Рішення № 100041362, 01.10.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2021 р. справа № 300/3047/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Івано-Франківської обласної прокуратури

про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в період з 01.05.2020 по 23.03.2021 та зобов`язання здійснити таку виплату,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Мигаль Христина Орестівна (надалі, також представниця позивачки, Мигаль Х.О.) в інтересах ОСОБА_1 (надалі також позивачка, ОСОБА_1 ) 23.06.2021 звернулася в суд з позовною заявою до Івано-Франківської обласної прокуратури (надалі, також відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні в період з 01.05.2020 по 23.03.2021 та зобов`язання здійснити таку виплату, відповідно до правил розрахунку розміру середнього заробітку, встановлених Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з позивачкою не проведений повний розрахунок при звільненні, а тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у відповідача виник обов`язок сплатити позивачці середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги. ОСОБА_1 вказує на те, що за результатами судового розгляду адміністративної справи №300/2040/20, Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 19.10.2020, яким позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені до Івано-Франківської обласної прокуратури задоволено частково, а саме: зобов`язано виплатити на користь позивачки вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку, що складає 22975,17 грн. Відтак, не зважаючи на те, що з органів прокуратури позивачку звільнено 30.04.2020, остаточний розрахунок з позивачкою відповідач здійснив лише 23.03.2021. Враховуючи бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивачка вказує на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та стверджує про наявність підстав для виплати їй середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 01.05.2020 по 23.03.2021, розрахованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачці десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків (а.с.57-60).

У межах встановленого строку представниця позивачки недоліки усунула, відтак ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.70-71).

Пунктом 5 резолютивної частини ухвали судом витребувано у відповідача належним чином оформлені: довідку про середньомісячну та середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 ; довідку-розрахунок про загальну суму проведених виплат з позивачкою при звільненні.

На адресу суду від відповідача 23.08.2021 надійшов відзив на позов за №15-1269вих-21 від 19.08.2021. Зокрема, у даному відзиві представник відповідача вказує, що доводи позовної заяви ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню посилаючись на рішення, між тими ж сторонами, Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/2040/20 від 19.10.2020, яке набрало законної сили і згідно якого позивачці відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення. Також, представник відповідача вказує на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2021 у справі №640/14403/20 яким ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області та стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2020 по 04.08.2021 у розмірі 351912,36 грн. Представник відповідача зазначає, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є взаємовиключними, оскільки в разі задоволення позову обласна прокуратура буде змушена фактично виплатити подвійну суму середнього заробітку за вказаний період, адже її розміри є однаковими. Подвійне стягнення середнього заробітку суперечить компенсаційному характеру заходів відповідальності у трудовому праві, принципам розумності, справедливості та пропорційності. На підтвердження своєї позиції представник відповідача посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №686/20491/18 у якому вказано щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку за ст. 117 КЗпП та ст. 235 КЗпП, тобто подвійного стягнення середнього заробітку. Разом з цим, у відзиві теж вказується про пропущення позивачкою строку звернення до адміністративного суду та відсутність підстав для застосування у спірних правовідносинах частини 1 статті 233 КЗпП України, враховуючи дані обставини, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.76-81).

Інших процесуальних документів на адресу суду від сторін не надходило.

Розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури, в тому числі з грудня 2019 по квітень 2020 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області, з якої її було звільнено 30.04.2020 згідно із витягом з наказу прокурора області №285К від 28.04.2020 (а.с.26).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 у справі №300/2040/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, - задоволено частково, зобов`язано Івано-Франківську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку, що складає 22975,17 грн.

Відповідно до платіжних доручень, що містяться в матеріалах справи, такий розрахунок з позивачкою здійснено 23.03.2021 на загальну суму 22975,17 грн. В свою чергу, ОСОБА_1 25.03.2021 звернулась із заявою до Івано-Франківської обласної прокуратури, в якій просила виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 30.04.2020 по 23.03.2021, передбачений ст. 117 КЗпП, у розмірі 22970,00 грн. У відповідь на таке звернення, позивачка отримала лист Івано-Франківської обласної прокуратури №21-163вих21 від 09.04.2021 у якому зазначається, що відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с.25).

Вважаючи протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, позивачка просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за період затримки з 01.05.2020 по 23.03.2021, відповідно до правил розрахунку розміру середнього заробітку, встановленого Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Частинами 1 та 2 статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі, також КЗпП України) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 КЗпП встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Суд зазначає, що правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом №1697-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Закон №1697-VII є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП регулює правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.

Вказаним законом не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на спірні правовідносини.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури 30.04.2020, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 22975,17 грн., на виконання рішення суду, проведено тільки 23.03.2021.

Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В контексті зазначеного, суд констатує, що оскільки відповідач не провів з позивачкою при звільнення остаточний розрахунок, зокрема не виплачено вихідну допомогу при звільненні, протиправність чого встановлена судом у рішенні від 19.10.2020 у справі №300/2040/20, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі, також Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).

Як зазначено вище судом, пунктом 5 резолютивної частини ухвали суду, відповідача зобов`язано, окрім іншого, надати суду належним чином оформлену. довідку про середньомісячну та середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 ; довідку-розрахунок про загальну суму проведених виплат з позивачкою при звільненні.

Так, відповідно до отриманої від відповідача довідки середньомісячна заробітна плата з урахуванням податків та зборів позивачки становила 22 975,17 грн (а.с.91).

Середньоденна заробітна плата склала 1120,74 грн. (17931,84/16 днів).

Кількість днів, впродовж яких позивачці затримано виплату грошової компенсації з 01.05.2020 по 23.03.2021 становить 223 дні.

Таким чином, середній заробіток позивачки за весь період затримки повного розрахунку при звільненні становить 249 925,02 грн. (1120,74 х 223 дні).

Разом з цим, надаючи оцінку правомірності та обґрунтованості заявленій позивачкою вимозі, суд зважає на позицію Верховного Суду (далі - Суд) від 30.11.2020 у справі №480//3105/19, де Суд зазначив наступне.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дозволив Суду виснувати, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Застосовуючи наведені Великою Палатою Верховного Суду критерії до обставин цієї справи суд враховує наступне:

- період затримки відповідачем виплати належної позивачці при звільненні суми 22975,17 грн був тривалим (8 місяців);

- відповідач з дня звільнення позивачки з органів прокуратури не вчиняв дій для проведення повного розрахунку із позивачкою. Івано-Франківська обласна прокуратура заперечувала право ОСОБА_1 на виплату вихідної допомоги при звільненні. Тільки після виданого виконавчого листа Івано-Франківським окружним адміністративним судом в справі №300/2040/20 та виконавчого провадження за даним листом відповідачем виплачено вихідну допомогу при звільненні в сумі 22 975,17 грн;

- суму середнього заробітку за час прострочення, розрахована згідно з статтею 117 КЗпП України в розмірі 249 925,02 гривень, більш ніж в 10 разів перевищує суму простроченої заборгованості в розмірі 22 975,17.

У спірному випадку суд вважає за необхідне застосувати правові висновки пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, за змістом якого: "Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".

Іншими словами, у постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що середньозважені ставки за кредитами надають приблизне уявлення про "вартість грошових коштів".

Отож, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою виплати вихідної допомоги при звільненні, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2020-2021 роках розміру сум, які позивач недоотримавши належні йому від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.

Розглядаючи можливість застосування до спірних правовідносин коментований варіант приблизної оцінки майнових втрат позивачки, у зв`язку із затримкою виплати вихідної допомоги (пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц), на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2020-2021 роках, суд зазначає наступне.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 за №2121-III (надалі по тексту також - Закон №2121-III).

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (стаття 4 Закону №2121-III).

За змістом частини 1 статті 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 за №679-XIV (надалі по тексту також - Закон №679-XIV) Національний банк України (надалі по тексту також - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Статтею 1 Закону №679-XIV визначено, що облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

Згідно зі статтею 27 Закону №679-XIV Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону №679-XIV регламентовано, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

В той же час, статтею 71 Розділу XIV "Особливі положення" коментованого Закону №679-XIV визначено обмеження діяльності банку, згідно частини 1 якої Національному банку забороняється, зокрема, надавати кредити, позики юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених цим Законом (підпункт 4).

Постановою Правління Національного банку України від 21.04.2016 за №277 затверджено Положення про основи процентної політики Національного банку України, яке встановлює порядок визначення Національним банком України облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (надалі по тексту також - Положення №277).

Відповідно до коментованого Положення процентна політика Національного банку України є регулюванням Національним банком України попиту та пропозиції на грошові кошти через зміну процентних ставок за своїми операціями з метою впливу на процентні ставки суб`єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. З метою реалізації процентної політики Національний банк України установлює, зокрема, таку проценту ставку як облікову. Облікова ставка Національного банку України є ключовою процентною ставкою Національного банку України, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку. Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком України.

Операційна ціль процентної політики Національного банку полягає в утриманні Українського індексу міжбанківських ставок для кредитів та депозитів овернайт (протягом одного операційного дня) у національній грошовій одиниці на рівні, близькому до рівня облікової ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу (пункт 16 Положення №277).

Як з`ясовано судом, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.12.2019 у справі №910/4518/16 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/86503517), та ухвалою від 20.02.2020 справу №910/4518/16 разом із касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 і доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88211928).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4518/16 пропонувала відступити від висновку, викладеного в пункті 94.5 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц щодо можливості застосування встановлених Національним банком України середньозважених ставок за кредитами, мотивуючи наступним:

- "… отже, дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні є індикативними, тобто визначають орієнтовний розмір процентних ставок для комерційних банків та інших фінансових установ щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення грошових коштів. Водночас, остаточні процентні ставки (фіксована або змінювана) за користування коштами, наданими банком або іншою фінансовою установою як кредит, визначається сторонами у кредитному договорі з погодженням умов щодо можливості зміни процентної ставки упродовж всього строку користування позичальником кредитними коштами;

- відтак, "середньозважена процентна ставка за кредитом" (за міжбанківськими операціями) є економічним показником, що застосовується учасниками грошово-кредитного ринку, які здійснюють міжбанківські операції з кредитування, тому не відображає реальних ставок за користування кредитними коштами, які надаються фінансовими установами позичальникам на підставі кредитних договорів, та не може застосовуватися при визначенні розміру сум, які позичальник міг би сплатити банку за користування кредитом у період дії відповідної середньозваженої процентної ставки за кредитом…".

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 матеріали справи №910/4518/16 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88602348).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 01.04.2020 у справі №910/4518/16:"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.

На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв`язку з не проведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона не робила висновку про застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити".

Згідно із відомостями із вкладення "Дані статистики фінансового сектору" підрозділу "Статистика фінансового сектору" розділу "Статистика" офіційного веб-сайта Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial#2fs), судом встановлено, що середньо зважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням (в межах Івано-Франківської області), в період з 01.05.2020-23.03.2021 (період затримки розрахунку при звільненні) становила: у травні 2020 року - 39,4%; у червні 2020 року - 39,2%; у липні 2020 року - 38,5%; у серпні 2020 року - 37,8%; у вересні 2020 року - 37,2%; у жовтні 2020 року - 36,7%; у листопаді 2020 року - 37,5%; у грудні 2020 року - 35,8%; у січні 2021 - 36,4%; у лютому 2021 року - 36,5%; у березні 2021 року - 36,6%; у квітні 2021 року - 35,6%: у травні 2021 року - 35,9%; у червні 2021 року - 36,2%.

Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні (22 975,17 гривень) приблизна оцінка розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні їй кошти від роботодавця, могла би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 5188,46 гривень, а саме:

- у травні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 39,4% річних/365 днів року = 0,11% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,11% х 19 днів = 480,18 гривень;

- у червні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 39,2% річних/365 днів року = 0,11% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,11% х 20 днів = 505,45 гривень;

- у липні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 38,5% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,10% х 23 дні = 528,43 гривень;

- у серпні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 37,8% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,10% х 20 днів = 459,50 гривень;

- у вересні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 37,2% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,10% х 22 дні = 505,45 гривень;

- у жовтні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 36,7% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,10% х 21 день = 482,48 гривень;

- у листопаді 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 37,5% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,10% х 21 день = 482,48 гривень;

- у грудні 2020 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 35,8% річних/365 днів року = 0,098% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,096% х 22 дні = 485,23 гривень;

- у січні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 36,4% річних/365 днів року = 0,099% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,099% х 19 днів = 432,16 гривень;

- у лютому 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 36,5% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,10% х 20 днів = 459,50 гривень;

- у березні 2021 року середньо зважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні - 36,6% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 22 975,17 гривень (сума несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги при звільненні) х 0,10% х 16 днів = 367,60 гривень;

Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (несвоєчасно виплаченої вихідної допомоги), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 5188,46 гривень.

Щодо доводів відповідача про подвійну виплату середнього заробітку, суд зазначає, що у вказаній ним постанові зазначено: «<…> положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату».

Вочевидь, що до обставин цієї справи зазначений висновок незастосовний, позаяк цей спір не стосується затримки видачі трудової книжки, з якою положення частини п`ятої статті 235 КЗпП України пов`язують виплату середнього заробітку.

Крім того, за своєю суттю і призначенням вихідна допомога при звільненні і середній заробіток, стягнення/виплату якого передбачено статтями 117, 235 КЗпП України є різними виплатами, адже мають різну правову природу. У контексті спірних правовідносин варто зауважити, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України є своєрідною відповідальністю відповідача за невиплату вихідної допомоги (під час звільнення). Водночас вихідна допомога розглядається як гарантія (у грошовій формі) працівникові, звільненому з об`єктивних причин.

Оцінюючи доводи відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачкою пропущено строк на звернення до суду, то варто зазначити, що відповідно до ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України встановлено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/4840/20 Верховний Суд зазначив, що вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Отже, ураховуючи те, що передбачена ст. 44 КЗпП України вихідна допомога є державною гарантією працівнику, суд вважає за необхідне застосувати наведені висновки Конституційного Суду України.

У постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року в справі № 240/4840/20, від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, від 13 лютого 2020 року у справі №809/698/16 і від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 відсутні правові висновки щодо розповсюдження або не розповсюдження ч. 2 ст. 233 КЗпП України на вимоги щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні прокурора.

У постанові від 11 листопада 2019 року у справі №817/1227/17 Верховний Суд зазначив, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З урахуванням засад правової визначеності, суд вважає, що позивачка має законні очікування щодо розповсюдження на спірні правовідносини приписів саме ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Проте визначальним в даному випадку є те, що відповідь відповідача про відмову у виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні позивачка отримала 19.05.2021, а з позовною заявою до суду звернулася 17.06.2021 (а.с.55). З огляду на вищенаведене, доводи представника Івано-Франківської обласної прокуратури про пропущення ОСОБА_1 місячного строку звернення відхиляються судом як безпідставні.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового розбору.

З наявної у матеріалах справи квитанції про сплату №8572 від 02.07.2021 підтверджується сплата позивачкою судового збору за звернення до суду із даним позовом у загальному розмірі 908,00 грн (а.с.66).

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки сплачена нею сума судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 454,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 262, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03530483) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, в період з 01.05.2020 по 23.03.2021 в сумі 5188 (п`ять тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 46 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03530483) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

відповідач - Івано-Франківська обласна прокуратура, адреса: вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код ЄДРПОУ - 03530483.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.