Вирок № 100026694, 30.09.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4853/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Химинець О.Я., прокурора Логвін Д.О., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Учарова Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород кримінальне провадження відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030001018 від 23.03.2018 року, №12019070030001873 від 18.06.2019 року, №12019070030003916 від 07.12.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мукачево Закарпатської області, громадянина України, з середньою освітою, тимчасово не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого згідно вимог ст. 89 КК України,

у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05 березня 2018 року близько 12год. 12 хвилин, перебуваючи в приміщенні торгівельного центру «Вопак», що розташований по проспекту Яроцька, 2 в місті Ужгороді, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном та незаконного збагачення, таємно викрав 1 пляшку коньяку «Тиса», об`ємом 0,5 літра, вміст спирту 42%, витримка до 6-ть років та цукерки торгівельної марки «Фереро Рошен» в асортименті, упаковані в пластикову коробку, 442 г., загальна, ринкова вартість, якого згідно звіту про оцінку (висновку експерта) станом на 05.03.2018 становить 1061,92 грн. з ПДВ.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 , кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України, ознаками якого є таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинено повторно.

Крім того, встановлено, що 17 червня 2019 року близько 9 години 57 хвилин, ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні магазину «Амбар» за адресою м. Ужгород вул. Грибоєдова 2/1, діючи з прямим умислом - усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, таємно з корисливих мотивів, повторно, скоїв крадіжку пляшки місткістю 0,5 літра, алкогольного напою віскі фірми - виробника «Ballantines Finest», ринкова вартість якої згідно висновку експерта товарознавця № 11/494 від 27.06.2019 року станом на 17.06.2019 року становила 347 гривень і яка знаходилась на полиці прилавку з товарами для споживачів.

В результаті вищевказаних дій ОСОБА_1 , потерпілому ТОВ «Бравос» в особі його представника, ОСОБА_2 було заподіяно матеріальну шкоду на суму 347 гривень.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 , кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна ( крадіжка), вчинена повторно.

Крім того, встановлено, що 05 грудня 2019 року близько о 14 годині 32 хвилини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходячись в якості відвідувача у приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 17, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, спрямованих на таємне заволодіння чужого майна, з корисливим мотивом, з метою незаконного збагачення за рахунок викраденого майна, повторно, шляхом вільного доступу, таємно викрав 2 (два) картриджі для бриття «Gillette Fusion Power Proglide- 4 шт.», вартість яких згідно висновку експерта Закарпатського НДЕКЦ МВС України №11/78 від 11.02.2020 становить 1064 гривні 94 копійки, після чого, заволодівши викраденим майном, заховавши його під свою куртку та не розрахувавшись за нього, зник з місця скоєння правопорушення, чим спричинив ТОВ «ДЦ Україна» матеріальної шкоди на вказану суму.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 , кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна ( крадіжка), вчинена повторно.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувальних актів згідно з вимогами ст. 337 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 , в судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю. Дав покази про обставини вчинення кримінальних правопорушень, які повністю відповідають обставинам викладеним в обвинувальних актах. Щиро розкаювався, просив суд його суворо не карати.

Прокурор під час судового засідання обвинувальні акти підтримав та просив притягнути ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 2 cт. 185 КК України.

Потерпілі в судове засідання не з`явилися, повідомлялись належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.

Враховуючи викладене, суд, заслухавши учасників судового засідання та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1 , прийшов до висновку, що винуватість останнього у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальних актах, доведена повністю.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_1 , повністю визнав свою вину в інкримінованих йому органом досудового розслідування злочинах, погодився з кваліфікацією вчинених ним діянь, та учасники судового провадження не заперечили щодо встановлених фактичних обставин, тому суд, на підставі ч. 3 ст.349 КПК України, з`ясувавши правильність розуміння учасниками судового провадження змісту обставин справи, не маючи сумніву у добровільності їх позицій, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Суд оцінює, що обвинувачений ОСОБА_1 , у судовому засіданні дав покази, згідно яких фактичні обставини відповідають суті тих подій, які викладені в обвинувальних актах, тому об`єктивних сумнівів у доведеності його вини у вчинені кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 cт. 185 КК України, у суду не має.

Враховуючи викладене, суд, заслухавши учасників судового засідання та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 , у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальних актах, доведена повністю.

Разом з тим, органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 по епізоду від 05 березня 2018 року було кваліфіковано, як таємне та відкрите викрадення чужого майна, вчинена повторно.

Однак, суд вважає, що дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 185 КК України слід перекваліфікувати на ч.1 ст. 185 КК України з таких підстав.

Згідно обвинувального акта по кримінальному провадженню відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030001018 від 23.03.2018 року, ОСОБА_1 раніше судимий, оскільки він є обвинуваченим у іншому кримінальному провадженні направленому до суду.

Як вбачається з вимоги про судимість відносно ОСОБА_1 було направлено до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12017070030000020 за ознаками ч. З ст. 185 КК України, Судовий розгляд по якому ще не завершено.

Крім того, у судовому засіданні обвинувачений пояснив, що на даний час відносно нього слухаються кримінальні провадження в Ужгородському міськрайонному суді за ч.3 ст. 185 КК України, за ч. 2 ст. 185 КК України, судовий розгляд по яких також ще не завершено.

Згідно відомостей про судимість обвинуваченого ОСОБА_1 такий був засуджений Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді 4 роки позбавлення волі, вирок набув законної сили 12.05.2006 року. Відбував покарання з 04.06.2006 в Катеринівській ВК Рівненської області №46. Згідно пояснень ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку з відбуттям покарання.

Як встановлено у п. 8 ст. 89 КК України, такими, що не мають судимості визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що судимість ОСОБА_1 вже погашена на час вчинення 05 березня 2018 року кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 КК України.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що ОСОБА_1 рахується раніше не судимим згідно вимог ст. 89 КК України, тому слід дійти висновку, що дії обвинуваченого не потребують кваліфікації за ознакою повторності за вказаним епізодом.

Водночас, суд акцентує увагу на висновки Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.09.2020 (справа № 591/4366/18, провадження № 51-1122кмо20), відповідно до яких у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві. Так, у ч. 1 ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо у тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК).Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.

З урахуванням зазначеного та враховуючи принцип презумпції невинуватості, а також системне тлумачення положень частин 1 та 3 ст. 32 КК, вказує на те, що сам факт вчинення злочину не вперше утворює повторність без постановлення обвинувального вироку суду стосовно особи лише у випадку, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом з іншим епізодом тотожного або однорідного злочину в одному кримінальному провадженні. Тобто лише за умов, коли суд безпосередньо досліджує докази та у вироку встановить доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому. Оскільки доведеність чи недоведеність вини у першому епізоді встановлюється судом і лише одночасний розгляд судом в одному кримінальному провадженні першого епізоду, що утворює повторність, і наступного, який кваліфікується як повторний.

Отже, лише за таких обставин, така форма множинності злочинів, як повторність, за відсутності обвинувального вироку суду стосовно особи за раніше вчинений злочин, якщо такі епізоди розглядаються судом в одному кримінальному провадженні, узгоджується з положеннями ст. 62 Конституції України та відповідає принципу non bis in idem.

Крім того, системне тлумачення зазначених вище норм свідчить про те, що необхідно розрізняти особливості інкримінування особі ознаки повторності в одному чи різних кримінальних провадженнях стосовно неї, зокрема: коли за наявності повторності тотожних чи однорідних злочинів така кваліфікуюча ознака інкримінується особі в одному кримінальному провадженні без постановлення обвинувального вироку стосовно першого епізоду суспільно небезпечної поведінки особи; та у різних кримінальних провадженнях, коли розгляд кримінального провадження за першим епізодом розглядається (або розслідується) в іншому кримінальному провадженні щодо тієї ж особи. При цьому основою для такого поділу є врахування принципу презумпції невинуватості особи.

Тобто у різних кримінальних провадженнях стосовно однієї і тієї ж особи підставою для кваліфікації дій особи за ознакою повторно є не факт обвинувачення її у вчиненні злочину за першим епізодом (без постановлення обвинувального вироку), а саме факт постановлення стосовно неї обвинувального вироку у іншому кримінальному провадженні за епізодом, що дає підстави кваліфікувати її дії з урахуванням повторності.

Так, у випадку, коли на момент правової оцінки судом певного діяння особи в обвинувальному вироку інші діяння цієї ж особи не одержали з боку інших судів правової оцінки, яка б дозволяла розглядати їх як елементи повторності разом з тим діянням, якому дає правову оцінку суд, він не може:

- розглядати діяння, яке є предметом його правової оцінки, як елемент повторності кримінальних правопорушень;

- взагалі вбачати у поведінці особи повторність кримінальних правопорушень.

Ця неможливість викликана тим, що у протилежному випадку суд спростовував би презумпцію невинуватості особи щодо діянь, які не були предметом судового розгляду, що було б явним порушенням цього фундаментального права людини, оскільки презумпція невинуватості передбачає з-поміж іншого те, що "сторона обвинувачення має повідомити зацікавленій особі, у чому її обвинувачують, аби надати можливість підготувати і згодом представити свій захист, а також надати докази, достатні для обґрунтування обвинувального акту" (постанова ЄСПЛ в справі Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain, пар. 77). Усі перераховані гарантії виявляться порушеними, якщо суд надаватиме правову оцінку діянню, яке не є предметом кримінального провадження, в якому суд здійснює судовий розгляд.

Оскільки суд не може давати правову оцінку діянням особи, що не є предметом кримінального провадження, в якому він здійснює судовий розгляд, він, відповідно, позбавлений можливості давати діянню, щодо якого він здійснює судовий розгляд, таку правову оцінку, яка б ґрунтувалася на оцінці інших діянь, щодо яких судовий розгляд не здійснюється. Суд повинен утримуватися від оцінки діяння, щодо якого він здійснює судовий розгляд, як повторного кримінального правопорушення, якщо інші діяння особи ще не одержали з боку іншого суду правової оцінки, яка дозволяла б розглядати їх як елементи повторності кримінальних правопорушень.

Таким чином, з висновків Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.09.2020 (справа № 591/4366/18, провадження № 51-1122кмо20) вбачається, що єдиною підставою для здійснення кримінально-правової кваліфікації дій особи за кваліфікуючою ознакою «повторно» без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи за першим епізодом, який дає підстави для кваліфікації ознаки «повторно», є розгляд першого і наступних однорідних або тотожних злочинів у одному кримінальному провадженні. У ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних злочинів, для повторності злочинів не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин. Проте у випадку розгляду різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи, така обставина має значення, а тому повторність має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочині в іншому кримінальному провадженні.

На підставі викладеного, враховуючи, що матеріали даного кримінального провадження № 12018070030001018 від 23.03.2018 року (за епізодом крадіжки від 05 березня 2018 року) не містять будь-якого документального підтвердження щодо засудження ОСОБА_1 за раніше вчинений тотожний чи однорідний злочин в іншому кримінальному провадженні, суд вважає необхідним виключити за епізодом крадіжки з обвинувачення ОСОБА_1 таку кваліфікуючу ознаку як «повторність», а відтак перекваліфікувати дії останнього з ч. 2 на ч. 1 ст. 185 КК України.

Таким чином суд вбачає підстави для виключення кваліфікуючої ознаки «повторність» та перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч.2 ст. 185 на ч.1 ст. 185 КК України по епізоду від 05 березня 2018 року.

Відповідно до ст. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст..70 КК) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта-як готування до злочину чи замах на нього. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) кримінального кодексу, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається. А тому, дії ОСОБА_1 суд кваліфікує за ст. 185 ч.2 КК України по епізоду 05 березня 2018 року та вважає, що такі його дії подвійної кваліфікації за ст. 185 ч.2 КК України не потребують.

З врахуванням обсягу доказів, які досліджувались у судовому засіданні, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 , у вчиненні у сукупності, кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 cт. 185 КК України по епізодам 17 червня 2019 року та 05 грудня 2019 року , тобто у таємному викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. Та суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 , у вчиненні, кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 cт. 185 КК України по епізоду 05 березня 2018 року, тобто у таємному викрадення чужого майна (крадіжка), тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

При призначенні покарання суд враховує, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Також у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 9.06.2005 року) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.02.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Крім того, загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, відповідно до якої покарання призначається 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

До обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 , суд відносить: 1) щире каяття; 2) активне сприяння розкриттю злочину.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому одного з альтернативних видів покарань, а саме покарання у виді громадських робіт. При цьому суд враховує те, що, оскільки обвинувачений не працює, у нього відсутні джерела, з яких може бути сплачений штраф, то призначення даного виду покарання буде недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

У ч. 2 ст. 4 КК України закріплено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до ч. 1 ст.185 КК України ( в редакції закону, що діяв на час вчинення ОСОБА_1 крадіжки, тобто станом на 05 березня 2018 року) таємне викрадення чужого майна (крадіжка) карається штрафом від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Відповідно до ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" від 20.12.2019 року, який набрав чинності 01.07.2020 року, діяння, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України з 01.07.2020 року віднесено до кримінальних проступків.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Відповідно до вимог ст.285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно ч.5 ст.74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Враховуючи те, що з дня вчинення (05 березня 2018 року) обвинуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України і до дня набрання вироком законної сили минув строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений п.2 ч.1 ст.49 КК України для кримінальних проступків (три роки), який не зупинявся і не переривався, та з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності він не звертався, то обвинувачений ОСОБА_1 підлягає звільненню від призначеного покарання на підставах, передбачених п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України, що узгоджується з позиціями, викладеними в постановах колегії суддів Першої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справах: №760/18016/15-к від 09.04.2019, №385/939/16-к від 05.02.2020, №137/142/15-к від 11.03.2020.

Також суд враховує положення ч.2 ст. 65 КК України, згідно з яким більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому одного з альтернативних видів покарань, а саме покарання у виді позбавлення волі.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 остаточного покарання, суд враховує особу винного, який вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 серпня 2021 року засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України та якому призначено покарання у виді 4 років та 11 місяців позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначено покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.06.2020 року, покарання якого зміненого ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.03.2021 року, до призначеного покарання за цим вироком, та остаточно призначено йому покарання із застосуванням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення, передбачених пп. г п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки та призначає покарання за правилами, визначеними ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень.

Судом встановлено, що кримінальні правопорушення у цій справі були вчинені ОСОБА_1 , до дати постановлення вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 серпня 2021 року.

Оскільки кримінальні правопорушення по даній справі ОСОБА_1 вчинив до постановлення попереднього вироку, суд вважає за необхідне обрати йому остаточне покарання за правилами, передбаченими ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та вважає за можливе його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства, у зв`язку із чим звільнити його від відбування покарання із встановленням іспитового строку на підставі ст.75 КК України, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує ступінь тяжкості злочинів, дані про його особу, вину визнав в повному обсязі, на обліку у лікаря психіатра та фтизіатра не перебуває, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а тому, з врахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_1 , слід призначити покарання в межах санкції статей кримінального закону, за якими він притягується до кримінальної відповідальності та керуючись положеннями ч. 4 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК України - у виді позбавлення волі. Разом із цим, суд з врахуванням фактичних обставин справи, особу обвинуваченого, який вчинив кримінальні правопорушення будучи раніше не судимим згідно вимог ст.89 КК України, не працює, має постійне місце проживання та реєстрації, вважає за можливе його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства, звільнивши його від відбування покарання із встановленням іспитового строку на підставі ст.75 КК України, поклавши на нього обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд визнає щире каяття, про що свідчила його поведінка в судовому засіданні та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання винного, судом не встановлено.

Саме таке покарання на думку суду є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння нових злочинів.

Цивільний позов не заявлений.

У кримінальному провадженні №12019070030003916 від 07.12.2019 була проведене товарознавча експертиза №11/78 від 11.02.2020, яку проведено судовим експертом Закарпатського НДЕКЦ МВС України. Витрати на проведення експертизи становлять 942 гривні 06 копійки та у кримінальному провадженні№12019070030001873 від 18.06.2019 року, товарознавча експертиза від 27.06.2019 року № 11/494, яку проведено судовим експертом Закарпатського НДЕКЦ МВС України, витрати на проведення експертизи 471 гривня 03 копійки, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 ..

Запобіжні заходи: під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід не обирався. Клопотань про обрання такого не подавалось.

Питання щодо речових доказів вирішується в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст.100,349,368-370,373,374,394,395 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді 240 годин громадських робіт.

На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від призначеного покарання за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України остаточно, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворо покарання більш суворим за даним вироком та вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 серпня 2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 остаточно призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

На підставі п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_1 , на користь держави 942 гривні 06 копійки та 471 гривня 03 копійки процесуальних витрат за проведення товарознавчих експертиз.

Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.

Речові докази у вказаному кримінальному провадженні:

-Копія відеозапису з камери внутрішнього відео спостереження, що знаходиться в приміщенні магазину «Ватсон», та магазину «Амбар» – залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його оголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош