Рішення № 100041497, 30.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року м. Київ № 320/5223/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі також - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.01.2020 № 0025712-5005-1027.

Позов мотивований протиправністю оспорюваного податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 29.01.2020 №0025712-5005-1027, згідно якого контролюючий орган нарахував ОСОБА_1 до сплати суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік. Позивач стверджує, що на належний йому на праві власності комплекс нежитлових будівель загальною площею 2 861,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 2,9767 га (кадастровий номер 3220489500:02:026:0165) з цільовим призначенням: « 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості», - поширюється дія норми п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. А саме в квітні 2015 року ОСОБА_1 як один із учасників юридичої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАНІКОМ ГРУП», код ЄДРПОУ 39744645 (з часткою у статутному капіталі в розмірі 50 %) статутного капіталу заснував назване підприємство з місцезнаходженням за адресою: АДРЕСА_1 . Основним видом діяльності ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП» є лісопильне та стругальне виробництво (КВЕД 16.10), в межах якого виконуються роботи з підвищеної небезпеки, та на які отримані відповідні дозволи. Зокрема, у період 2019 року ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП» здійснювало виготовлення та постачання промислової продукції - лісопродукції (пиломатеріалів, піддонів, паливних гранул, дров, тощо). Для здійснення виробничої діяльності ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП» між останнім (як орендареи) та ФОП ОСОБА_1 (як орендодавцем) був укладений договір оренди №21/05-2018 нежитлових приміщень від 21.05.2018, за умовами якого об`єктом оренди виступали нежитлові будівлі (приміщення, споруди), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , - з метою використання таких саме в якості виробничої бази, деревообробного комплексу. В подальшому, у 2019 році позивачем із залученням генерального підрядника - ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП» була здійснена реконструкція деревообробного комплексу по АДРЕСА_1 , за результатами якої проведена технічна інвентаризація об`єкта, про що складено відповідний технічний паспорт виробничого комплексу. З огляду на наведені обставини та з посиланням на додані до позову копії доркументів, позивач стверджував, що нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 які перебувають у власності позивача, у 2019 році використовувалися за функціональним, тобто для промислового виробництва.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відкрито провадження у справі № 320/5223/20 за вказаним позовом та дану справу призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження, з проведенням підготовчого засідання.

Відповідачем до канцелярії суду поданий відзив на позовну заяву та додаткові матеріали (а саме копію рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 21.06.2018 №2408-53-VII «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в м. Білій Церкві на 2019 рік», інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно зареєстрованого права власності позивача на об`єкти нерухомого майна). Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 29.01.2020 №0025712-5005-1027 відповідає вимогам чинного законодавства. Так, податкова пільга з податку на майно згідно пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не підлягає застосуванню по відношенню до об`єкта нерухомості, що належить ОСОБА_1 на праві власності, оскільки останній за даними податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік безпосередньо сам не здійснював виробничої діяльності, а натомість здав вказане майно в оренду юридичній особі. Таким чином, з огляду на встановлений Податковим кодексом України обов`язок нарахування контролюючим органом сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за попередній (попередні) податкові (звітні) періоди, ГУ ДПС у Київській області здійснило позивачу вдповідні нарахування суми податку за 2019 рік. При розрахунку податкового зобов`язання контролюючий орган керувався рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 21.06.2018 №2408-53-VII. А саме в 2019 році ставка податку за 1 кв.м. приміщення становила 1% мінімальної заробітної плати (тобто, від 4 173 грн.), встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, - що відповідно складає 41.73 грн. Розрахунок суми податку позивачу за 2019 рік становить: 2 861.9 кв.м*41.73грн.=119 427,09 грн.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, де висловив свою позицію щодо наявності підстав для застосування до спірного випадку норм пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (у редакції, що була чинна упродовж 2019 року). При цьому, в тексті відповіді на відзив позивач посилався на правові позиції Верховного Суду щодо застосування вказаних норм Кодексу, що наведені у постановах від 05.03.2020 у справі №825/1625/17 та від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

За результатами підготовчого провадження, після вчинення всіх необхідних процесуальних дій, передбачених ч. 2 ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, судом 21.09.2020 постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У призначене судові засідання сторони не з`явились. Натомість 19.10.2020 від предстаника позивача через канцелярію суду надійшла заява щодо здійснення подальшого розгляду цієї справи за відсутності позивача.

З огляду на дані обставини судом, відповідно до ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі матеріалів.

Також, суд своєю ухвалою від 30.09.2021 замінив відповідача у справі - Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (відокремлений підрозділ ДПС України, код ЄДРПОУ ВП 44096797).

Розглянувши подані сторонами у справі документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 14.02.2005. Основним видом діяльності господарської діяльності позивача визначено - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Водночас серед інших видів господарської діяльності, що їх має право здійснювати ФОП ОСОБА_1 значаться наступні: лісозаготівлі; лісопильне та стругальне виробництво; виробництво дерев`яної тари; виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28.02.2007 ОСОБА_1 придбав у іншої фізичної особи - ОСОБА_2 комплекс нежитлових будівель (літери «А» - склад загальною площею 155,1 кв.м., «Б» - склад загальною площею 66,4 кв.м., «В» - склад загальною площею 63,8 кв.м., «Г» - склад загальною площею 350,3 кв.м., «Д» - склад загальною площею 8,6 кв.м., «Є» - склад загальною площею 17,3 кв.м., «Ж/п» - погріб загальною площею 16,1 кв.м., «З» - склад загальною площею 62,7 кв.м., «І» - склад загальною площею 339,7 кв.м., «Л» - склад загальною площею 196,3 кв.м., «М» - склад загальною площею 1 585,6 кв.м., та споруди - літ. «К» (навіс), №1 (естакада), №2 і 3 (огорожа), №4 (замощення)). Вказані нежитлові будівлі розташовуютьсяв АДРЕСА_1 та на неприватизованій земельній ділянці, що свого часу була надана в постійне користування БЦ дочірнє підприємство «Госпобутсервіс» ВАТ «Київуніверсал» загальною площею 0,7969 га.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №13809985, виданого Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 06.03.2007, за ОСОБА_1 на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна реєстр. №16587826, тип - комплекс нежитлових будівель: літери «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Є», «Ж/п», «З», «І», «Л», «М» та споруди, адреса об`єкта: АДРЕСА_1 .

31.05.2019 на замовлення позивача інженером з інвентаризації нерухомого майна ФОП ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (виробний комплекс), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Поряд з цим, за даними наданої позивачем до суду копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку реєстр. № витягу НВ-3211936442018 від 23.06.2018, ОСОБА_1 04.06.2014 взяв в оренду на 5-ть років земельну ділянку державної власності площею 2,9767 га з кадастровим номером 3220489500:02:026:0165, що розрашована за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, Шкарівська сільська рада, та має цільове призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, мащинобудівної та іншої промисловості, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку енергетики, оборони та іншого призначення.

21.05.2018 між ФОП ОСОБА_1 (як орендодавцем) і ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП» (як орендарем), в особі керівника Ніколаєнко Л.М., був укладений договір оренди нежитлових приміщень №21/05-2018, відповідно до якого та на пілдставі акта прийому-передачі від 21.05.2018 позивач передав у тимчасове платне користування Товариству комплекс нежитлових приміщень і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а саме: нежитлові будівлі літери «А» - склад загальною площею 155,1 кв.м., «Б» - склад загальною площею 66,4 кв.м., «В» - склад загальною площею 63,8 кв.м., «Г» - склад загальною площею 350,3 кв.м., «Д» - склад загальною площею 8,6 кв.м., «Є» - склад загальною площею 17,3 кв.м., «Ж/п» - погріб загальною площею 16,1 кв.м., «З» - склад загальною площею 62,7 кв.м., «І» - склад загальною площею 339,7 кв.м., «Л» - склад загальною площею 196,3 кв.м., «М» - склад загальною площею 1 585,6 кв.м., та споруди - літ. «К» (навіс), №1 (естакада), №2 і 3 (огорожа), №4 (замощення)). Строк дії цього договору оренди визначений до 21.04.2021.

Також у тексті цього договору оренди було зазначено, що об`єкт оренди використовується орендарем як виробнича база, деревопереробний комплекс. Об`єкт оренди знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3220489500:02:026:0165 загальною площею 2,9767 га, яка у свою чергу перебуває в оренді на підставі договору оренди землі №6 від 30.04.2014, укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області, за реєстрованого у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.06.2014 номер запису 5949615, відповідно до витягу №22767368.

При цьому, як стверджував позивач у тексті свого позову та вбачається за актуальними даними з Єдиного державного реєстру, ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 39744645, адреса місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, буд. 246) зареєстровано як юридичну особу 10.04.2015, основним вид діяльності - лісопильне та стругальне виробництво, та одним із його засновників названої юридичної особи значиться ОСОБА_1 (розмір внеску останнього до статутного капіталу товариства складає 4 100 000 грн. (частка 50%)).

29.01.2020 ГУ ДПС у Київській області згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 цього ж Кодексу прийняло податкове повідомлення-рішення форми «Ф» за №0025712-5005-1027 про сплату позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 119 427,09 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення таким, що прийнято протиправно і необґрунтовано, в порушення законних прав та інтересів позивача, останній звернувся із цим позовом до суду.

Розглядаючи спір по суті суд дійшов висновків про наступне.

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладено у новій редакції статтю 266 ПК України, введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно із пп. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом пп. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Відповідно до пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Так, згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Зі змісту наявних у справі документів суд встановив, що позивач є власником об`єкта нежитлової нерухомості, що відноситься класу до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади». Дану обставину відповідач в тексті свого відзиву не заперечував.

Разом з тим, додані позивачем до матералів справи документи по господарських відносинах з ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП» свідчать про те, що вказаний об`єкт нерухомого майна використовувався позивачем у 2019 році у власній підприємницькій діяльності за напрямком «надання в оренду власного нерухомого майна». При цьому, позивач за вказаний період самостійно не експлуатував об`єкт нерухомого майно за функціональним призначенням (тобто, ОСОБА_1 , які фізична особа-підприємець не здійснював виробництво промислової продцукції на об`єкті нерухомого майна), а передав об`єкт оподаткування у платну оренду іншому суб`єкту господарської діяльності - ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП».

Згідно тексту долученого позивачем до матеріалів справи супровідного листа ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП» від 16.06.2020 вих. № 16/06-20 названа юридична особа використувала орендований об`єкт нерухомого майна у власній господарській діяльності (лісопильне та стругальне виробництво) як деревообробний комплекс для виготовлення лісопродукції.

Дослідивши та проаналізувавши зміст цього листа ТОВ «ДАНІКОМ ГРУП», а також додані до нього копії документів, суд встановив, що належний позивачу об`єкт нежилової нерухомості (будівлі промисловості) за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, 246 використовувався у 2019 році саме за його функціональним призначенням.

У контексті з наведеним суд звертає увагу на наступні сформовані Верховним Судом під час розгляду схожих спорів правові позиції щодо застосування норми пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Так, в тексті постанові від 05.03.2020 у справі №825/1625/17 Касаційний суд дійшов висновку про те, що: «норма підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).».

В тексті іншої постанови від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 Верховний Суд сформував таку правову позицію: «Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

На думку судової палати, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Судова палата вважає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкового зобов`язання, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: «Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству»; статті 67 Конституції України, «Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, суд визнає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.

Отже, судова палата не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа №806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).».

Відповіднодо ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи наведені вище правові позиції Верховного Суду щодо застосування норми пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України та виходячи з обсягу встанолених у справі обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи спірне рішення діяв всупереч вимог Податкового кодексу України. А тому як наслідок суд вбачає підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.01.2020 №0025712-5005-1027.

Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за налсідком розгляду цієї справи справи по суті суд дійшр висновків про наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи квитанцією від 26.06.2020 підтверджено, що ОСОБА_1 під час звернення до суду із цим позовом сплатив судовий збір у розмірі 1194,27 грн.

У зв`язку з цим суд вказує про присудження на користь позивача відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області судових витрат у вказаній сумі коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою ст. 132 цього Кодексу встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч.ч. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились (ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу його представником надано суду копії таких документів: договору №15/06-20 про надання правової допомоги від 15.06.2020 (що укладений між ОСОБА_1 і Адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери», в особі керуючого партнера Куришка І.І.), рахунку на оплату від 13.11.2020, акта про приймання-передачі наданих послуг від 13.11.2020, меморіального ордеру від 14.04.2021, квитанції банку на суму 18 900 грн. з інформацією про оплату позивачем за послуги згідно договору про надання правової допомоги.

Дослідивши та проаналізувавши зміст перелічених вище документів у сукупності та беручи до уваги наявні у справі матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивач витрат, понесених у зв`язку з наданням правничої допомоги у сумі 18 900 грн.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 73 - 78, 90, 132, 134, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 29.01.2020 № 0025712-5005-1027.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1194,27 грн. (одна тисяча сто дев`яносто чотири грн.) 27 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797, адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 18 900 грн. (вісімнадцять тисяч дев`ятсот) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797, адреса місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.