Рішення № 100043229, 21.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

21 вересня 2021 р. № 520/5090/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар`єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Рєзнік Е.О.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Бурашнікової О.С.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 26.02.2021 №38 о/с, яким ОСОБА_3 звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби;

- поновити ОСОБА_3 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі відсутності такої посади на день ухвалення судового рішення, - на посаді, що є рівнозначній посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.

Також, позивач просила суд:

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (код ЄДРПОУ 42348993, м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89), на користь ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2021, з розрахунку середньої заробітної плати станом на 26.02.2021;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (код ЄДРПОУ 42348993, м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89), на користь ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (код ЄДРПОУ 42348993, м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89), на користь ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) гривень;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або на іншій рівнозначній посаді, та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася, зокрема на Закон України "Про Державне бюро розслідувань", Закон України "Про державну службу", зазначає про порушення підстав та процедури звільнення, а саме: позивача попереджено про вивільнення та винесено наказ про звільнення з різних підстав; позивача звільнено на підставі, не визначеній у ст.87 Закону України "Про державну службу"; відповідачем порушено строки попередження про звільнення; оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки підписаний т.в.о. директора ТУ ДБР у м.Мелітополі Лісованом Я.М., який на момент прийняття наказу не був суб`єктом призначення у розумінні ст.87 Закону України "Про державну службу"; позивач зазначив, що скорочення посади слідчого фактично не відбулось та її звільнено в порушення вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань". Також, позивач зазначила, що їй не було запропоновано рівнозначну або, як виняток, нижчу посаду державної служби в ТУ ДБР у м.Мелітополі.

Від представника відповідача – Бурашнікової О., через канцелярію суду, надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила суд відмовити у задоволені позовних вимог, зазначивши, що у даному випадку відповідач діяв на підставі та у межах чинного законодавства.

Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача - Бурашнікова О.С., у судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, наведені у письмовому відзиві на позов.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 23.11.2018 № 23 о/с позивача - ОСОБА_3 , призначено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), з 27.11.2018 як обрану за конкурсом (Протокол №18 засідання конкурсної комісії № 2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань від 17-18 жовтня 2018 року) з випробувальним строком 6 місяців.

Відповідно до Рекомендацій конкурсної комісії № 2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади в Державному бюро розслідувань, ОСОБА_3 відповідала кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності, затвердженим на посаду.

Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 28.11.2018 № 25о/с позивача переведено на посаду слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та V сфері правосуддя) слідчого управління з 28.11.2018.

Наказом Державного бюро розслідувань №153-ос від 28.05.2019 позивачу присвоєно 9 (дев`ятий) ранг державного службовця.

Як вбачається із матеріалів справи директором ТУ ДБР у м. Мелітополі 23.11.2020 позивача попереджено про наступне вивільнення. У вказаному попередженні за вих. №17-09/13630/9-23/2020 від 18.11.2020 зазначено, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №202дск «Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі» та відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», попереджено про наступне скорочення посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 лютого 2021 року та про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

28 січня 2021 року позивачу вручене повідомлення про відкликання попередження про наступне вивільнення від 18.11.2020 на підставі наказу ДБР від 30.12.2020 №303ДСК «Про затвердження змін до наказів ДБР», наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.01.2021 №4 о/с, яким було внесено зміни до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 №135 о/с «Про попередження працівників».

В подальшому, 28.01.2021 позивачу було вручене попередження за вих. № 17- 09/4229-23/2021 від 26.01.2021, в якому зазначено, що відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №202дек «Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі» та відповідно до наказу ДБР від 15.10.2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» та наказом Державного бюро розслідувань від 25.01.2021 № 43дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік», попереджено про наступне скорочення посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року та про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Після отримання попереджень про звільнення, позивач зверталася до Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі ОСОБА_4 із заявами від 30.11.2020, 16.01.2021, 18.02.2021 про переведення її на посаду старшого слідчого або слідчого Першого слідчого відділу (із дислокацією у м. Мелітополі), Другого слідчого відділу (із дислокацією у м Запоріжжі) чи Третього слідчого відділу (із дислокацією у м. Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі.

24.02.2021 позивач звернулась до Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі Гаврилюка І.Д. із заявою про надання згоди на переведення її на рівнозначну посаду або, як виняток, нижчу посаду державної служби в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі.

Як зазначає позивач, на заяву від 30.11.2020 відповідь отримана не була.

На заяву від 16.01.2021 отримала відповідь, що підстави для задоволення її заяви відсутні із посиланням на те, що переведення допускається лише з посади на посаду державної служби у системі ДБР за згодою державного службовця без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".

На заяви від 18.02.2021, від 24.02.2021 позивач отримала відповідь про те, що застосування положень абз. 3 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» належало до дискреційних повноважень суб`єкта призначення.

Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 №38 о/с позивача ОСОБА_3 звільнено з посади слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління, з 01.03.2021, з формулюванням: «у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби».

Позивач, вважаючи вищезазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась до суду.

Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VШ, Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ (зі змінами, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Державне бюро розслідувань організовується і діє в тому числі на засадах верховенства права, законності, неупередженості, незалежності та єдиноначальності у реалізації повноважень Державного бюро розслідувань (стаття 3 цього Закону).

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України про перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-ІХ, Верховною Радою України розпочато суттєву модернізацію системи держаного управління, з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні, що є нагальним питанням відновлення суспільної довіри до державної влади та питанням національної безпеки.

В рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, шляхом усунення проблемних аспектів правового, структурно-організаційного, процедурного та кадрового характеру, виявлених за час функціонування Державного бюро розслідувань, Президентом України внесено до Верховної Ради України законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», який прийнято Верховною Радою України 03.12.2019.

Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом №305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 року №41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 №1 "Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань".

Для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на Державне бюро розслідувань завдань, як державного правоохоронного органу, щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, слідчі Державного бюро розслідувань, в тому числі і ТУ ДКР у м. Мелітополі, повинні відноситись до осіб рядового і начальницького складу.

З комплексного аналізу положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» вбачається, що законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу, на відміну від конкурсу на посади державної служби, передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку.

Враховуючи, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято наказ від 28.12.2019 № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (з врахуванням внесених змін наказами від 02.01.2020 №1 та від 03.01.2020 №2), затверджено порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу.

Порядком зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань (далі Порядок) визначено процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.

Так, відповідно до положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VIII, до повноважень Директора Державного бюро розслідувань, або особи, що виконує обов`язки Директора, окрім іншого віднесено:

1) визначення відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліків посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами;

2) видання у межах повноважень наказів, розпоряджень та доручень, які с обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.

Визначення переліку посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, може відбуватися поетапно за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Відповідно до пункту 6 Порядку, зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує йог о повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Згідно абзацу сьомого пункту 6 Порядку, після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс. Виключно за умовами проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки, переможець конкурсу призначається на відповідну посаду.

При виведенні скороченої посади із штатного розпису органу або підприємства будь-якої форми власності відбувається звільнення працівника. З огляду на дану обставину, оскільки посади категорії державної служби у Другому слідчому відділі (відділі з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі, що займали такі посади, підлягали звільненню.

На підставі положень статті 12,13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 202 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі», наказом Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 №303 ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» внесено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, які вводились в дію з 01.03.2020.

Так, відповідно до наказів ДБР від 20.10.2020 № 202 ДСК та від 30.12.2020 № 303 ДСК, посади державної служби у Другому слідчому відділі (відділі з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі, виведені з штатного розпису.

Водночас було введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, такі як старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР), старший слідчий (майор ДБР) та слідчий (капітан ДБР).

Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі «Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 № 135 о/с «Про попередження працівників» від 26.01.2021 № 4, Відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі доручено персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких з 01.03.2021 скорочуються, про наступне вивільнення.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 1-1частини першої статті 87 у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Так, судом встановлено, що 26.01.2021 складено попередження № 17-09/422/9-23/2021 про наступне вивільнення ОСОБА_3 , у зв`язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», із яким позивач ознайомився у той же день.

Суд зазначає, що на підставі наказів ДБР від 20.10.2020 № 202 ДСК, від 30.12.2020 № 303 ДСК та наказів ТУ ДБР у м. Мелітополі № 22.10.2020 №135ос від 26.01.2021 № 4 ос, персонального попередження про наступне вивільнення від 26.01.2020 № 17-09/4229-23/2021, ТУ ДБР у м. Мелітополі видано наказ від 26.02.2021 № 38-ос, припинено державну службу та звільнено позивача з посади державної служби з 01.03.2021 року.

Щодо доводів доводів позивача про відсутність фактичного скорочення посади Слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі, суд зазначає, що такі спростовуються змістом наказів ДБР від 20.10.2020 № 202 ДСК та від 30.12.2020 №303 ДСК, які є діючими і в судовому порядку не скасовані.

Відповідно до вказаних наказів ДБР, посади державної служби Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі, скорочені.

Суд зазначає, що скорочення чисельності або штату державних службовців є самостійною підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до статей 83, 87 Закону України «Про державну службу».

Посади державної служби та посади рядового та начальницького складу є посадами різних категорій, з власним правовим статусом, який врегульований для державних службовців Законами України «Про державну службу» та «Про Державне бюро розслідувань», а для осіб рядового та начальницького складу контрактом, який заключається з особою при вступі на службу, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та КЗпП України.

Окрім цього, такі осади мають різні кваліфікаційні вимоги, до таких посад застосовуються різні умови проходження конкурсу (зокрема, конкурс для посад рядового та начальницького складу передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку).

Відповідно до положень статті 14-3 Закону, державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Згідно частини другої статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Суд зазначає, що з аналізу положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» вбачається розмежування законодавцем категорій посад в системі ДБР.

Беручи до уваги наведені положення Закону України «Про Державне бюро розслідувань» суд зазначає, що переведення працівників ДБР між посадами різних категорій неможливий, оскільки такий порядок не передбачено законодавцем.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги зміст наказів Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 202 ДСК, від 30.12.2020 № 303 ДСК суд дійшов до висновку, що наказ про звільнення позивача є правомірним.

З наказу від 26.02.2021 року № 38-ос вбачається, що позивача звільнено з посади 01.03.2021. Попередження про наступне вивільнення здійснено 28.01.2021, що не заперечується позивачем. Зі змісту пояснень представника відповідача встановлено, що 30 календарний день з моменту попередження позивача припадає на суботу 27.02.2020, у зв`язку із чим останнім робочим днем позивача є перший робочий день - понеділок 01 березня 2021.

Виходячи з викладеного позивач був належним чином повідомлений про його звільнення з 01.03.2021 року, у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу».

Як вбачається з матеріалів справи наказ про звільнення був вручений позивачу, з позивачем проведено повний розрахунок, зокрема, виплачено компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі 2 середньомісячних заробітних плат, отже ТУ ДБР у м. Мелітополі дотримано процедуру вивільнення при звільнені ОСОБА_1 .

Щодо доводів позивача стосовно того, що оскаржуваний наказ прийнятий неуповноваженою особою без належних на те повноважень, суд зазначає наступне.

Так, статтями 10 та 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначено, що Директор ДБР займає найвищу посаду служби в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру.

До повноважень Директора ДБР належить, зокрема призначення на посади та звільнення з посад працівників центрального апарату ДБР, директорів та заступників директорів територіальних управлінь ДБР (пункт 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).

До повноважень Директора ТУ ДБР, або особи яка виконує тимчасово його обов`язки, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», входить призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до ст. 12 цього Закону.

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у разі звільнення Директора ДБР з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора ДБР протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора ДБР у порядку, передбаченому цим Законом.

Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора ДБР, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора ДБР було відомо.

Уповноваженому на виконання обов`язків Директора ДБР надаються усі права передбачені Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, але не виключно укладати угоди, видавати накази.

Таким чином, суд зазначає, що будь-яких обмежень по компетенції в.о. Директора, щодо повноважень не встановлено, виконуючий обов`язки Директора наділений повноваженнями самого Директора.

Дана стаття кореспондується з вимогами частини п`ятої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», згідно якої у разі відсутності директора територіального управління Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов`язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник.

У разі відсутності заступника обов`язки директора територіального управління Державного бюро розслідувань виконує найстарший за віком керівник підрозділу (органу), що входить до складу цього підрозділу (органу), а за відсутності у структурі підрозділу (органу) інших підрозділів - найстарший за віком службовець підрозділу (органу).

Таким чином, порядок виконання повноважень Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі чітко визначено нормами закону.

Отже, відповідно до положень частини п`ятої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», в силу вимог норм частини першої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», в.о. Директора наділений дискреційними повноваженнями Директора.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наказ від 26.02.2021 №38 о/с правомірно підписано т.в.о. Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, у межах наданих статтею 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноважень Директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу».

Щодо доводів позивача про порушення Державним бюро розслідувань, при звільнені позивача, трудового законодавства в частині обов`язку застосувати переважне право на залишення на посаді, суд зазначає наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889).

За приписами статті 3 Закону № 889 цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Правове регулювання державної служби, відповідно до статті 5 Закону № 889, здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Також, згідно із частинами другою та третьою статті 5 Закону №889 передбачено, що відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Отже, Закон України «Про державну службу» є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.

Судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ, абзац другий частини третьої статті 87 Закону № 889 виключено, а саме, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

При цьому слід зазначити, що 02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-ІХ, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України, а 13.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-ІХ щодо внесення аналогічних змін у Закон України «Про державну службу».

Зазначеними законами Верховною Радою України змінено порядок скорочення державних службовців, зокрема, внесено зміни до статей 22 та 87 Закону України «Про державну службу», якими врегульовано питання звільнення державних службовців.

Крім того, дію законодавства про працю на подібні правовідносини обмежено, а відповідні правовідносини врегульовано нормами Закону України «Про державну службу», що виключає необхідність застосування імперативних норм законодавства про працю в частині закріпленого обов`язку переведення особи, яка звільняється, на рівнозначну або нижчу посаду.

Суд зазначає, що статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою, яка визначає, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпІІ України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Водночас, статтю 49-2 КЗпП України доповнено частиною шостою, відповідно до якої вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: 1) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; 2) у разі вивільнення державних службовців, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату органу, положення частини 2 статті 40 КЗпП України (звільнення, в тому числі, внаслідок скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу) та положення частини 2 статті 49-2 КЗпП України (при вивільнені працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишенні на роботі) не застосовуються.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», державна служба може припинятися за ініціативою суб`єкта призначення.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889 передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацій державного органу.

У частині третій статті 87 Закону № 889 встановлено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Таким чином, із урахуванням змін до законодавства про державну службу та КЗпП України, повноваження суб`єкта призначення щодо звільнення державних службовців розширено. Фактично законодавець наділив державні органи дискреційними повноваженнями в рамках даних правовідносин, оскільки суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації між альтернативами «призначати або не призначати на вакантну посаду» (на протязі наступних 6 місяців особу, яка звільнена у зв`язку із скороченням) та «пропонувати або не пропонувати рівнозначну або нижчу вакантну посаду» (до звільнення особи, посада якої скорочується), кожна з яких є правомірною.

Отже, суд зазначає, що в рамках даного спору спірні правовідносин врегулюванні виключно Законом України «Про державну службу», з аналізу положень якого вбачається, що при звільнені державного службовця на підставі пункту 1 чи пункту 1-1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у суб`єкта призначення відсутній обов`язок переводити особу, посада якої скорочується на іншу рівнозначну або нижчу посади, крім того не враховується і переважне право залишення на роботі, в тому числі, передбачене Кабінетом Міністрів України у постанові від 15.06.1994 №. 414 (для осіб що мають доступ до державної таємниці), оскільки положення статей 40, 42, 49-2 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.

Суд зазначає, що звільнення з ініціативи суб`єкта призначення не допускається лише в період тимчасової непрацездатності працівника, а також у період перебування працівника у відпустці.

Аналогічну позицію стосовно процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України "Про державну службу") висловлено на підставі пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» в роз`ясненні Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86 р/з.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає про безпідставність посилання позивача на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права, сформованих у постановах, перелік яких наведено у позовній заяві.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ внесено зміни до Закону України «Про державну службу» та статті 40 КЗпП України (статтю 40 доповнено частиною п`ятою), а у наведених позивачем постановах Верховним Судом України та Верховним Судом не формувалися правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про державну службу» (зокрема, щодо статей 22, 87 Закону) та статті 40 КЗпП України, у редакціях після внесення до них відповідних змін, згідно Закону від 19.09.2019 №117-ІХ.

Беручи до уваги законодавчі зміни до процедури вивільнення державних службовців, суд зазначає про недоцільність застосування до спірних правовідносин позиції Пленуму Верховного Суду України викладеної у постанові від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Стосовно посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини щодо «якості закону», «законних сподівань», «належного урядування», слід зауважити, що посилання на певне рішення Європейського суду з прав людини не може бути аргументом без з`ясування змісту цих рішень.

Подібні посилання, що неодноразово зазначав ЄСПЛ, мають місце лише у спорах де є очевидним порушення основоположного права особи, за умови, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя, зокрема, якщо є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

З аналізу зазначених позивачем судових рішень вбачається, що вони є нерелевантними по відношенню до спірних правовідносин в рамках даної справи.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, позивач помилково посилається на застосування рішень Європейського суду з прав людини за аналогією до спірних трудових відносин, оскільки Державне бюро розслідувань діяло відповідно до положень Закону України «Про державну службу» як спеціального закону, який врегульовує питання призначення, переведення та звільнення державних службовців, до категорії яких належить і позивач.

Суд зазначає, що доводи позивача не знайшли свого обґрунтування у національному законодавстві. Крім того, наразі немає і усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних заяв заявників, які могли б свідчити про очевидно протиправний характер застосування державними органами певних процедур в рамках трудових правовідносин, що склалися внаслідок внесення змін до законодавства, або про те, що положення чинного законодавства суперечать принципу «верховенства права».

За відсутності доказів того, що зміни до ЗУ "Про державну службу" внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними, аргументи до принципу правомірного очікування є безпідставними. Разом з тим, зазначений принцип не заперечує право держав змінювати власне законодавство.

Враховуючи фактичні обставини, суд зазначає про помилковість посилання позивача на порушення принципів «законного сподівання», «верховенства права», «належного урядування».

Таким чином, судом встановлено, що ТУ ДБР у м. Мелітополі при звільнені позивача діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, підстав для скасування наказу від 26.02.2020 № 38 о/с в ході розгляду справи судом не встановлено.

Щодо інших позовних вимог позивача про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, суд зазначає, що вони є похідними від первісної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу №38 о/с від 26.02.2021 року, відтак вказані позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України - визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з викладеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь (вул. Індустріальна, буд. 89,м. Мелітополь, Запорізька область, 72316) про визнання протиправним та скасування наказу від 26.02.2021 №38 о/с, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 01.10.2021 року

Суддя Мар`єнко Л.М.