Рішення № 100043956, 01.10.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2422/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язати вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просить:

- визнати незаконним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 28.04.2021 про нарахування йому пенсії без врахування до страхового стажу періоду роботи з 01.10.1991 по 31.12.1997;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області зарахувати йому, стаж роботи з 01.10.1991 по 31.12.1997;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок його пенсії з урахуванням стажу роботи з 01.10.1991 по 31.12.1997.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у квітні 2021 року він звернувся до відповідача з клопотанням про зарахування йому періодів з 01.10.1991 по 31.12.1997 до страхового стажу період роботи в МСП “Сервіс”, що перетворено в ТОВ “Сервіс ЛТД”. Для підтвердження страхового стажу була надана довідка в ТОВ “Сервіс ЛТД” про заробітну плату для обчислення пенсії з 01.10.1991 по 31.12.1997 роки. Однак, відповідач відмовив йому в зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу, оскільки запис у трудовій книжці про період роботи був вказаний по 1993 рік, а після запису про переведення на посаду директора в МСП “Сервіс”, подальші записи про роботу на момент призначення пенсії - відсутні.

Позивач вважає таку відмову необґрунтованою, оскільки відповідачем безпідставно не враховано період роботи в ТОВ “Сервіс ЛТД” з 01.10.1991 по 31.12.1997 роки, що підтверджується довідкою про заробітну плату та стаж роботи, а також показами свідків.

Відповідач подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що позивач з 02.09.2015 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області та отримує пенсію за віком. На час звернення позивача до Головного управління його загальний страховий стаж, з урахуванням страхового стажу, відповідно до поданих документів становить 26 років 11 місяців (зарахованого по 13.12.2008).

До стажу не зараховано період роботи позивача в МСП “Сервіс” перереєстрованого в ТОВ “Сервіс ЛТД”. з 01.10.1991 по 31.12.1997, оскільки запис у трудовій книжці про період роботи був вказаний по 1993 рік, а після запису про переведення на посаду директора в МСП “Сервіс”, подальші записи про роботу на час призначення пенсії - відсутні. Долучена до звернення довідка №3 від 29.10.2007, з жовтня 1991 року по грудень 1997 року, в матеріалах пенсійної справи відсутня.

Зважаючи на наведене, відповідач вважає, що правомірно відмовив позивачу у зарахуванні вказаного періоду для обчисленні пенсії.

Ухвалою суду від 08.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін в адміністративній справі № 600/2422/21-а та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 23.06.2021 оголошено перерву, у зв`язку із викликом свідків.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 30.06.2021 відкладено розгляд справи до 08.07.2021, у зв`язку із неявкою свідків.

У судовому засіданні, яке відбулося 08.07.2021, позивач позов підтримав повністю, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у вступному слові заперечував проти позову, просив у задоволенні відмовити та надав пояснення аналогічні викладених у запереченнях проти позову.

Під час розгляду справи по суті судом допитано свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з питань, які стосуються предмету спору.

Після виступу із вступним словом та допиту свідків, учасники справи подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України, суд вважає за можливе здійснювати розгляд і вирішення справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши вступне слово учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

З 02.09.2015 позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та отримує пенсію за віком, яку призначено Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

15.04.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням, в кому просив зарахувати період роботи з 01.10.1991 по 31.12.1997 до страхового стажу, а саме: період роботи в МСП “Сервіс”, що перетворено в ТОВ “Сервіс ЛТД” (а.с. 32).

До заяви подано наступні документи: копію паспорта; копія трудової книжки; копію довідки № 11481 від 02.08.2019; копію довідки № 67 від 01.02.2018; копію довідки № 3 від 29.10.2007 (а.с. 33-35, 36, 36 на звороті).

За результатами розгляду клопотання, 28.04.2021 відповідач направив на адресу позивача листа за вих. № 1384-1167/Т-17/8-2400/21, в якому повідомив з 02.09.2015 позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області та отримує пенсію за віком. На час звернення позивача до Головного управління його загальний страховий стаж, з урахуванням страхового стажу, відповідно до поданих документів, становив 26 років 11 місяців (зарахованого по 13.12.2008).

При цьому, до стажу не зараховано період роботи позивача в МСП “Сервіс” перереєстрованого в ТОВ “Сервіс ЛТД”, зокрема з 01.10.1991 по 31.12.1997, оскільки запис у трудовій книжці про період роботи був вказаний по 1993 рік, а після запису про переведення на посаду директора в МСП “Сервіс”, подальші записи про роботу на час призначення пенсії - відсутні. Окрім того, у листі наголошено, що долучена до звернення довідка № 3 від 29.10.2007, з жовтня 1991 по грудень 1997 року, в матеріалах справи відсутня, натомість наявна довідка про заробіток від 07.03.2018 № 68 та такий же період, та довідка про період роботи від 07.03.2018 № 67.

З метою підтвердження достовірності даних з первинними документами, зазначені довідки були направлені до управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Головного управління на звірку відповідності даних. Однак звірка виявилась неможливою, оскільки за вказаною юридичною адресою посадових осіб ТОВ “Сервіс ЛТД” не виявлено, за номером телефону, який вказаний в картці бази даних АРМ-ОССВ, ніхто не відповідав. Також, Головним управлінням були направлені відповідні запити до Об`єднаного відомчого архіву при виконавчому комітеті міської ради, Державного архіву Чернівецької області та Архівного відділу Чернівецької міської ради.

З огляду на наведене, у листі зазначено, що за наявними документами, розрахунок стажу проведено у відповідності до норм чинного законодавства.

Вважаючи рішення про відмову в зарахуванні періоду роботу до страхового стажу протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Процедура призначення та отримання пенсії, встановлена Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону №1788-XII передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.

Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ст. 7 Закону №1788-XII).

Статтею 12 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Норма аналогічного змісту міститься у ст. 26 Закону №1058-IV.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, ст. 48 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок №637, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Пунктом 17 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.

Відповідно до п. 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Як встановлено судом, позивач в період з 01.10.1991 по 31.12.1997 працював на посаді директора в МСП “Сервіс”, а потім в перереєстрованому в ТОВ “Сервіс ЛТД”. За вказаний період за нього сплачувалися податки та збори, що підтверджується показами свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 допитаних під час розгляду справи по суті.

Дослідженням трудових книжок свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які працювали із позивачем у період з 01.10.1991 по 31.12.1997 встановлено, що записи у трудових книжках вказаних осіб у спірний період затверджені підписом позивача, який займав посади керівників, та скріплені печатками ТОВ “Сервіс”, ТОВ “Сервіс ЛТД” (а.с. 92-110).

З матеріалів справи видно, що 15.04.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про зарахування йому період роботи з 01.10.1991 по 31.12.1997 до страхового стажу період роботи в МСП “Сервіс”, що перетворено в ТОВ “Сервіс ЛТД”.

За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, відповідач листом №1384-1167/Т-17/8-2400/21 від 28.04.2021 відмовив позивачу у зарахуванні до стажу період роботи позивача в МСП “Сервіс”, перереєстрованого в ТОВ “Сервіс ЛТД” з 01.10.1991 по 31.12.1997, оскільки запис у трудовій книжці про період роботи був вказаний по 1993 рік, а після запису про переведення на посаду директора в МСП “Сервіс”, подальші записи про роботу на час призначення пенсії - відсутні.

Однак, суд вважає відмову передчасною та необґрунтованою, з огляду на наступне.

Дослідженням трудової книжки позивача, серед іншого, встановлено наступне:

- на підставі протоколу № 1 - К від 01.10.1991, позивач з 01.10.1991 прийнятий по переведенню на посаду директора в МСП “Сервіс” (запис № 17);

- відповідно до запису № 18, на підставі протоколу № 10-К від 03.02.1993, 01.02.1993 позивач, у зв`язку із змінами структури, найменування посади вказано генеральний директор МП “Сервіс”;

- згідно запису № 19, на підставі протоколу № 11 від 08.07.1993, позивач 08.07.1993 у зв`язку із перереєстрацією МП “Сервіс” та зміною структури, виробничо-торгівельною діяльністю у ТОВ “Сервіс-ЛТД” в подальшому ТзОВ “Сервіс-ЛТД” на посаду генеральний директор;

- відповідно до запису № 20, на підставі протоколу № 48 від 03.01.1998, з 03.01.1998 позивач звільнений у зв`язку з переведенням за власним бажанням в дочірнє підприємство ТзОВ “Сервіс-ЛТД” смт. Глибока на посаду генерального директора (а.с. 33-35).

Дослідження довідки № 67 від 07.09.2018 виданої ТзОВ «Сервіс ЛТД» встановлено, що позивач дійсно працював з 01.10.1991 директором МП “Сервіс” за юридичною адресою: місто Чернівці, Бульвар Героїв Сталінграду, 4 а/60 на підставі наказу №1–к від 01.10.1991. На підставі наказу № 10-К від 03.02.1993 з 01.02.1993 позивач, у зв`язку із змінами структури, найменування посади вказано генеральний директор МСП “Сервіс”. Рішенням № 339 міської ради від 22.06.1993 МСП “Сервіс” перереєстровано ТзОВ “Сервіс-ЛТД”, яке є правонаступником МСП “Сервіс”. У зв`язку із зміною структури у виробничо-торгівельну діяльність на підставі наказу № 11 від 08.07.1993 змінено в ТзОВ “Сервіс-ЛТД”. На підставі наказу № 48 від 03.01.1998 позивач звільнений у зв`язку з переводом за власним бажанням в дочірнє підприємство ТзОВ “Сервіс-ЛТД” смт. Глибока на посаду генерального директора. На підставі наказу № 121 прийнятий на посаду генерального директора у ДП ТзОВ «Сервіс ЛТД». Звільнений за власним бажанням наказ № 162 від 01.03.2013 (а.с. 13, 36).

Суд зауважує, що в трудовій книжці внесено записи про роботу позивача директором МП “Сервіс” та генеральним директор ТзОВ “Сервіс-ЛТД” в період з 01.10.1991 по 31.12.1997. Факт трудової діяльності з 01.10.1991 по 31.12.1997 роки підтверджується також довідкою № 67 від 07.09.2018.

Дослідженням довідки про заробітну плату для обчислення пенсії № 3 від 29.10.2007 виданої ТзОВ «Сервіс ЛТД» встановлено, що позивачу з 01.10.1991 по 31.12.1997 нараховувалась заробітна плата та на всі виплати нараховані страхові внески (єдиний внесок). Вказана довідка видана на підставі особових рахунків за 1991 – 1997 роки, які знаходяться за адресою с. Чагор, вул. Незалежності, 33б (а.с. 14, 36 на звороті).

Згідно довідки від 10.01.2018 № 0105/1-09-35, виданої відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичного управління Чернівецької міської ради, МСП “Сервіс” зареєстроване виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 24.09.1991 № 0404/24 за адресою: м. Чернівці, бульвар Героїв Сталінграду, 4а/60, перереєстроване 22.06.1993 рішенням № 339/60; вилучено з бази даних 30.06.1993 рішенням № 358/12.

Дослідженням відповідей наданих відповідачу від Державного архіву Чернівецької області від 31.05.2021 № 370 та Трудового архіву від 12.05.2021 № 1/28 встановлено, що документи з кадрових питань ТОВ “Сервіс-ЛТД” на зберігання не надходили, у зв`язку з чим видати довідку про стаж роботи за період з 1991-1998 роки стосовно позивача немає можливості.

Як видно із відповіді наданих відповідачу від відомчого архіву Чернівецької облспоживспілки від 14.05.2021 № 200 документи постійного зберігання ТОВ “Сервіс-ЛТД” до них не надходили, оскільки дане підприємство в структуру споживчої кооперації не входило. Окрім того, у листі наголошено, що долучена до звернення довідка № 3 від 29.10.2007 з жовтня 1991 по грудень 1997 року в матеріалах справи – відсутні.

В обґрунтування відмови відповідач зазначив, що для підтвердження достовірності даних направлено листа до управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю, однак звірка виявилась неможливою, оскільки за вказаною юридичною адресою посадових осіб ТОВ “Сервіс ЛТД” не виявлено, за номером телефону, який вказаний в картці бази даних АРМ-ОССВ, ніхто не відповідав.

Також, Головне управління взяло до уваги відповіді Трудового архіву, Державного архіву Чернівецької області та Архівного відділу Чернівецької міської ради, проте, що в документи з кадрових питань ТОВ “Сервіс-ЛТД” на зберігання у вказані архіви не надходили.

Зважаючи на вказану обставину, на думку відповідача, немає доказів (архівних довідок) підтвердження стажу роботи позивача з 01.10.1991 по 31.12.1997.

З цього приводу суд наголошує, що у відповідності до п. 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Суд зауважує, що показами 3 свідків, трудовою книжкою та довідками виданими ТзОВ «Сервіс ЛТД» підтверджено наявність у позивача трудового стажу з 01.10.1991 по 31.12.1997.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

За наведених обставин, суд приходить до переконання, що рішення відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи 01.10.1991 по 31.12.1997 є протиправним, тому позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення в цій частині позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу в зарахуванні стажу роботи.

Враховуючи викладені висновки, що суд вважає, що наявні підстави для визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оформлене листом від 28.04.2021 № 1384-1167/Т-17/8-2400/21, про відмову у зарахуванні періоду роботи з 01.10.1991 по 31.12.1997 до страхового стажу.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Суд зазначає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову, через неможливість перевірки достовірності періодів його роботи з підстав не передачі роботодавцем до архівних установ на зберігання документів про його трудову діяльність.

Крім того, суд наголошує, що позивач має трудову книжку, в якій містяться записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію.

Суд також зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу. Аналогічна позиція була наведена, зокрема у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №672/914/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №127/1849/17.

У контексті наведеного, суд зазначає, що відповідачем, на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів того, що з метою повноти вирішення питання зарахування стажу позивача, ним, як органом, що призначає пенсію, було вжито заходів та використано право на отримання/витребування/вимоги від підприємств, установ та організацій, тощо, відповідних документів, уточнюючої інформації щодо періоду та характеру виконуваних позивачем робіт, що передбачено ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV поклавши вказаний обов`язок виключно на позивача.

Вирішуючи питання щодо допустимості та належності доказів у сенсі глави 5 КАС України, суд приймає до уваги наявні в матеріалах справи досліджені судом: копії довідок про заробітну плату та стаж роботи, копію трудової книжки та покази свідків.

Крім того, суд наголошує, що позивач має трудову книжку, в якій містяться записи про спірні періоди роботи, із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження страхового стажу.

Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, з урахуванням письмових доказів, показів свідків, суд приходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності рішення про відмову позивачеві у зарахуванні до стажу його роботи період з 01.10.1991 по 31.12.1997.

Стосовно доводів відповідача щодо некоректності записів у трудовій книжці, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у трудові книжці позивача містяться закреслення чи некоректні записи стосовно дати видання наказів за спірний період роботи позивача.

Так, Порядок ведення трудових книжок, станом на час заповнення трудової книжки позивача, був урегульований також Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка застосовувалася до прийняття Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110.

Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно із підпунктом 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції №162).

Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 “Про трудові книжки робітників та службовців” відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників”, від 27.04.1993 року № 301 також закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, а наявність такого недоліку у трудовій книжці, як закреслений (не коректний запис), не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Положення № 310, Інструкції № 162, тощо.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача щодо зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу та здійснення перерахунку пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 245 КАС України наведено перелік рішень, які суд може прийняти у разі задоволення позову.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та протиправність оскаржуваного рішення, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд вважає, що наявні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи період зайнятості з 01.10.1991 по 31.12.1997 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням стажу роботи з 01.10.1991 по 31.12.1997.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 908,00 грн.

Зважаючи на задоволення позову, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 139, 189, 194, 241 та 246, 255 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оформлене листом від 28.04.2021 № 1384-1167/Т-17/8-2400/21, про відмову у зарахуванні періоду роботи з 01.10.1991 по 31.12.1997 до страхового стажу.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи період зайнятості з 01.10.1991 по 31.12.1997.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням стажу роботи з 01.10.1991 по 31.12.1997.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) в сумі 908,00 грн.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування сторін:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (пл. Центральна, 3, м. Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя В.К. Левицький