Рішення № 100033819, 01.10.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2021 року Справа № 926/2549/21

За позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури Чернівецької області в інтересах держави в особі: Великокучурівської сільської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Мастер-Сіті-Інвест”

про зобов`язання повернути майно за договором відповідального зберігання в сумі 559 966,40 грн

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Рогатинчук О.В.

Представники:

Прокурор – Маріуца Р.А.;

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: Керівник Чернівецької окружної прокуратури Чернівецької області звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом в інтересах держави в особі: Великокучурівської сільської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Мастер-Сіті-Інвест” про зобов`язання повернути майно за договором відповідального зберігання в сумі 559 966,40 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що 15 серпня 2019 року між Великокучурівською сільською радою (далі - Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Мастер-Сіті-Інвест” (далі – Зберігач) укладено Договір відповідного зберігання № 1, згідно умов якого, Поклажодавець зобов`язується передати, а Зберігач прийняти товар який визначається сторонами у актах приймання-передачі на відповідальне зберігання протягом строку дії зазначеного договору.

Далі прокурор стверджує, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання в частинні повернення отриманого від позивача на зберігання майна. Невиконання відповідача взятих на себе зобов`язань та бездіяльність позивача щодо вжиття заходів, спрямованих на повернення в комунальну власність переданого на зберігання майна, стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом про зобов`язання повернути майно за договором відповідального зберігання в сумі 559 966,40 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 червня 2021 року, судову справу № 926/2549/21 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18 червня 2021 року прийнято справу № 926/2549/21 до розгляду, відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19 липня 2021 року.

Ухвалою суду від 06 липня 2021 року підготовче засідання у справі № 926/2549/21 призначено на 03 серпня 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 03 серпня 2021 року підготовче засідання у справі № 926/2549/21 відкладено на 16 серпня 2021 року; додатково повідомлено відповідача у справі про дату, час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на веб-порталі судової влади України на офіційному веб-сайті Господарського суду Чернівецької області.

Ухвалою суду від 16 серпня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 30 серпня 2021 року.

В судовому засіданні 30 серпня 2021 року оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 13 вересня 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 13 вересня 2021 року закрито підготовче провадження у справі № 926/2549/21; призначено справу до розгляду по суті на 24 вересня 2021 року.

Ухвалою суду від 20 вересня 2021 року судове засідання у справі № 926/2549/21 призначено на 01 жовтня 2021 року.

В судовому засіданні 01 жовтня 2021 року прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач явку належного представника в судове засідання 01 жовтня 2021 року не забезпечив, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач явку належного представника в судове засідання 01 жовтня 2021 року не забезпечив, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, шляхом надсилання судом ухвал на адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказані ухвали повернулись до суду із відміткою поштової служби “за закінченням терміну зберігання”.

Суд зауважує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 та від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б.

З огляду на наведене, відповідач вважається повідомленим про призначені судові засідання належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість проявив протиправну процесуальну бездіяльність, тому судове засідання проводиться за його відсутності і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними.

Крім цього, відповідач викликався в суд шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Згідно частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України, з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (відеозапис)

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 01 жовтня 2021 року відповідно до статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими прокурор та позивач обґрунтовують свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, заслухавши прокурора, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 статті 509 ЦК України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України (далі – ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 15 серпня 2019 між Великокучурівською сільської ради (далі - Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Мастер-Сіті-Інвест” (далі - Зберігач) укладено договір відповідального зберігання № 1, відповідно до якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього Договору паливну деревину код (ДК 021:2015:03410000-7 -Деревина).

За своєю правовою природою укладений договір є договором зберігання.

У відповідності до статті 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі статтею 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

У пунктах 1.3., 1.4. Договору сторони визначили, що приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється Сторонами за актами приймання-передачі, які є невід`ємною частиною цього Договору. Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим Договором, його кількість, вартість та комплектність визначаються Сторонами у актах приймання-передачі.

На виконання умов Договору та закону, Сторони 15 серпня 2019 року склали та підписали Акт приймання-передачі № 1, згідно якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання Паливну деревину код (ДК 021:2015:03410000-7 -Деревина) в кількості 560 м3 та загальною вартістю 559 966,40 грн.

Відповідно до пунктів 7.1., 7.2., 7.3., 7.4. Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплений печатками Сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 7.1. цього Договору та закінчується 31 грудня 2019 року. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору. У випадку, якщо за 20 днів до закінчення строку дії цього Договору Сторони не повідомлять одна одну про його припинення. Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Відтак, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення сторін про припинення строку дії Договору, суд дійшов висновку, що строк дії Договору відповідального зберігання № 1 від 15 серпня 2019 року продовжений на той самий строк і на тих самих умовах.

Згідно положень статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 938 ЦК України встановлено, що Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Пунктом 2.1.4. Договору встановлено, що Зберігач зобов`язаний повернути майно Поклажодавцеві за першою вимогою останнього протягом 15 діб.

Відповідно до пункту 3.2. Договору, Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у Зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Згідно статті 953 ЦК України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно пунктів 1, 2 статті 949 ЦК України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Так, 11 грудня 2019 року та 15 вересня 2020 року позивач звертався до відповідача з вимогами № 1588 та 1053 про повернення майна, а саме паливної деревини в кількості 560 м3, вартістю 559 966, 40 грн. по акту-приймання передачі.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем пред`явлених вимог та повернення поклажодавцю майна, що було прийнято на зберігання, згідно умов укладеного між сторонами договору.

Статтею 942 ЦК України унормовано, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно положень статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачу майно, яке було передано відповідачу на зберігання за Договором відповідального зберігання № 1 від 15 серпня 2019 року.

Щодо повноважень прокурора.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону” щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру”.

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги аргументовано тим, що відповідачем порушено вимоги цивільного законодавства, шляхом невиконання обов`язку повернення переданого на зберігання майна, що порушує права Держави в особі Великокучурівської сільської ради.

При цьому, в обґрунтування подання позову прокурором, останній зазначив, що орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Великокучурівська сільська рада, яка не дивлячись на обізнаність про ухилення відповідачем від повернення переданого на зберігання майна, не вжила заходів щодо його повернення, відтак наявні підстави для захисту Чернівецької окружною прокуратурою інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку позов задовольнити.

Стосовно розподілу судових витрат.

Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, судовий збір в розмірі 8 399,50 грн слід покласти за відповідача.

Керуючись статтями. 2, 4, 5, 53, 86, 123, 129, 222, 223, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Мастер-Сіті-Інвест” (58000, вул. Стрийська, 18 м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39849198) повернути Великокучурівській сільській раді (59052, вул. Головна, 1, с. Великий Кучурів, Чернівецький район, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 04418162) паливну деревину код (ДК 021:2015:03410000-7 -Деревина) в кількості 560 кубічних метрів, вартістю 559 966,40 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Мастер-Сіті-Інвест” (58000, вул. Стрийська, 18 м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39849198) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58002, вул. Мирона Кордуби, 21, місто Чернівці, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 02910120) судовий збір в розмірі 8 399,50 грн на розрахунковий рахунок UA378201720343110001000004946, банк платника ДКСУ м. Київ, МФО 820172, класифікація видатків бюджету - 2800).

Повний текст рішення складено та підписано – 01 жовтня 2021 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк