Рішення № 100040232, 01.10.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2021 р. Справа№200/10253/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

11.08.2021 ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до військової частини 3057 Національної гвардії України про:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3057 Національної гвардії України, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 27.11.2015 по 27.11.2018 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини 3057 Національної гвардії України 27.11.2018;

- зобов`язати військову частину 3057 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 27.11.2015 по 27.11.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.11.2018.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово. Також у відповідача витребувані визначені судом докази по справі.

10.09.2021 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву та витребувані докази по справі.

15.09.2021 позивач надав до суду відповідь на відзив та клопотання про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката.

Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до положень статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Отже відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він з 27.11.2015 по 27.11.2018 проходив військову службу в військовій частині 3057 Національної гвардії України. На день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, на що останній відповів, що грошова компенсація не може бути виплачена у зв`язку з тим, що під час проходження військової служби позивач не звертався з відповідним рапортом про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки вона порушує його право на відпустку. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В установлений судом строк відповідачем через Відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.

Свою позицію відповідач мотивував тим, що під час його звільнення та виключення зі списків військової частини 3057 Національної гвардії України усно чи письмово про надання йому спірної відпустки або грошової компенсації за неї до повноважних посадових осіб частини не звертався, а під час свого звільнення, зауважень про виключення зі списків військової частини у зв`язку із наявністю заборгованостей перед ним не заявляв.

Крім того, відповідач вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого частиною п`ятої статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду, а тому відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу позовну заяву необхідно залишити без розгляду.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, та просить задовольнити позов в повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .

Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , видане Головним управлінням Національної гвардії України 11.04.2016, та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини 3057 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 27.11.2015 №245 судом встановлено, що позивача призначено наказом командира військової частини 3057 від 27.11.2015 №84 о/с прийнято із запасу на військову службу за контрактом строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію з 27.11.2015 та призначеного на посаду – сапером 3-го відділення 1-го інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти окремого загону спеціального призначення «Азов» (ВОС – 166662П).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини 3057 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 27.11.2018 №252 судом встановлено, що з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, звільнено відповідно до статті 26 частини п`ятої пункту 2 згідно з пунктом «в» (за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командира військової частини 3057 від 27.11.2018 №129 о/с у відставку ЗС України без права носіння військової форми одягу, та направити його на військовий облік до Маріупольського ОМВК Донецької області, з 27.11.2018.

30.07.2021 відповідач надав відповідь на звернення позивача від 08.07.2021, в якій повідомив останнього, що абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки ім. виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Однак, відповідач зауважив, що під час проходження військової служби та безпосередньо при звільнення позивач не звертався із рапортом про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, тому наразі, відсутній правовий механізм виплати зазначеної грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Згідно з довідкою військової частини 3057 Національної гвардії України від 30.08.2021 вих.№235 старшому солдату ОСОБА_1 , під час проходження військової служби за контрактом, додаткова відпустка за 2016, 2017 та 2018 роки у розмірі 42 (сорока двох) календарних днів як учаснику бойових дій, яка передбачена статтями 16-2 Закону України «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не надавалась.

Відповідно до довідки військової частини 3057 Національної гвардії України від 01.09.2021 вих.№0903 за час служби ОСОБА_1 за 2016-2018 роки, кількість днів невикористаної додаткової відпустки складає 42 календарних днів. Сума розрахованої компенсації складає 12755 гривен 40 копійок. Вищезазначена компенсація за невикористану додаткову відпустку позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Позивач не погодився з такою бездіяльністю відповідача, тому звернувся з даним позовом до суду.

Щодо твердження відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.

Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) висловила позицію про те, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, тому клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі – Закон №504/96-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі – Закон №3551-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту сімнадцятого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом вісімнадцятим статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту дев`ятнадцятого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту дев`ятнадцятого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами сімнадцятим і вісімнадцятим цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, пунктом восьмим статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Відтак, суд відхиляє твердження відповідача, що відповідно до пунктів сімнадцять-дев`ятнадцять статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Слід зазначити, що нарахування та виплата компенсації невикористаної додаткової відпустки нерозривно пов`язано із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на таку відпустку, в тому числі в процесі обліку робочого часу, що є дискреційними повноваженнями відповідача.

Визначення розміру недоотриманих за певний строк виплат є виключною компетенцію відповідача (в даному випадку), а не дискрецією суду.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 по справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Як встановлено судом вище, позивач набув статусу учасника бойових дій 11.04.2016, коли йому було видано відповідне посвідчення, тому саме з цієї дати останній набув право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, в тому числі на додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, а не з 27.11.2015, як помилково вважає позивач.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивача мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним з 2016 року по 2018 рік додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави Суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ припиняється.

Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом №2011-ХІІ. Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за 2016-2018 роки.

Суд зауважує, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).

Положеннями частини третьої статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вище зазначене, відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, тому позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини другої цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частини 3 цієї статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та адвокатом Муратовою Ольгою Олексіївною укладений договір від 03.08.2021 про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 3.1 даного договору клієнт зобов`язаний сплатити гонорар, який встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 7 акта приймання-передачі послуг, наданих адвокатом, згідно з договором від 03.08.2021 про надання послуг за виконану роботу клієнт сплатив 22.08.2021 адвокату гонорар банківським переказом через систему «Приват24» у розмірі 4500,00 гривен, який отримано адвокатом на банківський рахунок.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач зазначив, що поніс витрати на правничу допомогу в 4500,00 (чотири тисячі п`ятсот) гривен, яку йому надавав адвокат Муратова О. О. Вартість оплати юридичної допомоги підтверджується квитанцією №Р24АР24А1460301026С2027 від 22.08.2021 про підтвердження сплати юридичної допомоги за договором від 03.08.2021 про надання правової допомоги.

Відповідач не оспорює розмір наданої позивачеві правової допомоги.

Суд вважає, що позивачем надані достатні та належні докази понесення витрат на правничу допомогу, тому вимога про стягнення з військової частини 3057 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 (чотири тисячі п`ятсот) гривен підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір у даній справі стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 2-17, 42-47, 72-77, 90, 94, 121, 122, 139, 143, 159-164, 241-246, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_2 ) до військової частини 3057 Національної гвардії України (місце знаходження: пр-т. Нахімова, буд. 186, м. Маріуполь, Донецька область, 87525; код ЄДРПОУ: 23313948) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3057 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини 3057 Національної гвардії України 27.11.2018.

Зобов`язати військову частину 3057 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової частини 3057 Національної гвардії України 27.11.2018.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3057 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 (чотири тисячі п`ятсот) гривен 00 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 01.10.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна