Рішення № 100024012, 27.09.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23585/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Шевчук А.В.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року позивач звернулася до суду sз позовом про визнання недійсним кредитного договору, в якому просила визнати недійсним договір №256118885 від 05 квітня 2018 року (далі - Договір) в частині права кредитора в односторонньому порядку пролонгувати (продовжувати) строк дії договору з позивачем та нараховувати у понад визначений договором строк кредитування пеню та відсотки за користування кредитними коштами, а саме: п. 2.2.2.4 та п. 3.5 Договору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали Договір, на підставі якого позивач отримала від відповідача позику. Ознайомившись зі змістом договору, позивач вважає його недійсним, оскільки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в частині застосування пені не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, ч. 3 статті 509, чч. 1, 2 ст. 627 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. При цьому, нарахування відсотків у понад встановлені договором строки не відповідає вимогам статті 1050 ЦК України. Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення та поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)» кредитодавцем не нараховуються штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором у період з 01 березня 2020 року та на весь час дії карантину, відповідно до законодавчих актів України.

На підставі викладеного, позивач просила про задоволення позову.

Ухвалою судді від 07 травня 2021 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

08 липня 2021 року до суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому вказав про те, що заперечує проти позову в повному обсязі, позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказував на те, що між сторонами укладено договір в електронній формі про надання грошових коштів на суму 10510 грн строком на 30 днів шляхом та на умовах строковості, зворотності та платності. Факт укладення договору, погодження істотних умов на отримання грошових коштів позивач визнає та не заперечує. Позивач виконала умови договору в повному обсязі та сплатила всю належну за договором суму кредиту. Відповідно до пункту 4.1 Договору невід`ємною частиною договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», з якими позивач погодився та зобов`язався неухильно їх дотримуватися.

Вказані правила перебувають у загальному доступі на сайті товариства.

Згідно з пп.2.2.1.3, 2.1.1.5 Договору позичальник має право звернутись до товариства про продовження строку надання кредиту та/або реструктуризацію зобов`язань за договором. У разі продовження сторонами строку надання кредиту та строку дії договору, за згодою позичальника товариство має право змінити процентну ставку за користування кредитом у період продовження (за винятком випадку, передбаченого п. 3.5 цього Договору).

Згідно з умовами договору будь-які зміни та доповнення до договору оформлюються сторонами додатковими угодами.

Отже позивач ініціювала укладення додаткових угод з товариством на збільшення строку повернення заборгованості аби уникнути санкції за порушення зобов`язання у вигляді пені.

Таким чином, у період з 05 квітня 2018 року до 05 серпня 2018 року позичальник ініціювала укладення 4 додаткових угод на продовження строку дії договору.

Вказані додаткові угоди укладені на підставі звернення позивача, що також підтверджується пунктами 1 цих угод.

Крім того, посилання позивача на те, що нарахування відсотків за додатковими угодами є незаконними з огляду на ст. 1050 ЦК України є намаганням ввести суд в оману щодо обставин справи.

Отже, позивач самостійно продовжила строк дії договору та погодилася на зміну розміру відсотків на період дії пролонгації.

Разом з тим, заборгованість за кредитним договором від 05 квітня 2018 року №256118885 у позивача відсутня.

Таким чином, повна сплата заборгованості за договором свідчить про те, що позивач розумів скільки відсотків за пролонгацію договору вона має сплатити. Без самостійного ініціювання укладення додаткових угод не існувало би підстав сплачувати додаткові кошти.

Отже, й посилання позивача на те, що відповідач самостійно змінює відсотки є необґрунтованими.

В той же час нарахування процентів за п. 1.4 договору не відрізняється від нарахування процентів, передбачених п. 2.2.2.4 Договору, тому є незрозумілим чому позивач вважає, що цей пункт договору змінює процентну ставку та порушує принцип добросовісності сторін.

Посилаючись на викладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

09 липня 2021 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представників відповідача.

22 липня 2021 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій вона вказувала на те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало фінансову послугу позивачу без дотримання порядку укладення електронного договору, встановленого статтями 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», наявні підстави вважати, що оспорюваний договір є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а в силу приписів статті 1055 ЦК України є нікчемним. Крім того, при видачі кредиту працівники ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не ознайомили позичальника з умовами кредитування та ризиками. Як наслідок, позивач здійснюючи оформлення кредиту за лічені хвилини не мала можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитування, виявити недоліки та оцінити всі можливі ризики та збитки.

Зміна кредитором процентної ставки за споживчим кредитом та пролонгація строку дії договору є прихованими штрафними санкціями, які є незаконними та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача, що є підставою для визнання вказаних положень договору недійсними на підставі ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Внаслідок неправомірних дій відповідача позивач надмірно сплатила за кредитом за підвищеними відсотками 62830 грн.

На підставі наведеного позивач просила визнати договір про надання споживчого кредиту від 05 квітня 2018 року №256118885 та похідні додаткові угоди до нього між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 недійсними.

Застосувати до сторін недійсного правочину двосторонню реституцію - стягнути з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ОСОБА_1 протиправно утримані за споживчим кредитом від 05 квітня 2018 року №256118885 62830 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з викладений у ньому підстав.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи у його відсутності, у задоволенні позову просив відмовити з викладених у відзиві підстав.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні,вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд установив, що 05 квітня 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір № 256118885, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 10510 грн строком на 30 днів зі сплатою 1,25 %від суми кредиту за кожний день користування кредитом або 425,25 % річних. У разі, якщо позичальник не повернув суму кредиту у визначений кредитним договором строк, за весь час прострочення, включаючи день погашення кредиту, кредитодавець має право нарахувати, згідно вимог чинного законодавства України, а позичальник зобов`язаний сплатити 3 % пені від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення.

Як встановлено із змісту кредитного договору від 05 квітня 2019 року № 256118885, оспорюваний договір укладений в електронній формі, кредит був наданий позичальнику (позивачу) виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця (відповідача), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплата нарахованих за період користування відсотків, неустойка та інші платежі відповідно до договору, у разі наявності.

Відповідно до п. 1 договору, протягом строку кредиту, що складає 30 календарних днів, розмір процентів складає 1,25% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.4 договору), річна відсоткова ставка складає 456,25 % (пункт 1.5 договору).

У додатку до договору міститься графік платежу, а саме: термін платежу, сума кредиту, нараховані проценти та загальна сума повернення кредиту.

Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору, невід`ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей договір позичальник підтверджує, що ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на веб-сайті товариства (www.moneyveo.ua).

Відповідно до положень ст. 61 Основного Закону України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 55 проголошено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями статей 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини з відповідачем, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст.641,644 Цивільного кодексу України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до частини першої, другої ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувала електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до частини першої ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За правилами надання грошових коштів у кредит, затверджених наказом № 0110-1-1 від 01 жовтня 2019 року, позивач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора отриманого від відповідача прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції відповідача), тобто договір укладено у відповідності дост. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Підписуючи договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, заявник/позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами договору (умовами цих Правил та Кредитного договору) (п. 4 Правил). Оскільки, підписуючи договір позичальник погоджується зі всіма його умовами, а як зазначалось вище має всі можливості та час ознайомитися із цими умовами, то посилання позивача на те, що він не погоджував деякі пункти договору є безпідставними.

Таким чином, посилання позивача на те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало фінансову послугу позивачу без дотримання порядку укладення електронного договору, встановленого статтями 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» є необгрунтованими.

Звертаючись до суду з позовом позивач також указувала на те, що зміна кредитором процентної ставки за споживчим кредитом та пролонгація строку дії договору є прихованими штрафними санкціями, які є незаконними та створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача, що є підставою для визнання вказаних положень договору недійсними на підставі ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до неї, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_1 ознайомилась та погодилась з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, слід дійти висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від її добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

Крім того, відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК(статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені упостанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

З матеріалів справи вбачається, що договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.

Крім того, згідно з довідкою від 22 квітня 2021 року №256118885/22042021/Э, виданої ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заборгованість за договором від 05 квітня 2018 року №256118885, укладеним ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відсутня.

Таким чином, суд приходить до висновку, що укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам законодавства щодо укладення правочинів в електронній формі.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач є фінансовою компанією, яка здійснює свою діяльність на ринку фінансових послуг відповідно до отриманих ліцензій, які видані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Фінансові послуги з надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту відповідач здійснює через мережу Internet. Відповідно до пп. 6) п. 19 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 913, відповідач, як фінансова установа, здійснює свою діяльність на підставі розміщених на сайті відповідача www.moneyveo.ua Правил.

Згідно визначення наданого частиною першою статті 1 Закону України «Про підприємництво», підприємництвом є безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно, як суб`єкт підприємницької діяльності, відповідач здійснює діяльність щодо надання фінансових послуг на власний ризик та з метою отримання доходу, шляхом кредитування за рахунок власних коштів.

Позивачем не надано суду доказів, що під час укладення спірного договору вона не була ознайомлена з усіма його умовами, передбаченими законом, або діяла на умовах зазначених як вкрай невигідних для себе.

Окрім того, доводи позивача, на те, що фактично між сторонами не було укладено письмового договору не заслуговують на увагу, оскільки укладення договору відбувалось відповідно до вимог Законів України «Про електронній документи та електронний документообіг» та «Про електронну комерцію», шляхом використання Електронного підпису та Одноразового ідентифікатора.

Таким чином, під час укладення оспорюваного кредитного договору позивач, був ознайомлений з його умовами та порядком перерахування (отримання) коштів, а тому твердження позивача про недотримання письмової форми договору є необґрунтованим та таким, що не відповідають дійсності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитний договір від 05 квітня 2018 року №256118885, був укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», відтак відсутні підстави для задоволення позову про визнання зазначеного кредитного договору недійсним.

У зв`язку з тим, що підстави для визнання недійсним Договору відсутні, отже й відсутні підстави для визнання недійсними й додаткових угод, укладених до нього сторонами та застосування двосторонньої реституції.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 57, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 22, 203, 215, 626-628, 641, 644, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5-7 Закону України «Про електронній документи та електронний документообіг», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01 жовтня 2021 року.

Суддя О.Л. Бусик