Рішення № 100042230, 01.10.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2021 р. № 400/6612/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши за правилами позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ з особливостями, передбаченими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, треті особи:ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , Миколаївський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Очаківська, 142, м. Миколаїв,54036, про:визнання протиправною та скасування постанови від 03.10.2018,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (на момент видачі – Інгульський відділ державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області) Собчук Антоніни Віталіївни від 03.10.2018 про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 37 211,56 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказав, що державний виконавець невірно визначив суму штрафу. Крім того, на думку позивача, у державного виконавця взагалі не було підстав для накладення штрафу, оскільки відповідна правова норма (частина чотирнадцята статті 71 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження», надалі – Закон № 1404) набрала чинності 28.08.2018, тому «… може поширюватися лише на заборгованість, яка виникла після цієї дати. Зазначена норма не має зворотної дії у часі, оскільки не скасовує та не пом`якшує відповідальність особи …».

В якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 вказав у позові ОСОБА_2 (стягувача у виконавчому провадженні).

Ухвалою від 25.08.2021 суд відкрив провадження у справі; призначив її розгляд на 02.09.2021; зобов`язав відповідача (Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), надалі – Інгульський відділ) невідкладно після надходження на його електронну пошту копії ухвали повідомити третю особу ( ОСОБА_2 ) за наявними у відповідача номерами засобів зв`язку про дату, час та місце розгляду справи, а також направити доступним для нього способом третій особі копію позовної заяви з додатками та копію відзиву з додатками; встановив відповідачу строк для подання відзиву і доказів на підтвердження правомірності оскарженої постанови, а третій особі – строк для надання пояснень до позову.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

01.09.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про залучення до участі в розгляді справи в якості співвідповідача Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Клопотання відповідач обґрунтував тим, що 13.04.2021 матеріали виконавчого провадження були передані до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відзив у встановлений судом строк відповідач не подав. Покладений судом обов`язок з направлення третій особі ( ОСОБА_2 ) копії позову з додатками відповідач не виконав.

В судовому засіданні представник відповідача клопотання підтримала; неподання відзиву пояснила відсутністю у відповідача документів виконавчого провадження.

Ухвалою від 02.09.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача; залучив Миколаївський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі – Миколаївський відділ) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; установив третім особам строк для подання пояснень до позову; витребував у Миколаївського відділу належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 29717482; відклав розгляд справи на 30.09.2021.

17.09.2021 від Миколаївського відділу до суду надійшли копії матеріалів виконавчого провадження № 29717482 і клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

Документи, що їх суд направив ОСОБА_2 (ухвали від 25.08.2021, від 02.09.2021, позовна заява з додатками), повернулись без вручення адресату із зазначенням причини: «адресат відсутній за вказаною адресою». З наданих Миколаївським відділом матеріалів виконавчого провадження суд встановив, що адреса, за якою ОСОБА_2 були направлені вказані вище документи, відповідає актуальній адресі стягувача, в зв`язку з чим суд дійшов висновку про належне повідомлення третьої особи про дату, час і місце розгляду справи та про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

30.09.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Згідно з частиною третьою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Пунктом 2 частини четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

У частині п`ятій статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що відзив подається в строк, встановлений судом.

Відповідач не виконав зазначеного процесуального обов`язку, в зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що відзив не був поданий у встановлений судом строк, тому справу було вирішено за наявними матеріалами (частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

30.09.2021 до суду надійшла заява позивача про розгляд справи за його відсутності, а також заява про долучення до матеріалів справи документів, що підтверджують повне погашення ОСОБА_1 заборгованості по аліментах.

В судове засідання прибула представник відповідача, яка просила відмовити у задоволенні позову.

Як встановлено судом, 08.11.2011 державний виконавець Ленінського (Інгульського) відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 (Смоквіна), відкрив виконавче провадження № 29717482 з виконання виданого 27.07.2009 Ленінським районним судом м. Миколаєва виконавчого листа № 2-4481 про стягнення аліментів на утримання дочки (2003 р.н.) до досягнення нею повноліття (т. 2, арк. 150, 151, 152).

03.10.2018 державний виконавець склала розрахунок заборгованості позивача зі сплати аліментів, відповідно до якого заборгованість станом на 01.10.2018 становить 74 423,13 грн, при цьому 61 968,33 грн – заборгованість станом на 01.01.2018, 3 310,16 грн – заборгованість за серпень та вересень 2018 року, по 1 655,08 грн (т. 2, арк. 37).

03.10.2018 державний виконавець винесла постанову ВП № 29717482 про накладення на позивача, на підставі статей 63 і 75 Закону № 1404, штрафу в сумі 37 211,56 грн (надалі – Постанова, т. 2, арк. 35).

В судовому засіданні представник відповідача вказала, що сума 37 211,56 грн – 50 відсотків заборгованості позивача станом на 01.10.2018, а стягнення штрафу в такому розмірі передбачено частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Предметом розгляду у справі є правомірність Постанови, яка була винесена у жовтні 2018 року, тому з`ясування обставини наявності/відсутності заборгованості станом на день розгляду справи виходить за межі предмету доказування, в зв`язку з чим суд не надав оцінки поданим позивачем 30.09.2021 документам.

Відповідно до чинної з 28.08.2018 частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404,

за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Суд відхилив доводи позову про те, що умовою для накладення штрафу на підставі частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404 є наявність заборгованості (у відповідному розмірі), що утворилась після 28.08.2018.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 24.11.2020 у справі № 620/517/20 Верховний Суд зазначив: «… суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до позивача. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови … про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу …».

У Постанові, як вказано вище, підставою для накладення штрафу державний виконавець вказав статті 63 і 75 Закону № 1404.

Статтею 63 Закону № 1404 визначений порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а статтею 75 Закону № 1404 встановлена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Цими нормами не передбачена відповідальність за несплату аліментів.

При цьому, стаття 71 Закону № 1404 (як підстава для накладення на позивача штрафу) у Постанові не зазначена.

У позові ОСОБА_1 заперечив суму його заборгованості станом на 01.10.2018 (74 423,13 грн) та, з посиланням на здійснений державним виконавцем Миколаївського відділу розрахунок заборгованості (т. 1, арк. 35, 96), зазначив, що станом на 01.10.2018 заборгованість дорівнювала сумі 59 917,32 грн.

Згідно з вказаним розрахунком, заборгованість ОСОБА_3 станом на 01.10.2018 дорівнювала 59 917,32 грн, і ця сума перевищує суму відповідних платежів за три роки (з жовтня 2015 року по вересень 2018 року) – 42 529,50 грн.

Як вказано вище, в ухвалі про відкриття провадження у справі суд зобов`язав відповідача подати докази на підтвердження правомірності Постанови.

Доказів відповідач суду не подав; в судовому засіданні представник Інгульського відділу наполягала на правильності розрахунку суми заборгованості позивача, що був здійснений 03.10.2018, але не зазначила, якими доказами спростовується розрахунок заборгованості позивача (із зазначенням сум нарахування та оплати за кожний місяць 2009-2021 років), що був здійснений державним виконавцем Миколаївського відділу у липні 2021 року. Крім того, представник відповідача не виключила можливості того, що певні платежі позивача не були враховані при визначенні суми 74 423,13 грн.

Оцінюючи ці обставини і докази, суд виходив з того, що частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, позивач виконав цей процесуальний обов`язок шляхом подання разом із позовом належного та допустимого доказу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Але відповідач не довів правильність розрахунку заборгованості, що був зроблений у жовтні 2018 року, та не спростував правильність розрахунку, зробленого у липні 2021 року, при тому, що неправильний розрахунок суми штрафу був одним з доводів позовної заяви.

Суд зауважив, що у відповідача була можливість (з 17.09.2021 по 29.09.2021) ознайомитись в суді з матеріалами виконавчого провадження та, з посиланням на відповідні первинні документи (за їх наявності), підтвердити правильність власного розрахунку та заперечити достовірність розрахунку, зробленого Миколаївським відділом.

З матеріалами виконавчого провадження представник відповідача ознайомилась 29.09.2021 (напередодні судового засідання); під час розгляду справи представник відповідача не вказала на існування в матеріалах справи доказів на підтвердження заборгованості позивача станом на 01.10.2018 в сумі 74 423,13 грн.

Суд відхилив доводи представника відповідача про те, що факт наявності заборгованості позивача за період до 01.08.2018 в сумі 71 112,97 грн (до якої згодом були додані нарахування за серпень та вересень 2018 року - 3 310,16 грн, в зв`язку з чим заборгованість станом на 01.10.2018 дорівнювала 74 423,13 грн) була підтверджена постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.12.2018 у справі № 489/6010/18 (провадження № 3/489/1702/18) про адміністративне правопорушення (т. 2, ар. 7-8).

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій або бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Зазначеною постановою суд закрив, в зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, провадження по справі відносно ОСОБА_1 за статтею 1831 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Несплата аліментів»); відомостей про те, що судом встановлена сума заборгованості позивача, постанова не містить.

З урахуванням наведеного суд встановив, що відповідач не довів обґрунтованість визначення суми заборгованості позивача станом на 01.10.2018 та, відповідно, правильність суми штрафу, Постанова не містить норму, що дозволяє накласти на боржника за виконавчим листом про стягнення аліментів штраф, тому дійшов висновку про задоволення позову.

Судові витрати (сплачена позивачем сума судового збору), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відділу.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати винесену 03.10.2018 державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Собчук Антоніною Віталіївною постанову ВП № 29717482 про накладення штрафу.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 34993225) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна