Рішення № 100006804, 18.08.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 серпня 2021 року м. Рівне №460/142/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. за участю секретаря судового засідання Сищук К.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Троцюк О.С. ,

відповідача: представник Ковалик Х.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, в якому просить суд:

визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, яка полягає у поширенні у відповіді від 19.05.2020 конфіденційної інформації (персональних даних) ОСОБА_1 та його особисте життя на запит Головного управління ДПС у Рівненській області від 08.05.2020 №3610/9/17-00-08-17;

стягнути моральної шкоди у сумі 17000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач, як розпорядник Єдиного державного демографічного реєстру (бази персональних даних), протиправно, всупереч конституційним гарантіям, встановленим законом меті і принципам ведення Реєстру, визначеним випадкам надання персональних даних третім особам, без згоди позивача, використав та поширив його персональні дані, безпідставно надав Головному управлінню ДПС у Рівненській області на запит, який не відповідає повноваженням, дані про прізвище, ім`я, по батькові позивача, дату його народження, реквізити документів, виданих засобами Реєстру. Зазначив, що неповідомлення відповідачем протягом десяти днів позивача про передачу його персональних даних ГУ ДПС у Рівненській області є протиправною бездіяльністю, що порушує його права. Вказав, що протиправні дії відповідача щодо поширення конфіденційної інформації завдали позивачу моральної шкоди. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 11.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

05.05.2021 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що інформація про перетин державного кордону позивачем не надавалася. Натомість для отримання зазначеної інформації Головному управлінню ДПС у Рівненській області було рекомендовано звернутися до адміністрації Державної прикордонної служби України. Вказала, що в силу вимог чинного законодавства інформація про серію та номер паспорта громадянина України для виїзду за кордон не відноситься до конфіденційної. Зауважила, що позивачем не доведено наявності моральної шкоди, не надано доказів у підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача і моральними стражданнями, якщо такі були, позивача. Просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

13.04.2021 позивач подав відповідь на відзив, у якій повністю підтримав позицію, викладену в адміністративному позові, та вважає, що твердження відповідача викладені у відзиві є необґрунтованими.

08.04.2021 судове засідання відкладено до 06.05.2021.

У судовому засіданні 06.05.2021 оголошено перерву до 27.05.2021.

27.05.2021 судове засідання відкладено до 14.07.2021, яке в подальшому відкладено до 18.08.2021.

У судовому засіданні 18.08.2021 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Головне управління ДПС у Рівненській області листом від 08.05.2020 №3610/9/17-00-08-17 звернулося до Управління державної міграційної служби у Рівненській області щодо надання інформації про перетин державного кордону України, зокрема, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.01.2018 по 06.05.2020 .

На зазначений лист Головного управління ДПС у Рівненській області Управління державної міграційної служби в Рівненській області листом від 18.05.2021 №5601.12-1449/56.1-20 повідомило, що за обліками УДМС України в Рівненській області значиться, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 29.05.2017 (орган видачі – 5625).

Вважаючи, що зазначеним листом відповідач протиправно надав конфіденційну інформацію, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії захисту конфіденційної інформації про особу забезпечуються ч.2 ст.32 Конституції України, згідно з якою не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII (далі – Закон №2657-XII).

Згідно з п.3 ч.1 ст. 1 Закону №2657-XII, інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 5 Закону № 2657-ХІІ передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (ч.ч.1, 2 ст.11 Закону № 2657-ХІІ).

Відповідно до ст.20 Закону № 2657-ХІІ, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Частинами 1, 2 статті 21 Закону №2657-ХІІ передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Конституційний Суд України в абз.1 п.1 резолютивної частини Рішення від 30.10.1997 №5-зп, даючи офіційне тлумачення частини четвертої статті 23 Закону України "Про інформацію", відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, зокрема, свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров`я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Тобто, Конституційний Суд України вказав, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, зазначив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (пп.3.2 п.3)

Закон України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI (далі – Закон №2297-VI) регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Згідно зі ст.2 Закону №2297-VI, персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру (далі – Реєстр) та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі – Закон №5492-VI).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону №5492-VI, розпорядник Реєстру - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з п.п.1, 2 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні (п.7 вказаного Положення).

Таким чином, відповідач є розпорядником Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до п.6) ч.1 ст.6 Закону №5492-VI, розпорядник Реєстру, зокрема, надає відповіді на запити уповноважених суб`єктів з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.

Частиною 3 статті 8 Закону №5492-VI передбачено, що внесена до Реєстру інформація є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою. Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься у Реєстрі, здійснюються відповідно до закону.

За приписами п.8 ч.1 ст.7 Закону №5492-VI, реквізити документів, виданих особі засобами Реєстру, а також документів, на підставі яких видані такі документи (тип, назва документа, серія, номер, дата видачі та уповноважений суб`єкт, що видав документ, строк дії документа), є інформацією про особу, яка вноситься до Реєстру.

У силу вимог пп.б) п.1) ч.1 ст.13 Закону №5492-VI, паспорт громадянина для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Оформлення зазначеного документа передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що реквізити паспорта громадянина України для виїзду за кордон є внесеною до Реєстру конфіденційною інформацією про особу. Відповідач, як розпорядник, не має права поширювати таку інформацію без згоди особи, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Таким чином, лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації, має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з такою інформацією інших осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, а також має право на збереження цієї інформації у таємниці.

Крім того, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що запитувана Головним управлінням ДПС у Рівненській області інформація стосується інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зазначає, що Головне управління ДПС у Рівненській області листом від 08.05.2020 №3610/9/17-00-08-17 запитувало в Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області інформацію щодо перетину позивачем державного кордону, натомість прохання про надання реквізитів паспорта громадянина України для виїзду за кордон в даному запиті відсутнє.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно листом від 18.05.2020 №5601.12-1449/56.1-20 надано конфіденційну інформацію, а саме: дату народження ОСОБА_1 та реквізити паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 17000,00грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04 від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п.4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовано Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язує з характером правопорушення, наявністю умисної вини відповідача та душевними стражданнями, зумовленими невиконанням відповідачем приписів законодавства України.

Вирішуючи зазначену позовну вимогу, суд виходить з презумпції, що порушення прав людини суб`єктами владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.ст.3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.

Оцінюючи вказані обставини та характер спірних правовідносин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що достатньою сумою компенсації моральної шкоди, заподіяної протиправними діями відповідача, буде 1000,00грн, що підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Отже, позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1816,00грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до ч.3 ст.143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1).

При цьому, статтею 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2).

Частиною третьою статті 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання вимог цієї норми позивач подав договір про надання правової допомоги від 02.01.2021, акт надання правничої допомоги до договору від 02.01.2021, детальний опис робіт (наданих послуг), розрахунок розміру винагороди та здійснених витрат (додадок до акту надання правничої допомоги до договору від 02.01.2021.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як зазначено в абз.268 Рішення ЄСПЛ у справі “East/West Alliance Limited” проти України”: “Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" [ВП], заява N 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V)”.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

У той же час, суд зазначає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих нею послуг із урахуванням , кількості витраченого на ці послуги часу, відповідно до співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).

За наведеного суд вважає за обґрунтоване стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.16 Липня, буд.6, код ЄДРПОУ 37829784) про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди задовольнити.

Визнати протиправною дію Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, яка полягає у поширенні у відповіді від 19.05.2020 конфіденційної інформації (персональних даних) ОСОБА_1 та його особисте життя на запит Головного управління ДПС у Рівненській області від 08.05.2020 №3610/9/17-00-08-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області моральну шкоду в сумі 1000,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, судові витрати у виді судового збору у сумі 1816,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 29 вересня 2021 року

Суддя У.М. Нор