Рішення № 100025814, 22.09.2021, Болградський районний суд Одеської області

22.09.2021

Справа № 497/211/2021

Провадження № 2/497/283/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2021 року Болградський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді – Раца В.А.

секретаря – Божевої І.Д.

за участі: позивача – ОСОБА_1

третьої особи – ОСОБА_2

розглянувши у загальному позовному провадженні, у відкритому судовому засіданні в місті Болграді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог – ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав,

ВСТАНОВИВ:

16.02.2021 року позивачка звернулася до суду з позовом до Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог – ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав та просить постановити рішення, яким:

- розпорядження Кубейського сільського голови Болградського району Одеської області №16-к від 19 січня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 , інспектора з доходів, з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП – визнати незаконним та скасувати

- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора з доходів Кубейської сільської ради з 21 січня 2021 року.

- стягнути з Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6446,52 грн., яка визначена без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області на користь держави судовий збір;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі.

Позовні вимоги Позивач мотивує тим, що вона з 1984 року працює у Кубейській (Червоноармійській) сільській ради на посаді «рахівник-касир», назва якої згодом змінена на «інспектор з доходів». 19.11.2020 року вона ознайомлена з Розпорядженням сільського голови №94-к від 19.11.2020 року «Про попередження працівників Кубейської сільської ради про звільнення у зв`язку зі зміною істотних умов праці». Позивач вважає, що були відсутні підстави для видання цього розпорядження, оскільки не була на той час затверджена нова структура апарату сільради та не попереджено про скорочення саме її посади. Зазначає, що після неодноразових звернень до голови сільради їй було запропоновано іншу посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності, однак, однак не може її обійняти, оскільки згідно посадової інструкції вимагається наявність вищої освіти. Позивач вказує, що має диплом Одеського фінансового технікуму та кваліфікацію фінансиста й під час процедури звільнення в сільській ради були вільні посади адміністратора відділу з надання адміністративних послуг, спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності, які вона могла обійняти, але вони не були їй запропоновані. Зазначає, що з грудня 2020 року голова сільської ради ОСОБА_2 змушував її написати заяву про звільнення за власним бажанням. Розпорядженням №16-к від 19.01.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » була звільнена з займаної посади з 20.01.2021 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП й з посиланням на порушення відповідачем вимог ст.ст. 40, 49-2 КЗпП вважає це розпорядження незаконним. Посилаючись на положення ст. 235 КЗпП позивач вказує, що поновлення на роботі внаслідок визнання наказу про звільнення незаконним та скасування є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

18.02.2021 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

19.03.2021 року Позивач надала додаткові докази, які залучені до справи, а також заявила клопотання про витребовування доказів, яке ухвалою суду від 19.03.2021 року було задоволено частково.

29.04.2021 року від відповідача надійшов відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що в зв`язку із утворенням об`єднаної територіальної громади та виборами депутатів, було затверджено нову структуру сільської ради, внаслідок чого змінились умови праці апарату й всі працівники булли попереджені про можливе звільнення Розпорядженням сільського голови №94-к від 19.11.2020 року «Про попередження працівників Кубейської сільської ради про звільнення у зв`язку зі зміною істотних умов праці», в тому числі й позивач. ОСОБА_1 в зв`язку із відсутністю в новій структурі посади «інспектор з доходів» було запропоновано іншу посаду головного спеціалісті відділу бухгалтерського обліку та звітності, але вона відмовилась й розпорядженням №16-к від 19.01.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » була звільнена. Інших посад, які б вона могла обійняти враховуючи її кваліфікацію, не було. З позивачем було проведено повний розрахунок та видано трудову книжку. Відповідач звертає увагу суду, що позивач не повідомив суд про те, що було забезпечено працевлаштування ОСОБА_1 на посаду контролера КП «Кайнакі», але позивач не приступила до роботи. Відтак, Відповідач вважає, що ним дотримано вимоги законодавства при звільненні ОСОБА_1 .

В підготовчому судовому засіданні, яке неодноразово відкладалось за клопотаннями сторін, відповідачем надано витребувані ухвалою суду докази.

Ухвалою суду від 21.05.2021 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

23.07.2021 року позивачем надано уточнену позовну заяву в частині вимог щодо розміру суми стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні при розгляді справи по суті підтримала свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких заяв чи клопотань не надав.

Третя особи на боці відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні, підтримавши зазначене у відзиві Відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 03.05.1984 року була прийнята на роботу в Червоноармійську сільську раду Болградського району Одеської області на посаду рахівника-касиру згідно наказу №5 від 12.05.1984р. 13.10.2016 року Червоноармійську сільську раду перейменовано на Кубейську сільську раду Болградського району Одеської області відповідно до рішення від 13.10.2016р. Рішенням сільської ради №1 від 02.01.2020 року назва посади «рахівник-касир» змінена на «інспектор з доходів».

19.11.2020 року позивач ознайомлена з Розпорядженням сільського голови №94-к від 19.11.2020 року «Про попередження працівників Кубейської сільської ради про звільнення у зв`язку зі зміною істотних умов праці», відповідно до якого, зокрема, позивач ОСОБА_1 попереджена про можливе звільнення у зв`язку зі зміною істотних умов праці, організації виробництва та зміною систем та розмірів оплати праці, найменування посад працівників сільської ради. В преамбулі розпорядження міститься послання положення п. 1 ч. 40 КЗпП.

Рішенням Кубейської сільської ради №8-VIII від 01.12.2020 року «Про затвердження структури виконавчих органів Кубейської сільської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» затверджено структуру виконавчих органів Кубейської сільської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів.

Розпорядженням №16-к від 19.01.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади з 20.01.2021 року в зв`язку ненаданням згоди на переведення на іншу посаду, відсутністю можливості працевлаштування на іншу роботу, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП.

В зв`язку із відмовою ОСОБА_1 від отримання та підписання Розпорядження №16-к від 19.01.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 », 20.01.2021 року комісією у складі 3 осіб було складено акт.

Ст. 3 КЗпП України, як норма законодавства про працю, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої незалежності.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як роз`яснюється Пленумом Верховного Суду України в п.18 Постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді трудових справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність Закону.

За пунктом 1 ст. 40 КЗпП України, визначено трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України, визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 21 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» п. 19 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 р. у справі N 6-1264цс17.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

В зв`язку із організацією ОТГ, куди увійшли три сільські ради, виникли зміни в організації побудови роботи апарату сільської ради, внаслідок чого було затверджено Рішенням Кубейської сільської ради №8-VIII від 01.12.2020 року «Про затвердження структури виконавчих органів Кубейської сільської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» нова структурна організації апарату Кубейської сільської ради. З цієї структури встановлено, що посада «інспектор з доходів», яку займала ОСОБА_1 , відсутня, а у відділі бухгалтерського обліку та звітності передбачено посаду начальника відділу-головного бухгалтера, головного спеціаліста, спеціаліста.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має середньо-спеціальну освіту, кваліфікацію «фінансист» - Диплом Одеського фінансового технікуму ДТ №779557 від 29.04.1984 року та безперервний стаж роботи в даній установі) з 1984 року, тобто, більше 35 років.

Доказів наявності іншої освіти, кваліфікацій, досвіду роботи позивачем не надано та судом не встановлено.

Посадовими інструкціями начальника відділу-головного бухгалтера, головного спеціаліста, спеціаліста, затверджених Кубейським сільським головою 31.12.2020 року, затверджені кваліфікаційні вимоги для заняття відповідних посад, які передбачають наявність вищої освіти та стажу роботи (а.с. 122).

Відповідач листом №5 від 05.01.2021 року запропонував ОСОБА_1 зайняти посаду головного спеціалісті відділу бухгалтерського обліку та звітності, однак, станом на дату звільнення позивач не надала згоди на переведення на цю посаду.

Суд зазначає, що законодавством прямо не заборонено переводити працівника, за його згодою, на іншу посаду із іншими кваліфікаційними вимогами без наявності відповідної освіти. Таке рішення відноситься до дискреційних повноважень керівника установи та приймається ним особисто й в подальшому не може бути підставою для звільнення переведеного працівника внаслідок відсутності відповідної освіти.

Відтак, безпідставним є посилання позивача та те, що вона не могла бути переведена за запропоновану посаду головного спеціалісті відділу бухгалтерського обліку та звітності.

Відповідно до посадової інструкції спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності, затвердженої Кубейським сільським головою 31.12.2020 року, на цю посаду приймається особа, яка має базову або неповну вищу освіту відповідного напрямку підготовки (бакалавр або спеціаліст). Відповідно до посадової інструкції адміністратора відділу з надання адміністративних послуг, затверджених Кубейським сільським головою 31.12.2020 року (а.с.114), на цю посаду приймається особа, яка має вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, бакалавра (за рішенням суб`єкта призначення).

Необґрунтованими є твердження позивача про її можливість виконувати роботу на вищевказаних посадах з врахуванням її освіти та кваліфікації.

Таким чином, відповідачем було дотримано вимоги законодавства щодо працевлаштування працівника, посада якого скорочується.

Щодо тверджень позивача про відсутність підстав для попередження про звільнення станом на 19 листопада 2020 року суд зазначає, що не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, оскільки вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу, що відображено в правовій позиції Верховного суду, зокрема, у постанові від 7 серпня 2019 р. у справі №367/3870/16?ц, постанові від 27 березня 2019 р. у справі №756/5243/17.

Твердження позивача щодо непопередження про скорочення саме її посади спростовуються тим, що у листі особистого ознайомлення з Розпорядженням сільського голови №94-к від 19.11.2020 року «Про попередження працівників Кубейської сільської ради про звільнення у зв`язку зі зміною істотних умов праці» вказана посада та ПІБ позивача у п. 8 таблиці.

Відтак, відповідачем дотримано вимоги ст. 49-2 КЗпП України щодо попередження за 2 місяці про майбутнє вивільнення, оскільки попередження відбулось 19 листопада 2020 року, я звільнена позивач була 20 січня 2021 року.

Під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження твердження позивача про примушування її відповідачем з грудня 2020 року написати заяву про звільнення за власним бажанням, оскільки жодного доказу позивачем на підтвердження цього наданого не було. А третя особа – ОСОБА_2 – пояснив, що ніякого примусу не було, а все відбувалось в рамках законодавства.

Щодо посилання відповідача на те, що ним було забезпечено працевлаштування ОСОБА_1 на посаду контролера КП «Кайнакі», але позивач не приступила до роботи, слід зазначити, що КП «Кайнакі» (код ЄДРПОУ 32353242) є самостійною юридичною особою та трудові відносини позивача з цим підприємством не впливають на законність Розпорядження №16-к від 19.01.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Зі ст. 81 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Аналогічні висновки робить й Верховний суд, зокрема, у постановах від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18; від 29.08.2018 у справі № 909/105/15; від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17; від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17.

Суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача за скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України було дотримано вимоги законодавства, а позовні вимоги є безпідставними та недоведеними й не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 40, 49-2 КЗпП, ст.ст.4, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог – ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 01.10.2021 року.

Суддя В.А. Раца