Рішення № 100035760, 16.09.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/3123/20

Провадження № 2/638/1443/21

РІШЕННЯ

Іменем України

16 вересня 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Подус Г.С.,

при секретарі - Коваленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини

встановив:

Позивач звернулась до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про розірвання шлюбу, зареєстрованого 07.06.2009 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, про що в книзі реєстрації актів про одруження вчинено напис за № 1124, а також встановити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу, з матір`ю ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.06.2009 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від шлюбу у сторін двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає з матір`ю і перебуває на утриманні, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4

Причиною для розірвання шлюбу стало те, що між подружжям відсутнє взаєморозуміння, вони мають різні погляди на сім`ю та шлюб, розв`язання сімейних та побутових проблем, шлюбно-сімейні відносини між ними фактично припинені з вересня 2019 року. Вказує, що син після розірвання шлюбу буде проживати разом з нею, а донька деякий час з нею, а деякий з відповідачем. Примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе, перебування у шлюбі суперечить інтересам дітей та інтересам позивача розвиватись фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи та гідності.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 23.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загально позовне провадження у справі.

11.08.2020 року за Вх.№ 40515 надійшли пояснення директора представника третьої особи -Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради О.П.Малько, яким він просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з урахуванням письмового висновку про визначення місця проживання малололітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким встановлено, що малолітній ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 14.07.2020 для дитини створено належні умови для проживання та розвитку, малолітня дитина надала заяву від 31.07.2020 року, в якій зазначила, що мешкає разом з мамою та надалі бажає проживати з нею, у зв`язку з чим Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання дитини разом з матір`ю.

13.08.2020 року до суду надійшла зустрічна позовна заява про визначення місця проживання дитини, якою відповідач просив суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , після розірвання шлюбу, з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Дзержинського районного суду міста від 30.03.2021 року прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду та об`єднано в одне провадження із перівісним позовом, закрито підготовче провадження та закрито підготовче провадження у справі.

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 10.06.2021 року зустрічний позов залишено без розгляду.

У судове засідання сторони не з`явились.

Від позивача надійшла заява, якою вона просила позовну заяву розглянути без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, а також просить суд їх задовільнити.

Від представника відповідача - адвоката Логашова Д.І., який діє на підставі ордеру серії ПТ №203082 від 16.09.2021 року надійшла заява, якою він просив розглянути справу без відповідача, а також зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі, та просить суд їх задовольнити.

Суд, вивчивши матеріали справи, надані сторони докази на предмет їх достовірності, належності та допустимості, та надані докази у сукупності та взаємозв`язку, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на основі повно, всебічно досліджених доказів, прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судом встановлено, що 09.06.2021 Центральним відділом реєстрації шлюбів м.Києва з державним Центром розвитку сім`ї зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в Книзі реєстрацій шлюбів 07.06.2009 року зроблено відповідний актовий запис №1124, серія 1-БК №058033.

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 12.01.2008 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сторони по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що 12.01.2008 року зроблено відповідний актовий запис №99.

Висновком про визначення місця проживання Малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням ст.ст.19, 155, 160, 161 Сімейного кодексу України та рекомендацією Комісії, в інтересах дитини, встановлено Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 .

Згідно з актом обстеження умов проживання №10 від 14.07.2020 року, затвердженого в.о. начальника служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту ССД Харківської міської ради Т.О. Білошенко на підставі доручення ДССД ХМР з метою визначення місця проживання дитини, що умови проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , добрі, квартира відремонтована , об лаштована в достатній кількості сучасними меблями, побутовою технікою, присутні всі комунальні зручності. У дітей окремі кімнати, обладнані всім необхідним для навчання та відпочинку відповідно до віку дітей.

До висновку долучено заяву ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , якою він зазначив, що живе мамою, з батьком зустрічається, однак завжди хоче жити з мамою.

Відповідно до довідки, наданої директором Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖИ ФАЙВ ХОЛДИНГ УКР», виданої ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , у тому, що вона працює в ТОВ «ДЖИ ФАЙВ ХОЛДИНГ» з 23.07.2019 року та на даний момент обіймає посаду Аналітик комп`ютерного банку даних 5 категорії, дохід останньої за період з 23.07.2019 року по 30.06.2020 року склав 358 785, 96 грн.

Згідно з відповіддю, наданою на адвокатський запит, Харківським навчально-виховним комплексом №45 «Академічна гімназія» Харківської міської ради Харківської області від 20.07.2020 року №240, ОСОБА_2 не брав участь у батьківських зборах, не брав участь в інших шкільних заходах батьківського піклування, не відвідував заклад освіти з інших обставин, пов`язаних з будь-якими питаннями виховання та навчання ОСОБА_3 .

З матеріалів справи судом встановлено, що причиною розірвання шлюбу стала відсутність взаєморозуміння між сторонами. Шлюбно-сімейні відносини між сторонами фактично припинені, проживають вони окремо, спільне господарство не ведуть.

Відповідно до частини 1 статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини 2 статті 104, частини 3 статті 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у т. ч. за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до частини 2 статті 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного із них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 2 статті 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам, з урахуванням висновку органу опіки та піклування, думки дитини, визнання позову відповідачем, суд робить висновок про задоволення позову визначення місця проживання дитини із матір`ю.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, § 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків. Вказане відповідає позиції ВС від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.

Керуючись викладеним, зокрема тим, що судом встановлено, що подальше збереження сім`ї неможливе, це суперечитиме інтересам, як позивача, так і відповідача, а також інтересам їх неповнолітніх дітей, при цьому визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 разом з матір`ю, ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.19, 24, 56,112, 114, 141, 161 Сімейного кодексу України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 07.06.2009 року Центральним відділом реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис №1124.

Встановити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу, з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 1680 грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 27.09.2021 року.

Суддя: