Рішення № 100042671, 01.10.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/9845/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Полтавській області), у якій просить: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у призначенні пенсії за вислугу років; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за вислугу років з дати звернення з заявою, 15.05.2021, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.05.2021 про призначення пенсії за вислугу років, ГУ ПФУ в Рівненській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 17.05.2021 №164450002179, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років згідно статті 55 Закону №1788 через відсутність необхідного спеціального стажу 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. Позивач вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним, порушує права позивача, оскільки 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019), отже на день звернення позивача до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років за пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/9845/21, залучено до участі у справі №440/9845/21 в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач - 2), вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

14 вересня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача-1 ГУ ПФУ в Полтавській області на позовну заяву /а.с. 24-26/, у якому представник ГУ ПФУ в Полтавській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії та пакетом документів до ГУ ПФУ в Полтавській області, яким були вчинені дії, що передбачені Порядком №22-1. За принципом екстериторіальності вказану заяву та додані до неї документи було розглянуто ГУ ПФУ в Рівненській області та 17.05.2021 винесено рішення №164450002179, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років в зв`язку з відсутністю спеціального стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. Вказує, що аналіз наданих гр. ОСОБА_1 документів показує, що спеціальний стаж на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 становить 25 років 11 місяців 4 дні. В зв`язку з відсутністю у позивача необхідного спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, а саме 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017, відсутні правові підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років.

27 вересня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача-2 ГУ ПФУ в Рівненській області на позовну заяву /а.с. 49-50/, у якому представник ГУ ПФУ в Рівненській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії від 14.05.2021 та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 31 рік 7 місяців 13 днів з врахуванням спеціального стажу роботи (станом на 11.10.2017), який становить 25 років 11 місяців 4 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, до страхового стажу позивача зараховано всі періоди. Зарахування до спеціального стажу часу навчання в навчальних закладах чинним пенсійним законодавством України не передбачено. Звернено увагу суду, що період навчання позивачу зараховано до загального страхового стажу. Відповідач - 2 вважає, що немає підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років через відсутність необхідного спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців станом на 11 жовтня 2017 року.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

14.05.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років, що зареєстрована за №335, та з пакетом документів, перелік яких наведено у розписці-повідомленні та копії яких містяться у матеріалах справи /а.с. 56-64/.

Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 в електронному вигляді було передано на розгляд до ГУ ПФУ в Рівненській області.

17.05.2021 за результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Рівненській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №164450002179 /а.с. 52/, яким вирішено відмовити в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" через відсутність необхідного спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.

В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що пенсійний вік визначений статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" становить 55 років. Вік заявниці 48 років. Страховий стаж особи становить 31 рік 7 місяців 13 днів. Необхідний спеціальний стаж на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років відповідно до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (зі змінами), становить 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. Спеціальний стаж на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років відповідно до переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (зі змінами), становить 25 років 11 місяців 4 дні станом на 11.10.2017. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 17 травня 2021 року №164450002179, позивач звернувся до суду даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 17 травня 2021 року №164450002179, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, розділ XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1 наступного змісту: "2-1. Особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.".

За змістом статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (надалі Закон № 1788-XII) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них. Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Приписами статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55 цього Закону.

Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (надалі Закон № 213-VIII) та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (надалі Закон № 911-VIII), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а з прийняттям Закону №911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції Закону № 911-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; або ж 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.09.10 №20-рп/2010 зазначив, що визнання неконституційним Закону у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини).

Аналогічні правові наслідки мали місце після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 7.07.09 №17-рп/2009 у справі про конституційно встановлену процедуру набрання чинності законом, в результаті якого положення Закону України "Про Конституційний Суд України" відновили свою дію в попередній редакції.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України в абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14.12.2000 №15-рп/2000, "рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов`язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150), яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8)".

У рішенні від 04.06.19 №2-р/2019 Конституційний Суд України вирішив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення /пункт 2 резолютивної частини Рішення/.

Отже, зміни до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, внесені законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.15 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.15 №911-VIII, втратили чинність з 04.06.19.

Таким чином, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII, а саме: "Право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку".

Станом на 14.05.2021, тобто на день звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ встановлював, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909, зокрема, до зазначеного переліку належать лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.

Оскільки позивач звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою про призначення пенсії 14.05.2021, тому на момент її звернення положення пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII мали бути застосовані відповідачем у редакції, чинній до внесення до нього змін законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.15 №911-VIII.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У рішенні від 17.05.2021 №164450002179 відповідачем-2 зазначено, що спеціальний стаж на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років відповідно до переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (зі змінами) становить 25 років 11 місяців 4 дні станом на 11.10.2017.

Згідно розрахунку стажу ОСОБА_1 , станом на 11.10.2017 спеціальний стаж на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років відповідно до переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, становить 25 років 11 місяців 24 дні, а станом на 31.12.2018 спеціальний стаж позивача на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років відповідно до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, становить 27 років 2 місяці 24 дні /а.с. 53/ з урахуванням записів у трудовій книжці ОСОБА_1 про роботу на посадах, які відносяться до переліку, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909, з 01.08.1991 по 02.09.1992, з 10.09.1992 по 31.12.2018.

Отже, на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років (14.05.2021) ОСОБА_1 мала більше 27 років спеціального стажу роботи.

За встановлених обставин та наведених вище норм права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що на час звернення до пенсійного органу з заявою (14.05.2021) позивач мав право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, оскільки спеціальний стаж позивача становив більше 27 років.

Статтею 83 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.

Статтею 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, перелік яких наведено у цій статті.

Отже, пенсія позивачу підлягала призначенню з дня звернення ОСОБА_1 за пенсією, тобто з 14.05.2021 /а.с. 56-57/.

Суд критично оцінює доводи відповідачів щодо того, що рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 не містить положень щодо його виконання, оскільки згідно ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Суд не бере до уваги твердження відповідачів про правомірність оскаржуваного рішення з посиланням на пункт 2-1 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", якою передбачено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення", виходячи з наступного.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У Рішенні Європейського Суду по справі "Аманн проти Швейцарії " від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.

Жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду Фельдек проти Словаччини від 12.07.2001 року).

Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято - Михайлівської парафії проти України від 14 червня 2007 року).

У справі "Щокін проти України" Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V). У цьому рішенні Суд констатував, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку. Вищевикладених міркувань достатньо, щоб Суд дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У справі, що розглядається, орган Пенсійного фонду не застосував норму закону - пункт "е" частини 1 статті 55 Закону №1788-ХІІ, яка була чинною на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років та встановлює право позивача на пенсію за вислугу років як працівника охорони здоров`я, що призвело до порушення права позивача на пенсію за вислугу років.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №164450002179 від 17.05.2021 прийнято ГУ ПФУ в Рівненській області не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 мала спеціальний стаж роботи, підтверджений у встановленому законодавством порядку, тривалістю більше 27 років, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII.

Також відповідачі жодним чином не заперечують достатність наданих позивачем разом із заявою від 14.05.2021 документів для вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років, адже залучена до матеріалів справи копія розписки-повідомлення від 14.05.2021, оформлена спеціалістом пенсійного органу, не містить вказівки на необхідність надання особою додаткових документів /а.с. 57/.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи, що рішення про відмову в перерахунку від 17 травня 2021 року №164450002179, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, та цим рішенням порушено право позивача, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту порушеного права позивача вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 17 травня 2021 року №164450002179, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 14 травня 2021 року, тобто із дня звернення за пенсією.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №25-11162720/С від 25.08.2021 та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету.

Таким чином, при задоволенні позову ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ідентифікаційний код 21084076, вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 17 травня 2021 року №164450002179, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 14 травня 2021 року, тобто із дня звернення за пенсією.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич