Ухвала суду № 100043446, 01.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

01 жовтня 2021 року Справа № 520/18896/21

Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Бабаєв А.І., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Лозівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

29.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд зобов`язати Лозівське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 30.07.2020 року.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що її підписано представником позивача Кириченко Оленою Іванівною.

Так, позовну заяву підписано ОСОБА_2 , яку в позові визначено представником Юшманова Сергія Івановича.

Згідно зі статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Відповідно до ч.2 ст.57 Кодексу адміністративного судочинства України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Згідно з п.1 ч.1 ст.59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені зокрема довіреністю фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.2 ст.59 Кодексу адміністративного судочинства України довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.

Відповідно до частини шостої статті 59 КАС України оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Враховуючи вищевикладене, позивач має право на звернення до суду через представника лише на підставі документу, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.

На підтвердження повноважень Кириченко Олени Іванівни представляти ОСОБА_1 до позовної заяви додано довіреність 77 АГ 4816957, видану тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса міста Москви (Російська Федерація).

Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, порядок консульської легалізації встановлюється Міністерством закордонних справ України (стаття 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02 квітня 1994 року № 127/94) та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року № 113 та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 року № 535/6823.

Законом України “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” від 10 січня 2002 року № 2933-III Україна приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року.

Відповідно до статті 34 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV “Про міжнародне приватне право” від 23 червня 2005 року № 2709-IV порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

Згідно з статтею 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV “Про міжнародне приватне право” від 23 червня 2005 року № 2709-IV документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

За змістом статті 2 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі по тексту – Конвенція) кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.

Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений (стаття 3 Конвенції ).

У статті 4 Конвенції вказано, що передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Однак, апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також іншою мовою.

З огляду на те, що Україна і Російська Федерація приєдналися до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, то в данному випадку довіреність на представництво позивача у суді має бути оформлена згідно вимог Конвенції шляхом проставлення апостиля компетентним органом Російської Федерації.

При цьому, додана до адміністративного позову довіреність не містить відмітки про її легалізацію в установленому законодавством порядку (відсутність апостиля компетентного органу держави, в якій документ був складений).

Крім того, вказана довіреність не містить жодних відміток (засвідчень) її легалізації на території України, через консульство, відповідно до Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в України і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року № 113 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 року № 535/6823.

Таким чином, додана до позову довіреність не може вважатись належним документом на підтвердження повноважень Кириченко Олени Іванівни.

Згідно з вимогами пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Таким чином, Кириченко Олена Іванівна, як представник ОСОБА_1 не надала належного документу на підтвердження своїх повноважень. Тобто, ОСОБА_2 не мала права на підпис даного позову.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31) де зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Європейського суду з прав людини у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі" зазначив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).

З огляду на викладене, суддя приходить до висновку про наявність правових підстав визначених п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України для повернення позовної заяви.

При цьому, слід зазначити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, що передбачено ч.8 ст. 169 КАС України.

На підставі викладеного та керуючись п. 3 ч. 4 ст. 169, ст. 248, ст.256, ст. 293, ст. 295, ст.297 КАС України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Лозівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії – повернути позивачу.

Копію даної ухвали направити позивачу та повернути позивачу позовну заяву з додатком.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Бабаєв А.І.