Рішення № 100039781, 23.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року Справа № 160/10989/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Лихівської селищної ради

третя особа ОСОБА_2

про визнання протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.07.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Лихівської селищної ради, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Лихівської селищної ради шостої сесії VIII скликання від 27 квітня 2021 року № 574-6/VІІІ «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Лихівської селищної ради сьомої сесії VIII скликання від 28 травня 2021 року № 707-7/VIII «Про розгляд заяви щодо надання гр. ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Лихівську селищну раду надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було прийнято рішення від 27 квітня 2021 року № 574-6/VІІІ та від 28 травня 2021 року № 707-7/VIII відповідно до яких відмовлено позивачу в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована: АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

12.07.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін задоволено частково, відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

02.08.2021 року від Лихівської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що оскаржувані позивачем рішення прийнятті правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства оскільки 11.03.2021 року громадянин ОСОБА_2 звернувся із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_1 та рішенням від 28.05.2021 року №687-7/ VІІІ вирішено надати вказаній особі такий дозвіл. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.08.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду задоволено клопотання Лихівської селищної ради про залучення до участі у справі третьої особи, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 та встановлено третій особі строк для подання пояснень по справі.

11.08.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що позивач вважає доводи відповідача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки третя особа у свіоїй заяві від 11.03.2021 року просить надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га. у власність для ведення особистого селянського господарства в стм.Лихівка, при цьому не зазначає конкретної адреси, при цьому як позивач чітко визначив адресу де бажав би отримати ділянку для особистого селянського господарства. Також, вказано, що заява третьої особи була розглянута з порушенням строку, так як рішення винесено майже через 2,5 місяці. Також, із рішення відповідача не вбачається надання земельної ділянки ОСОБА_2 саме за адресою АДРЕСА_1 .

18.08.2021 року від Лихівської селищної ради надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких вказано, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а отже, такими, що не підлягають задоволенню.

Третя особа належним чином повідомлена про розгляд даної справи будь-яких пояснень, щодо позовної заяви, або щодо відзиву до суду не надала, про причини суд не повідомлено.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 11.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 .

27.04.2021 року рішенням Лихівської селищної ради шостої сесії VIII скликання №574-6/VІІІ «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», відмовлено громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована: АДРЕСА_1 .

28.04.2021 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 .

28.05.2021 року рішенням Лихівської селищної ради сьомої сесії VIII скликання № 707-7/VIII «Про розгляд заяви щодо надання гр. ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», відмовлено громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована: АДРЕСА_1 .

Позивач не погоджується із вищевказаними рішеннями відповідача щодо відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та вважає їх такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (надалі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктами «а», «б» статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як визначено пунктом «б» частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в» частини третьої статті 116 ЗК України).

Пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, серед інших, вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Отже, у даному випадку Лихівська селищна рада має повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності відповідної територіальної громади.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, чинним законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.

Суд звертає увагу, що системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами частин сьомої-одинадцятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Як уже було встановлено судом, позивач звернувся із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 . До даної заяви позивач додав відповідні документи згідно переліку, однак рішенням від 27.04.2021 року №574-6/VІІІ Лихівська селищна рада відмовила позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, при цьому з вказаного рішення вбачається, що в ньому не зазначено будь-якої підстави для відмови позивачу у наданні такого дозволу.

28.04.2021 року позивач повторно звернувся до Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, при цьому рішенням від 28.05.2021 року № 707-7/VIII Лихівська селищна рада повторно відмовила позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку із тим, що земельна ділянка передана іншому громадянину.

Суд наголошує, що позивачем до заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства було додано, зокрема, викопіювання з публічної кадастрової карти графічного матеріалу, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

У свою чергу, суд зазначає, що відмова в наданні дозволу має бути вмотивованою, і підставою для відмови може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою. Статтею 118 ЗК України визначений виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу.

Суд наголошує, що положення статей 118, 122 ЗК України надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності та зобов`язують мотивувати відмову у наданні такого дозволу, а також визначають підстави, з яких така відмова, може бути прийнята.

Дослідженням змісту оскаржуваних рішень від 27 квітня 2021 року № 574-6/VІІІ та від 28 травня 2021 року № 707-7/VIII встановлено, що вони не містить жодного обґрунтування щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, а отже такі рішення не відповідають критерію обґрунтованості.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, виключних підстав для відмови у наданні дозволу визначеної статтею 118 ЗК України в спірному рішенні не навів. Суд не бере до уваги твердження представника відповідача щодо підстав відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, наведених у відзиві на позовну заяву, оскільки в оскаржуваних рішеннях такі відсутні.

Також, відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою з підстав того, що на зазначену земельну ділянку вже надане іншій особі рішення сесії селищної ради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка не передбачена частиною 7 статті 118 ЗК України.

Посилання відповідача на те, що на вищевказану земельну ділянку вже надане іншій особі рішення сесії селищної ради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 Земельного кодексу України).

Водночас, згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 Земельного кодексу України.

Посилання відповідача, як на підставу для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, на рішення Лихівської селищної ради від 28.05.2021 року №687-7/VIII про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою суд відхиляє з огляду на те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували існування оформленого права власності третіх осіб на обрану позивачем для відведення земельну ділянку.

Крім того, рішення Лихівської селищної ради від 28.05.2021 року №687-7/VIII про надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, не є передачею її у власність, а тому надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення такої земельної ділянки у власність не заборонено законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає оскаржувані рішення Лихівської селищної ради шостої сесії VIII скликання від 27 квітня 2021 року № 574-6/VІІІ та від 28 травня 2021 року № 707-7/VIII є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

Статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено повноваження суду при вирішенні справи. Зокрема відповідно до пункту 2 частини 2 цієї статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

При цьому відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, виходячи із зазначених положень статті 245 КАС України, враховуючи те, що позивачем оскаржуються індивідуальний акт, суд може відповідача у цій справі зобов`язати вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Чинний КАС передбачає, можливість суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина 4 статті 245 КАС України).

Як встановлено судом, при вирішення питання щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідач допустив надмірний формалізм, оскільки оскаржувані рішення не містять конкретизованих доводів щодо відмови у наданні такого дозволу.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що при прийнятті рішення відповідачем щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства відсутній адміністративний розсуд, оскільки розсуд передбачає повноваження обирати у конкретній ситуації з правомірних альтернатив відповідний правомірний варіант поведінки/рішення. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слів "може", "або".

У випадку, коли повноваження суб`єкта владних повноважень сформульовані через формулу дихотомії "задоволити-відмовити", а фактично законодавство не передбачає альтернативи рішення при зверненні особи у разі виконання нею вимог закону, будь-які дискусії про дискреційні повноваження стають безпредметними. Встановити наявність чи відсутність умов дії норми не можна відносити до адміністративного розсуду.

Таким чином, суд зазначає, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства не є елементом підміни його виключної функції через зобов`язання прийняти певне рішення, оскільки свої повноваження щодо вирішення такого питання відповідач, як суб`єкт владних повноваження, реалізував шляхом прийняття оскаржуваних рішень та двічі безпідставно відмовив позивачу.

А тому, з метою надання ефективного захисту порушеному права позивача, суд у цій справі вбачає за доцільне зобов`язати Лихівську селищну раду надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Так, ч.1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що повноваження адміністративного суду накладати на суб`єкта владних повноважень зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов`язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Суд зазначає, що обґрунтованих пояснень щодо необхідності покладення на відповідача додаткового обов`язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. Судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, також не встановлено.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1816,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.2184820361.1 від 05.07.2021 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 1816,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Лихівської селищної ради (52120, Дніпропетровська область, П`ятихатський район, вул.Центральна, буд.3, код ЄДРПОУ 04338523), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Лихівської селищної ради шостої сесії VIII скликання від 27 квітня 2021 року № 574-6/VІІІ «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована: АДРЕСА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Лихівської селищної ради сьомої сесії VIII скликання від 28 травня 2021 року № 707-7/VIII «Про розгляд заяви щодо надання гр. ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2.0 га. у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Лихівську селищну раду надати громадянину ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Лихівської селищної ради.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв