Рішення № 100002583, 30.09.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року Справа № 280/2059/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , місце перебування: АДРЕСА_2 ) до Військової частини А1451 (вул. Дерев`янка, буд. 3, м. Харків, 61018) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини А1451 (далі – відповідач, ВЧ А1415), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо застосування січня 2016 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення позивачу в період з 31.03.2016 по 28.02.2018;

зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 28.02.2018 включно в сумі 72156,61 грн. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошової винагороди та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового, начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 11.12.2019 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 3865,93 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3865,93 грн. за період з 01.03.2018 по 11.12.2019 включно у загальній сумі 82556,31 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошової винагороди та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового, начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Крім того, просить зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Також, позивачем подані клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, про розгляд справи за відсутності позивача та про витребування у відповідача наступних доказів:

1. Довідку про розмір виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 11.12.2019 (в розрізі місяців) з зазначенням базових місяців;

2. Розрахунок належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 11.12.2019 включно з зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін проведеного відповідачем;

3. Інформацію про розміри посадових окладів станом на 01.01.2008 за посадами на яких проходив службу позивач з 31.03.2016 по 11.12.2019 включно (аналогічними посадами).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в період з 31.03.2016 по 11.12.2019 він проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, у військовій частині А2019, яка зарахована на грошове забезпечення до військової частини А1451. У період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 31.03.2016 по 11.12.2019 не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Індексація грошового забезпечення не була виплачена і при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини А1451. У зв`язку з цим позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 у справі №520/4616/2020, яким надано відповідачу право самостійно розрахувати суму індексації, відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2016 року в сумі 4578,93 грн. Позивач вважає, що на виконання зазначеного рішення суду відповідачем неправильно визначено базовий місяць, а саме: січень 2016 року замість січня 2008 року та нараховано і виплачено індексацію грошового забезпечення в значно меншій сумі, а саме: 4648,66 грн. замість 76805,27 грн. В зв`язку з чим, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 22.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Витребувано у відповідача: довідку про розмір виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 11.12.2019 (в розрізі місяців) з зазначенням базових місяців; розрахунок належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 11.12.2019 включно з зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін проведеного відповідачем; інформацію про розміри посадових окладів станом на 01.01.2008 за посадами на яких проходив службу позивач з 31.03.2016 по 11.12.2019 включно (аналогічними посадами).

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив в якому зазначив, що позовні не ґрунтуються на Законі, є безпідставними та не підлягають задоволенню. Відповідно до п. 8 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення, в тому числі індексація, виплачуються в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Оскільки, ВЧ А1451 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України. Відповідно до п.7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 у зв`язку із внесенням вищезазначених змін до Порядку №1078, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення. Крім того, у листі Мінсоцполітики від 09.06.2016 №252/10/136-16с до Департаменту фінансів Міністерства оборони України зазначено, що нарахування сум індексації здійснюється у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Роз`ясненнями директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 №248/1485 підтверджено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 - лютому 2018 року у Міноборони не було. Відповідно до роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 24.09.2018 № 248/8294, щодо індексації грошового забезпечення за 2016 - 2017 роки та листа Мінсоцполітики №220/5140 від 04.07.2017, проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Вищезазначений порядок не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Враховуючи зазначене, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах виділених коштів установ та організацій, що передбачені на ці цілі та механізм не передбачає нарахування виплати індексації працівникам за попередні періоди. Отже, ВЧ А1451 з незалежних від неї обставин не може виплатити індексацію грошового забезпечення за рахунок інших коштів (заробітної плати працівників, грошового забезпечення військовослужбовців). Крім цього, згідно роз`яснень Мінсоцполітики від 08.08.2017 року №48/0/66-17 (про індексацію грошових доходів) «Порядок виплати сум індексації грошових доходів не передбачає механізм нарахування та взагалі виплат індексації за попередні роки». Тобто в чинному законодавстві відсутній механізму виплати сум індексації грошових доходів за попередні роки, а виплата індексації грошового забезпечення за попередні роки, за відсутності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України (зокрема бюджет Міністерства оборони України на 2016-2017 роки), взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Також, відповідач звертає увагу суду, що індексацію грошового забезпечення позивачу в період з 01.03.2018 по 11.12.2019 ВЧ А1451 виплачувала згідно вимог Порядку №1078. В подальшому, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 по справі №520/4616/2020 ВЧ А1451 було виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 11.12.2019. Індексація була виплачена у відповідності до зобов`язань встановлених рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 по справі №520/4616/2020. Крім того, на думку відповідача, позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимогу у повному обсязі.

26.04.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, вказане підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 виданим 30.09.2016.

Згідно з витягом із наказу командира ВЧ А1451 (по стройовій частині) від 11.12.2019 за №270, старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у відставку за станом здоров`я наказом командира ВЧ А1451 від 05.12.2019 за №40-РС, з 11.12.2019 виключено зі списків особового складу частини.

11.02.2020 позивач звернувся із заявою до ВЧ А1451 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період 31.03.2016 по 28.02.2018 в сумі 76805,27 грн., провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.12.2019, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки, нарахувати та виплатити середній заробіток з 12.12.2019 по дату повного розрахунку.

Листом від 21.02.2020 за №225/11/178 командир ВЧ А1451 відмовив позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення, посилаючись на те, що відповідно до телеграми ДФ МОУ від 26.03.2018 року №248/1485 ВЧ А1451 не має підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Не погодившись з даною відповіддю, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ВЧ А1415 в який просив: визнати протиправними дії ВЧ А1451 щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 11.12.2019 включно; стягнути з ВЧ А1451 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 11.12.2019 включно в сумі 159361,58 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними дії ВЧ А1451 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 28.02.2018 включно; зобов`язано ВЧ А1451 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 28.02.2018 включно.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 та ВЧ А1415 подали на нього апеляційні скарги.

Як зазначено в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 по справі №520/4616/2020, в апеляційній скарзі позивач посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову постанову, якою стягнути з ВЧ А1451 на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2016 по 11.12.2019 включно сумі 159361,58 гривень із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 31.03.2011 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 11.12.2019 березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів Україні від 17.07.2003 року №1078.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 по справі №520/4616/2020 апеляційні скарги ОСОБА_1 та ВЧ А1451 залишені без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 по справі №520/4616/2020 залишено без змін.

На виконання зазначеного рішення суду ВЧ А1451 була розрахована та виплачена позивачу індексація грошового забезпечення.

Проте, ОСОБА_1 вважаючи, що відповідачем неправильно визначений базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення, в зв`язку з чим зазначена індексація виплачена в меншому розмірі, звернувся з даним позовом до суду.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За правилами ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Суд зазначає, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу в період з 31.03.2016 по 28.02.2018 вже були предметом розгляду по справі №520/4616/2020. Харківський окружний адміністративний суд виніс щодо них рішення, яке набрало законної сили. Відповідач на виконання вказаного рішення суду розрахував та виплатив позивачу індексацію, проте, фактично, відповідач не погоджується з її розміром.

Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Згідно зі ч. 1 ст. 325, ст.370 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 07/1995/613/701).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Отже, у разі невиконання (неналежного виконання) рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На важливості належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Конституційний Суд України.

Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

У Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року №10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику ЄСПЛ, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України та статтями 2, 14, 370 КАС України.

Згідно з положеннями ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та Кодекс адміністративного судочинства України

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 по справі №520/4616/2020 порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутись до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №355/1648/15-а, від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а, від 29.07.2021 у справі №460/350/19.

Таким чином, оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання) рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 по справі №520/4616/2020, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

Суд зауважує, що законодавством встановлено відповідний порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які не було вчинено позивачем. Обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а навпаки створює новий спір, який пов`язаний з іншим спором, який вирішений судовим рішенням однак його виконання не є завершеним.

Отже, в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі. Також потрібно враховувати, що суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми КАС України.

Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в рішеннях від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17.

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до п.13 ч.1 cт. 5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалося.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , місце перебування: АДРЕСА_2 ) до Військової частини А1451 (вул. Дерев`янка, буд. 3, м. Харків, 61018) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «30» вересня 2021 року.

Суддя Р.В. Кисіль