Рішення № 100019173, 28.09.2021, Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 536/679/21

Провадження № 2/536/606/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі головуючої судді Даніліної Ж.О., за участю секретаря Таран І.О., за участю представника позивача адвоката Гуйванюка Й.Є., представників відповідачів адвоката Підлипенського Д.В., адвоката Когутенко М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції засобами сервісу EasyCon цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

26 квітня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцького районного суду Полтавської області з позовом, де просить суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 24 від 23 січня 2019 року "Про затвердження організаційної структури ДП "Укравтогаз"; визнати незаконним та скасувати наказ Дочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" № 29 від 31 січня 2019 року "Щодо організаційної структури"; визнати незаконним та скасувати наказ ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" від 29 березня 2021 року № 110к "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді першого заступника директора ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України"; стягнути з ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 103 659, 80 грн., допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць; судові витрати просить покласти на відповідачів.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтував наступним. Так, Дочірнє підприємство "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" створено відповідно до рішення правління НАК "Нафтогаз України" та зареєстровано як юридичну особу 22 січня 2009 року. Основним видом діяльності є експлуаація автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій. Починаючи з квітня 2010 року, тобто фактично з моменту створення підприємства позивач перебуває у трудових відносинах з ДП "Укравтогаз", працював на різних посадах, а з 22 червня 2017 року обіймав посаду першого заступника директора ДП "Укравтогаз", категорії керівник. Наказом ДП "Укравтогаз" від 16 січня 2019 року позивача звільнено з 17 січня 2019 року із посади першого заступника директора ДП "Укравтогаз" на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв"язку із закінченням строку ії трудового договору.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року у справі № 536/232/19 звільнення позивача визнано незаконним. Відповідно до наказу від 26 березня 2020 року № 151к ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді першого заступника директора ДП "Укравтгаз".

У подальшому, 06 липня 2020 року наказом ДП "Укравтогаз" № 211к позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв"язку зі змінами в організації виробництва та праці. Рішеням Кременчуцького районного суду Полтавської області у справі № 536/1006/20 від 19 січня 2021 року звільнення позивача визнано незаконним та його поновлено на роботі. Після чергового поновлення на роботі адміністрація ДП "Укравтогаз" 20 січня 2020 року вручила позивачу повідомлення про майбутнє вивільнення у зв"язку зі скороченням його посади та запропонувала зайняти інші посади у порядку переведення. 29 березня 2021 року позивачу було вручено інше повідомлення про майбутнє вивільнення у зв"язку зі скороченням посади та пропозицію нової роботи. Однак, того ж дня, як зазначає позивач, не дочекавшись його відповіді про прийняття чи відхилення пропозиції зайняти іншу посаду, керівником ДП "Укравтогаз" видано наказ № 110к про звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 у зв"язку зі змінами в організаціїї виробництва та праці. Як підстави звільнення позивача у наказі зазначені наказ НАК "Нафтогаз України" від 23 січня 2019 року № 24 "Про затвердження організаційної структури ДП "Укравтогаз", наказ ДП "Укравтогаз" від 31 січня 2019 року № 24 "Щодо організаційної структури ДП "Укравтогаз", повідомлення від 20 січня 2021 року № 29 та повідомлення № 32 від 29 березня 2021 року. Однак, позивач вважає, що звільнення його на підставі наказу від 29 березня 2021 року відбулось з порушенням закону, тому він звертається до суду для захисту своїх прав, з огляду на наступне.

Так, наказом керівника ДП "Укравтогаз" № 29 від 31 січня 2019 року починаючи з 01 лютого 2019 року введено в дію нову організаційну структуру підприємства, та в ній відсутня посада першого заступника директора. Натомість до складу керівників включені, зокрема, посади директора, заступника директора з продажів, заступника директора з питань стратегічних ініціатив та розвитку, заступника директора з безпеки, головного інженера. У подальшому, штатний розпис ДП "Укравтогаз" змінювався неодноразово, однак жодного разу до штатних розписів не було включено посаду першого заступника директора, для роботи на якій з позивачем було укладено трудовий договір у 2017 році.

Як зазначає позивач, новий штатний розклад у 2019 році було введено в дію у період його вимушеного прогулу. За час його відсутності з вини роботодавця, адміністрація ДП "Укравтогаз" здійснила переміщення працівників з посад за старим штатним розписом на посади за новим штатним розписом.

Окрім того, як вказує позивач ОСОБА_1 , ознайомившись із новими штатними розписами ДП "Укравтогаз" та документами, на підставі яких введено в дію ці нові штатні розписи, вважає за необхідне їх оскаржити, оскільки починаючи з 01 лютого 2019 року зміни в організаційній структурі ДП "Укравтогаз" та в його штатному розписі не грунтуються на законі та на внутрішніх актах підприємства.

Так, відповідно до положень пункту 6.1 Статуту ДП "Укравтогаз", вищим органом управління є засновник, тобто НАК "Нафтогаз України" в особі уповноваженого органу. Керівництво поточною діяльністю ДП "Укравтогаз" здійснює директор. Відповідно до пункту 6.6.11 статуту ДП "Укравтогаз", директор уповноважений затверджувати штатний розпис апарату ДП "Укравтогаз" на підставі затвердженої в установленому порядку структури апарату. Із зазначеного слідує, що зміни в штатному розписі ДП "Укравтогаз" можуть бути введені в дію лише після та на підставі затвердженої в установленому порядку організаційої структури цього підприємтва. У свою чергу, затвердження організаційної структури підприємства відбувається уповноваженим органом засновника - НАК "Нафтогаз України".

Відповідно до положень пункту 44 статуту НАК "Нафтогаз України" (у редакції постанови КМУ № 1044 від 14 грудня 2006 року)органами цієї компанії є: загальні збори, наглядова рада та правління. Вирішення питань щодо управління юридичними особами, акціонерами (засновниками) яких є НАК "Нафтогаз України", належить до компетенції правління НАК "Нафтогаз України".

Згідно положень пункту 89 Статуту НАК "Нафтогаз України" передбачено повноваження голови правління цього підприємства. При цьому, як зазначає позивач, повноважень щодо розроблення, затвердження та введення в дію організаційний структур підконтрольних дочірніх підприємств голова правління НАК "Нафтогаз України" не має. При цьому, положення пункту 6.10 статусу ДП "Укравтогаз" не змінюють вказаного висновку, а лише зазначають про зовнішнє оформлення рішення щодо організаційної структури ДП "Укравтогаз". Положення статуту ДП "Укравтогаз" не можуть надавати голові правління НАК "Нафтогаз України" більше повновадень, ніж ті, що закріплені безпосередньо статутом НАК "Нафтогаз України". Отже, внутрішні акти засовника та самого ДП "Укравтогаз" не передбачають проведення змін в організації ДП "Укравтогаз" на підставі рішення голови правління НАК "Нафтогаз України". Однак, як на думку позивача, саме так і відбулось в ДП "Укравтогаз".

За таких обставин, позивач вважає, що такі дії і рішення грубо порушують його право на працю, оскільки неуповноваженою особою та не у встановлений спосіб прийнято рішення щодо ліквідації займаної ним посади та створено умови для наступного звільнення ОСОБА_1 .

Окрім того, у оскаржуваному наказі про звільнення позивача також зазначено як підставу й наказ ДП "Укравтогаз" № 29 від 31 січня 2019 року, зміст якого, як вважає позивач, зводиться лише до того, що директор ДП "Укравтогаз" вводить в дію з 01 лютого 2019 року організаційну структуру, що прийнята головою правління НАК "Нафтогаз України" та вводиться штатний розпис на основі цієї структури. Даний наказ ДП "Укравтогаз" є похідним документом від наказу НАК "Нафтогаз України", проте, як на думку позивача, і в даному випадку вбачається перевищення повноважень, оскільки статут ДП "Укравтогаз" не наділяє директора повноваженнями вводити організаційну структуру підприємства. Тому з цих підстав, як вважає позивач, даний наказ також підлягає скасуванню.

Також, як зазначає позивач, введення відповідачем нової організаційної структури та штатного розкладу не було обгрунтоване чи пов"язане з реальними змінами в організації діяльності ДП "Укравтогаз". Зокрема, введення змін в структурі та штаті підприємства у 2019 році відбулось без змін у напрямку діяльності підприємства, оскільки основний вид діяльності не змінився. Змін до статуту ДП "Укравтогаз" не вносилось та не відбувалось перепрофілювання підприємства. Суть проведених змін у штаті та структурі, на думку позивача, зведена лише до перейменування деяких посад на підприємстві та зміни підпорядкування підрозділів підприємства. Зокрема, що стосується роботи керівного складу ДП "Укравтогаз" (директор та його заступники), то взагалі не відбулось ніяких змін, адже кількість осіб керівного складу та обсяг обов"язків ї їх розподіл між посадами не змінилися. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що у ДП "Укравтогаз" були відсутні підстави звільняти його на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, оскільки фактично не відбулось реальних змін в роботі керівника підприємства та його заступників.

Також, як зауважив ОСОБА_1 у своєму позові, відсутність належного рішення про скорочення штату та чисельності працівників ДП "Укравтогаз", а також реальних змін в діяльності підприємства, вказує на невідповідність рішення про його звільнення положенням статті 89 Господарського кодексу України, статтям 58-59 Закону України "Про акціонерні товариства", постанові Кабінету Міністрів України № 1044 від 14 грудня 2016 року (про затвердження статуту НАК "Нафтогаз України"), статтям 40 та 49-2 КЗпП України.

Стосовно вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивач вказав, що його вимушений прогул триває з 30 березня 2021 року та на дату підписання позву складає 20 робочих днів. При цьому, згідно довідки відповідача, у січні-лютому 2021 року, які є останніми повними місяцями роботи позивача, нарахована йому заробітна плата становить 202 136, 62 грн. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 5182, 99 грн., тому розмір компенсації за час вимушеного прогулу за розрахунками позивача складає 103 659, 80 грн.

29 квітня 2021 року суддею Кременчуцького районного суду Полтавської області Даніліною Ж.О. постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

01 червня 2021 року на адресу суду надійшов відзив директора ДП "Укравтогаз" Ватажишина О.В. на позовну заяву ОСОБА_1 , де представник відповідача просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Так, згідно пп. 1.1. Статуту ДП "Укравтогаз", затвердженого 02 лютого 2017 року правлінням публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" або Засновник, ДП "Укравтогаз" є дочірнім підприємством що створено рішенням правління засновника (протокол № 32 від 14 квітня 2008 року) та відповідно до наказу Міністерства пилави та енергетики України № 627 від 11 грудня 2008 року. Підпунктом 3.12 Статуту підприємства визначено, що рішення Засновника, накази та інші розпорядчі акти Засновника є обов"язковими до виконання Підприємством, його Директором та посадовими особами Підприємства, а тому наказ НАК "Нафтогаз України" № 24 від 23 січня 2019 року є обов"язковим для ДП "Укравтогаз". Наказом ДП "Укравтогаз" № 322 від 27 листопада 2013 року "Про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівних працівників дочірніх компаній, філій і представництв НАК "Нафтогаз України", затверджено Перелік посад керівних працівників дочірніх компаній, підприємства, філій і представництв, призначення на які та звільнення з яких здійснюється на підставі письмового погодження голови правління НАК "Нафтогаз України", а також Порядок призначення на посаду та звільнення (переведення) з посади керівних працівників дочірніх компаній, підприємств, філій і представництв НАК. Відповідно до Переліку посад, перші заступники і заступники директорів дочірніх компаній НАК призначаються на підставі письмового погодження голови правління НАК. З урахуванням викладеного та в силу положень статті 65 Господарського кодексу України, ДП "Укравтогаз" є самостійною юридичною особою, яка у своїй діяльності керується нормами чинного законодавства та внутрішніми нормативними актами Засновника, які для Підприємства є обов"язковими.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до наказу № 88к від 21 червня 2017 року , з 22 червня 2017 року займав посаду першого заступника директора ДП "Укравтогаз" 22 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ДП "Укравтогаз" в особі ОСОБА_3 підписано трудовий договір № 07, предметом якого є робота позивача на посаді виконуючого обов"язки першого заступника директора. Сторонами було погоджено, що трудовий договір є строковим, закінчення його терміну обумовлене настанням домовленої події, а саме, призначення у встановленому порядку першого заступника директора. Наказом № 04к від 16 січня 2019 року позивача звільнено із займаної посади у зв"язку із призначенням на посаду у встановленому порядку першого заступника директора Підприємства.

31 січня 2019 року на виконання наказу Засновника Підприємства - НАК "Нафтогаз України" № 24 від 23 січня 2019 року директором видано наказ про затвердження нової організаційної структури Підприємства. У рамках проведення змін в організації роботи ліквідовано регіональні виробничі уравління та ряд структурних підрозділів. З метою виконання осаржуваних у даному судовому провадженні наказів, було змінено також і систему вищого керівництва,а саме, зменшено кількість керівних посад вищого рівня з 7 станом на 01 грудня 2018 року до 4 станом на 01 травня 2019 року. У рамках оптимізації з 01 лютого 2019 року ліквідовано посаду першого заступника директора.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 536/232/19 позов ОСОБА_1 було задоволено. На підставі вказаного рішення суду 26 березня 2020 року ДП "Укравтогаз" було видано наказ № 151, яким позивача поновлено на роботі на посаді першого заступника директора. Попри це, ДП "Укравтогаз" було оскаржено рішення першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

У подальшому, 05 травня 2020 року, 15 червня 2020 року та 06 липня 2020 року ОСОБА_1 повідомлявся про майбутнє вивільнення у зв"язку з ліквідацією посади першого заступника директора ДП "Укравтогаз" та йому надавався перелік вакантних посад, однак від запропонованих посад позивач фактично відмовився, у зв"язку з чим наказом № 211к від 06 липня 2020 року його було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Це звільнення також було оскаржено ОСОБА_1 у рамках судової справи № 536/1006/20, за результатами розгляду якої наказ № 211к від 06 липня 2020 року скасовано, поновлено позивача на роботі з 06 липня 2020 року та стягнуто на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

20 січня 2021 року позивача було поновлено на роботі на підставі вказаного вище рішення суду у справі № 536/1006/20 та попереджено про майбутнє вивільнення та запропоновано 103 вакантні посади на підприємстві , проте позивачем не було надано згоду на зайняття жодної із запропонованих посад, у зв"язку з чим 29 березня 2021 року його було звільнено згідно наказу № 110к.

Представник відповідача також вказав, що зазначені вище звільнення позивача у порядку скорочення відбувались у період розгляду Верховним Судом касаційної скарги ДП "Укравтогаз" щодо першого звільнення ОСОБА_1 , яке відбулось у зв"язку із закінченням стоку дії трудового договору. При цьому, 27 квітня 2021 року Верховним Судом прийнято постанову, якою рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 536/232/19 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту договору, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. З урахуванням постанови Верховного Суду, 13 травня 2021 року ДП "Укравтогаз" видано наказ № 268к, яким скасовано накази № 151к від 26 березня 2020 року, № 211к від 06 липня 2020 року, № 21к від 20 січня 2021 року та № 110к від 29 ьерезня 2021 року, який оскаржується позивачем у даній справі.

З урахуванням викладеного, як вказав представник відповідача, ОСОБА_1 вважається законно звільненим з 17 січня 2019 року, а тому зміни в організації виробництва і праці в ДП "Укравтогаз", які розпочались 31 січня 2019 року, не можуть порушувати його трудові права. Подальші поновлення та звільнення позивача мали місце на підставі скасованого судового рішення.

Щодо вимог позивача про скасування наказів про реорганізацію, представник відповідача вказав, що обов"язковими при вирішенні даного спірного питання є врахування висновків Верховного Суду, який неодноразово наголошував на тому, що оскільки ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, а ч. 2 ст. 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства, то саме втручання у господарську та іншу діяльність не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Окрім того, звільнення позивача, яке визнано законним Верховним Судом у справі № 536/232/19, відбулось до початку реорганізації Підприємства та до видачі оскаржуваних позивачем наказів про впровадження відповідних змін 17 січня 2019 року, у той час як накази датовані 23 січня 2019 року та 31 січня 2019 року. Наведене свідчить, на думку представника відповідача, про відсутність у позивача права на звернення до суду з вимогами про визнання незаконними та скасування таких наказів.

Щодо процедури скорочення, представник відповідача вказав, що позивачу неодноразово роз"яснювалось про те, що протягом часу повідомлення про майбутнє вивільнення, він має право подати заяву про його переведення на одну із запропонованих посад. При поновленні позивача на роботі на підставі рішення суду від 19 січня 2021 року у справі № 536/1006/20, позивачу вручено оригінал повідомлення № 29 про скорочення посади та наступне вивільнення, при цьому позивачу було запропоновано 82 вакантні на підприємстві посади . Заяви на переведення на будь-яку із запропонованих посад позивач не подав, у зв"язку з чим підприємство звернулось до первинної профспілкової організації з поданням про надання згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 у зв"язку зі змінами в організації виробництва і праці. 29 березня 2021 року профспілковою організацією було ухвалено рішення про надання згоди на розірвання трудового договору та звільнення ОСОБА_1 29 березня 2021 року ОСОБА_1 отримав повідомлення № 32 про скорочення посади та наступне вивільнення, у якому позивача було повторно повідомлено про скорочення його посади та запропоновано 103 вакантні посади, а також за заявою позивача йому надано посадові інструкції до запропонованих посад. Позивачем не було подано заяви про переведення його на будь-яку із запропонованих посад, тому відповідач вимушений був припинити трудові відносини з позивачем.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, представник відповідача вказав таке. Так, на думку представника відповідача, дана позовна вимога є похідною від решти позовних вимог, а тому не може бути задоволена внаслідок відсутності підстав для поновлення позивача на раніше займаній посаді. Окрім того, позивачем наведено невірний розрахунок середньої заробітної плати, а саме не враховано вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати. З урахуванням вимог зазначеного вище Порядку, середньоденна заробітна плата позивача становить 2549, 62 грн.

01 червня 2021 року на поштову та на електронну адресу Кременчуцького районного суду Полтавської області надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" адвоката Когутенко М.Г.

У своєму відзиві представник відповідача просить суд повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на таке. Так, позивач просить скасувати наказ № 24 від 23 січня 2019 року та наказ № 29 від 31 січня 2019 року, проте не наводить жодної норми права, яку було порушено відповідачами при прийнятті вказаних вище наказів. При цьому, в силу положень статті 62, 64, 65 Господарського кодексу України законодавець відніс до виключного права роботодавця вирішувати питання щодо організаційної структури та штатного розпису. При цьому, втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. У постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц зроблено висновок щодо виключної компетенції власника на прийняття рішень щодо організації праці на підприємстві, а також про те, що оскарження таких рішень працівником не є належним способом захисту. При цьому правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу НАК "Нафтогаз України" № 24 від 23 січня 2019 року, представник відповідача вказав наступне. Так, наказом НАК "Нафтогаз України" № 24 від 23 січня 2019 року "Про затвердження організаційної структури ДП "Укравтогаз" було затверджено та введено в дію з 01 лютого 2019 року організаційну структуру ДП "Укравтогаз", надано ряд доручень директору зазначеного підприємства. Згідно преамбули оспорюваного наказу, його було прийнято на підставі пункту 6.1 Статуту ДП "Укравтогаз", яким передбачено, що організаційна структура апарату Підприємства затверджується наказом голови правління Засновника. При цьому, пунктом 1.3 Статуту ДП "Укравтогаз" передбачено, що засновником Підприємства є юридична особа, створена відповідно до законодавства України, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". З урахуванням викладеного, НАК "Нафтогаз України" мав необхідні повноваження для прийняття наказу № 24 від 23 січня 2019 року.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 29 від 31 січня 2019 року, представник відповідача вказала, що згідно пп. 14 п. 93 Статуту НАК "Нафтогаз України", затвердженого постановою КМУ № 1044 від 14 грудня 2016 року (у редакції постанови від 26.10.2020 року № 997) визначено, що голова правління здійснює інші повноваження, передбачені законодавством та цим Статутом, а також покладені на нього рішеннями правління, загальних зборів або наглядової ради. Пп. 5 п. 92 Статуту передбачено, що до компетенції правління Компанії віднесено вирішення питань управління юридичними особами, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія, а також філіями, представництвами, іншими відокремленими підрозділами. Для дочірніх підприємств (компаній), які засновані Компанією, рішення, прийняття правлінням, є рішеннями їх вищого органу - засновника та обов"язкові для виконання їх одноосібним чи колегіальним виконавчим органом. Отже, статут ДП "Укрватогаз" затверджений рішенням правління НАК "Нафтогаз України" (протокол № 26 від 02 лютого 2017 року), тобто відповідно до Статуту НАК "Нафтогаз України" правління надало відповідні повноваження голові правління НАК "Нафтогаз України", а тому, як зазначає представник відповідача, твердження позивача про відсутність повноважень голови правління Відповідача 2 щодо розроблення, затвердження та введення в дію організаційної структури Відповідача 1 не мають жодного правового підгрунтя.

Щодо визнання незаконним та скасування наказу № 110 від 29 березня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 " представник відповідача вказав, що при звільненні позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відповідачем ДП "Укравтогаз" було дотримано вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП щодо повідомлення про наступне вивільнення та пропозицій вакантних посад на підприємстві, тому дана позовна вимога є безпідставною.

Окрім того, представник відповідача вказала, що позивачем при зверненні до суду з позовними вимогами про визнання незаконними та скасування наказів № 24 від 23 січня 2019 року та № 29 від 31 січня 2019 року обрано неналежний спосіб захисту своїх прав з огляду на наступне. У постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц зроблено висновок про те, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємства чи установи. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.

Окрім того, Велика палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пп. 72-76 постанови Великої палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц). Ефективність способу захисту полягає у тому, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Обраний позивачем спосіб захисту, на переконання представника відповідача, є неналежним, оскільки не відповідає змісту порушеного права, а також позивачем не доведено та не обгрунтовано порушення його прав.

Також, як вказала представник відповідача, позивачем пропущено встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду. Як вбачається з позовної заяви 20 січня 2021 року позивачу було достовірно відомо про наявність наказу № 24 від 23 січня 2019 року, оскільки перше повідомлення за номером 29 від 20 січня 2021 року про скорочення посади, яке було вручено ОСОБА_1 містило відомості про зазначений наказ та про наказ ДП "Укравтогаз" № 29 від 31 січня 2019 року, отже строк звернення до суду з вимогою про скасування зазначених вище наказів сплинув 20 квітня 2021 року.

25 травня 2021 року, 01 червня 2021 року, 29 червня 2021 року та 19 серпня 2021 року суддею постановлялись ухвали за клопотаннями представників відповідачів про проведення судового засідання у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів засобами сервісу EasyCon.

Представник позивача адвокат Гуйванюк Й.Є. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача дочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" адвокат Підлипенський Д.В. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" адвокат Когутенко М.Г. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на доводи, викладені у відзиві, просила суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, однак в судове засідання не з"явився, про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши представника позивача адвоката Гуйванюка Й.Є., представника ДП "Укравтогаз" адвоката Підлипенського Д.В., представника відповідача АТ НАК "Нафтогаз України" адвоката Когутенко М.Г., вивчивши матеріали справи, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Так, 22 червня 2017 року ОСОБА_1 був призначений виконуючим обов`язки першого заступника директора ДП «Укравтогаз», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 та копією наказу ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» за номером 88к від 21 червня 2017 року.

22 червня 2017 року між Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», як роботодавцем, та ОСОБА_1 , як працівником, було укладено трудовий договір № 07, що підтверджується копією відповідного трудового договору.

16 січня 2019 року директором ДП «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було видано наказ за номером 04к, яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади виконуючого обов`язки першого заступника директора ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.

23 січня 2019 року в.о. голови правління ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»» було видано наказ за номером 24 «Про затвердження організаційної структури ДП «Укравтогаз».

Згідно пункту 1 зазначеного вище наказу затверджено та введено в дію з 01 лютого 2019 року організаційну структуру Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Націоналної акціонерної компанії «Нафтогаз України»», що додається.

Як вбачається з Додатку 1 до вказаного вище наказу ПАТ «НАК Нафтогаз України»» в організаційній структурі дочірнього підприємства «Укравтогаз», яка введена в дію з 01 лютого 2019 року відсутня посада першого заступника директора та введено посади заступника директора з продажів, заступника директора з виробництва та заступника директора з питань стратегічних ініціатив та розвитку, а також посаду заступника директора з безпеки.

31 січня 2019 року наказом директора ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» № 29 на виконання наказу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»» від 23 січня 2019 року № 24, затверджено та введено в дію з 01 лютого 2019 року організаційну структуру Дочірнього підприємства «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України», що додається, а також затверджено штатний розпис ДП «Укравтогаз» у відповідності із затвердженою організаційною структурою.

Згідно копії штатного розпису керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців та робітників ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» (а.с. 67-77), який введено починаючи з 01 лютого 2019 року, до категорії керівництва віднесено посади директора, заступника директора з продажів, заступника директора з виробництва, заступника директора з питань стратегічних ініціатив та розвиту, заступника директора з безпеки та головного інженера.

20 січня 2021 року директором ДП «Укравтогаз» видано наказ № 21к на виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 січня 2021 року у справі № 536/1006/20 (а.с. 29). Згідно цього наказу було скасовано наказ ДП «Укравтогаз» по особовому складу від 06 липня 2020 року № 211к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на роботі на посаді першого заступника директора з 06 липня 2020 року.

20 січня 2021 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення № 29 про скорочення посади та наступне звільнення та запропоновано йому іншу роботу зі списком 82 вакантних посад (а.с. 30-33). Однак позивач не висловив бажання зайняти будь-яку із запропонованих посад.

29 березня 2021 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення № 32 про скорочення посади та наступне вивільнення та запропоновано іншу роботу зі списком 103 вакантних посад (а.с. 34-38). Однак позивач не висловив бажання зайняти будь-яку із запропонованих посад.

Як вбачається з витягу з протоколу засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників апарату ДП «Укравтогаз»№ 07 від 29 березня 2021 року за результатами розгляду подання № 938/01-06-21 від 22 березня 2021 року, профспілковим комітетом надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , першим заступником директора ДП «Укравтогаз» у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

29 березня 2021 року директором ДП «Укравтогаз» було видано наказ № 110к, яким звільнено ОСОБА_1 , першого заступника директора ДП «Укравтогаз» із займаної посади з 29 березня 2021 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці.

27 квітня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду було ухвалено постанову у справі № 536/232/19 за касаційною скаргою дочірнього підприємства «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року.

Як вбачається із вказаної вище постанови, у лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кременчуцького районного суду Полтавської області з позовом, де оскаржив наказ відповідача про його звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, який було видано у січні 2019 року та з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати недійсним пункт 2.1 трудового договору № 07 від 22 червня 2017 року, укладеного між ним та ДП «Укравтогаз»; визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Укравтогаз» від 16 січня 2019 року № 04к про звільнення ОСОБА_1 ; поновити його на роботі на посаді першого заступника директора ДП «Укравтогаз»; стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції було постановлено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано недійсним пункт 2.1 трудового договору № 07 від 22 червня 2017 року, укладеного між ДП «Укравтогаз» та ОСОБА_1 ; визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Укравтогаз» від 16 січня 2019 року № 04к про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади першого заступника директора ДП «Укравтогаз»; поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді першого заступника директора ДП «Укравтогаз».

Однак, за результатами перегляду рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у справі № 536/232/19, 27 квітня 2021 року Верховним Судом було ухвалено постанову, якою скасовано рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту договору, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.

У мотивувальній частині постанови колегія суддів Касаційного цивільного суду визнала перше звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, яке відбулось 16 січня 2019 року законним.

Зазначені вище обставини встановлені судом з наданих представниками сторін письмових доказів по справі.

Щодо поновлення трудових відносин між сторонами по справі, які відбулись на підставі судового рішення у справі № 536/1006/20, то як пояснив в судовому засіданні представник відповідача ДП «Укравтогаз» та проти цього факту не заперечував і представник позивача, рішення суду першої інстанції, на підставі якого було поновлено трудові відносини з ОСОБА_1 26 березня 2020 року також скасовано за результатами його перегляду апеляційною інстанцією.

Отже, в судовому засіданні достовірно встановлено наступну хронологію трудових правовідносин ОСОБА_1 та ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України»:

-22 червня 2017 року позивача було призначено на посаду виконуючого обов`язки першого заступника директора ДП «Укравтогаз»;

-16 січня 2019 року позивача звільнено з роботи із займаної посади у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору;

-26 березня 2020 року судом у справі № 536/232/19 постановлено рішення про поновлення позивача на роботі на посаді першого заступника директора;

-26 березня 2020 року наказом по особовому складу на підставі рішення суду у справі № 536/232/19 позивача поновлено на роботі в ДП «Укравтогаз»;

-06 липня 2020 року позивача звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці;

-19 січня 2021 року судом постановлено рішення у справі № 536/1006/20, яким позивача поновлено на роботі на посаді першого заступника директора ДП «Укравтогаз»;

-20 січня 2021 року наказом по особовому складу ДП «Укравтогаз» на підставі рішення суду у справі № 536/1006/20 поновлено позивача на роботі;

-29 березня 2021 року позивача звільнено з роботи з посади першого заступника директора ДП «Укравтогаз» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці.

Таким чином, з урахуванням встановленої судом хронології правовідносин сторін, позивач ОСОБА_1 вважається законно звільненим з роботи в ДП «Укравтогаз» з 17 січня 2019 року, а подальші його поновлення на роботі відбувались на підставі на даний час скасованих судових рішень.

13 травня 2021 року директором ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» було видано наказ № 268к, яким у зв`язку із набранням законної сили постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 536/232/19, скасовано з моменту їх видання накази по особовому складу, які стосуються продовження трудових відносин, що виникли на підставі трудового договору № 07 від 22 червня 2017 року, укладеного між ДП «Укравтогаз» та ОСОБА_1 і визнаних законно припиненими з 17 січня 2019 року, а саме було скасовано: наказ ДП «Укравтогаз» від 26 березня 2020 року № 151к щодо оновлення на роботі ОСОБА_1 ; наказ від 06 липня 2020 року № 211к «Про звільнення з роботи»; наказ від 20 січня 2021 року № 21к «Про поновлення на роботі»;, наказ № 110к від 29 березня 2021 року «Про звільнення з роботи».

Також пунктом 2 вказаного вище наказу відновлено дію наказу ДП «Укравтогаз» від 16 січня 2019 року № 04к в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Із чіткого змісту наведених норм права (ч.1 ст. 4 ЦПК України та ст.15 ЦК України) та відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України право на позов в особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес або порушені, або невизнані, або оспорюються.

Отже в незалежності від обгрунтованості позову, але у разі, коли жодне право особи, яке звернулася із позовом непорушене і не оспорюється, то правових підстав для задоволення такого позову немає.

Так, Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-658цс15 висловив наступну обов`язкову для всіх судів України правову позицію: «Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 9 грудня 2015 року по справі № 6-849цс15, де висловив наступну правову позицію:

З урахуванням ч. 1 ст. 4 ЦПК України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Така ж позиція висловлена у постанові ВСУ у справі № 6-84цс14, а саме: «З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

Отже, дотримуючись правових позицій Верховного Суду України по справах № 6-658цс15, №6-849цс15, № 6-84цс14 та враховуючи норми ч.1 ст.4 ЦПК України можна стверджувати, що у разі, коли навіть позов є обґрунтованим, але в конкретній справі жодне право, свобода чи інтерес саме позивача не було порушено зазначеними у позові незаконним діяння відповідача, права, свободи чи інтереси позивача відповідач не оспорює, то в такому разі правових підстав для задоволення такого конкретного позову немає.

Зазначені вище правові позиції сформульовані Верховним Судом України при розгляді справ, що стосувались спорів з різних галузей матеріального права, а правовідносини у спорах, що розглядались не є аналогічними тим, що розглядаються у даному судовому провадженні. Однак такі правові позиції стосуються саме загальних положень цивільного права (ст. 15 Цивільного кодексу) та процесу (стаття 4 Цивільного процесуального кодексу), які застосовуються при вирішенні усіх без виключення цивільно-правових спорів, зокрема, й трудових спорів, тому суд вважає за доцільне врахувати їх також і при вирішенні даного спору.

Суд констатує, що оспорювані позивачем наказ НАК «Нафтогаз України» № 24 від 23 січня 2019 року «Про затвердження організаційної структури ДП «Укравтогаз»» та наказ дочірнього підприємства «Укравтогаз» № 29 від 31 січня 2019 року «Щодо організаційної структури», жодним чином не можуть порушувати трудові права позивача ОСОБА_1 , оскільки трудові відносини між позивачем та ДП «Укравтогаз» були припинені 17 січня 2019 року, тобто ще до видання зазначених вище оспорюваних наказів та на час їх видання позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем ДП «Укравтогаз», а подальші поновлення позивача на роботі мали місце на підставі на даний час скасованих судових рішень.

Стосовно доводів представника позивача про перевищення посадовими особами повноважень, порушення статутів підприємств та відсутності достатніх правових підстав для змін організаційної структури ДП «Укравтогаз» та в його штатному розписі при виданні оскаржуваних наказів, суд відхиляє їх та не вважає за необхідне вдаватись до аналізу положень установчих документів (статутів) ДП Укравтогаз та НАК «Нафтогаз України та оцінювати наявність чи відсутність повноважень посадових осіб при виданні таких наказів, з тих підстав, що, як встановлено судом, оскаржувані позивачем накази жодним чином не порушили його трудових прав та були видані після припинення трудових відносин з позивачем.

Окрім того, як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3945/16-ц КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників. Так, КЗпП визначає можливість працівника оскарження наказу про звільнення. Водночас, частиною 3 статті 64 Господарського кодексу України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. У свою чергу, частиною 2 статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Тому не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ним органу та є складовою права на управління діяльністю підприємства чи установи. При цьому у працівника залишається право оспорювати лише правомірність свого звільнення.

З тієї ж підстави, суд не вбачає необхідним вдаватись до детального аналізу змісту посадових інструкцій посади першого заступника директора ДП Укравтогаз, яка існувала до уведення в дію нового штатного розпису та посад заступників директора ДП Укравтогаз, які були введені до штатного розпису підприємства оскаржуваними наказами задля встановлення того чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва та праці підприємства-відповідача.

Одночасно, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду, з тих підстав, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач був достовірно обізнаний зі змістом наказів НАК «Нафтогаз України» № 24 від 23 січня 2019 року та наказом ДП «Укравтогаз» № 29 від 29 січня 2019 року саме у день вручення йому повідомлення про скорочення його посади та наступне вивільнення.

З урахуванням викладеного вище, а також того, що як встановлено в судовому засіданні, оскаржувані позивачем накази Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 24 від 23 січня 2019 року "Про затвердження організаційної структури ДП "Укравтогаз та наказ Дочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" № 29 від 31 січня 2019 року "Щодо організаційної структури" не порушують його трудових прав, суд не вбачає підстав для задоволення позову у частині щодо визнання незаконними та скасування названих наказів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу ДП «Укравтогаз» від 29 березня 2021 року № 110к про звільнення позивача, про поновлення позивача на роботі на посаді першого заступника директора ДП «Укравтогаз», а також стягнення з ДП «Укравтогаз» на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів підприємств-відповідачів щодо організаційної структури ДП «Укравтогаз», а тому в їх задоволенні також слід відмовити.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору при подачі даного позову, судові витрати по даній справі відносяться за рахунок держави.

Керуючись статтями 12, 81, 83, 89, 141, 258, 265, 268, 273, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Кременчуцький районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Дочірнє підприємство "Украавтогаз" НАК "Нафтогаз України", код ЄДРПОУ 36265925, юридична адреса: м.Київ, вулиця Григоровича-Барського, будинок 2, 03134;

Відповідач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"", код ЄДРПОУ 20077720, юридична адреса: м.Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, 01601;

Третя особа - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду складено 30 вересня 2021 року.

СуддяЖ. О. Даніліна