Рішення № 100033520, 20.09.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" вересня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3848/19

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чернюк С.В.,

розглянувши справу №916/3848/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЛОДЖИСТІК" (04070, місто Київ, вулиця Верхній Вал, будинок 72; код ЄДРПОУ 39834796)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" (65009, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Академічна, будинок 20Б, офіс 8 каб. №3; ЄДРПОУ 39400733)

про стягнення 1 326 099,92 грн;

представники сторін:

від позивача – Андрощук С.В.;

від відповідача – Носкіна І.М.,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2019 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСЛОДЖИСТІК», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТАЖ ІНСПЕКТ», про стягнення 1 326 099,92 грн, з яких: 1 125 927,25 грн пені, 200 172,67 грн упущеної вигоди.

Позов мотивований неналежним виконанням з боку відповідача умов Договору купівлі-продажу № 3001/19 від 30.01.2019р. (далі – Договір) в частині дотримання строків поставки, обумовлених специфікаціями до договору залізничних вагонів, що зумовило застосування до останнього заходів відповідальності у вигляді пені, передбаченої п. 6.6 договору та упущеної вигоди згідно зі ст.ст. 22, 612, 624 Цивільного кодексу України.

Стислий виклад позицій та доводів сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем строків поставки вагонів, що є підставою для застосування пені відповідно до п. 6.6. Договору за період з 28.02.2019 по 23.04.2019. Також позивач зазначив, що оскільки вагони були поставлені тільки 23.04.2019, то додатково за період з 08.02.2019 по 23.04.2019 виникли збитки у вигляді упущеної вигоди, так як за цей час позивач міг передати непоставлені вагони в оренду, оскільки цього не зробив, то не отримав прибуток.

21.01.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТАЖ ІНСПЕКТ» надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач вказав, що затримка в поставці вагонів сталась з вини Акціонерного товариства «Українська залізниця»; строки виконання по договору були змінені додатковою угодою № 1 від 12.04.2019 і листом № 60; договір не передбачає нарахування пені з урахуванням всіх специфікацій; пеня не може бути нарахована на 23.04.2019, так як вагони були вже передані; у діях відповідача відсутня протиправна поведінка, що є одним із складових елементів складу цивільного правопорушення. У відзиві на позов відповідачем, з посиланням на норми ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, сформульоване клопотання про зменшення розміру пені до 00 грн 00 коп.

Позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій, з посиланням на обставини, зазначені відповідачем у відзиві, вказав, що вагони знаходились в депо для проведення ремонту з листопада 2018 року і у відповідача було достатньо часу для проведення необхідного ремонту; на момент укладання договору купівлі-продажу № 3001/19 від 30.01.2019 відповідач не повідомляв позивача про те, що вагони потребують ремонту; докази того, що відповідач докладав зусиль, щоб вагони були поставлені в межах місячного строку, до 28.02.2019, в матеріалах справи відсутні; від моменту, коли відповідачу стали відомі обставини, що він не може виконати обов`язок по своєчасній поставці вагонів, відповідач не повідомив позивача про відповідні причини; якщо у зриві строків поставки винне Акціонерне товариство «Українська залізниця», то з боку відповідача відсутні відповідні претензії; разом з листом від 16.05.2019 позивач направив претензію про оплату пені і не узгоджував нові строки поставки; укладаючи 12.04.2019 додаткову угоду № 1 позивач не погоджував зміну строків поставки; умовами п. 11.2. договору передбачалось, що всі зміни до договору мали бути складені письмово; розрахунок пені має здійснюватися з урахуванням всіх специфікацій, укладених в рамках договору, за період з 28.02.2019 по 10.04.2019, виходячи з суми 3 751 867,50 грн, і за період з 11.04.2019 по 23.04.2019 – з суми 5 200 537,50 грн; заявляючи про необхідність застосування положень ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України відповідач не навів належного обґрунтування підстав їх застосування з огляду на дійсні обставини справи і не звернув увагу на те, що за змістом ст. 623 Цивільного кодексу України неустойка має бути стягнута незалежно від відшкодування збитків.

Відповідач надав свої заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що вагони були вчасно поставлені на ремонт і позивач знав, що вагони потребували ремонту; відповідач, незважаючи на затримку з боку Акціонерного товариства «Українська залізниця», виконав вчасно свої зобов`язання по договору купівлі-продажу № 3001/19 від 30.01.2019; позивач визнавав, що вини в діях відповідача щодо затримки в поставці вагонів немає і погодив, що поставка мала бути здійснена протягом десяти робочих днів з дати погодження нових параметрів вагонів; переписка щодо зміни строків мала бути взята до уваги з посиланням на положення ст. 654 Цивільного кодексу України; Акціонерне товариство «Українська залізниця» має бути залучено в якості третьої особи, так як будуть порушені його права, якщо суд стягне з відповідача суму пені і упущеної вигоди; позивач невірно розраховує суму пені і період її застосування, а заявлена до стягнення сума пені має бути зменшена, так як строк поставки вагонів був порушений з вини Акціонерного товариства «Українська залізниця»; листи ТОВ «ЮГЕКОТОП» від 04.02.201 № 214 і ТОВ «СТИВІДОРНА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» від 10.01.2019 №33 не вказують на те, що ці товариства дійсно уклали договори, тому з відповідача не може бути стягнута упущена вигода.

Позивач надав заперечення на заперечення відповідача, за змістом яких зазначив, що вагони не були вчасно відремонтовані саме через відповідача, хоча перебували в депо з листопада 2018 року, а постановлені ним колісні пари не були прийняті Акціонерним товариством «Українська залізниця» через те, що вони не пройшли вхідний контроль; про проблеми з проведенням ремонту відповідач не повідомляв; листом від 16.05.2019 позивач не погоджував новий строк поставки вагонів, а разом з листом була пред`явлена претензія на суму 1 125 919,00 грн щодо несвоєчасної поставки; упущена вигода розрахована, виходячи з попиту на вагони, який був сформований з урахуванням запитів ТОВ «СТИВІДОРНА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» і ТОВ «ЮГЕКОТОП», та за договором оренди № ava01/g/02 від 08.02.2019 з відповідачем, то ставка добового використання одного вагону склала 44,50 доларів США.

Відповідач подав клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, в якому пояснив, що поставлені відповідачем колісні пари повністю відповідали нормативним вимогам і це підтверджується тим, що 17.05.2019 Акціонерне товариство «Українська залізниця» погодила встановлення колісних пар, що також підтверджується протоколом № ЦВ-03/24 від 17.05.2019, наполягаючи на залученні останнього до участі у справі в якості третьої особи.

Процесуальні рішення, прийняті у справі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.07.2020 у справі №916/3848/19 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТАЖ ІНСПЕКТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСЛОДЖИСТІК» пеню в розмірі 1 107 167,78 грн, упущену вигоду в розмірі 165 383,10 грн, судовий збір у розмірі 19 088,26 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської від 06.08.2020 у справі №916/3848/19 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСЛОДЖИСТІК» про ухвалення додаткового рішення у справі №916/3848/19 задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНТАЖ ІНСПЕКТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСЛОДЖИСТІК» витрати на правову допомогу у розмірі 45 600,00 грн та витрати на відрядження у розмірі 2105,41 грн; в іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись з вищезазначеними рішеннями суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТАЖ ІНСПЕКТ» звернулося з апеляційною скаргою, у якій просило:

визнати причини пропуску на апеляційне оскарження поважними, поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНТАЖ ІНСПЕКТ» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2020 у справі №916/3848/19; рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2020 у справі №916/3848/19 в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСЛОДЖИСТІК» відмовити повністю;

визнати причини пропуску на апеляційне оскарження поважними, поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНТАЖ ІНСПЕКТ» пропущений строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2020 у справі №916/3848/19; додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2020 у справі №916/3848/19 скасувати, у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 754 865,42 грн, упущену вигоду в розмірі 165 383,10 грн, судовий збір у розмірі 19 088,26 грн, додаткове рішення залишено без змін.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову (правничу) допомогу у сумі 20 000,00 грн та витрати на відрядження у сумі 5 803,23 грн.

28.12.2020 ТОВ "Авантаж Інспект" звернулося із касаційною скаргою на Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 і рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2020, а також на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 і додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2020.

ТОВ "Авантаж Інспект" у касаційній скарзі просило рішення суду першої інстанції і постанову апеляційної інстанції в частині стягнення упущеної вигоди скасувати, в цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; рішення суду першої інстанції і постанову апеляційної інстанції в частині стягнення пені змінити, задовольнивши позов в цій частині на суму 200 000 грн; додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на відрядження в сумі 2 105,41 грн скасувати, в цій частині в задоволенні вимог позивача відмовити; додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити, стягнувши кошти у сумі 10 000 грн; додаткову постанову в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити, стягнувши 3 000 грн; додаткову постанову в частині стягнення витрат на пальне скасувати, в задоволенні цієї вимоги відмовити.

28.12.2020р. ТОВ «Укртранслоджистік» звернулося із касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020р.

14.01.2021р. ТОВ «Укртранслоджистік» звернулося із касаційною скаргою на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020р.

ТОВ "Укртранслоджистік" у касаційних скаргах просило постанову апеляційної інстанції скасувати в частині зміни пункту 2 рішення господарського суду першої інстанції, скасувати додаткову постанову в частині відмови у стягненні 28 000 грн вартості правової допомоги.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.03.2021 Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантаж Інспект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслоджистік" задоволено частково: постанову Південно – західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, додаткову постанову Південно – західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020, рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2020, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.08.2020 у справі № 916/3848/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Новий розгляд справи.

На підставі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2021р. для розгляду справи №916/3848/19 було визначено суддю Господарського суду Одеської області Волкова Р.В.

Ухвалою від 07.05.2021р. прийнято до провадження справу №916/3848/19, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.06.2021р.

02.06.2021р. до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача (вх. №14874/21), де представник звернув увагу, що вина відповідача у несвоєчасності поставки напіввагонів відсутня, у зв`язку з чим на відповідача не можуть покладатися штрафні санкції у вигляду пені, а тому не може бути стягнута й упущена вигода як похідна вимога. Вказав, що сума пені підлягає зменшенню в порядку ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України. Акцентував, що позивач не має права заявляти вимоги щодо стягнення упущеної вигоди, так як подія (п. 6.4., п. 4.3. Договору), яка передбачає стягнення упущеної вигоди за Договором не настала.

Протокольною ухвалою від 02.06.2021р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 14.07.2021р.

03.06.2021р. за вх. №15064/21 до суду надійшли письмові пояснення представника позивача, в яких він висловив свої міркування щодо позиції Касаційного господарського суду, викладеній у Постанові від 31.03.2021р., а саме: яка сума складає загальну суму Договору та, відповідно, від якої конкретно суми має розраховуватися пеня; щодо обчислення розміру упущеної вигоди з урахуванням умов Договору оренди вагонів; щодо правової допомоги.

04.06.2021р. судом отримано письмові заперечення представника позивача (вх. №15212/21), де представник надав контраргументи щодо доводів, викладених у письмових поясненнях представника відповідача.

15.06.2021р. представником відповідача подано до суду заяву (вх. №16184/21) про залучення до участі у справі Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815; місцезнаходження: 03680, м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

15.06.2021р. до суду надійшли заперечення представника відповідача (вх. №16187) щодо позиції позивача, викладеній у письмових поясненнях. Представник звернув увагу, що пунктами Договору не міститься чіткого поняття «загальна сума договору» і з чого вона складається. Вважає, що пеня, згідно з п. 6.6. Договору повинна розраховуватися виходячи з суми невчасно поставлених вагонів. Положення п. 6.6. Договору в частині сплати пені за несвоєчасну поставку вагону у процентному співвідношенні до загально суми Договору вважає нікчемними. Серед іншого, вказав, що заперечує щодо задоволення вимог про стягнення правничої допомоги з огляду на їх недоведеність.

15.06.2021р. до суду надійшли письмові заперечення представника позивача (вх. №16203/21) на заперечення представника ТОВ «Авантаж Інспект» від 14.06.2021р., з урахуванням яких представник просив задовольнити позовну заяву ТОВ «Укртранслоджістик» від 19.12.2019р., яка є предметом розгляду справи.

15.06.2021р. представником позивача також були надані до суду письмові заперечення (вх. №16213/21) щодо залучення до участі у справі Акціонерного товариства «Українська залізниця» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Представник вказав, що предмет і підстави позову не стосуються Акціонерного товариства «Українська залізниця», як не є стороною Договору.

18.06.2021р. до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №16598/21), де відповідач, врахувавши висновки Верховного Суду та письмові пояснення представника позивача, відзначив, що здійснив всі залежні від нього дії для виконання умов Договору. В черговий раз наголосив на тому, що саме АТ «Укрзалізниця» є винною в затримці поставки вагонів. Просив зменшити розмір пені. Серед іншого також вказав, що положення п. п. 2.1. та 6.6. Договору не є достатньо чіткими та не можуть тлумачитися на шкоду відповідачу. Просив відмовити у задоволенні позову.

Протокольною ухвалою від 14.07.2021р. відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про залучення третьої особи. Також протокольною ухвалою від 14.07.2021р. закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2021р.

21.07.2021р. розгляд справи відкладено на 11.08.2021р.

11.08.2021р. розгляд відкладено на 19.08.2021р.

17.08.2021р. до суду надійшло клопотання представника відповідача (вх. №21880/21) про відкладення розгляду справи, в якому представник повідомив, що буде перебувати у щорічній відпустці з 25.08.2021р. по 17.09.2021р. Просив відкласти розгляд справи, призначивши судове засідання після 17.09.2021р.

У судовому засіданні 19.08.2021р. представник позивача не надав заперечень стосовно вищевказаного клопотання представника відповідача.

Слід зазначити, що суд зобов`язаний сприяти особі в доступі до правосуддя та забезпеченні права висловити свою думку з приводу спору.

Протокольною ухвалою від 19.08.2021р. суд, визнавши обґрунтованим клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, задовольнив вказане клопотання та відклав розгляд справи на 20.09.2021р.

20.09.2021р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

30.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю “АВАНТАЖ ІНСПЕКТ” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНСЛОДЖИСТІК” (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 3001/19, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця залізничні вагони, що були в експлуатації (вагони), а покупець зобов`язався прийняти вагони та здійснити їх оплату на умовах договору. Вагони, що передаються у власність, повинні бути комплектними, комерційно придатними та технічно справними, придатними для використання за цільовим призначенням, очищеними від раніше перевезеного вантажу.

Найменування, кількість, моделі, роки виробництва вагонів, а також необхідні додаткові умови зазначаються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 Договору).

Кількість вагонів та партії погоджуються сторонами додатково в специфікації (п. 1.3 Договору).

У випадку різночитань в основному тексті договору та в специфікації, сторони керуються умовами, зазначеними в специфікації (п. 1.4 Договору).

Умови поставки згідно з п. 1.5 Договору: ст. Куп`янськ чи інша за погодженням сторін.

Ціна вагонів та загальна сума Договору погоджена сторонами у розділі 2, за змістом п. 2.1 якого вартість однієї одиниці вагону, а також загальна сума зазначається в специфікації, які є невід`ємною їх частиною. Ціна вагонів є остаточною та зміні протягом виконання договору не підлягає.

У відповідності до визначеного розділом 3 Договору порядку приймання-передачі вагонів, прийом-передача вагонів здійснюється на станції (станція передачі вагонів), попередньо погодженої сторонами та у відповідності до специфікації (п. 3.1 Договору).

Продавець здійснює передачу вагонів покупцю на підставі акту приймання-передачі вагонів, підписаного повноважними представниками продавця та покупця. Станція передачі вагонів повинна бути відображена в акті (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору сторони погодили, що оплата вартості вагонів, що зазначена в специфікації, здійснюється покупцем наступним чином:

протягом 3 робочих днів від дати підписання специфікації, покупець здійснює попередню оплату в розмірі 50% від вартості партії вагонів на підставі рахунку продавця, перерахованої за курсом продажу долара США на день, який передує виставленню рахунку, на підставі даних сайту https://minfin.com.ua/currency/contracts/ рядок “безготівковий курс”, стовбець “середній” (п.3.3.1 Договору);

протягом 3 робочих днів від дати повідомлення продавцем покупця про готовність вагонів до передачі (про що окремо продавець повідомляє покупця засобами електронної пошти), покупець здійснює попередню оплату в розмірі 50% від вартості партії вагонів на підставі рахунку продавця, перерахованої по курсу долара США за день, , який передує виставленню рахунку, на підставі даних сайту https://minfin.com.ua/currency/contracts/ рядок “безготівковий курс”, стовбець “середній” (п. 3.3.2 Договору).

Датою виконання зобов`язань покупця з оплати вагонів згідно з п. 3.4 Договору вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця. Оплата здійснюється за реквізитами продавця, зазначеними в Договорі.

Розділом 4 Договору сторони погодили строки та умови поставки вагонів:

строк поставки вагонів складає один календарний місяць від дня здійснення покупцем попередньої оплати, згідно з умовою п. 3.3.1 договору (п. 4.1. Договору);

дата прибуття вагонів визначається за календарним штемпелем в залізничній накладній на вагони, які прибули на станцію, погоджену сторонам в специфікації (п.4.2 Договору);

обов`язок продавця з передачі вагонів покупцю вважається виконаним в момент їх фактичної передачі покупцю, що підтверджується підписанням акту (п. 4.5 Договору).

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, вони несуть відповідальність згідно умовам договору та діючого законодавства.

За несвоєчасну поставку вагону продавець зобов`язаний оплатити покупцю пеню в розмірі 0.5% від загальної суми договору за кожен день прострочення (п.6.6 Договору).

Договір у відповідності до п. 11.1 набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань за ним.

Договір може бути змінений чи доповнений за згодою сторін (п. 11.2 Договору).

Всі зміни та доповнення до договору є дійсними, якщо вони оформлені в письмовому вигляді та підписані сторонами (п. 11.4 Договору).

У відповідності з п. 1.2 Договору сторонами складено та підписано:

специфікацію № 1 від 30.01.2019 (додаток № 1), згідно якої погоджено поставку напіввагонів №56079163 (модель 12-119) д.в. 01.01.1989, №56389869 (модель 12-119) д.в. 01.01.1989, №56082167 (модель 12-532) д.в. 01.12.1988, №56610660 (модель 12-757) д.в. 01.01.1989, №56332836 (модель 12-757) д.в. 01.05.1987 за попередньою ціною 750 397, 50 грн, в т.ч. ПДВ (вартість вагону в еквіваленті 27 000 доларів США, в т.ч. ПДВ, кожен. Всього 3 751 987, 50 грн (в еквіваленті 135 000 доларів США). Остаточна вартість в гривні визначається з урахуванням положень п. 3.3.1 та п. 3.3.2 Договору. Станція передачі вагонів – ст. Куп`янськ чи інша за погодженням сторін;

специфікацію № 2 від 11.04.2019 (додаток № 2) згідно якої погоджено поставку напіввагонів №52895349 (модель 12-757) д.в. 19.02.1990, №56441926 (модель 12-757) д.в. 01.05.1988, за попередньою ціною 724 275, 00 грн, в т.ч. ПДВ (вартість вагону в еквіваленті 27 000 доларів США, в т.ч. ПДВ, кожен. Всього 1 448 550, 00 грн (в еквіваленті 54 000 доларів США). Остаточна вартість в гривні визначається з урахуванням положень п. 3.3.1 та п. 3.3.2 Договору. Станція передачі вагонів – ст. Роя, ст. Запоріжжя-Вантажне чи інша за погодженням сторін.

На виконання умов Договору та Специфікації № 1 від 30.01.2019:

покупцем згідно з платіжним дорученням № 380 від 30.01.2019, здійснено попередню оплату вартості вагонів в розмірі 1 875 933,75 грн;

продавцем згідно видаткових накладних № 5 від 08.02.2019, № 6 від 15.02.2019, № 20 від 23.04.2019 та актів приймання-передачі вагонів № 1 від 08.02.2019, № 2 від 15.02.2019, № 5 від 23.04.2019 передано 5 одиниць напіввагонів №56079163 (модель 12-119) д.в. 01.01.1989, №56389869 (модель 12-119) д.в. 01.01.1989, №56082167 (модель 12-532) д.в. 01.12.1988, №56610660 (модель 12-757) д.в. 01.01.1989, №56332836 (модель 12-757) д.в. 01.05.1987.

На виконання умов Договору та Специфікації № 2 від 11.04.2019:

покупцем згідно з платіжним дорученням № 511 від 11.04.2019, здійснено оплату вартості вагонів в розмірі 1 448 550,00 грн;

продавцем згідно видаткової накладної № 19 від 11.04.2019 та актів приймання-передачі № 3 та № 4 від 11.04.2019 передано 2 одиниці напіввагонів №52895349 (модель 12-757) д.в. 19.02.1990, №56441926 (модель 12-757) д.в. 01.05.1988.

З матеріалів справи також вбачається, що 08.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНСЛОДЖИСТІК” (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АВАНТАЖ ІНСПЕКТ” (орендар) укладено договір оренди вагонів № ava01/g/02 (далі – Договір оренди), згідно умов якого орендодавець надає, а орендар за плату приймає у тимчасове користування залізничні вагони (вагони) для перевезення вантажів, що мають право виходу на колії загального користування по залізницях окремих країн СНД та Балтії.

Загальна кількість вагонів, що передаються в оренду та строки передачі, вказуються в додаткових угодах з відповідними специфікаціями до даного Договору. Факт приймання-передавання вагонів в оренду і повернення їх з оренди, кількість, модель та мережеві номери вагонів фіксуються актами приймання-передавання вагонів (додаток № 1 до договору), підписаними уповноваженими представниками сторін. Акти складаються у двох примірниках - по одному для кожної із сторін (п. 1.3 Договору оренди).

Порядок передачі вагонів в оренду та їх повернення з оренди обумовлені сторонами в розділі 2 Договору оренди.

Згідно з п. 6.1 Договору оренди валютою платежів є українська гривня. Розмір орендної плати за цим договором встановлюється у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною цього договору.

Договір оренди за п. 3.1 набирає чинності з 08.02.2019 і діє до 31.03.2019, однак в будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Додатковою угодою № 1 від 08.02.2019 до Договору оренди сторонами затверджено специфікацію №1 та відповідно до п. 6.1 договору встановлено, що розмір орендної ставки за цією додатковою угодою до договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 встановлюється у розмірі 1200 грн з урахуванням ПДВ, за одну добу за один вагон.

У відповідності до специфікації № 1 сторонами погоджено, що орендодавець надає орендарю в оренду на строк дії цього договору наступний рухомий склад: напіввагон №56079163 (модель 12-119) 1989 р.в. , напіввагон №56389869 (модель 12-119) 1989 р.в., напіввагон №56082167 (модель 12-532) 1988 р.в., напіввагон №56610660 (модель 12-757) 1989 р.в., напіввагон №56332836 (модель 12-757) 1987 р.в.

Додатковою угодою № 2 від 08.02.2019 до Договору оренди сторонами внесено зміни до п. 6.1 договору та викладено його в новій редакції та відповідно до п. 6.1 договору погоджено, що розмір орендної ставки за цією додатковою угодою до договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 встановлюється у розмірі грошового еквівалента 44,5 умовних одиниць з урахуванням ПДВ за одну добу за один вагон. Під однією умовною одиницею розуміється один долар США. Сторонами також внесено зміни до п. 3.1 договору та викладено його в новій редакції: Цей договір набирає чинності з 08.02.2019 і діє до 30.06.2020, однак у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.”.

Додатковою угодою № 3 від 11.04.2019 до Договору оренди сторонами затверджено специфікацію №1 та відповідно до п. 6.1 договору погоджено, що розмір орендної ставки за цією додатковою угодою до договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 встановлюється у розмірі грошового еквівалента 44,5 умовних одиниць з урахуванням ПДВ за одну добу за один вагон. Під однією умовною одиницею розуміється один долар США.

У відповідності до специфікації № 1 до Договору оренди сторонами погоджено, що орендодавець надає орендарю в оренду на строк дії цього договору наступний рухомий склад: напіввагон № 52895349 (модель 12-757) 1990 р.в., напіввагон № 56441926 (модель 12-757) 1988 р.в.

Додатковою угодою № 4 до Договору оренди сторонами затверджено специфікацію №1 та відповідно до п. 6.1 договору погоджено, що розмір орендної ставки за цією додатковою угодою до договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 встановлюється у розмірі грошового еквівалента 44,5 умовних одиниць з урахуванням ПДВ за одну добу за один вагон. Під однією умовною одиницею розуміється один долар США.

У відповідності до специфікації № 1 до Договору оренди сторонами погоджено, що орендодавець надає орендарю в оренду на строк дії цього договору наступний рухомий склад: напіввагон №56130784 (модель 12-532) 1987 р.в.

Згідно акту приймання-передачі вагонів №5-О-3 від 23.04.2019 до Договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019 орендодавець відповідно до умов договору передав, а орендар прийняв в оренду наступні вагони: напіввагон №56082167 (модель 12-532), напіввагон №56610660 (модель 12-757), напіввагон №56332836 (модель 12-757).

Враховуючи неналежне виконання з боку постачальника умов договору щодо строків поставки вагонів, позивачем на адресу останнього направлено претензію від 15.05.2019.

Відповіддю на претензію № 1-05/07 від 05.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “АВАНТАЖ ІНСПЕКТ” повідомило покупця, що напіввагони №56082167, №56610660, №56332836 з 28.11.2018 перебували на капітальному ремонті в АТ “Українська залізниця”, про що було повідомлено перед підписанням договору. Зважаючи на те, що затримка поставки вагонів сталася із незалежних від постачальника причин, через неоперативну роботу Укрзалізниці, вимоги покупця визнані безпідставними та рекомендовано для з`ясування ситуації звернутись до Акціонерного товариства “Укрзалізниця”.

Отже, з огляду незадоволення вказаної претензії, Товариство з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНСЛОДЖИСТІК” звернулось до суду з даним позовом.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочку поставки вагонів в сумі 1 125 927,25 грн, нарахованої відповідно до п. 6.6 Договору та упущеної вигоди в сумі 200 172,67 грн.

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом за нормами Цивільного та Господарського кодексів України, які регламентують правовідносини з розрахунків в межах купівлі-продажу, а також інших відповідних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в сфері поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України на продавця покладено обов`язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок продавця передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Пунктами 4.1-4.2, 4.5 Договору сторони передбачили, що строк поставки вагонів складає один календарний місяць від дня здійснення покупцем попередньої оплати, згідно з умовою п. 3.3.1 Договору; дата прибуття вагонів визначається за календарним штемпелем в залізничній накладній на вагони, які прибули на станцію, погоджену сторонам в специфікації; обов`язок продавця з передачі вагонів покупцю вважається виконаним в момент їх фактичної передачі покупцю, що підтверджується підписанням акту.

Згідно Специфікації № 1 від 30.01.2019 та враховуючи здійснення позивачем попередньої оплати вартості визначених Специфікацією вагонів 30.01.2019, кінцевою датою поставки вагонів, у світлі положень ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України, є 28.02.2019.

В силу приписів ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Порушення постачальником умов договору щодо строків поставки продукції має своїм наслідком застосування до останнього відповідальності, передбаченої п. 6.6 Договору, у вигляді сплати пені в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з простроченням поставки вагонів №56082167, №56610660, №56332836 за Специфікацією № 1 від 30.01.2019, позивачем, виходячи із загальної суми договору (по двом специфікаціям), нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 1 125 927, 25 грн.

Невиконання боржником зобов`язання має своїм наслідком виникнення у кредитора права на неустойку, передбачену ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. ст. 231, 232 Господарського кодексу України та умовами договору, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.6 Договору передбачено, що за несвоєчасну поставку вагону продавець зобов`язаний оплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст. 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі №910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18.

Невиконання обов`язку відповідача поставити вагони у строки, встановлені договором, тягне за собою обов`язок останнього сплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочення.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Ціна вагонів та загальна сума договору погоджена сторонами у розділі 2 Договору, за змістом п. 2.1 якого вартість однієї одиниці вагону, а також загальна сума зазначається в специфікації, які є невід`ємною їх частиною.

Оскільки умовами договору сторонами погоджено, що загальна сума договору погоджується в специфікаціях, що є невід`ємними частинами договору, зважаючи на той факт, що сторонами в перебігу дії договору складено та підписано Специфікації № 1 та № 2, при застосуванні положень 6.6 Договору слід враховувати вартість вагонів, що визначена сукупно у Специфікаціях № 1 та № 2.

Згідно положень ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови – істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов`язковою для сторін та є критерієм належності виконання. До того ж, відповідач без заперечень та зауважень уклав з позивачем договір саме на таких умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Так, визначений п. 4.1 Договору строк, зважаючи на дату здійснення позивачем попередньої оплати вартості визначених специфікацією № 1 від 30.01.2019 вагонів, сплив 28.02.2019, а відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язань з поставки вагонів, з 01.03.2019.

Перевіривши наявний у позовній заяві розрахунок розміру пені, суд виявив арифметичні помилки, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок.

Так, відповідач зобов`язався поставити вагони протягом одного місяця від моменту отримання від позивача п`ятдесяти відсотків від їх вартості, а відтак мав це зробити у такий строк. Поставка була здійснена 23.04.2019, про що вказано в акті № 5 і видатковій накладній № 20, що на п`ятдесят три дні пізніше, ніж узгоджено сторонами договору. Відтак, пеня має бути розрахована за період з 01.03.2019 по 22.04.2019 (включно), за п`ятдесят три дні.

При здійсненні розрахунку судом враховано, що загальна сума договору складається з двох специфікацій (п. 2.1. Договору) і становить 5 200 537,50 грн, де в період з 30.01.2019 по 10.04.2019 сума Специфікації № 1 складала – 3 751 987,50 грн, а з 11.04.2019 – сума Специфікацій № 1 додатково збільшилась на 1 448 550,00 грн, - на суму Специфікації № 2.

За період з 01.03.2019 по 10.04.2019 пеня складає 769 157,44 грн (3 751 987,50 грн * 0,5% * 41 день); за період з 11.04.2019 по 22.04.2019 (включно) пеня складає 312 032,25 грн (5 200 537,50 * 0,5% * 12 днів).

Таким чином, сума пені за період з 01.03.2019 по 22.04.2019 (включно) склала 1 081 189,69 грн, у зв`язку з чим суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.

Щодо твердження відповідача про необґрунтованість здійсненого розрахунку пені виходячи з суми всіх специфікацій, складених сторонами до Договору, суд зазначає, що сторони, в даному випадку в добровільному порядку, без заперечень та зауважень погодили при укладенні договору саме такі умови відповідальності за прострочення виконання зобов`язань з поставки вагонів, згідно яких невиконання обов`язку відповідача поставити вагони у строки, встановлені договором, тягне за собою обов`язок останнього сплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожен день прострочення.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Слід відзначити, що у випадку, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила ч. 1 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, оцінивши інтереси обох сторін та ступінь виконання зобов`язання, враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення грошового зобов`язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача штрафних санкцій, дотримуючись справедливого балансу прав та інтересів позивача та відповідача у даному спорі, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, зменшити розмір пені за несвоєчасну поставку вагонів до 754 865,42 грн, ураховуючи вартість вагонів, які поставлені згідно видаткової накладної № 20 від 23.04.2019, та передані за актом приймання-передачі вагонів № 5 від 23.04.2019, з порушенням встановлених договором строків, частково задовольнивши подане відповідачем клопотання.

Щодо стягнення з відповідача упущеної вигоди суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми упущеної вигоди у розмірі 200 172,67 грн, яку він обґрунтовує тим, що між позивачем і відповідачем 08.02.2019р. був укладений Договір оренди вагонів № ava01/g/02, яким була передбачена орендна ставка у розмірі еквівалента 44,50 доларів США за одну добу за один вагон (п. 2. додаткової угоди № 3 від 11.04.2019р. і п. 2. додаткової угоди № 4 від 17.04.2019р.). Ця ж ставка була передбачена додатковою угодою № 2 від 28.03.2019р., а до цієї дати була застосована ставка – 1 200,00 грн (п. 2. додаткової угоди № 1 від 8.02.2019р.).

Специфікацією № 1 від 08.02.2019р. було передбачено, що вагони №№ 56082167, 56610660 і 56332836, які були поставлені на п`ятдесят три пізніше, мали бути передані позивачем відповідачу в оренду на підставі договору оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019р. Дані вагони тільки 23.04.2019р. за актом приймання-передавання вагонів № 5-О-3 були передані в оренду відповідачу.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються в тому числі неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Водночас обов`язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв`язок між діями винної особи та заподіянням збитків; протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків; вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Згідно з наданими позивачем листами ТОВ «ЮГЕКОТОП» від 04.02.2019р. № 214 і ТОВ «СТИВІДОРНА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» від 10.01.2019р. № 33, то на вагони позивача існував попит. Разом з цим, відповідач самостійно з 08.02.2019р. бажав отримати вагони №№ 56082167, 56610660 і 56332836 в оренду і встановив у відповідному Договорі оренди ставку оренди у розмірі еквіваленту сорока чотирьох доларів США і 50 центів за одну добу за один вагон. Зважаючи на це, суд приходить до висновку, що позивач міг би отримати прибуток за передачу у користування вагонів вже в період з 01.03.2019р. по 22.04.2019р. (п`ятдесят три дні) але його не отримав. Період з 08.02.2019р. по 28.02.2019р. (включно) суд не бере в розрахунок, так як в цей період вагони могли бути поставлені по договору купівлі-продажу № 3001/19 від 30.01.2019р. Дату 23.04.2019р. суд також не бере в розрахунок, так як на цю дату вагони вже були передані за актами в оренду.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що поведінка відповідача є протиправною, так як допустила порушення зобов`язання; збитки позивача у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача становлять суму орендної плати за період з 01.03.2019 по 22.04.2019; існує причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками позивача, тому як, якщо б відповідач поставив вагони 28.02.2019, то позивач міг би їх передати в оренду і отримувати прибуток; відповідач з 28.02.2019 по 22.04.2019 (включно) не вжив заходів, щоб не допустити прострочення, а отже наявна вина відповідача у тому, що вагони не були поставлені вчасно і передані позивачем в оренду.

Наданий позивачем розрахунок упущеної вигоди, на думку суду, здійснений не належним чином, тому суд, перевіривши розрахунки, що додані до позовної заяви, вважає обґрунтованим стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 165 383,10 грн за період з 01.03.2019р. по 22.04.2019р.

Застосовуючи передбачену договором оренди вагонів № ava01/g/02 від 08.02.2019р. орендну ставку в розмірі 44,50 доларів США, то сума упущеної вигоди за п`ятдесят три дні склала 7 075,50 доларів США. Оскільки позов був поданий до суду 20.12.2019р., то курс долара США при розрахунку гривневого еквіваленту має братися на 20.12.2019р. Станом на 20.12.2019р. курс долара США до гривні за даними Національного банку України складав 23,374052 грн за 1,00 долар США. Гривневий еквівалент упущеної вигоди склав 165 383,10 грн (7 075,50 доларів США х 23,374052 грн).

Щодо доводів відповідача про те, що затримка поставки вагонів сталася з вини Акціонерного товариства «Українська залізниця» суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З наведених норм вбачається, що обставини, на які відповідач посилається в обґрунтування своїх заперечень щодо відсутності його вини у простроченні виконання зобов`язання за договором як підстави звільнення його від відповідальності, а саме неналежне виконання його контрагентом своїх зобов`язань з ремонту вагонів, не вважаються такими, що звільняють відповідача від цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності перед позивачем за несвоєчасну поставку вагонів: укладаючи договір купівлі-продажу вагонів, щодо яких проводився ремонт, позивач мав би передбачити можливість настання для себе негативних наслідків, у випадку затримки повернення вагонів з ремонту, натомість прийняв на себе обов`язок, в обумовлені п. 4.1 Договору строки, здійснити поставку вагонів, які є комплектними, комерційно придатними та технічно справними, придатними для використання за цільовим призначенням, очищеними від раніше перевезеного вантажу.

З наявного в матеріалах справи листа Акціонерного товариства “Українська залізниця” №ЦЦТех-09/104 від 10.02.2020, колісні пари, надані Товариством з обмеженою відповідальністю “АВАНТАЖ ІНСПЕКТ” для їх встановлення на вагони №56082167, №56610660, №56332836, не пройшли вхідний контроль. І лише у квітні-березні 2019 року на вказані вагони були поставлені інші технічно справні колісні пари, які надані власником вагонів.

Вказані відповідачем обставини поставки напіввагонів до завершення Акціонерним товариством “Українська залізниця” процедури погодження використання в ремонті колісних пар не спростовують висновків щодо недоведеності підстав для звільнення його від відповідальності, адже такі дії не призвели до вчасного виконання зобов`язання.

Щодо доводів відповідача про обмеження такої міри відповідальності як стягнення збитків через запроваджене ч. 1 ст. 231 Господарського колесу України застосовування до суб`єктів господарювання залікової неустойки, суд зазначає наступне.

За загальним правилом, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ч. 1 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями, окрім випадків, передбачених ч. 2 наведеної норми.

Зокрема, даною нормою врегульовано, що законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Розділом 6 Договору сторонами встановлена відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов`язань за даним договором.

Так, п. 6.1 Договору сторони погодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, вони несуть відповідальність згідно з умовами договору та діючого законодавства.

Згідно з п. п. 6.4-6.6 Договору сторонами окремо погоджено відповідальність продавця у вигляді компенсації ринкової вартості вагонів та упущеної вигоди, повернення попередньо переданої вартості вагонів та оплати часу за користування чужими грошовими коштами, пені.

Наведене, у своїй сукупності, спростовує твердження відповідача щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах загального правила, передбаченого ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України.

Щодо судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України)

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За визначенням ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 08.07.2019 між Адвокатським бюро “Сергія Андрощука” (бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНСЛОДЖИСТІК” (клієнт) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 0002/45-30(1)8/07/2019 (договір), відповідно до умов якого бюро зобов`язалось надати клієнтові правову (правничу допомогу) у справі про стягнення штрафних санкцій з Товариства з обмеженою відповідальністю “АВАНТАЖ ІНСПЕКТ” по договору купівлі-продажу №3001/19 від 30.01.2019.

За змістом пункту 1.3 договору при наданні клієнтові правової (правничої) допомоги бюро: здійснює юридичний аналіз обставин справ, визначає правову позицію клієнта у справі, в рамках Господарського процесуального кодексу України; досліджує докази, законодавства та судову практику стосовно обставин справи; готує в рамках Господарського процесуального кодексу України і Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” процесуальні документи і інші звернення від імені клієнта, в т.ч. (у разі необхідності) до органів державної та муніципальної влади, підприємств, установ, організацій та/або правоохоронних органів (слідчого, прокурора, суду) за захистом його прав і охоронюваних законом інтересів, в т.ч. – необхідні запити, заяви, клопотання, скарги, тощо, підписує і подає такі документи до компетентних органів, установ /підприємств/ організацій (в т.ч. до Верховного Суду), а також користується іншими правами, які надані клієнту Господарським процесуальним кодексом України та/або Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”; здійснює представництво інтересів клієнта у відповідних органах державно, місцевої влади, в правоохоронних органах (у слідчих органах, органах прокуратури) , судах (в т.ч. в Верховному Суді), підприємствах, установах і організаціях без приналежності до організаційно-правової форми публічного та/або приватного права.

Згідно з додатковою угодою № 1 до договору № 0002/45-30(1)-8/07/2019 про надання правової (правничої) допомоги сторони виклали його пункт 4.1 в наступній редакції: за супроводження справи, визначеної в п.п. 1.1 договору в суді першої інстанції клієнт сплатить бюро гонорар в розмірі 48 000 грн, у разі успішного вирішення справи на користь клієнта і стягнення з ТОВ “АВАНТАЖ ІНСПЕКТ”, сум що підлягатимуть сплаті по рішенню суду або за мировою угодою, клієнт сплатить бюро гонорар у розмірі 10% від суми фактично стягнутих коштів.

Адвокат Андрощук С.В. був представником Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНСЛОДЖИСТІК” у суді першої інстанції (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3101/10 від 01.02.2006, ордер на серії КС № 124922 від 08.07.2019).

Товариство з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНСЛОДЖИСТІК” перерахувало АБ С. Адрощука грошові кошти в сумі 48 000,00 грн (призначення платежу: передоплата за правову допомогу по договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019), що підтверджується випискою по рахунку від 12.12.2019.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНСЛОДЖИСТІК” заявило до стягнення з позивача 48 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Детальний опис наданих послуг наведено позивачем у поданих суду заявах про компенсацію судових витрат від 08.04.2020 та від 20.07.2020.

В матеріалах справи (Т. 5, а.с. 122) наявний також Акт №1 здачі-приймання наданої правової допомоги до Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 про надання правової (правничої) допомоги від 08.07.2019. Згідно з вказаним Актом Адвокатським бюро «Сергія Андрощука», на виконання умов Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019 і Додаткової угоди №1 від 08.07.2019, була надана позивачу правова (правнича) допомога в частині супроводження в Господарському суді Одеської області справи №916/3848/19. Загальна вартість правової допомоги за період з 08.07.2019 по 30.07.2020 становить 48 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 та ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підтвердження обставин, викладених в заяві, позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019, додаткову угоду №1 від 08.07.2019 до договору про надання правової допомоги №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019, договір про надання правової допомоги №0002/45-30(1)-9/01/2020 від 09.01.2020, виписку із рахунку адвокатського об`єднання “Сергія Андрощука”, Акт №1 здачі-приймання наданої правової допомоги до Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача зазначених витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наведені положення законодавства, принципи диспозитивності та змагальності, співмірності розміру витрат з наданими послугами, докази на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат Товариству з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНСЛОДЖИСТІК” на професійну правничу допомогу у заявленій сумі. Суд встановив, що розмір судових витрат доведений та документально обґрунтований, обставин неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу судом не встановлено. Крім того, суд погоджується з позивачем, що гонорар адвоката за супроводження справи в суді першої інстанції у порівнянні з ціною позову не є великим, та складає менше 4%.

Що стосується компенсації судових витрат на відрядження, то їх відшкодування передбачено ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд, виходячи з обставин прибуття представника в судове засідання з метою надання пояснень щодо суті спору, а також положень п. 4.1.3 договору (в редакції додаткової угоди № 1), вважає за доцільне компенсувати такі витрати в сумі 2105,41 грн, яка є документально підтвердженою.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального України у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, суд вважає можливим розподілити судові витрати, стягнувши з відповідача на користь позивача 19 891,50 грн витрат зі сплати судового збору, 48 000,00 грн витрат на правову допомогу, 2105,41 грн витрат на відрядження.

Врахування висновків Верховного Суду, викладених у Постанові від 31.03.2021р., при новому розгляді справи Господарським судом Одеської області.

У своїй Постанові Верховний Суд відзначив, що текст договору не містить загальної суми договору як не містить і кількості специфікацій, за якими за цим договором має постачатися товар. Суди, розраховуючи суму пені та визначаючи загальну суму договору, послалися на пункт 2.1 договору, відповідно до якого "вартість однієї одиниці вагону, а також загальна вартість визначається у специфікації", проте не встановили чи є така загальна вартість загальною сумою договору або загальною вартістю вагонів, перерахованих в одній специфікації; не зазначили згідно з якими положеннями договору загальна сума договору складається з суми двох специфікацій; не встановили, чи залежить загальна сума договору від кількості і суми специфікацій, укладених в різний час, та, відповідно, чи передбачено умовами договору зміну суми договору укладенням нових специфікацій.

Отже, як вказав Верховний Суд, без вирішення питання з урахуванням умов договору яка сума складає загальну суму договору та, відповідно, від якої конкретно суми така пеня має розраховуватися, висновки судів про стягнення пені є передчасними.

Так, слід зазначити, що умови Договору не містять кількості специфікацій, які його сторони мають укласти і це пов`язано з тим, що поставок могло бути більше однієї, що і фактично мало місце. В рамках Договору було укладено дві специфікації: № 1 від 30.01.2019 і № 2 від 11.04.2019.

Як вже було зазначено, відповідно до п. 2.1. Договору вартість однієї одиниці вагону, а також загальна сума вказується у специфікації, які є невід`ємною їх частиною. Ціна вагонів є кінцевою та зміні в процесі виконання Договору не підлягає.

Здійснивши ґрунтовний аналіз п. 2.1. Договору, суд дійшов наступних висновків: щоб визначити суму специфікації, потрібно знати кількість вагонів і їх вартість; з кожної окремої специфікації можна визначити загальну вартість вагонів, які по ній поставляються; загальну суму Договору складають суми усіх специфікацій, які були укладені в ході виконання умов Договору.

За умовами п. п. 2.1., 11.4., 11.5. Договору підписані сторонами специфікації являються невід`ємною його частиною.

Розділ 2 Договору має назву «Ціна вагонів та загальна сума договору». Пункт 2.1. вказаного розділу і розкриває зміст такого поняття як «загальна сума договору», що вказується у специфікаціях, які є невід`ємною його частиною, та не може визначатись інакше ніж загальною сумою погоджених й підписаних сторонами окремих специфікацій.

Отже, по Специфікації № 1 від 30.01.2019 було поставлено 5 вагонів, де вартість одного вагона становила - 750 397,50 грн, а загальна вартість вагонів по цій специфікації складала – 3 751 987,50 грн; по Специфікації № 2 від 11.04.2019 було поставлено 2 вагони, де вартість одного вагона становила 724 275,00 грн, а загальна вартість вагонів по 2-й специфікації складала - 1 448 550,00 грн. Загальна ж сума Договору із врахуванням двох специфікацій є їх сумою - 5 200 537,50 грн.

Також слід зазначити, що загальна сума договору залежіть від кількості і сум специфікацій. Умови договору не обмежували сторін в підписанні декількох специфікацій, укладених в різний час, що сторони і здійснили.

Вартість вагонів, як передбачено п. 2.1. Договору є кінцевою та зміні в процесі виконання Договору не підлягає, що знову ж таки не обмежувало сторін в підписанні необмеженої кількості специфікацій. В даному випадку пункт 2.1. забороняє сторонам змінювати встановлену специфікацією ціну вагону, проте не впливає на загальну суму договору, яка може змінюватися залежно від кількості складених та підписаних сторонами специфікацій.

Таким чином, зважаючи на положення п. 6.6. Договору, пеня має розраховуватися виходячи з суми всіх специфікацій, так як саме вони утворюють загальну суму Договору.

Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, також звернув увагу, що судами не встановлено коли та за якими актами приймання-передачі відповідачу передані в оренду інші вагони, перераховані в специфікаціях до договору оренди вагонів, з урахуванням фактичної їх передачі позивачу за договором купівлі-продажу, а також які заходи вживав позивач для своєчасного отримання вагонів.

Слід відзначити, що Договір оренди передбачав, що за ним мали бути передані в користування в т.ч. вагони №№ 56082167, 56610660, 56332836. Договір оренди був укладений 08.02.2019, а специфікації по переліку вагонів були укладені 08.02.2019, 11.04.2019 і 17.04.2019. Зазначені тут вагони в рамках Договору оренди були передані за актом приймання-передачі вагонів № 5-О-3 фактично станом на 23.04.2019, і це мало місце в день коли вони були передані позивачу в рамках Договору.

Фактично у позивача з 08.02.2019 могли бути орендовані в т.ч. вагони №№ 56082167, 56610660, 56332836, проте цього не відбулось, через їх несвоєчасну поставку. І ці ж вагони могли бути передані в користування в т.ч. ТОВ «ЮГЕКОТОП» та/або ТОВ «СТИВІДОРНА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ».

Щодо того, коли були фактично передані інші вагони, визначені в специфікаціях від 08.02.2019, 11.04.2019 і 17.04.2019 слід зазначити, що за актом приймання-передачі вагонів № 1-О-1 від 08.02.2019 був переданий вагон № 56079163, за актом № 2-О-1 від 26.02.2019 - вагон № 56389869, за актами №№ 3-О-1 і 4-О-1 від 11.04.2019 - вагони №№ 52895349, 56441926, за актом № 5-О-3 від 23.04.2019 - вагони №№ 56082167, 56610660, 56332836, за актом № 6-О-1 від 29.04.2019 - вагон № 56130784.

Господарський суд Одеської області розглядав дві справи №№ 916/2442/19 і № 916/1137/19 про стягнення з Відповідача орендних платежів, в рамках яких встановлював зазначений вище факт щодо передачі вагонів в оренду.

Так, в рішенні Господарського суду Одеської області від 13.12.2019р. по справі №916/2442/19 суд встановив, що між сторонами по справі було підписано акти приймання-передавання вагонів до договору оренди вагонів №аvа01/g/02 від 08.02.2019р., а саме: акт від 08.01.2019р., акт від 26.02.2019р., акт від 11.04.2019р., акт від 11.04.2019р., акт від 23.04.2019р., акт від 29.04.2019р., відповідно до яких Орендодавцем було передано, а Орендарем прийнято у користування напіввагони, загальна кількість яких складає вісім штук.

Встановлені вище обставини надають відповідь щодо дат передання інших вагонів за Договором оренди і документів, на підставі яких такі передачі відбулись

Стосовно заходів, яких вживав позивач для отримання вагонів, варто зазначити, що позивач оплатив вартість вагонів, а тому, на думку суду, справедливо очікував, що відповідач належним чином виконає свої договірні обов`язки та поставить вагони в узгоджений сторонами строк.

Щодо позиції колегії суддів Верховного Суду про те, що суд не оцінив можливість стягнення упущеної вигоди за несвоєчасну поставку вагонів на підставі пунктів 6.4-6.6 Договору з урахуванням положень пункту 4.3 цього Договору, слід зазначити наступне.

Положення ст. 232 Господарського кодексу України передбачає умови стягнення збитків і штрафних санкцій. Закон не забороняє стягнення і збитків, і штрафних санкцій. Це ж положення продубльовано в ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України.

За змістом п. 4.3. Договору відповідач гарантував, що в т.ч. право власності на вагони №№ 56082167, 56610660, 56332836 може бути передано позивачу на умовах, визначених Договором. Вказані умови передбачали поставку вказаних вагонів до 01.03.2019. Не передаючи вагони в зазначений строк, відповідач порушив в т.ч. вимогу п. 4.3. Договору. А це означає, що за умовами Договору до відповідача могла бути застосована передбачена відповідальність, тобто у т.ч. й упущена вигода.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що питання відповідальності визначаються в Договорі та чинному законодавстві України. Пункт 6.4. Договору передбачає, що у разі порушення вимог п. 4.3. Договору, відповідач мав сплатити в т.ч. упущену вигоду за час, коли вагони не могли бути використані позивачем. Вказаним часом і є проміжок з 01.03.2019 по 22.04.2019 (53 дні), протягом якого вагони не могли бути використані.

Крім того, як вказав Верховний Суд, залишились недослідженими умови договору щодо здачі в оренду майна, якого не було у власності або користуванні орендодавця на момент укладення цього договору проте останній гарантував наявність такого майна у його законному володінні.

Верховний Суд звернув увагу, що не оціненим є пункт 1.2 Договору оренди вагонів від 08.02.2019, в якому орендодавець гарантує, що на момент укладення цього договору, вагони знаходяться в його законному володінні (на підставі права власності, оренди або суборенди), не перебувають під арештом, не є предметом судових позовів і суперечок з третіми особами. Згідно зі специфікацією № 1 до цього договору в оренду передаються: напіввагон № 56079163 (модель 12-119) 1989 р. в., напіввагон № 56389869 (модель 12-119) 1989 р. в., напіввагон №56082167 (модель 12-532) 1988 р. в., напіввагон №56610660 (модель 12-757) 1989 р. в., напіввагон №56332836 (модель 12-757) 1987 р. в. Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами станом на 08.02.2019, тобто на момент укладення договору та складення специфікації, позивач мав один напіввагон № 56332836, переданий на підставі видаткової накладної від 08.02.2019 № 5 та акту приймання-передачі від 08.02.2019 №1.

Між позивачем і відповідачем була домовленість, що придбані вагони будуть передані відповідачу в користування. І така домовленість знайшла своє відображення в Договорі оренди. Позивач, укладаючи Договір оренди, очікував, що вагони мали би бути поставлені за Договором до 01.03.2019.

Одним з загальних принципів господарювання є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом (ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України).

Частинами 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України). Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України).

Підприємництво здійснюється на основі принципів підприємницької діяльності, які закріплені в ч. 1 ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність, не порушуючи її принципів та норм господарського законодавства, уклав з відповідачем Договір поставки вагонів, яким, зокрема були встановлені строки поставки останніх.

Виконавши умови Договору стосовно оплати, позивач в свою чергу очікував від відповідача належного виконання його зобов`язань з поставки вагонів в певний строк (за Специфікацією від 30.01.2019 в строк – до 28.02.2019).

Норми чинного законодавства не забороняли Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЛОДЖИСТІК", очікуючи належного виконання умов Договору відповідачем, укладати нові договори, зокрема, оренди вагонів, які мали бути поставлені позивачу.

В правовідносинах оренди важливе значення має факт передачі конкретного майна, в даному випадку – вагонів, в користування за актом приймання-передачі, для нарахування орендної плати за таке користування. Про це вказано, до прикладу, в пунктах 2.1.3., 2.7., 3.2. Договору оренди. Саме тому умови п. 1.2. Договору оренди суд сприймає в розрізі факту передачі вагону в користування. Якщо б вагон був переданий в користування і на нього у позивача не було би оформлено право власності, то, в цьому випадку мало б місце порушення п. 1.2. Договору оренди. Оскільки вагон був переданий саме після того, як у Позивача виникло право власності, суд не вбачає порушень п. 1.2. вказаного договору.

В контексті нарахування відповідачу упущеної вигоди слід зазначити, що Договір оренди лише обґрунтовує суму упущеної вигоди. Важливим для питання про упущену вигоду є тільки те, що на вагони існував попит і вартість користування за один вагон за добу складала 1 100,00 грн - 1 200,00 грн або 44,50 доларів США.

Щодо судових витрат по справі Верховний Суд зазначив, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги від 08.07.2019 №0002/45-30(1)-8/07/2019, додаткову угоду від 08.07.2019 № 1 до договору про надання правової допомоги від 08.07.2019 № 0002/45-30(1)-8/07/2019, договір про надання правової допомоги від 09.01.2020 №0002/45-30(1)-9/01/2020, виписку із рахунку адвокатського об`єднання "Сергія Андрощука” на підтвердження факту перерахування позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 48 000,00 грн, квитанції від 18.05.2020, від 27.05.2020 на загальну суму 2105,41 грн на підтвердження придбання пального. З тексту договору про надання правової допомоги від 09.01.2020 №0002/45-30(1)-9/01/2020, а саме з пункту 5.1 вбачається, що сторони домовилися, що документом, який підтверджує надання правової (правничої) допомоги за договором, є акт про надання такої допомоги, який повинен бути підписаний сторонами договору. В матеріалах договору такий акт відсутній. Водночас до матеріалів справи додано копію договору про надання правової допомоги від 08.07.2019 № 0002/45-30(1)-8/07/2019, з тексту якої неможливо зробити висновок яким документом має підтверджуватися факт надання правової допомоги, оскільки наявна тільки перша і остання сторінка договору, при чому текст на першій сторінці не має логічного завершення.

Таким чином, як вказав Верховний Суд, задоволення заяв позивача про стягнення коштів за надання правової допомоги без дослідження умов договору про надання правової допомоги від 08.07.2019 № 0002/45-30(1)-8/07/2019 та доказів, наданих стороною на підтвердження виконання таких умов, є передчасним.

Слід відзначити, що під час нового розгляду справи представником позивача до пояснень (вх. №15064/21 від 03.06.2021р.) додано Акт №1 здачі-приймання наданої правової допомоги до Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 про надання правової (правничої) допомоги від 08.07.2019. Згідно з вказаним Актом Адвокатським бюро «Сергія Андрощука», на виконання умов Договору №0002/45-30(1)-8/07/2019 від 08.07.2019 і Додаткової угоди №1 від 08.07.2019, була надана позивачу правова (правнича) допомога в частині супроводження в Господарському суді Одеської області справи №916/3848/19. Загальна вартість правової допомоги за період з 08.07.2019 по 30.07.2020 становить 48 000,00 грн, які суд вважає можливим, з урахуванням положень ст. ст. 126, 129 Господарського процесуального України та наявних у справі доказів стягнути з відповідача.

Водночас, вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на паливно-мастильні матеріали з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18.

Посилаючись на вищевказану позицію, у даній справі колегія суддів Верховного Суду зазначила, що вирішуючи питання про компенсацію витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, суди обмежилися посиланням на представлені квитанції про сплату вартості пального, не з`ясувавши при цьому відстані між містами та не здійснивши розрахунок витрат представників позивача з урахуванням умов договорів про надання правової допомоги. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що позивач уклав Договір про надання правової допомоги з Адвокатським об`єднанням «Сергія Андрощука», яке зареєстровано у м. Києві.

Так, суд враховує, що для забезпечення участі представника позивача у судових засіданнях у Господарському суді Одеської області міг бути використаний автомобільний, залізничний, автобусний (рейсовий/чартерний) або повітряний транспорт.

Крім того, як пояснив представник позивача, більшість судових засідань призначається на час, який складно узгодити з розкладом літаків, потягів або автобусів. Звернув увагу, що якщо користуватись саме таким транспортом, то необхідні додаткові витрати, пов`язані з проживанням у готелях, харчуванням тощо. Відзначив, що найраціональнішим видом транспорту для забезпечення участі представника позивача у судових засіданнях був автомобільний транспорт.

Своїми наказами Адвокатське об`єднання відряджало адвоката Андрощука С.В. для участі у розгляді справи в Господарському суді Одеської області. Адвокат пояснив, що для проїзду використовував власний автомобіль марки Volkswagen Touareg. Середня кількість пального при використанні вказаного автомобіля складає 6,7-8,5 л на 100 км. Ці дані вказані заводом виробника. Відстань по маршруту Київ – Одеса – Київ складає 942 км. З урахуванням вказаних даних для проїзду автомобілем необхідно було витратити в середньому 71,59 л пального в залежності від погодних умов, дорожньої обстановки, швидкісного режиму тощо.

Таким чином, з урахуванням ст. ст. 126, 129 Господарського процесуального України та наявних у справі доказів суд вважає можливим стягнути з відповідача 2105,41 грн витрат на відрядження.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України”, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.73 Господарського процесуального України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 Господарського процесуального України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями ст. 77 Господарського процесуального України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.1 ст.86 Господарського процесуального України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЛОДЖИСТІК" (04070, місто Київ, вулиця Верхній Вал, будинок 72; код ЄДРПОУ 39834796) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" (65009, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Академічна, будинок 20Б, офіс 8 каб. №3; ЄДРПОУ 39400733) задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНТАЖ ІНСПЕКТ" (65009, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Академічна, будинок 20Б, офіс 8 каб. №3; ЄДРПОУ 39400733) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЛОДЖИСТІК" (04070, місто Київ, вулиця Верхній Вал, будинок 72; код ЄДРПОУ 39834796) 754 865,42 грн пені, 165 383,10 грн упущеної вигоди, 19 891,50 грн витрат зі сплати судового збору, 48 000,00 грн витрат на правову допомогу, 2105,41 грн витрат на відрядження.

3. У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 20 вересня 2021р. Повний текст рішення складений та підписаний 30 вересня 2021 р.

Суддя Р.В. Волков