Рішення № 100040195, 20.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2021 р. Справа№200/5728/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши за участю секретаря судового засідання Купріян В.Ю. в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86),

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки виплати належної при звільненні зі служби в поліції суми грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки з дня звільнення зі служби по день фактичного розрахунку (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення; стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки виплати належної при звільненні зі служби в поліції суми грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки з дня звільнення зі служби по день ухвалення судового рішення у цій справі (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, яке становить 427,23 грн.

17 травня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 14 червня 2021 року.

07 червня 2021 року відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача та заперечив проти визначеного позивачем розміру середньоденного грошового забезпечення.

14 червня 2021 року сторони, повідомлені належним чином, в судове зсідання не з`явились, тому суд керуючись приписами ч. 9 ст. 205 КАС України вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

14 червня 2021 року позивач надав до суду заяву, в якій заперечив проти розрахунку розміру середньоденного грошового забезпечення здійсненого відповідачем в довідці №699 від 28.05.2021 року, оскільки його звільнення відбулось у вересні 2019 року, отже два календарні місяці, що передують події звільнення є липень та серпень 2019 року, а не серпень-вересень 2019 року як визначив відповідач, що не відповідає приписам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.05.1995 № 100.

19 липня 2021 року ухвалою суду вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання, яке призначено на 09 серпня 2021 року.

09 серпня 2021 року розгляд справи відкладено на 07 вересня 2021 року.

07 вересня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 вересня 2021 року, витребувано у відповідача довідку про середній заробіток позивача за період липень-серпень 2019 року.

14 вересеня 2021 року відповідачем надано до суду витребувані ухвалою суду документи.

20 вересня 2021 сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з`явились про причини неявки не повідомили, позивач просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 30 вересня 2019 року №424о/с відповідно до розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції), з 30 вересня 2019 року.

Рішенням від 29 вересня 2020 року у справі №200/3424/20-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2021 року, Донецький окружний адміністративний суд позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у невнесенні до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції відомостей про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки; визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) та за 56 календарних днів за 2015, 2016, 2017, 2018 роки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій; зобов`язав Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015,2016,2017, 2018 роки; зобов`язав Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) та за 56 календарних днів за 2015, 2016, 2017, 2018 роки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вказаним рішенням суд встановив, що на момент звільнення та розгляду справи з позивачем не було проведено остаточного розрахунку при звільненні.

18 березня 2021 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у справі №200/3424/20-а, після відрахування обов`язкових податків та зборів на картковий рахунок позивача в ПAT «Ощадбанк» надійшла належна позивачу при звільненні зі служби в поліції сума грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки в розмірі 27201,66 грн., що підтверджується роздруківкою квитанції з платіжної системи WEB-банкінг «Ощад 24/7».

Згідно листа ГУНП в Донецькій області від 07.04.2021 №246зі/26/02-2021, отриманого у відповідь на інформаційний запит позивача, розмір нарахованої суми грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій складає 27615,90 грн.

20 березня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою, у якій просив прийняти рішення про нарахування та виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь період затримки виплати належної йому при звільненні зі служби в поліції суми грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки по день фактичного розрахунку (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю його звільнення.

Листом від 16 квітня 2021 року №Л-43/26/02-2021 Головне управління Національної поліції в Донецькій області повідомило, що є бюджетною плановою установою, тому бюджетне законодавство забороняє керівникам бюджетних органів брати на себе зобов`язання понад наявні кошторисні призначення, отже ГУНП в Донецькій області не наділено повноваженнями нараховувати та виплачувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною та просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, виходячи з розміру середнього грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, яке становить 427,23 грн.

Відповідач – Головне управління Національної поліції в Донецькій області є юридичною особою, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, зареєстровано в реєстрі з 07.11.2015, номер запису: 12741020000012003, код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження:. 87517, Донецька обл., місто Маріуполь, пр. Нахімова, будинок 86, організаційно-правова форма – орган державної влади.

Відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність та зобов`язання власника або уповноваженого органу виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в разі невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, з вини власника, отже, відсутність станом на 30.09.2019 (момент звільнення позивача) норми права, що зобов`язує орган поліції компенсувати в грошовій формі невикористані протягом служби з поліції відпустки як учаснику бойових дій, в тому числі й відповідної судової практики з цього питання, що повністю виключає вину Головного управління та як наслідок не може бути підставою для відповідальності в розумінні статті 117 КЗпП України.

Відповідач зазначає, що притягнення Головного управління до фінансової відповідальності за утримання від дій, здійснення яких не передбачено в певний проміжок часу певною правовою нормою, за умови неухильного дотримання норм, що регулюють відносини, що склалися між сторонами, суперечить одному з основних принципів права - принципу справедливості.

Відповідач також зазначив, що останні два місяці роботи позивача, що передують початку періоду затримки - це серпень та вересень 2019 року, а не липень та серпень, як зазначає позивач.

До відзиву на адміністративний позов відповідачем додано довідку від 28.05.2021 року №699 про середній номер грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2 місяці, що передували звільненню, згідно якої середньоденний розмір грошового забезпечення за серпень-вересень 2019 року складає 402,38 грн, який обчислено без врахування індексації грошового забезпечення позивача.

На виконання ухвали суду відповідачем надано довідку від 13.09.2021 року №1259 про грошове забезпечення з урахуванням сум індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за липень-вересень 2019 року, згідно якого грошове забезпечення за липень 2019 року складає 13224,24 грн, за серпень 2019 року – 13244,26 грн.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами ч.ч. 1, 2 статті 94 Закону №580-VІІІ встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Згідно ч. 3 ст. 77 Закону №580-УІІІ, день звільнення вважається останнім днем служби.

Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», та Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» не врегульовані питання відповідальності роботодавця за невиплату поліцейському при звільненні зі служби всіх належних йому сум та за затримку проведення розрахунку.

У такому разі при вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі №804/3772/17 (ЄДРСР №72693583), від 25 листопада 2020 року у справі №160/2867/19 (ЄДРСР №93119248).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч.1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України підлягають застосуванню за умови невиплати належних звільненому працівнику сум у відповідні строки та наявності вини власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум за відсутності спору про розмір таких сум.

У такому разі підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постанові від 23.09.2021 року по справі № 340/1405/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду серед іншого зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Поряд з цим, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 стосовно того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Однак, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, в якій сформовано правовий висновок, згідно якого синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі – Порядок №100) установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.

В письмових поясненнях щодо не включення індексації грошового забезпечення до розрахунку середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення позивача, наданих відповідачем на виконання ухвали суду, відповідач зазначив, що керувався приписами Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», та Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», які є спеціальними нормативними актами та мають пріоритетне значення, та якими не передбачено включення індексації грошового забезпечення до його складу.

Дослідивши вказані доводи суд зазначає наступне.

Згідно п. 3 розділу ІІІ Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; надалі - Закон № 1282-ХІІ).

Зокрема, статтею 2 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 2.2.7. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України 13.01.2004 N 5, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників віднесено до Фонду додаткової заробітної плати.

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено вичерпний перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середнього заробітку.

Дослідивши приписи вказаної норми суд встановив, що індексація грошового забезпечення не входить до вказаного переліку.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи вказану норму, суд зазначає, що індексація грошових доходів населення є загальнодержавною гарантією та не може бути звужена спеціальними нормативно-правовими актами, обмежуючи при цьому право окремої групи осіб, в даному випадку службовців органів Національної поліції України, на належну оплату праці та достатній життєвий рівень.

З огляду на викладене, з системного аналізу приписів Закону України «Про оплату праці», Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України 13.01.2004 N 5, п.п. 3, 4 розділу ІІІ Порядку №100, суд встановив, що індексація грошового забезпечення підлягає врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати.

Таким чином, суд позицію відповідача з цього питання вважає помилковою.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача щодо визначення місяців для обчислення середнього заробітку виходячи з місяців, які передують початку періоду затримки, оскільки вона прямо суперечить приписам п. 2 розділу ІІ Порядку №100, згідно якого середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Оскільки позивача звільнено з займаної посади з 30.09.2019 року, то для обчислення середнього заробітку використовуються дані щодо грошового забезпечення за липень-серпень 2019 року.

Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 1259 від 13.09.2021 року, що видана з дотриманням вимог Порядку № 100, грошове забезпечення позивача за останні 2 календарних місяців служби, що передували місяцю його звільнення складало: 13244,24 в липні та 13244,26 грн в серпні 2019 року, кількість календарних днів – 62, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 427,23 грн.

Суд зазначає про те, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з дня наступного за днем звільнення і до моменту прийняття судом даного рішення.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з роботи 30 вересня 2019 року,остаточний розрахунок проведено з відповідачем 18 березня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, cуд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується наступним чином.

По-перше, визначається відсоткове співвідношення загальної суми виплат, що підлягала виплаті, та суми, що не була виплачена в день звільнення, тобто виплату якої затримано.

Згідно наданих позивачем розрахункових листів за вересень та жовтень 2019 року, суд встановив, що у вересні 2019 року позивачу фактично виплачено 15 937,98 грн, в жовтні – 136 669,80 грн, невиплачена позивачу при звільненні сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів до бюджету становила 27201,66 грн.

Тобто загальна сума виплат на момент здійснення остаточного розрахунку повинна була становити 179809,44 грн (15937,98 грн + 136669,80 грн + 27201,66 грн).

Тож відсоткове співвідношення буде становити 27201,66 / 179809,44 х 100% = 15,13 %.

Період затримки розрахунку з 01.10.2019 року (день наступний за днем звільнення) по 17.03.2021 року (останній день затримки) становить 534 робочі дні.

Середньоденний розмір грошового забезпечення - 427,23 грн.

Розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 228 140,82 грн (534 дні х 427,23 грн).

Тож, враховуючи принцип співмірності сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням істотності частки 15,13%, становить: 34 517,71 грн (228140,82 грн х 15,13 % / 100%).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту його порушеного права.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Станом на момент подання адміністративного позову розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку визначений не був.

Відповідно до приписів п/п 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду позову майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково на суму 34 517,71 грн, то сплаті підлягав судовий збір у розмірі 3451,78 грн (34517,71 грн х 0,01).

Враховуючи викладене, 908 грн судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача, а 2543,78 грн (3451,78 грн - 908 грн) судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86, ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати належної при звільненні зі служби в поліції суми грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки з дня звільнення зі служби по день фактичного розрахунку (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належної при звільненні зі служби в поліції суми грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки у розмірі 34 517 (Тридцять чотири тисячі п`ятсот сімнадцять) грн 71 копійок.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) гривен 00 копійок.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 2543 (Дві тисячі п`ятсот сорок три) гривні 78 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 20 вересня 2021 року.

Повний текст рішення складено та підписано 30 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаійні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко