Рішення № 100044294, 29.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2021 року м. Київ № 640/23576/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними рішень, дій,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернулась із позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (відповідач 1, ГУ ДПС у м. Києві), Державної податкової служби України (відповідач 2, ДПС України), в якій просить суд:

- визнати протиправним рішення про результати розгляду скарги № 37178/6/99-99-11-05-02-25 від 02.08.2019;

- визнати протиправним самостійно здійснене відповідачем 1 донарахування ЄСВ в інформаційній системі органу доходів і зборів ОСОБА_1 у розмірі 5307,54 грн;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-226618-17 від 16.05.2019;

- зобов`язати ГУ ДПС у м. Києві вилучити з інформаційної системи органу доходів і зборів інформацію про недоїмку, пеню, штрафні санкції, що були донараховані позивачу протиправно;

- зобов`язати ГУ ДПС у м. Києві повернути ОСОБА_1 надміру та/або помилково сплачену суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 6660,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що відповідач 1 нарахував подвійно ЄСВ як за діяльність фізичною-особою підприємцем, яку припинено у 2017 році, так і самозайнятою особою, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства. Згадані дії призвели до самовільного внесення до ІКПП інформації про заборгованість, нарахування штрафів та пені. Відповідач 2, у свою чергу, протиправно відмовив у задоволенні скарги позивача на оскаржувану вимогу.

Відповідач 1 із доводами позивача не погоджується, зазначає про обов`язок вчасно сплачувати ЄСВ. Додатково зазначив про те, що станом на 09.02.2018 в ІКП позивача помилково обліковувались автоматичні нарахування в розмірі 6336,00 грн, що було виправлено станом на 11.02.2020.

Станом на дату ухвалення даного рішення, жодної заяви по суті справи відповідачем 2 не надано.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 перебувала на обліку ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець до серпня 2017 року.

14.08.2017 діяльність позивача як фізичної особи-підприємця припинена за власним рішенням, про що свідчить запис в ЄДРПОУ.

Після згаданої дати, як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 діяла як самозайнята особа - адвокат та сплачувала ЄСВ у розмірі, не меншому за мінімальний.

У подальшому ГУ ДФС у м. Києві нараховано позивачу недоїмку з ЄСВ, що відображено в оскаржуваній вимозі № Ф-226618-17 від 16.05.2019.

Згаданим документом ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 30.04.2019 недоїмка складає 5307,54 грн.

Не погоджуючись зі згаданою вимогою, ОСОБА_1 звернулась до Державної фіскальної служби України зі скаргою від 01.07.2019. Листом останнього від 02.08.2019 позивача повідомлено про обов`язок вчасно сплачувати ЄСВ самозайнятими особами та про відсутність підстав для скасування вимоги.

Не погоджуючись з отриманою вимогою, рішенням, діями відповідача 1 позивач звернулась із позовною заявою. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п. п. 65.1, 65.2 ст. 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (пп. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України).

Отже, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі, коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є також особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту

Частина 3 ст. 4 вказаного Закону передбачає, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» убачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно зі статтею 178 Податкового кодексу України у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

За відомостями з ІКП позивача убачається, що останньою щокварталу сплачувався ЄСВ у розмірі, більшому за мінімальний. При цьому, як зазначено відповідачем, недоїмка зі сплати ЄСВ виникла, зокрема, за рахунок технічної помилки - автоматичного нарахування в ІКП на суму 6336,00 грн від 09.02.2018.

Згадане нарахування виправлено 11.02.2020 на підставі рішення про коригування нарахувань.

При цьому, Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає одну підставу для відкликання вимоги про сплату боргу (недоїмки).

За змістом п. 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вимога про сплату суми недоїмки, штрафних санкцій і пені вважається відкликаною у день прийняття податковим органом рішення про списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені.

Оскільки такого рішення відповідачем не приймалось, не зважаючи на коригування (зменшення) нарахувань 11.02.2020, оскаржувана вимога не відкликалась, натомість, є чинною.

Як вже зазначалось, протягом 2018 - 2020 років позивачем належним чином виконувався обов`язок зі сплати ЄСВ за незалежну професійну діяльність.

Таким чином, оскільки розмір вимоги про сплату боргу (недоїмки) повністю поглинається розміром помилкового нарахування, слід констатувати, що така недоїмка виникла також помилково.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що відповідач 1 визнає помилкове нарахування заборгованості з ЄСВ позивача, оскаржувана вимога направлена необґрунтовано, не містить об`єктивних відомостей про стан розрахунку позивача з бюджетом, натомість, є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно вимог про визнання протиправним самостійне нарахування ЄСВ та зобов`язання виключити такі суми з ІКП, слід зазначити наступне.

Наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (Інструкція № 449).

Відповідно до п. 1 Розділу ІІІ Інструкції № 449 база нарахування єдиного внеску та розміри єдиного внеску для платників, зазначених у частині першій статті 4 Закону, на яких поширюється дія цієї Інструкції, визначено статтею 7 Закону.

Як вже зазначалось, ПК України виключає можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (пп. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України).

Як з`ясовано судом, нарахування суми 6336,00 грн відбулось помилково, тобто, правових підстав для такого нарахування не було. При цьому, згадане помилкове нарахування стало підставою для виникнення недоїмки, сума якої включена до оскаржуваної вимоги.

За висновком суду, дії щодо такого нарахування, оскільки призвели до порушення права позивача, не можуть вважатись правомірними, навіть за умови їх автоматичного здійснення, натомість їх також слід визнати протиправними.

Згідно з п. 6 Розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили.

Наказом Міністерства фінансів України № 5 від 12.01.2021 затверджено Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (Порядок № 5).

Цей Порядок визначає правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (п. 1 Порядку № 5).

Розділом VII Порядку № 5 регламентовано відображення в інформаційній системі показників за результатами адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів.

За змістом п. 2 згаданого розділу інформація, яка відображена у рішенні суду про оскарження частини суми податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, заноситься юристом до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження.

Згідно з пп. 1 п. 4 Розділу V Порядку № 5 працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи. Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є:

скарга (заява) платника податків;

рішення про результати розгляду скарги (заяви);

ухвала суду про відкриття провадження;

рішення суду, прийняте по суті.

Залежно від інформації, яка завантажена в інформаційну систему з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, одночасно змінюється статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску та в ІКП відображається така інформація щодо оскарження донарахованих сум та прийнятих рішень відповідними органами:

інформація з рішення суду, прийнятого по суті.

Статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд»).

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться (пп. 2 п. 4 Розділу V Порядку № 5).

Зважаючи на те, що скасування рішення про збільшення грошового зобов`язання, зокрема, вимоги про сплату боргу (недоїмки), має наслідком вчинення відповідальними особами ДПС дій на приведення ІКП у відповідність, поміж іншого, з рішенням суду по суті справи, відсутні підстави для додаткового зобов`язання виключити суми протиправного боргу з ІКП.

Слід також звернути увагу на ту обставину, що ані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ані Інструкцією № 449 не передбачена можливість повернення надміру сплаченого ЄСВ.

Додатково суд звертає увагу на те, що переплату ЄСВ позивач допустив ще до отримання оскаржуваної вимоги, тобто, здійснив її добровільно.

Вирішуючи питання про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України № 37178/6/99-99-11-05-02-25 від 02.08.2019, суд виходить з наступного.

За змістом ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.

Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.

Згідно з частиною першою статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси інших осіб.

Виходячи із положень ст. 17 КАС України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

У свою чергу неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

В даному випадку, рішення ДФС України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для позивача, оскільки таке рішення не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

За таких обставин, згадане рішення не є джерелом порушеного права, а його скасування не призведе до поновлення порушенх прав позивача та виконання завдань адміністративного судочинства, з огляду на що, його задоволення є безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки позивач навів достатні обґрунтування для висновку про належне здійснення ним обов`язку щодо сплати ЄСВ, водночас, звертаючи увагу на частину вимог, які є безпідставними з огляду на викладене вище, суд убачає передумови для задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 72- 78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295- 297 КАС України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними рішень, дій задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо здійснення безпідставного нарахування суми ЄСВ ОСОБА_1 від 09.02.2018.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-226618-17 від 16.05.2019 на суму 5307,54 гривень.

4. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Головне управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ: 43141267).

Відповідач 2: Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська Площа, будинок 8, код ЄДРПОУ: 43005393).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко