Рішення № 100002608, 30.09.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2021 р. справа № 300/2086/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

06.05.2021 ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1. Так, станом на 26.02.2020 (дата звернення із заявою про призначення пенсії) ОСОБА_1 , на її переконання, з моменту прийняття Конституційним Судом рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, має право на призначення пенсії за віком у віці 45 років на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач просила суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 06.03.2020 за №426, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 починаючи з 26.02.2020, з урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 14.12.1992 по 10.11.1995, з 11.11.1995 по 28.05.1996, з 29.05.1996 по 03.03.2000, з 04.08.2000 по 10.11.2000, з 04.05.2001 по 31.12.2003, з 01.02.2009 по 02.06.2009 року.

04.06.2021 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на адміністративний позов за №0900-0803-7/18849 від 01.06.2021 року. У відзиві представник відповідача зазначив, що пенсійне забезпечення громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 здійснюється відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі - Закон №1058). Так, згідно частини 2 вказаної норми Закону №1058, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на заначених роботах та жінки які народилися в період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року після досягнення 50 років і при стажі роботив період звернення з 01 квітня 2024 року не менше 20 років з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Проте на дату звернення ОСОБА_1 виповнилось 45 років. Додатково вказав, що стаж позивача є достатнім, згідно норм пенсійного законодавства, для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1. При розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , для визначення права на пенсію на підставі її заяви від 26.02.2020 вищевказані періоди роботи не зараховані, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням Інструкції ведення трудових книжок. Із врахуванням викладеного, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зазначив про відсутність підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за списком №1, а тому в задоволенні позову просила відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працювала у період:

- з 14.12.1992 по 10.11.1995 в Калуському заводі комунального устаткування;

- з 29.05.1996 по 03.03.2000 в Калуській гімназії;

- з 04.08.2000 по 10.11.2000 ДП «Навчально-курсовий комбінат» ВАТ «Оріана»;

- з 04.05.2001 по 30.04.2005 ЗАТ «Лукор»;

- з 12.05.2005 і станом на 31.03.2020 працює - ТОВ «Карпатнафтохім», яке перейменоване у виробництво «Хлорвініл».

Такий стаж підтверджується: записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 ; уточнюючими довідками з ТОВ «Карпатнафтохім» №32 від 19.02.2020 та №33 від 19.02.2020; довідкою-вибіркою про роботу в особливо шкідливих умовах; наказом ЗАТ «Лукор» №565 від 16.12.2003 про затвердження «Переліку робочих місць, робіт, професій і посад працівників цехів і служб вирооництва хлорвінілу; наказами ТОВ «Карпатнафтохім» №550-кн від 30.12.2005, №649-кн від 15.12.2008, №386 від 03.12.2013 та №524 від 06.11.2019; висновком Державної експертизи умов праці №4401 від 17.12.2008 року.

На переконання позивача, право на призначення пенсії вона набула з 23.01.2020, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 за №1-р/2020 (справа №1-5/2018(746/15), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII.

Зокрема, з 23.01.2020 відновлено редакцію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-ХІІ, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII.

Таким чином, згідно пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Закону №1788-ХІІ від 05.11.1991 за №1788-ХІІ) право на пенсію за віком на пільгових умовах мають (незалежно від місця останньої роботи) жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що в зв`язку із вказаними обставинами, ОСОБА_1 26.02.2020 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Досліджений судом зміст розписки-повідомлення від 26.02.2020 вказує на те, що позивач на підтвердження наявності загального та пільгового стажу подала відповідні документи для призначення пенсії.

Судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням від 06.03.2020 за №426 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку №1, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 за №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) не внесено зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та немає порядку виконання даного рішення. Після внесення відповідних змін, пенсія призначатиметься з урахуванням змін до чинного законодавства.

Позивач, вважаючи вищевказане рішення протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи слід керуватись нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тих редакціях, які були чинні на момент виникнення спірних відносин.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 цього Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж, є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені Порядком №637. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Як встановив суд, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди, а також суд не встановив жодних виправлень чи інших змін, у трудовій книжці ОСОБА_1 . Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для зарахування спірних періодів.

Крім цього суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд приймає до уваги, що висновками Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі за №688/947/17 встановлено, що фактично внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії періодів роботи на такому підприємстві.

Судом встановлено, що згідно змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.03.2020 за №426, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах по списку №1, одночасно, із змісту даного рішення слідує, що відповідач підтвердив наявність в позивача страхового стажу 24 роки 2 місяці, в тому числі стажу роботи за списком №1 - 8 років 3 місяці.

Вказане свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо:

- наявності у ОСОБА_1 необхідного загального і пільгового стажу для призначення пенсії по Списку №1;

- неналежного підтвердження позивачем пільгового стажу чи відсутності доказів проведення атестації робочих місць;

- зайнятості повний робочий день із шкідливими і важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників.

У відзиві на позов представник відповідач вказує на необхідність досягнення позивачем 50 років, що є однією з умов призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, визначеною частиною 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Щодо правомірності винесення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення від 06.03.2020 за №426 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

При цьому, відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Таким чином, в силу приписів пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам (в даному випадку ОСОБА_1 ) за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків 50 років, для жінок 45 років; у пунктах «б» - «з» для чоловіків 55 років, для жінок 50 років.

У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б» - «з» 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з наступного.

Вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б» - «г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б» - «г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Одночасно суд приймає до уваги, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Суд зазначає, що відповідач в рішенні від 06.03.2020 за №426 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах по Списку №1, проаналізувавши подані нею необхідні документи, фактично погодився з тим, позивач має страховий стаж 24 роки 2 місяці (що є більше обов`язкових 15 років), та з них 8 років 3 місяці на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України (що є більше обов`язкових 7 років 6 місяців), з чим погоджується і суд.

Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта ОСОБА_1 НОМЕР_2 , остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на момент звернення із заявою від 26.02.2020 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №1 досягнула 45-річного віку.

Згідно з частиною 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

В даному випадку із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 26.02.2020 року. Таким чином, враховуючи, що при зверненні позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, вона досягла 45 років, підтверджений необхідний загальний стаж та пільговий стаж, то ОСОБА_1 належить призначенню пенсія за віком за списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дати звернення за призначенням пенсії.

Суд відхиляє як необгрунтовані твердження відповідача про відсутність порядку виконання вказаного рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 за № 1-р/2020, та зазначає, що висновками Конституційний Суд України у рішенні за №15-рп/2000 від 14.12.2000 встановлено, що виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Щодо порядку виконання рішень, висновків Конституційного Суду України треба розуміти як право Конституційного Суду України у разі необхідності визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки його виконання та покласти обов`язок на відповідні державні органи забезпечити це виконання. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одночасно суд відхиляє, як безпідставні, доводи представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.03.2020 за №426 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії, останньою не отримано. З матеріалів справи вбачається, що позивач дізналася про відмову в призначенні їй пенсії отримавши лист відповідача від 22.12.2020 року. Одночасно суд приймає до уваги те, що на протязі 2020 року ОСОБА_1 неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду позивачем пропущено з поважних причин, що підтверджується копіями документів, які наявні в матеріалах справи.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 06.03.2020 за №426 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку №1 є протиправним та підлягає до скасування. Відтак Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області слід зобов`язати призначити з 26.02.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням до страхового стажу позивача періодів роботи з 14.12.1992 по 10.11.1995, з 11.11.1995 по 28.05.1996, з 29.05.1996 по 03.03.2000, з 04.08.2000 по 10.11.2000, з 04.05.2001 по 31.12.2003, з 01.02.2009 по 02.06.2009 року.

Відповідно до ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Виняток з цього правила процесуальним законом передбачений виключно для справ, які розглядаються в порядку загального позовного провадження.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 143 КАСУ, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зі змісту частини сьомої статті 139 КАС України слідує, що подання доказів понесених витрат в тому числі на правову допомогу, після ухвалення рішення суду, здійснюється виключно у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження, а відтак в інших випадках такі докази згідно процесуальних вимог повинні бути поданні до ухвалення рішення по справі. Дані положення покликані запобігати можливим зловживанням сторони по справі та безпідставному завищенню розміру витрат на правову допомогу.

Також суд зазначає, що згідно ч.6, 7 ст.134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відтак, на думку суду, подання доказів понесених витрат на правову допомогу, після ухвалення рішення суду позбавляє відповідача права, передбаченого ст.134 КАС України, подання клопотанням щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн., представником позивача подано:

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001736, виданого 07.08.2020 Шевченко Наталії Павлівні;

- ордер серії ІФ №100284 про надання правничої допомоги позивачу від 12.04.2021 року.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Відтак, представником позивача не подано жодних підтверджуючих документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 908,00 грн. згідно квитанції за №0.0.2081085425.1 від 09.04.2021 року.

Таким чином відповідно до положень частини 1 ст.139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн.

На підставі статей 19, 129-1, 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду №1-р/2020, статей 13, 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статей 24, 45, 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» керуючись статтями 132, 134, 139, 143, 241-246, 255, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.03.2020 за №426 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 26.02.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням до її страхового стажу періодів роботи з 14.12.1992 по 10.11.1995, з 11.11.1995 по 28.05.1996, з 29.05.1996 по 03.03.2000, з 04.08.2000 по 10.11.2000, з 04.05.2001 по 31.12.2003, з 01.02.2009 по 02.06.2009 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) грн. судових витрат зі сплати судового збору.

Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ,76018.

Суддя Гундяк В.Д.