Рішення № 100004414, 24.09.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/17593/19

Провадження № 2/344/655/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка про визнання незаконним та скасування наказу №95 від 30.08.2019 року “Про звільнення”; поновлення на роботі на посаді заступника директора з 31.08.2019 року; стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу; стягнення судових витрат,–

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Івано-Франківського Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка про визнання незаконним та скасування наказу №95 від 30.08.2019 року “Про звільнення”; поновлення на роботі на посаді заступника директора з 31.08.2019 року; стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу; стягнення судових витрат.

На обґрунтування позову зазначила, що в Івано-Франківському академічному театрі вона працювала з лютого 1993 року по 16.09.2019 року, тобто більше 26 років. 11.02.1993 року її було прийнято на роботу до Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка на посаду адміністратора театру. 12.12.1994 року її було переведено на посаду заступника директора по глядачах. 24.01.1995 року її переведено на посаду комерційного директора в зв`язку з упорядкуванням штатного розпису. 01. 10.1996 року, в трудову книгу внесено запис про те, що відповідно до зміненого штатного розпису рахувати на посаді заступника директора з комерційних питань (по організації глядачів). 16.12.2005 року її було незаконно звільнено і на наступний день поновлено на посаді заступника директора. 03.07.2019 року начальник відділу кадрів ОСОБА_2 надала для ознайомлення наказ № 64 від 01 липня 2019 року "Про попередження" за підписом Директора-художнього керівника театру Р.Держипільського, у якому наказано попередити про наступне звільнення з 31.08.2019 року таких працівників театру: ОСОБА_3 - заступника директора; ОСОБА_1 - заступника директора; ОСОБА_4 - начальника реквізиторсько-бутафорського відділу; ОСОБА_5 - начальника взуттєвого відділу; ОСОБА_6 , - артистку хору. З 10 липня по 10 серпня 2019 року вона перебувала у черговій щорічній відпустці. Однак, 11 липня 2019 року зустрілась з Р. Держипільським, та останній роз`яснив її суть такого наказу. 20.08.2019 року, з оголошення що було розміщене на сторінці інтернет-сайту Театру довідалась, що Івано- Франківським національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка оголошено конкурс на заміщення вакантних посад: директора-розпорядника; комерційного директора; помічника генерального директора; провідного юристконсультанта; керівника відділу реклами та зв`язків з громадськістю; менеджера з реклами та зв`язків з громадськістю;машиніста сцени (2 особи); освітлювача сцени; бутафора; електрозварника; механіка механічного цеху; техніка цеху автоматики. 29.08.2019 року вона подала заяву на участь у конкурсі на зайняття посади комерційного директора. 02.09.2019 року вона прийшла на роботу та приступила до виконання своїх службових обов`язків. Окрім того, на 11:00 годин вона прийшла для взяття участі у конкурсі. Цього ж дня їй було надано для ознайомлення її наказ про звільнення, видано трудову книжку. При цьому, не зважаючи на те, що їй було вручено трудову книжку та наказ про звільнення, вона продовжила працювати як заступник керівника (комерційний директор) та виконувати покладені на таку посадову особу обов`язки. Фактично, останнім днем коли вона ще працювала слід рахувати 16 вересня 2019 року. До 16 вересня 2019 року вона перебувала на своєму робочому місці, організовувала театральні гастролі. 13.09.2019 року їй повідомили, що вона не пройшла конкурс, а на місце комерційного директора конкурс пройшла "кума" Р. Держипільського - Білан Леся. Зважаючи на те, що зі сторони керівника театру її було цинічно обмануто щодо її звільнення, за весь період часу з 01.07.2019 року по 31.08.2019 рік їй не було запропоновано ніякої посади, її звільнення відбулось у вихідний день (субота), після свого формального звільнення вона продовжувала працювати, попередження про її звільнення з роботи відбулось з порушенням двох місячного строку, жодних змін в організації виробництва чи скороченні чисельності працівників або штату не відбулось, фактично відбулась зміна назви посади, тому вважає, що її звільнення відбулось в порушення трудового законодавства. Запис у її трудовій книзі про звільнення з роботи 31.08.2019 року та сам Наказ № 95 від 30.08.2019р. Театру містить відомості про те, що її звільнено згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Частиною 2 ст. 40 КЗпП України зазначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Отже, у разі, якщо Роботодавець мав намір звільнити її з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, то зобов`язаний був запропонувати їй іншу роботу. Однак в період з 01.07.2019 року по 31.08.2019 року керівник Театру не пропонував їй жодної іншої вакансії (роботи). Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 ст. 40 КЗпП України (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації (ч. 1 ст. 42-1 КЗпП України; Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу). Вона працювала в Театрі на посаді комерційного директора, та знає які функціональні обов`язки закріплені за таким працівником. Окрім того, фактично в Театрі відбулась зміна назв посад з заступників директора на комерційного директора та директора - розпорядника. Назва займаної нею посади - заступник директора (з її посадовими обов`язками) змінилась у штатному розписі на посаду - директор комерційний. Продовжуючи працювати в Театрі та виконуючи посадові обов`язки комерційного директора, вона була переконана, що не втратила роботу. Однак, 16.09.2019 року, за вказівкою керівника Театру, вона була змушена звільнити займаний нею кабінет "директора комерційного" та передати ключі головному бухгалтеру. Про зміну найменування займаної нею посади з "заступника директора" на "директора комерційного" (виведення посади - "заступник директора" зі штату та введення в штат посади "директор комерційний") її повинні були попередити не пізніше ніж за два місяці. При цьому, як слідує із самого наказу № 64 від 01.07.2019 року по Театру, таких термінів додержано не було, адже резолютивна частина наказу містить формулювання про звільнення з 31.07.2019 року, що складає менше ніж два місяці. Таким чином, Роботодавцем порушено вимоги ч. З ст. 32, ст. 49-2 КЗпП України. Вважає, що жодних змін в організації виробництва Театру не відбувалось. У зв`язку із присвоєнням театру звання Національного, слід було внести зміни в назви посад, а саме: "директора Театру" перейменувати на "Генерального директора"; "заступників директора" перейменувати на "директора комерційного". Фактично, на підприємстві не відбулось скорочення чисельності штату працівників так, як після зміни їх назви кількість заступників керівника залишилась тією ж. Окрім того, за новим штатним розписом кількість працівників збільшилась. Просила визнати незаконним та скасувати наказ №95 від 30.08.2019 року “Про звільнення”; поновити її на роботі на посаді директора комерційного з 31.08.2019 року; стягнути середньомісячий заробіток за весь час вимушеного прогулу та судові витрати.

23.10.2019 року Генеральний директор Івано-Франківського Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 18.02.2019 року указом Президента України театру надано статус національного. У зв`язку із цим було розроблено та затверджено новий Статут Івано- Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка та відбулись зміни в штатному розписі, що стосувались не тільки посади Позивача, а й інших посад. Відповідно до штатного розпису від 01.06.2019 року були виведені наступні: Заступник директора- 2 одиниці; Артист хору; Артист балету -5 одиниць; Начальник взуттєвого відділу(ліквідація відділу); Начальник бутафорського відділу(ліквідація відділу); Артист оркестру -2 одиниці; Гардеробник; Друкарка. Та були введені наступні посади: Помічник генерального директора; Директор- розпорядник (призначення на підставі конкурсу); Директор комерційний (призначення на підставі конкурсу); Начальник відділу з реклами, зв`язків з громадськістю; Заступник начальника відділу з реклами, зв`язків з громадськістю ; Заступник керівника літературно-драматургічної частини; Артист драми вищої категорії -2 одиниці; Артист драми II категорії-4 одиниці; Взуттьовик ; Електрозварник 6 розряду. Згідно Статуту Івано-Франківського національно академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка, директора розпорядника та директора комерційного призначають на підставі конкурсу. Відповідачем при звільненні Позивача було дотримано вказаний у частині 1 статті 49-2 КЗпП України порядок, а саме: Позивача було персонально попереджено про наступне вивільнення не менш ніж за два місяці. Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації. Відповідач при звільненні Позивача не мав змоги запропонувати їй іншу роботу в Театрі, оскільки в Театрі на момент звільнення були відсутні посади, що відповідають професії, кваліфікації та спеціальності Позивача. При звільненні Позивача не поставало і питання про переважне право на залишення на роботі, на яке посилається Позивач у позові. Відповідно до частини 2 статті 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці врегульоване стаггею 42 КЗпП України. Однак диспозиція даної статті не могла бути застосована при звільненні Позивача, оскільки дане право має враховуватись при наявності двох чи більше однакових посад, одна з яких скорочується, а у Театрі посада, яку займала Позивач, була єдиною за функціональними обов`язками, передбаченими для даної посади та вимогами до спеціальності і кваліфікації. Твердження Позивача про відсутність фактичного скорочення в Театрі та про прийняття на роботу іншої особи на посаду, яку займав Позивач, не відповідає дійсності та базується виключно на непідтверджених безпідставних припущеннях Позивача, так як посаду «заступника директора» було виведено, натомість було введено нову посаду «директора комерційного», яка призначається на підставі конкурсу. Посади «заступник директора» та «директор комерційний» є різними за вимогами до кваліфікації, досвіду роботи та виконуваних функціональних обов`язків, про що свідчать посадові інструкції. При звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці Позивача було попереджено заздалегідь (чим дотримано вимоги законодавства України про працю, а також забезпечено право Позивача на двомісячний строк попередження для можливості пошуку нової роботи), при звільненні Позивачеві було виплачено заробітну плату до дня звільнення включно, компенсацію днів невикористаної відпустки, а також вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України в розмірі середньої місячної заробітної плати. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.64-69).

22.01.2020 року позивачка подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила поновити її на роботі на посаді заступника директора з 31.08.2019 року і при цьому визнати незаконним та скасувати наказ №95 від 30.08.2019 року “Про звільнення”; стягнути середньомісячий заробіток за весь час вимушеного прогулу та судові витрати (а.с.115-116).

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав зазначених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку, що в позові необхідно відмовити з наступних підстав.

Згідно вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Постановою №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», Пленум Верховного Суду України звернув увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Згідно роз`яснень, викладених у абзаці першому п. 19 цієї постанови, суди, розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва та праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, шо позивачка ОСОБА_1 з 11.02.1993 року працювала в Івано-Франківському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Івана Франка, що не заперечувалося учасниками справи.

Указом Президента України від 20.02.2019 року №40/2019 Івано-Франківському акедемічному обласному українському музично-драматичному театру імені Івана Франка надано статус національного, та надалі іменовано його — Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана-Франка (а.с. 14).

15.05.2019 року директором театру — художнім керівником театру Р.Держипільським винесено наказ №22 від 15.05.2019 року про внесення змін до штатного розпису (а.с.15).

Наказом №26 від 28.06.2019 року про зміни в штатному розписі наказано провести зміни в організації виробництва і праці; начальнику відділу кадрів ОСОБА_2 проаналізувати необхідність виведення посад та введення нових; підготувати проект наказу щодо попередження про наступне звільнення працівників (а.с.16).

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Як вбачається з наказу №64 від 01.07.2019 року у зв`язку зі змінами та затвердженням нового штатного розпису позивачку попереджено про наступне звільнення з роботи 31.08.2019 року (а.с.17).

Отже, відповідно до норм чинного законодавства позивач була належним чином, під особистий підпис, попереджена про звільнення зі змінами та затвердженням нового штатного розпису.

Згідно наказу №29 від 15.08.2019 року про проведення конкурсу, оголошено про конкурсний відбір на вакантні посади: директора-розпорядника та комерційного директора (а.с.184).

28.08.2019 року позивачка ОСОБА_1 подала заяву про допуск її до участі в конкурсі на заміщення посади комерційного директора (а.с.19).

Наказом в.о. генерального директора — художнього керівника театру №95 від 30.08.2019 року «Про звільнення» вирішено звільнити ОСОБА_1 , заступника директора, з роботи з 31.08.2019 року у зв`язку із змінами штатного розпису (виведення посади заступника директора) згідно з п. 1 ст. 40 КЗпПУ. (а.с.20).

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, зазначила, що відповідачем у порушення вимог ч.1 ст.42 КЗпПУ, не враховано, що вона має переважне право на залишення на роботі, як працівник з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно усталеної практики Верховного Суду ( справи № 577/256/18, 756/5243/17, 755/11454/17 ) застосування положень статті 42 КЗпПУ можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

У судовому засіданні встановлено, що посаду заступника директора виведено, а тому застосування статті 42 КЗпП України є безпідставним.

Необґрунтованим є посилання позивача на тотожність посад заступника директора та комерційного директора.

Згідно Статуту Івано-Франківського національно академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка, посаду директора розпорядника та директора комерційного призначають на підставі конкурсу (а.с.70-77).

Посади «заступник директора» та «директор комерційний» є різними за вимогами до кваліфікації, досвіду роботи та виконуваних функціональних обов`язків, про що свідчать посадові інструкції (а.с.82,83-84).

Таким чином, посилання позивача на те, що їй не запропоновано жодну із вакансій які ввдедені згідно штатного розпису, які на час її попередження про звільнення були наявними на підприємстві, і вона мала переважне право на залишення на роботі, є безпідставними, оскільки переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише в разі скорочення однорідних професій та посад, у даному випадку мало місце скорочення посади позивача – заступника директора.

Досліджуючи докази в судовому засіданні суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки позивачка була завчасно попереджена про наступне звільнення, а в період з дати попередження про наступне звільнення до моменту звільнення їй запропоновано взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади комерційного директора.

Суд також не приймає до уваги доводи сторони позивача про те, що звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників, проте таке скорочення не відбулося, так як ці доводи є необґрунтованими оскільки за штатним розписом загальна чисельність працівників могла не зменшитись, проте посада, яку займала позивач, фактично скорочувалась. При цьому посаду директора комерційного та директора розпорядника може обійняти особа, лише за результатами конкурсного відбору, а не шляхом переведення із реорганізованого театру.

Крім того судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 брала участь в конкурсі на заміщення вакантної посади директора комерційного, проте за результатами конкурсного відбору не була визнана його переможцем.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача відбулося на законних підставах і з додержанням норм трудового законодавства, а тому підстави для скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_1 відсутні.

Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, підстави для її задоволення також відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Конституцією Українипередбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку у сукупності, суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає що вимоги позову не підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі ст. 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 36,40,49-2,116,117,235,237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 12, 13, 89, 141,263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківського Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка про визнання незаконним та скасування наказу №95 від 30.08.2019 року “Про звільнення”; поновлення на роботі на посаді заступника директора з 31.08.2019 року; стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу; стягнення судових витрат — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: Повний текст рішення виготовлено 30.09.2021 року.

Суддя Пастернак І.А.