Ухвала суду № 100036600, 01.10.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/7613/21

(2/199/3370/21)

УХВАЛА

01 жовтня 2021 року м. Дніпро

Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Богун О.О., розглянувши матеріали позовної заяви Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКС ІНВЕСТ», ОСОБА_2 законними представниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Управління-служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про визнання недійсним правочину та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

До Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКС ІНВЕСТ», ОСОБА_2 законними представниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Управління-служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про визнання недійсним правочину та витребування майна.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

За приписами ч. 3 ст.23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Зазначені висновки Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Проте висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону «Про прокуратуру». Відтак, суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування, а не прокурор. Прокурор виконує субсидіарну роль щодо захисту інтересів держави, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта, який може і бажає захищати інтереси держави.

Враховуючи наявність органів державної влади та органу місцевого самоврядування, який має можливість самостійно звернутися із позовом щодо захисту порушеного права в судовому порядку, суд вважає, що прокурором в позові не доведено наявність передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №806/602/18, від 10.04.2019 у справі №813/661/17, від 16.07.2019 року у справі №826/15548/17.

Звертаючись до суду з даним позовом, Керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра посилається на неналежне виконання своїх функцій Дніпровською міською радою, водночас такі докази до позову не надано.

Крім того, до позовної заяви не надано доказів попереднього повідомлення Керівником Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, Дніпровську міську раду про звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, повертає позовну заяву.

Згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 185, 260, 261 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКС ІНВЕСТ», ОСОБА_2 законними представниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Управління-служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про визнання недійсним правочину та витребування майна - повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.О. Богун

01.10.2021