порядку № 44 було визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

У свою чергу, з 03.06.2017 і на даний час зазначене положення Порядку № 44 викладене у наступній редакції, зокрема: грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За змістом пунктів 3-6 Порядку № 44 слідує, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (надалі по тексту також - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

При цьому, суд враховує те, що вказані правовідносини, починаючи з 01.01.2011 врегульовані також Податковим кодексом України.

Зокрема, у період до 01.01.2017 пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачав, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Наведена редакція правової норми Кодексу свідчить, що до 01.01.2017 особи рядового і начальницького складу органів податкової міліції були віднесені до відповідної категорії громадян, яким суми податку на доходи фізичних осіб, що утримувалися з їх грошового забезпечення, спрямовувалися на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.

Водночас, з 01.01.2017, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 № 1797-VIII, пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, а саме: суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Тобто, починаючи з 01.01.2017 особи рядового і начальницького складу органів податкової міліції виключені із переліку відповідної категорії громадян, яким суми податку на доходи фізичних осіб, що утримувалися з їх грошового забезпечення, спрямовуються на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Абзацом дев`ятим пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1797-VIII зобов`язано Кабінет Міністрів України, серед іншого, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Однак, станом на день звільнення позивача зі служби відповідні зміни щодо виключення осіб рядового і начальницького складу органів податкової міліції із переліку відповідної категорії громадян, не внесені до пункту 2 Порядку № 44.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Пунктом 5 статті 5 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до пункту 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Частиною третьою статті 7 КАС України визначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Спірні правовідносини врегульовано виключно нормами пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та положеннями Порядку № 44. Отже, оскільки згідно із ієрархією джерел права Закон це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу щодо інших актів, які повинні видаватись на основі Закону, для вирішення даної справи слід застосовувати саме пункту168.5 статті 168 Податкового кодексу України як правовий акт, положення якого мають вищу юридичну силу по відношенню до пункту 2 Порядку № 44.

Варто відзначити також й те, що Порядок № 44 не відповідає положенням Податкового кодексу України не тільки щодо пункту 2, але й в інших його положеннях, зокрема, пункт 3 містить посилання на Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», який втратив чинність 01.01.2011 з прийняттям Податкового кодексу України.

Не приведення приписів Порядку № 44 у відповідність до внесених Законом України №1797-VIII від 21.12.2016 змін до Податкового кодексу України в частині виключення певної категорії громадян з переліку осіб, які мають право на компенсацію, не є підставою розглядати цій Порядок як нормативно-правовий акт, який визначає особливості утримання і сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб для осіб рядового і начальницького складу податкової міліції.

Крім того, суд вважає безпідставним посилання скаржника на порушення статті 24 Конституції України в частині наявності дискримінації, оскільки нерозповсюдження дії норми щодо особливостей порядку утримання та сплати (перерахування) податку для певних категорій громадян на осіб рядового і начальницького складу податкової міліції - не вказує на дискримінаційне поводження відносно скаржника.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно застосовував положення пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, в редакції Закону №1797-VIII, при нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення працівника податкової міліції за період з 16.06.2017 по 19.10.2017.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 820/4516/18 та від 23.10.2019 у справі № 520/4613/19.

Зокрема, Верховний Суд у вказаних постановах зазначив, що передбачена пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України компенсація утриманої з грошового забезпечення (грошових винагород та інших виплат) суми податку на доходи фізичних осіб здійснюється за рахунок таких сум, тобто законодавцем встановлено особливості утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб для наведених у цьому пункту осіб. Тому спірні правовідносини врегульовано податковим законодавством, а саме - Податковим кодексом України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій (бездіяльність) Головного управління ДФС у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації втрат доходів у розмірі сум утриманого з останнього податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача судового збору у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Суддя К.С. Пащенко