Рішення № 100002724, 30.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року м. Київ № П/320/1015/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом громадянина США ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Служби безпеки України, Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, про визнання протиправним доручення та визнання протиправним і скасування рішення,

в с т а н о в и в:

7 лютого 2020 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин США ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (далі - позивач) з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач-1), Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-2) , в якому просить суд:

- визнати протиправним доручення Служби безпеки України, адресоване Державній прикордонній службі України, про заборону громадянину США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у перетині державного кордону України;

- визнати протиправним та скасувати рішення інспектора СЗПН 4-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Бориспіль-1" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" про відмову громадянину США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у перетині державного кордону України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 вересня 2019 р. позивачу як громадянину США рішенням інспектора Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" відмовлено у перетині державного кордону на в`їзд в Україну з тих підстав, що відносно нього є рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну. Стверджує, що рішення від 21 вересня 2019 р. обмежує право позивача на в`їзд на територію України, а також суттєво обмежує можливості щодо реалізації своїх прав, які закріплені ст. 18 Загальної декларації прав людини, протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.ст. 26, 33 Конституції України.

Крім того, звернув увагу суду, що відомості про начебто причетність позивача до кримінального світу, підготовку до здійснення протиправних акцій проти національних інтересів України не відповідають дійсності. Зазначає, що спірне рішення органу ДПС України було вручено позивачу у присутності перекладача російської мови, що не відповідає встановленому порядку. Вказує, що заборона в`їзду особі в Україну має встановлюватися постановою СБ України та наданням відповідного доручення до ДПС України. Проте у цій справі до органу ДПС України відповідного рішення СБ України про заборону в`їзду позивачу в Україну не направлялося. Зазначив також, що документи, які було направлено від СБ України до ДПС України щодо позивача, містили відомості про заборону в`їзду саме як громадянину Грузії, тоді як позивачем було подано паспорт громадянина США. Оскільки анкетні дані позивача зазначено неправильно, то це свідчить про поверховість проведеної перевірки щодо позивача та неправильної оцінки його дій на території України. Вказав, що позивач перетинав кордон України у попередні роки, не перебуває у міжнародному розшуку, не є фігурантом кримінальних проваджень, не піддавався адміністративному стягненню на території України, не є боржником у виконавчих провадженнях.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 5 березня 2020 р. відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

31 березня 2020 р. від Служби безпеки України (відповідач-1) до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволені просив відмовити. Вказує, що у ході здійснення контррозвідувальних заходів Департаментом захисту національної державності СБУ одержано інформацію стосовно позивача, який має паспорт громадянина Грузії та паспорт громадянина США, а саме: діяльність позивача суперечить національним інтересам держави та вимогам законодавства. У зв`язку з цим дії позивача були кваліфіковані СБУ як дії іноземця, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, тому відповідно до ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» такі діяння стали підставою для прийняття відповідачем-1 рішення про заборону в`їзду позивачу на територію України, а саме: постанови про заборону в`їзду № 5/2/3-15468 від 30 липня 2019 р. та № 5/2/3-21446 від 24 жовтня 2019 р., про що було надано доручення ДПС України №5/2/3-15469 від 30 липня 2019 р. та № 5/2/3-21447 від 24 жовтня 2019 р.

Наведені у позові доводи та аргументи позивача є безпідставними, оскільки твердження про відсутність постанови СБ України не відповідає дійсності. Такі постанови винесені щодо позивача і направлені з відповідними дорученнями до ДПС України у встановленому порядку, підставою для їх винесення була контррозвідувальна справа, заведена стосовно позивача, а документи, що стали підставою для її заведення є таємними, не підлягають розголошенню і не є предметом дослідження у цій справі. Прийняття рішень про заборону в`їзду щодо певних осіб є виключною компетенцією СБ України. Зазначає, що необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Стверджує, що при винесенні постанови про заборону в`їзду та наданні доручень СБУ діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

9 квітня 2020 р. до суду від Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» Державної прикордонної служби України (відповідач-2) надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволені просив відмовити. Стверджує, що 21 вересня 2019 р. уповноваженою особою органу охорони державного кордону у пункті пропуску через державний кордон було виконано вимоги п. 2.5 Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 5 червня 2012 р. № 407, зокрема, здійснено пошук необхідної інформації про особу позивача у відповідних базах даних Державної прикордонної служби.

Зазначає, що за результатами пошуку було встановлено, що іноземець, громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був поставлений 7 серпня 2019 року на облік виконання доручення з індексом «Д» - заборона в`їзду в Україну. Ініціатором доручення була Служба безпеки України. Вказав, що рішення про заборону в`їзду приймається щодо особи, а законодавство про правовий статус іноземців передбачає можливу наявність у особи декількох громадянств. Тому особа позивача була правильно ідентифікована, незважаючи на пред`явлення ним паспорта громадянина США. Звертає увагу, що персонал ОКПП є тільки користувачем інформації, наявній в системі «Гарт-1». Підтвердженням факту наявності заборони в`їзду з України, відносно особи яка перетинає державний кордон України є повідомлення про збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення правоохоронного органу. Стверджує, що персонал ОКПП не приймає до виконання доручення правоохоронних органів та не здійснює їх перевірку, а тільки виконує їх в пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до обов`язків, покладених п. 8 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

19 травня 2020 р. до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме:

1) визнати протиправним доручення відповідача-1, адресоване Державній прикордонній службі України, про заборону громадянину США ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у перетині державного кордону України;

2) визнати протиправним доручення відповідача-1, адресоване Державній прикордонній службі України, про заборону громадянину Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у перетині державного кордону України;

3) визнати протиправним та скасувати рішення інспектора СЗПН 4-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Бориспіль-1" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" про відмову громадянину США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у перетині державного кордону України;

4) скасувати постанову від 29 липня 2019 р. відповідача-1 про заборону гр. Грузії ОСОБА_1 в`їзду в Україну;

5) скасувати постанову від 18 жовтня 2019 р. відповідача-1 про заборону гр. Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 в`їзду в Україну.

В обґрунтування заяви вказав, що під час розгляду справи відповідачами подано додаткові документи, про які не було відомо позивачу на час звернення до суду з позовом. Вказує, що спірні постанови СБУ від 29 липня та 18 жовтня 2019 р. є неконкретними, оскільки не містять відомостей та доказів про період, осіб, з якими нібито позивач за грошову винагороду планує організувати акції проти національних інтересів України. Вказує, що факти біографії позивача свідчать протилежне, оскільки він був чемпіоном СРСР в 16 років з 1988 р., в 90-х роках став тренером дитячої команди клубу з регбі в Україні, у 2006 р. організував поїздку української спортивної команди на турнір в Лондон, з 2006 р. проживає в США, де одружився і має дитину. В Україні веде публічну діяльність. Спірні рішення приймалися щодо громадянина Грузії, тоді як позивач прибув як громадянин США. Прийняття подальшого спірного рішення щодо позивача, як громадянина США, є по суті визнанням протиправності першого рішення щодо нього, прийнятого як щодо громадянина Грузії.

30 червня 2020 р. від відповідача-1 до суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому останній позову не визнав, у його задоволені просив відмовити в повному обсязі. Вказав, що спірні рішення приймалися щодо конкретної особи та з урахуванням наявних даних про її громадянство. Щодо позивача також було отримано відомості про прийняття у 2006 р. рішення суду про його видворення за межі України із забороною в`їзду на територію держави. 9 лютого 2007 р. щодо позивача порушено кримінальну справу за ч.1 ст.185, ч.5 ст.185 КК України. 29 січня 2007 р. позивача було затримано і у нього вилучено револьвер «Наган» з патронами. За цим фактом 30.01.2007 щодо позивача порушено кримінальну справу. У подальшому ці кримінальні справи об`єднувалися в одне провадження, щодо позивача обирався запобіжних захід - тримання під вартою, строк якого продовжувався до 4 місяців.

У судовому засіданні 1 липня 2020 р. протокольною ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (далі - третя особа).

27 та 28 липня 2020 р. до суду від представника третьої особи надійшли пояснення. Вказано, що 06.08.19 до ДПС України надійшло відповідне доручення СБ України від 30.07.19 разом із постановою про заборону в`їзду від 29.07.19 щодо позивача, як громадянина Грузії. Це доручення було взято до виконання і уведено до бази даних. 31.10.19 до ДПС України надійшло відповідне доручення СБ України від 22.10.19 разом із постановою про заборону в`їзду від 18.10.19 щодо позивача, як громадянина США. Це доручення було взято до виконання і уведено до бази даних. Зазначає, що відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку дій (наказ МВС України № 535 від 23 червня 2017 р.) передбачено, що у разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або в`їжджає на тимчасово окуповану територію України чи виїжджає з неї, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи «Гарт-1» за індексом «Д», уповноважені службові особи діють відповідно до вимог законодавства.

10 грудня 2020 р. до суду від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без представника третьої особи.

16 грудня 2020 р. до суду від представника позивача та від представників відповідачів надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Протокольною ухвалою суду від 16 грудня 2020 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 червня 2006 р. за позовом Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві видворено громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в примусовому порядку. Згідно з постановою суду відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі і проти задоволення позову не заперечував.

Згідно з наявними у справі документами 9 лютого 2007 р. СУ ГУ МВС в м. Києві порушено кримінальну справу №06-8093 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина Грузії, працюючого в регбійному клубі «Егер» на посаді граючого тренера по загальній підготовці, за ч. 1 ст.185, ч.5 ст.185 КК України.

29 січня 2007 р. працівниками міліції у м. Києві був затриманий громадянин Грузії ОСОБА_1 , у якого при проведенні огляду виявлені та вилучені револьвер системи «Наган» та коробку з патронами до вказаного пістолету, які ОСОБА_1 незаконно зберігав без передбаченого законом дозволу. За цим фактом 30 січня 2007 р. СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві порушено кримінальну справу №01-9335 стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.263 КК України.

9 лютого 2007 р. відділом дізнання Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_1 затриманий в порядку ст.115 КПК України та 16 лютого 2007 р. йому обрано запобіжний захід - тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі.

1 березня 2007 р. кримінальні справи №№01-9335 та 06-8093 об`єднані в одне провадження та присвоєний єдиний реєстраційний №06-8093. 29 березня 2007 р. строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 продовжено до 4 місяців.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 серпня 2007 р. ОСОБА_1 за ч.2 ст.185, ч.1 ст.263 КК України звільнений від кримінальної відповідальності у зв`язку із застосуванням до нього п. «г» ст.1 Закону України «Про амністію» від 19.04.1997, а кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 та ч.1 ст.263 КК України закрито.

29 липня 2019 р. Службою безпеки України за наслідками здійснення оперативно службової діяльності складено Довідку щодо підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину Грузії. Ця довідка стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій вказано про отримання в установленому порядку достовірної інформації про наміри вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України. Зокрема, запропоновано підготувати рішення щодо заборони в`їзду в Україну.

29 липня 2019 р. винесено постанову Служби безпеки України №5/2/3-15468 про заборону в`їзду в Україну, якою заборонено громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд на територію України строком на 3 роки до липня 2022 р. Вказано, що ОСОБА_1 причетний до підготовки на території нашої держави акцій на шкоду національній безпеці України, її суверенітету та територіальній цілісності. Постанова підписана також начальником ДЗНД СБУ і затверджена т.в.о. Голови СБУ 30.07.2019.

30 липня 2019 р. Служба безпеки України направила до Державної прикордонної служби України до виконання доручення від 30 липня 2019 р. № 5/2/3-15469, згідно з яким встановлено заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства - громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом. Термін контролю - липень 2022 р. Правова підстава - контррозвідувальна справа та здійснено посилання на норми законів (зокрема, ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»), до доручення додано постанову СБУ про заборону в`їзду.

21 вересня 2019 р. у пункті пропуску через державний кордон "Бориспіль" під час здійснення прикордонного контролю на в`їзд в Україну відносно США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбулось спрацювання бази даних Державної прикордонної служби України з індексом "Д" - доручення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.

21 вересня 2020 р. органом ДПС України прийнято рішення про відмову у перетині державного кордону на в`їзд в Україну громадянину США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 .

Підставою для цього було те, що мав місце збіг інформації про особу, яка перетинає державний кордон - громадянин США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи "Гарт-1" за індексом "Д", що обумовило застосування ч.1 ст.14 Закону України "Про прикордонний контроль" - наявність рішення уповноваженого органі про заборону в`їзду.

18 жовтня 2019 р. Службою безпеки України за наслідками здійснення оперативно службової діяльності складено Довідку щодо підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну громадянину США. Ця довідка стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який також документований паспортом громадянина США, в якій вказано про отримання в установленому порядку достовірної інформації про наміри вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України. Зокрема, запропоновано підготувати відповідні матеріали щодо прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну.

18 жовтня 2019 р. винесено постанову Служби безпеки України №5/2/3-21446 про заборону в`їзду в Україну, якою заборонено громадянину США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд на територію України строком на 3 роки до липня 2022 р. Вказано, що ОСОБА_1 причетний до підготовки на території нашої держави акцій на шкоду національній безпеці України, її суверенітету та територіальній цілісності. Постанова підписана також начальником ДЗНД СБУ і затверджена заступником Голови СБУ 24.10.2019.

24 жовтня 2019 р. Служба безпеки України направила до Державної прикордонної служби України до виконання доручення від 30 липня 2019 р. № 5/2/3-21447, згідно з яким встановлено заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства - громадянин США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом. Термін контролю - липень 2022 р. Правова підстава - контррозвідувальна справа та здійснено посилання на норми законів (зокрема, ч.1 ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»), до доручення додано постанову СБУ про заборону в`їзду.

Позивач вважає рішення відповідачів протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Не здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Відповідно до вимог п. 6 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписи статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", які кореспондуються з положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну регламентовані статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Так, відповідно до вказаної статті Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з вимогами статтею 1 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 2 цього Закону встановлено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно з вимогами п. 13 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана, зокрема, брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Тобто, на виконання своїх завдань у випадках, встановлених законом, Служба безпеки України зобов`язана приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства.

Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи) визначається затвердженою наказом Служби безпеки України від 1 червня 2009 р. №344 Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція №344).

Відповідно до вимог п. 2 Інструкції №344 рішення про заборону в`їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.

За інформацією, одержаною від органу безпеки іноземної держави, рішення про заборону в`їзду приймається в порядку, передбаченому цією Інструкцією та відповідним міжнародним договором України.

При цьому, частиною 1 статті 5, пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" передбачено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Згідно з вимогами пунктом 3 Інструкції №344 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.

Вимоги до Довідки та її змісту, оформленню також визначені Інструкції №344.

Пунктом 6 Інструкції №344 встановлено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в`їзду в Україну (додаток до Інструкції).

Приписи пункту 7 Інструкції №344 визначають, що постанова складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником, та погоджуються: у Центральному управлінні - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі - начальником органу або його заступником.

Примірники постанови затверджуються Головою СБ України або його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків.

Строк заборони в`їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження постанови.

Відповідно до пункту 8 Інструкції №344 перший примірник затвердженої постанови та довідка зберігаються в підрозділі органу, який виніс постанову. Другий примірник постанови, завірений гербовою печаткою, направляється в ДКР.

Направлення Державній прикордонній службі України доручення щодо заборони в`їзду в Україну особи забезпечується ДКР відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для прийняття постанови про заборону в`їзду є викладені у довідці відомості. Рішення про заборону в`їзду повинно прийматися виключно у випадку, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.

Під час розгляду справи відповідачем - Службою безпеки України надано відповідні довідки Служби безпеки України від 29 липня 2019 р. №5/2/3-15466 та від 18 жовтня 2019 р. № 5/2/3-21444 щодо наявності підстав для заборони в`їзду в Україну громадянину Грузії та громадянину Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка містить гриф обмеження доступу "Для службового користування" та яка за формою і змістом складена відповідно до вимог пункту 3 Інструкції №344.

На підставі зазначених вище довідок від 29 липня 2019 р. №5/2/3-15466 та від 18 жовтня 2019 р. № 5/2/3-21444 Служба безпеки України прийняла постанови від 30 липня 2019 р.№5/2/3-15468 та від 24 жовтня 2019 р. № 5/2/3-21446 про заборону в`їзду в Україну, якими заборонено громадянину Грузії та громадянину США ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд на територію України строком на 3 роки до липня 2022 р.

Отже, оскаржувані постанови прийнято на підставі контррозвідувальної справи та зазначених довідок, ці постанови мають необхідні реквізити, їх затверджено у встановленому порядку, тому вони є законними і обґрунтованими, а доводи позивача про їх протиправність та необхідність скасування в судовому порядку є безпідставними і не ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та досліджених доказах.

Згідно з вимогами статті 19 Закону України "Про національну безпеку України" Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;

2) боротьбу з тероризмом;

3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури;

4) охорону державної таємниці.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру (пункт 4); національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9); загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України (пункт 6); національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян; (пункт 10).

Посилання позивача на те, що викладені в постанові обставини не підтверджується жодним доказом і є безпідставним звинуваченням позивача у скоєнні злочинів, суд вважає необґрунтованими, оскільки довідка на підставі якої прийнята постанова, не є документом, який стосується кримінальних проваджень, та не підлягає оприлюдненню, оскільки містить гриф обмеження доступу.

Суд звертає увагу на те, що саме по собі рішення про заборону в`їзду на територію України, прийняте Службу безпеки України в рамках здійснення завдань, покладених на неї Законом України "Про контррозвідувальну діяльність", має превентивний характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність будь-яких кримінальних проваджень.

Тобто, Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Так, з аналізу статті 2 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" та статті 1 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" слідує, що метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в ЄРДР є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються до вчинення протиправних дій (з метою їх недопущення).

Водночас, суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 р. у справі № 200/13120/19-а. Зокрема, Верховний суд вказав (п.31): "Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Зі змісту Рекомендації Комітету Європи NR (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Таким чином, вжиття заходів щодо заборони в`їзду в країну залежить виключно від дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень".

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 р. у справі N 320/8499/20. Верховний Судом, зокрема, зазначено, що право позивача на особисте життя ставиться у противагу інтересам національної безпеки та економічного добробуту держави, що, на думку Суду, виправдовує застосовані до позивача заходи втручання у його права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, доводи позивача про те, що оскаржувані постанови та доручення СБ України не відповідали вимогам закону та Інструкції, так як у них не вказано конкретні факти, які б свідчили про вчинення суспільно небезпечного діяння, в ній не зазначено суть відомостей, отриманих в установленому законом порядку, про факти вчинення іноземцем суспільно небезпечних діянь, які суперечать інтересам забезпечення безпеки України, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки оскаржувані постанови прийняті в порядку, визначеному Інструкцією №344 та містить виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також повністю відповідає Формі, встановленій у додатку до Інструкції №344. Крім того, суд зазначає, що постанови і доручення прийняті на підставі довідок щодо підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну громадянина Грузії та громадянина Сполучених Штатів України, в яких визначено підстави, їх прийнято за наслідками здійснення контррозавідувальної справи, відомості щодо якої вказано в дорученні.

Щодо інших позовних вимог позивача - визнання протиправним та скасування рішення інспектора СЗПН 4-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Бориспіль-1" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" про відмову громадянину США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у перетині державного кордону України, суд зазначає наступне.

Це рішення прийнято на виконання вказаних вище постанов та доручень Служби безпеки України, які судом визнано законними та правомірними.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України "Про прикордонний контроль" від 5 листопада 2009 р. №1710-VI (далі - Закон №1710).

Відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону №1710 прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною 3 статті 2 Закону №1710 передбачено, що прикордонний контроль включає: перевірку документів; огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України; перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

При цьому, статтею 3 Закону №1710 встановлено, що під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Державну прикордонну службу України", іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Закону №1710 перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (частина 3 статті 6 Закону №1710).

Відповідно до вимог частини 5 статті 6 Закону №1710 прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Згідно з вимогами частинами 1-3 статті 7 Закону №1710 паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Статтею 8 Закону №1710 визначено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 Закону №1710 прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Частиною 2 статті 9 Закону №1710 передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.

У свою чергу статтею 14 Закону №1710 встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну (зазначеним у частинах першій статті 8 цього Закону), відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Згідно з вимогами пункту 17 Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 р. №280, виконання доручень здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби під час проведення перевірки документів осіб на право в`їзду в Україну або виїзду з України.

Пунктом 6 Порядку дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 червня 2017 р. №535 (далі - Порядок №535) визначено, що перевірка наявності чи відсутності інформації за оперативними базами даних системи "Гарт-1" здійснюється уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби, яка в установленому порядку призначена і несе службу в прикордонному наряді "Перевірка документів", з використанням автоматизованих робочих місць "Інспектор" програмно-технічних комплексів автоматизації прикордонного контролю "Гарт-1/П" системи "Гарт-1" під час прикордонного контролю.

У відповідності до вимог пункту 1 Розділу II Порядку №535 у разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або виїжджає з тимчасово окупованої території України, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи "Гарт-1" за індексом "Д", уповноважені службові особи Держприкордонслужби виконують такі дії:

1) інспектор прикордонної служби, що здійснює перевірку паспортних документів:

доповідає старшому зміни прикордонних нарядів або старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску (далі - старший прикордонних нарядів) про виявлення особи, якій заборонено в`їзд в Україну;

передає старшому прикордонних нарядів паспортний документ особи та не пропускає її через державний кордон або через межу тимчасово окупованої території України;

2) старший прикордонних нарядів:

повторно перевіряє наявність в оперативній базі даних системи «Гарт-1» інформації про заборону в`їзду в Україну виявленій особі;

невідкладно, але не пізніше п`яти хвилин з моменту виконання доручення, інформує про це чергового Головного центру;

відмовляє такій особі у перетинанні державного кордону або у виїзді з тимчасово окупованої території України, про що виносить рішення про відмову в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України "Про прикордонний контроль", або рішення про відмову особі у в`їзді на тимчасово окуповану територію України або виїзді з неї, форму якого наведено в додатку 4 до Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №367 (зі змінами);

якщо за обґрунтованих підстав віза вважається отриманою в незаконний спосіб, скасовує візу в паспортному документі іноземця чи особи без громадянства в порядку, передбаченому абзацом другим пункту 2 частини четвертої статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль", та інформує про зазначений факт співробітника оперативно-розшукового підрозділу органу Державної прикордонної служби України;

у разі відсутності в паспортному документі іноземця чи особи без громадянства відмітки уповноваженого державного органу про заборону в`їзду в Україну проставляє таку відмітку із зазначенням терміну, указаного в оперативних базах даних;

повертає паспортний документ особі, якій відмовлено в перетинанні державного кордону або якій відмовлено у виїзді з тимчасово окупованої території України;

у випадку, передбаченому частиною п`ятою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль":

наказує перевізникові вивезти іноземця, особу без громадянства в державу, з якої її було привезено, або в державу, яка видала паспортний документ, або знайти інший спосіб вивезення зазначених осіб за межі території України;

до подальшого вивезення іноземців, осіб без громадянства, яким було відмовлено в перетинанні державного кордону при в`їзді в Україну, уживає належних заходів щодо запобігання незаконному перетинанню ними державного кордону або адміністративної межі з тимчасово окупованою територією України;

про прийняте рішення та вжиті заходи доповідає начальникові відділу управління службою (далі - ВУС) органу охорони державного кордону;

3) начальник зміни ВУС органу охорони державного кордону про факт виконання доручення:

доповідає начальникові зміни ВУС регіонального управління та начальникові органу охорони державного кордону;

4) начальник зміни ВУС регіонального управління про факт виконання доручення доповідає начальникові зміни Головного центру управління службою (далі - ГЦУС) Адміністрації Держприкордонслужби та начальникові штабу регіонального управління.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Служби безпеки України від 1 червня 2009 р. №344 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2009 р. за №785/16801, направлення Державній прикордонній службі України доручення щодо заборони в`їзду в Україну особи забезпечується ДКР відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №280.

Як встановлено судом 21 вересня 2019 р. у пункті пропуску через державний кордон "Бориспіль" під час здійснення прикордонного контролю на в`їзд в Україну відносно громадянина США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбулось спрацювання бази даних Державної прикордонної служби України з індексом "Д" - доручення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.

Цей факт підтверджується дорученнями Служби безпеки України від 30 липня 2019 р. №5/2/3-15469 та від 24 жовтня 2019 р. № 5/2/3-21447, відповідно до яких відносно громадянина Грузії і громадянина США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлена заборона в`їзду в Україну до липня 2022 р.

Тобто, станом на час проходження позивачем прикордонного контролю в пункті пропуску через державний кордон "Бориспіль" 21 вересня 2019 р. існувало рішення Служби безпеки України від 30 липня 2019 р. про заборону в`їзду позивача в Україну.

За наведених обставин суд визнає, що інспектора СЗПН 4-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Бориспіль-1" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" капітаном Горбенком Дмитром дотримано алгоритм дій, передбачений Порядком №535.

При цьому суд зазначає, що відповідно до пунктів 7-9 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю "Гарт-1" Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30 вересня 2008 р. №810 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 листопада 2008 р. за №1086/15777, власником системи "Гарт-1" та інформації, що в ній обробляється, є Адміністрація Держприкордонслужби. Користувачами системи "Гарт-1" є посадові та службові особи підрозділів і органів Державної прикордонної служби України, яким в установленому законодавством порядку надано право доступу до обробки інформації в цій системі. Право розпоряджатися системою "Гарт-1" надається розпоряднику системи - начальнику зв`язку Державної прикордонної служби України.

Тобто, відповідач-2 є тільки користувачами інформації, наявній в системі "Гарт-1". Підтвердженням факту наявності заборони в`їзду в Україну, відносно особи яка перетинає державний кордон України, є повідомлення про збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення правоохоронного органу. Надання іншої інформації посадовим особам міжнародного пункту пропуску не передбачено.

Суд враховує, що службові особи відділу прикордонної служби "Бориспіль-1" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" не здійснюють перевірку доручень правоохоронних органів, а виконують їх у пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до обов`язків, покладених на них пунктом 8 статті 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України".

Судом встановлено, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 21 вересня 2019 р. було прийнято правомірно, оскільки на цей час відносно позивача було наявне рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну.

При цьому суд бере до уваги, що таке рішення прийнято уповноваженим органом щодо конкретної особи, тому зазначення у рішенні даних щодо особи - громадянства Грузії не були підставою для його невиконання у разі пред`явлення цією ж особою при в`їзді в Україну паспорта громадянина США, оскільки службовими особами органу ДПС України правильно було ідентифіковано саме особу, щодо якої встановлено обмеження.

За таких обставин, суд визнає, що інспектор СЗПН 4-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Бориспіль-1" Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" капітан Горбенко Дмитро, здійснюючи прикордонний контроль, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про правомірність та обґрунтованість прийнятого рішення від 21 вересня 2019 р. про відмову у перетині державного кордону на в`їзд в Україну громадянину США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Що стосується твердження у позові про порушення прав позивача з огляду на те, що спірне рішення органу ДПС України було вручено позивачу у присутності перекладача російської мови, що не відповідає встановленому порядку, то суд бере до уваги наступне. Позов подано до суду повноважним представником позивача. Зазначаючи про порушення прав позивача, представник брав до уваги те, що позивачу - громадянину США - спірне рішення перекладалося російською мовою, що на його думку порушувало права позивача.

Надаючи оцінку цьому твердженню представника позивача суд враховує таке. Особисто позивач при оголошенні йому спірного рішення органом ДПС України не подавав заяв про необхідність надання йому іншого перекладача, такі відомості в матеріалах справи відсутні. Суд також бере до уваги, що у подальших заявах по суті справи представник позивача стверджував щодо позивача, що останній упродовж багатьох років проживав в СРСР, в Україні, був чемпіоном СРСР в 16 років з 1988 р., в 90-х роках став тренером дитячої команди клубу з регбі в Україні. При цьому згідно з матеріалами справи позивач був учасником кримінальних проваджень в Україні і в судових рішеннях щодо нього відомості про залучення перекладачів відсутні, що свідчить про володіння ним мовою судочинства. Тому твердження представника позивача про порушення прав позивача є передчасними і не утворює підстав для скасування спірного рішення.

Щодо поданих представником позивача документів щодо позитивних характеристик особи позивача та його діяльності на користь України, то суд зазначає, що у справі відсутні докази на їх спростування. Водночас, ці документи також і не спростовують наявність у Служби безпеки України іншої інформації щодо позивача, отриманої за наслідками контррозвідувальної діяльності, яка стала підставою для прийняття спірних рішень.

Щодо інших доводів та аргументів сторін суд зазначає таке.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому суд дійшов висновку, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведене свідчить, що дії та рішення відповідачів були правомірними. Право позивача не порушено. Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат, у т.ч. витрат на сплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне найменування сторін:

Позивач - громадянин США ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків -не відомий.

Відповідач-1 - Служба безпеки України, адреса: вул.. Володимирська, буд. 33, м. Київ, 01034, код ЄДРПОУ - 00034074.

Відповідач-2 - Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» Державної прикордонної служби України, адреса: Військова частина 1492, м. Бориспіль, Київська область, 08307, код ЄДРПОУ - 14321475.

Третя особа - Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, адреса: службове вул.. Володимирська, буд. 26, службове приміщення № 107, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 37996391.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 30 вересня 2021 року.