Рішення № 100029065, 27.09.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/2475/21

Провадження № 2/740/916/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2021 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Гагаріної Т.О.,

за участі секретаря судових засідань Філоненко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ніжині в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська муніципальна служба» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємства, -

встановив:

В квітні 2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська муніципальна служба» (далі – Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємства, в обґрунтування якого вказало, що 12 березня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Товариства на посаду водія. 01.01.2019 між Товариством та ОСОБА_1 був укладений договір по повну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого останній взяв на себе матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості матеріальних цінностей, що передані йому під підпис згідно листа з описом, а також ті цінності, що надходять під звіт протягом усього строку дії Договору, а також згідно акту прийому передачі транспортних засобів підприємства. 22.08.2018 відповідач отримав платіжну картку № НОМЕР_1 для безготівкової заправки автомобілів, на яких він виконував свої посадові обов`язки, але, користуючись довірою, без попереднього погодження з роботодавцем та у власних корисливих інтересах, використав кошти даної карти 01.01.2019 о 23 год. 49 хв. на загальну суму 5 998,00 грн, 02.01.2019 о 00 год.26 хв. на загальну суму 5 998,00 грн та 09.01.2019 о 00 год. 11 хв. на загальну суму 5 грн 40 коп., завдавши матеріальної шкоди Товариству на загальну суму 12 001 грн 40 коп. Дані дії підтверджуються Актом звірки товарів та наданих на АЗС за січень 2019 рік (рядки №43,44,45). Позивач зазначає, що вказаний розмір збитків був визнаний ОСОБА_2 , проте в кінці року останній перестав відвідувати роботу, в результаті чого на підставі наказу №1 від 18.12.2019 його було звільнено з роботи за прогул без поважних причин.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства завдану матеріальну шкоду в сумі 12001 грн 40 коп, понесені по справі судові витрати.

Ухвалою суду від 17.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Вказаною ухвалою суду відповідачеві запропоновано подати відзив на позовну заяву, а також встановлено позивачу та відповідачу строк для подання відповіді на відзив та заперечень (а.с.30).

Копія позовної заяви з додатками були надіслані відповідачу за адресою, що вказана в позові. Згідно із отриманою судом інформацією відповідач значиться зареєстрованим за адресою, що вказана в позові (а.с.29). Однак, до суду повернулася поштова кореспонденція, надіслана відповідачу, з відміткою на довідці «Про причини повернення (досилання)» працівника «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.32,38). Згідно п.99-1 правил поштового зв`язку, вказана обставина свідчить, що особа протягом 3 днів після повідомлення про надходження на його ім`я рекомендованого листа не звернувся за його отриманням.

29.06.2021 розгляд справи відкладено на 04.08.2021 із-за неявки в судове засідання представника позивача та відповідача та постановлено здійснити повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.34, 40,42).

Таким чином, судом вжиті заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи для забезпечення реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

04.08.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с.36).

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

Відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

Відповідно до наказу Товариства від 12.03.2018 № 7К ОСОБА_1 зараховано на посаду водія з 12.03.2018 та введено у штатний розгляд посаду водія з 12.03.2018 (а.с.21).

12.03.2018 між Товариством та ОСОБА_1 укладено трудовий договір б/н (а.с. 7).

01.01.2019 між Товариством в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як водієм автотранспортних засобів укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а.с.10).

30.08.2017 між Товариством в особі директора Дмитрук Т.В. та ТОВ «ВІНАРТА» в особі директора ОСОБА_4 укладено договір №СК-30/1 купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використанням паливних/смарт карт на АЗС (а.с.12-18).

30.08.2017 між покупцем Товариством в особі директора ОСОБА_3 та постачальником ТОВ «ВІНАРТА» підписано акт передачі паливних/смарт карт, у тому числі №7825990000105599 (а.с 11).

Товариством суду в якості доказу розміру завданої відповідачем матеріальної шкоди надано Акт постачальника ТОВ «ВІНАРТА», яким здійснено звірку товарів та надання послуг на АЗС за січень 2019 року.

Відповідно до зазначеного Акту встановлено, що паливну смарт картку № НОМЕР_1 було використано 01.01.2019 о 23 год. 49 хв. на загальну суму 5 998,00 грн, 02.01.2019 о 00 год.26 хв. на загальну суму 5 998,00 грн та 09.01.2019 о 00 год. 11 хв. на загальну суму 5 грн.40 коп., за адресою АЗС: Чернігівська область, Козелецький район (с.19-20).

Згідно із наказом Товариства №1 від 18.12.2019 ОСОБА_1 було звільнено з посади водія 18.12.2019 на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Із змісту позовної заяви вбачається, що підставою для стягнення коштів із відповідача позивачем вказано ст.130, 132, 135, 135-1, 138 КЗпП України, а також ст. 530, 611, 1046-1050 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю працівника).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт перший статті 134 КЗпП України), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.

При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Перелік вказаних посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність має бути затверджений в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Проте чинною наразі є постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24. Зазначеною постановою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва.

Посада водія не входить до цього Переліку.

Договір про повну матеріальну відповідальність можна укладати у письмовій форму тільки з працівниками визначених категорій. Договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з особами, які не включені до Переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсним.

Сам по собі факт укладання з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-16цс12 від 25 квітня 2012 року, за яким договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди, а також підтверджена Верховним Судом у постанові від 29.06.2021 у справі №686/12599/17.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня

2008 року № 146/06/186-88 зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.

Однак такі трудові функції не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, оскільки однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов`язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.

Враховуючи зазначені норми, судом встановлено, що ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

ОСОБА_1 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за договором про повну матеріальну відповідальність, як це передбачено пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що договір про повну матеріальну відповідальність був укладений між Товариством в особі директора Дмитрук Тетяни Валеріївни. В той же час в графі підписи сторін, зазначається прізвище ОСОБА_5 . Відповідні повноваження на підписання даного договору від імені Товариства в справі відсутні. Згідно із випискою із Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, керівником ТОВ «Київська муніципальна служба» значиться ОСОБА_6 (а.с.5-6).

Згідно з п.2 ч.1 ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Під іншими разовими документами слід розуміти накладні, відомості, рахунки-фактури тощо, передбачені відповідними правилами забезпечення первинного бухгалтерського обліку. Накладними або іншими документами оформляється видача матеріальних цінностей із складів, торгових залів для відправлення їх в інші організації, для торгівлі з лотків, у кіосках тощо.

Отже, підставою повної матеріальної відповідальності в цьому випадку є заподіяння шкоди невиконанням чи неналежним виконанням прийнятого працівником на себе обов`язку виконати окреме трудове завдання - одержати від третьої особи чи матеріально відповідального працівника трудового колективу за разовою довіреністю або іншим разовим документом під свою відповідальність визначене майно та інші цінності і передати його (повернути) в цілості і збереженості власнику або уповноваженому ним органу.

Працівник, який одержав майно або інші цінності за довіреністю або іншим разовим документом, відповідає за їх втрату, за їх недостачу, ушкодження або псування.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операції первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання: на підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської опера одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення: особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно з приписами ч.1 ст.81, ч.1 ст.89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно — правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства — суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, — із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Разом з тим, Товариством в порушення зазначених норм закону не надані суду жодні докази про отримання даної смарт-картки відповідачем. Відповідно до договору №СК-30/1 купівлі-продажу на постачання від 30.03.2017, укладеного між ТОВ «ВІНАРТА» та ТОВ «Київська муніципальна служба», ОСОБА_1 не є стороною даного договору, виготовлення даної карти не замовляв, згідно із актом прийому - передачі смарт-карт від 30.03.2017 складеним між ТОВ «ВІНАРТА» та ТОВ «Київська муніципальна служба» дана карта виготовлена на замовлення позивача і передана позивачу.

Доказів, про передачу даної карти відповідачу під підпис, повідомлення йому ідентифікаційного номеру і коду доступу, суду, позивачем не надано.

Робота відповідача виконувалась відповідно до трудового договору, у якому жодним чином не обумовлено умови використання останнім паливної смарт картки, та не обумовлено відповідальність за неналежне користування нею.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Таким чином, до працівника може бути пред`явлений позов підприємством, установою, організацією про відшкодування шкоди у повному розмірі у випадку, коли працівник завдав таку шкоду підприємству не при виконанні ним трудових обов`язків.

Позивачем не надано жодних доказів як того який саме автомобіль було заправлено 01.01.2019, 02.01.2019 та 09.01.2019, так і того, що саме відповідач ОСОБА_1 заправляв автомобіль з використанням смарт картки № НОМЕР_1 .

Доказів того, що ОСОБА_1 прийняв на себе відповідальність за використання цієї паливної смарт картки в особистих інтересах, суду також не надано.

Статтею 130 КЗпП України визначено юридичний склад матеріальної відповідальності працівників, а саме: відповідальність настає за умов наявності порушення працівником трудових обов`язків, наявності прямої дійсної шкоди, причинного зв`язку між порушенням і шкодою, наявності вини працівника.

Аналогічні приписи містяться в п.3,4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 1992 року, з подальшими змінами «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організація їх працівниками» в якому зазначено, що при вирішенні питання про покладення матеріальної відповідальності на працівника судам належить з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника....

Відсутність хоча б однієї умови виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Згідно до ст.138 КЗпП України встановлює, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 КЗпП України.

Згідно ст.135 КЗпП України встановлено порядок визначення розміру шкоди, який визначається за фактичними витратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з собівартості матеріальних цінностей.

Враховуючи роз`яснення Верховного суду України, викладені у п.4 наведеної вище Постанови Пленуму Верховного суду України № 14, під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінностей майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей, або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації згідно ст. 135-3 КЗпП України визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи із балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням згідно з встановленими нормами.

Відповідно до положень ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4. Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 належним чином оформлені матеріали інвентаризації, є первинними документами, так як підтверджують фактичну наявність ТМЦ за кількісними і якісними показниками і є підставою для бухгалтерського обліку господарських операції, в тому числі і для проведення уцінки і списання ТМЦ.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з п.3 Інструкції №69 про Порядок проведення інвентаризації товаро-матеріальних цінностей встановлений Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товаро-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 року № 69, яка застосовується незалежно від форм власності підприємств, їх об`єднань та госпрозрахункових організацій при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей на день встановлення таких фактів підприємство зобов`язане провести інвентаризацію всіх активів, документів та розрахунків.

Тобто, саме керівник несе відповідальність за повноту та достовірність даних про діяльність підприємства та складання первинних облікових документів за результатами кожної господарської операції.

Між тим, позивачем ТОВ «Київська муніципальна служба» не проведено інвентаризацію всіх активів, документів та розрахунків щодо встановлення факту нестачі, крадіжки або зловживань з боку відповідача.

На вимогу ст.81 ЦПК України, щодо обов`язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, позивачем не було надано належних доказів порушення відповідачем своїх трудових обов`язків, внаслідок яких була заподіяна шкода, матеріали справи не містять доказів, на підставі яких можна було б зробити висновок щодо наявності вини відповідача ОСОБА_1 у завданні матеріальної шкоди позивачу, додані до справи документи вимоги позову не підтверджують.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають, за недоведеністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 130-135, 233 КЗпП України, суд –

ухвалив:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська муніципальна служба» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємства - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 01.10.2021.

Суддя Т.О.Гагаріна