Рішення № 100043370, 30.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

30 вересня 2021 р. № 520/12344/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у наданні належного роз`яснення та нарахованих сум допомоги до 5 травня, а також у нарахуванні та виплаті належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021 р. передбаченої частиною 5 статті 13 прямої дії Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 7-ми мінімальних пенсій за віком у розмірі 12383 (1769х7)грн. та у нарахуванні і виплаті щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік у зменшеному розмірі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) вчинити дії та провести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) нарахування та виплати належно до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021р. передбаченої частиною 5 статті 13 прямої дії Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 7-ми мінімальних пенсій за віком у розмірі 12383 (1769х7)грн.;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області 12383,00 (1769х7)грн. матеріальної шкоди та 10614,00 (1769х6)грн. завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що позивач перебуває на обліку як особа з інвалідністю ІІІ групи, а отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Водночас, всупереч рішенню Конституційного Суду України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, відповідач протиправно виплатив грошову допомогу у неповному розмірі, який склав 3 391,00 грн. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджено копією посвідчення серії.

У відповідності до приписів статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач має право на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Однак, на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі значно меншому ніж встановлено приписами чинного законодавства.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до Харківського окружного адміністративного суду.

Суд з приводу спірних відносин зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року.

Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV), щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VI частину 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VI.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-XII, фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Статтею 17-1 Закону № 3551-XII визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Бюджетного кодексу України та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

При цьому у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення зазначено, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п`ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Водночас, відповідно до додатку до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 (далі - Постанова №325), разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни I групи - 4421 гривня, II групи - 3906 гривень, III групи - 3391 гривня, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п`ятою статті 13 цього Закону.

Отже, на час виплати позивачу у 2021 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 325.

Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати не Постанову № 325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися особам, вказаним у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, у розмірі, встановленому цими статтями у редакції Закону № 367-ХІV.

Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року 1769 гривень.

Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону №1058-ІV.

Враховуючи вищевикладене, виплата позивачу, як інваліду ІІІ групи в 2021 році разової грошової допомоги у сумі 3391,00 грн. з урахуванням приписів постанови КМУ № 325, а не статті 13 Закону №3551-XII, є неправомірною та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Вказана позиція повністю узгоджується зі змістом рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20 (провадження № Пз/9901/14/20), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.

Відповідно до ч. 5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, відповідачем вчинено протиправні дії щодо відмови у доплаті щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік позивачу, як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що належним захистом прав позивача є зобов`язання відповідачу провести доплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 Травня за 2021 рік, як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахування раніше виплачених сум.

Щодо позовної вимоги стягнути з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області 12383,00 (1769х7)грн. матеріальної шкоди та 10614,00 (1769х6)грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що його моральні страждання безпосередньо пов`язані з протиправною поведінкою відповідача і знаходяться з нею в причинному зв`язку.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди.

Водночас суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №807/596/17.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 382 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проаналізувавши наведені положення КАС України, суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого рішення та враховуючи, що встановлення зазначеного зобов`язання є правом суду, а не його обов`язком, тому в задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення слід відмовити.

Щодо вимоги, яка стосується негайного виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Приписами ст. 371 КАС України надано вичерпний перелік випадків, за яких рішення суду має виконуватися негайно.

Так, негайно виконуються рішення суду про:

1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності;

5) уточнення списку виборців;

6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань;

7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.

Суд наголошує, що предметом спору адміністративної справи №520/12344/21 є визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, тобто спір по справі №520/12344/21 не відноситься до вичерпного переліку спорів, визначених ч. 1 ст. 371 КАС України.

Отже, в зазначеному клопотанні позивачу слід відмовити.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Питання щодо судових витрат не вирішується, оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір", що підтверджується посвідченням.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262, 278 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 року у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196564) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 вересня 2021 року.

Суддя Н.А. Полях