Рішення № 100003039, 30.09.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

30 вересня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3109/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також – позивач) до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі також – відповідач), відповідно до якої просить:

- визнати протиправними дії Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні (переході) з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника без обмеження максимальним розміром пенсії, в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області здійснити ОСОБА_1 з 09.12.2020 призначення (перехід) з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника без обмеження максимальним розміром пенсії, в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , розрахованої на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 04.12.2020 № 2876/20-вх, виданої ТУ ДСА України в Луганській області, з урахуванням фактично сплачених сум.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Біловодському ОУПФУ як отримувач пенсії за віком.

З 27.06.1981 позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

З 25.02.1985 її чоловік працював суддею Біловодського районного суду Луганської області та займав адміністративну посаду - голови суду.

19.07.2004 чоловік вийшов у відставку, перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 86 % суддівської винагороди, призначене відповідно до Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після смерті якого донькам: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993. Розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника розраховано, виходячи із суми заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді. Після досягнення отримувачами пенсії двадцяти трирічного віку їх право на отримання пенсії було припинено.

З 1985 року та на момент смерті ОСОБА_2 позивач працювала провізором ЦРЛ № 90 КП «Фармація». Розмір доходу позивача протягом всього часу подружнього життя був значно менший за розмір доходу чоловіка, як до його виходу у відставку, так і після, в зв`язку з чим фактично перебувала на його утриманні.

09.12.2020 позивач звернулася до Біловодського ОУПФУ із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсії у зв`язку втратою годувальника на підставі Закону України «Про статус суддів» з розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці, розрахованого на підставі довідки для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 04.12.2020 №2876/1-о-Вп, виданої ТУ ДСА України в Луганській області.

Рішенням Біловодського ОУПФУ від 18.12.2020 «Про відмову в перерахунку пенсії» позивачу відмовлено в переході на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. В обґрунтування відмови відповідачем зазначено, що питання пенсійного забезпечення членів сім`ї суддів, в тому числі у випадку втрати годувальника, не врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а довічне грошове утримання не є видом пенсії в розумінні чинного законодавства, оскільки право на його отримання мають лише судді, а тому не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а довідка про розмір суддівської винагороди, яка береться для розрахунку довічного грошового утримання не може бути врахована, оскільки за змістом частини першої статті 1219 ЦК України не входить до складу спадщини.

У грудні 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила роз`яснити, чи має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У листі від 08.02.2021 Біловодське ОУПФУ повідомила позивача, що незважаючи на положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено право особи, яка має право на декілька видів пенсії, самостійно обирати, яку пенсію отримувати, позивач не має права на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, оскільки за нормами частини першої статті 1219 ЦК України право на пенсію не успадковується.

Позивач вважає відмову в переході з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника незаконною, у зв`язку з чим звернулась до суду для захисту своїх прав.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 позовна заява залишена без руху (арк. спр. 35).

Ухвалою від 09.08.2021 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк. спр. 43-44).

Ухвалою від 09.08.2021 замінено відповідача у справі з Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на Головне управління Пенсійного фонду України (арк. спр. 45-46).

Ухвалою від 30.09.2021 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії (арк. спр. 112).

Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області позовних вимог не визнало, про що надало відзив на позовну заяву від 09.09.2021 (арк. спр. 58-60, 61-63), у якому заперечувало проти позовних вимог з огляду на таке.

ОСОБА_1 за заявою від 07.04.2014 призначено пенсію за віком, протокол № 180 від 08.04.2014.

09.12.2020 позивач звернулась до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області із заявою щодо переведення з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника (відповідно до Закону України «Про статус суддів»).

Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України від 02.06.2016 № 1402- VIII «Про судоустрій і статус суддів», при цьому, вказаними актами чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.

У рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

Відповідач вважає, що виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді.

Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Водночас, у відповідності до частини першої статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною першою статті 36 Закону № 1058-IV, зокрема, передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Згідно з частиною першою статті 38 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

На підставі вищевикладеного та керуючись вимогами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016, Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 25.01.2008 та Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 у справі № 1-15/2018(4086/16) відповідач вважає, що Біловодським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області було відмовлено позивачу в проведенні перерахунку, щодо переходу з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також відповідач звернув увагу суду на те, що позивач просить суд «Зобов`язати Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області здійснити ОСОБА_1 з 09.12.2020 призначення (перехід) з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника...», в той час як заява позивача, з доданими до неї додатками, була розглянута в повному обсязі та винесено відповідне рішення (від 18.12.2020), яке, виходячи із вищезазначеного зобов`язання, не оскаржується.

30.09.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (арк. спр. 92-93).

У судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справи за їх відсутності (арк. спр. 63, 101).

Згідно з частиною першою статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (частина дев`ята статті 205 КАС України).

З огляду на положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.

Позивач – ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 6-7). Відповідно до пенсійного посвідчення НОМЕР_2 є пенсіонером за віком (арк. спр. 8), перебуває на обліку в Біловодському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області (арк. спр. 67).

Перебувала у шлюбі із ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 (арк. спр. 9), який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 (арк. спр. 20).

За життя ОСОБА_2 перебував на обліку Управлінні Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, що підтверджено довідкою від 01.09.2021 (арк. спр. 65).

Довідкою Біловодської селищної ради від 03.12.2020 № 6354 підтверджено, що станом на день смерті ОСОБА_2 проживав за адресою АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_1 , яка знаходилась на його утриманні (арк. спр. 21,79).

09.12.2020 позивач звернулась до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів». До заяви було додано (арк. спр. 68) скан. копії паспорта серії НОМЕР_5 ; ідентифікаційного номера; свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_6 від 27.06.1981; військового квитка серія НОМЕР_7 від 06.03.1985 померлого годувальника ОСОБА_2 ; трудової книжки від ІНФОРМАЦІЯ_5 померлого годувальника ОСОБА_2 ; диплома про навчання серія НОМЕР_8 від 27.06.1984 померлого годувальника ОСОБА_2 ; свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 від 09.06.2010 померлого годувальника ОСОБА_2 ; довідки № 6354 від 03.12.2020 про перебування дружини на утриманні чоловіка; довідки про розрахунок стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання померлого годувальника ОСОБА_2 ; довідки № 2876/20-13их від 04.12.2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (арк. спр. 68 зв.).

Рішенням Біловодського ОУПФУ Луганської області від 18.12.2020 № 1239-31-8/5202 позивачу відмовлено у переході з пенсії за віком на пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Свою відмову пенсійний орган мотивував тим, що виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді. Крім того, відповідачем зазначено, що заявник не має права вимагати проведення перерахунку довічного грошового утримання свого померлого чоловіка, адже в силу вимог закону не вважається спадкоємцем права на пенсію, яке припинилось зі смертю її чоловіка (арк. спр. 83 зв. - 85).

Надаючи правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень, суд виходить з наступного.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України закріплює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, яка була чинною на час призначення грошового утримання годувальнику позивача, було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Суддя, який не досяг пенсійного віку, отримує щомісячне довічне утримання. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на отримання щомісячного грошового утримання чи за його вибором призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу».

Статтею 37 Закону України «Про державну службу» передбачено, що в разі смерті особи в період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї в розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на 2-х і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

30.09.2016 набув чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (Закон від 02.06.2016 № 1402-VIII в новій редакції).

Відповідно до статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

За положеннями статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058) як пенсію розуміють щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Як встановлено статтею 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Згідно пенсійного посвідчення ОСОБА_1 набула права на отримання пенсії за віком з 20.05.2014 (арк. спр. 8).

Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника (частина 1 статті 36 Закону № 1058).

Відповідно до п.1 ч. 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Згідно з ч. 3 вказаного Закону до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Позивач перебувала на утриманні свого чоловіка, що підтверджено довідкою Біловодської селищної ради віл 03.12.2020 № 6354 (арк. спр. 21).

Позивач як дружина померлого годувальника-пенсіонера досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і одержувала пенсію за віком. Отже, вона мала право за її бажанням перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 09.11.2018 в справі №236/3193/16-а (адміністративне провадження №К/9901/44192/18), де суд дійшов висновку про те, що особа, яка була на утриманні померлого годувальника, що отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», має право перейти на пенсію у зв`язку з втратою такого годувальника.

За правилами ч.1 статті 37 Закону № 1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Отже, годувальник позивача мав право отримувати щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або обрати: до 30 вересня 2016 року - пенсію на умовах, що визначені статтею 37 Закону України «Про державну службу», після 30 вересня 2016 року - пенсію на умовах, що визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як Закон України «Про державну службу», так і Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачає такий вид пенсії як пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду (частини третя статті 45 Закону № 1058).

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

За вказаним Законом, члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті.

Отже, відмова у призначенні позивачу пенсії по втраті годувальника в залежності від розміру пенсії її померлого чоловіка на час настання смерті не може бути визнано правомірною.

Крім того, системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що пенсія за віком та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу. Так, пенсією є регулярна щомісячна грошова виплата, яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв`язку з настанням певної обставини - досягнення пенсійного віку, інвалідності, смерті годувальника.

Щомісячне довічне грошове утримання також являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка чоловіку позивача була призначена при звільненні у відставку та виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення.

У справах "Стек та інші проти Сполученого Королівства", "Пічкур проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності "суспільний інтерес"; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить "особистий та надмірний тягар" для особи.

У цій справі право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника залежно від його доходу на час настання смерті, стало залежним від місця роботи годувальника на посаді судді, що призвело до ситуації, в якій позивач, пропрацювавши до досягнення пенсійного віку та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення виявилась позбавленою права на пенсію по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальнику після досягнення пенсійного віку була призначена пенсійна виплата згідно з Законом «Про судоустрій і статус суддів», яку відмовився врахувати відповідач при розрахунку пенсії.

Така відмінність у ставленні при призначенні пенсії даного виду не може бути визнана виправданою з точки зору об`єктивних та розумних обґрунтувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного грошового утримання за правовою природою являлась призначеною на законних підставах регулярною пенсійною виплатою за рахунок державних коштів.

Неврахування відповідачем розміру доходу годувальника на час настання смерті призвело до порушення права позивача на отримання пенсії по втраті годувальника, яка перебуваючи в непрацездатному віці, втративши матеріальну підтримку в зв`язку зі смертю чоловіка, залишилась без можливості отримання матеріального забезпечення по втраті годувальника, гарантованого національним законом на загальних підставах.

При розгляді справи, суд вважає за необхідне зазначити, що однією зі складових права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини) є принцип правової визначеності, за яким права особи мають бути чітко та повною мірою визначені законом, положення якого є зрозумілими та доступними до розуміння будь-якою особою.

З огляду на спірні правовідносини, а також період, в яких виник цей спір та розглядався в судах першої та апеляційної інстанції, дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону N 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.

За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім`ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

При вирішення справи, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, а саме:

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Призначення пенсії законодавство також пов`язує з датою подання заявником заяви.

З огляду на те, що настання негативних наслідків для позивача пов`язані з прийняттям відповідачем рішення від 18.12.2020 про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом визнання протиправним та скасування вказаного рішення із зобов`язанням відповідача перевести позивача з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника з дня подання нею відповідної заяви про призначення (перехід) з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, тобто з 09.12.2020 без обмеження максимальним розміром пенсії, в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , розрахованої на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 04.12.2020 № 2876/20-вх, виданої ТУ ДСА України в Луганській області, з урахуванням фактично сплачених сум.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушеного права.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908 грн, що підтверджено квитанцією від 16.06.2021 № 8.

Як вже вище вказано, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з оранням належного способу захисту порушеного права

Зважаючи, що позов підлягає задоволенню лише з коригуванням обраного позивачем способу захисту його порушених прав, а також зважаючи, що спір виник внаслідок неправильних дій пенсійного органу при переведенні з одного виду пенсії на інший, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 908 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ в Луганській області.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, місце знаходження: вул. Шевченка, буд. 8, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93404) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 18.12.2020 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні (переході) з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника без обмеження максимальним розміром пенсії, в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити ОСОБА_1 перевести позивача з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника з 09.12.2020, без обмеження максимальним розміром пенсії, в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , розрахованої на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 04.12.2020 № 2876/20-вх, виданої ТУ ДСА України в Луганській області, з урахуванням фактично сплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця