Рішення № 100002336, 30.09.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року м. Ужгород№ 260/3938/21 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Ватлін Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій, скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі – відповідач, відділ ПВР), яким просить:

1. Визнати неправомірною бездіяльність (дії) відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в частині невиконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.01.2021 року у справі № 260/4489/20, яке набрало законної сили по примусовому виконанню виконавчого листа № 260/4489/20/2021 від 11.03.2021 року про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років в розмірі 83 % сум грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2018 року з урахуванням проведених виплат;

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Міснік Н.В. про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2021 року по виконавчому провадженні № 64913839.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем отримано постанову від 30.06.2021 року головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатський області Південно-західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2021 року по виконавчому провадженні № 64913839. Однак, з часу подання заяви від 16.03.2021 року про примусове виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2021 року у справі № 260/4489/20 на виконання якого було видано судом виконавчий лист № 260/4489/20/2021 від 11.03.2021 року, не здійснено жодних виконавчих дій щодо примусового виконання рішення суду від 23.01.2021 року, яке набрало законної сили по виконавчому листу №260/4489/20/2021 щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років в розмірі 83% сум грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2018 року, а тільки через 3 місяці протиправної бездіяльності (дії) було протиправно головним державним виконавцем подано на пошту 20.08.2021 року постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2021 року по виконавчому провадженні № 64031434.

Ухвалою суду від 22.09.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у судовому засіданні за правилами ст. 287 КАС України, а також, запропоновано відповідачеві надати відзив на позовну заяву протягом двох днів з дня одержання копії ухвали. Одночасно, повідомлено відповідача що у відповідності до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Зазначену ухвалу відповідачем було отримано 24.09.2021 року, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, правом на подачу відзиву не скористався, про наслідки не подання відзиву був попереджений.

Частиною 4 ст. 159 КАС України визначено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, а згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судове засідання позивач не з`явився, представником позивача надано суду письмову заяву, якою просить розглянути справу за відсутності позивача та його представника, та розгляд проведено за відсутності позивача, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В той же час, в силу вимог ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи, відтак, враховуючи скорочені строки розгляду даної категорії справ, розгляд справи не відкладався та справу розглянуто на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що на виконанні у відділі ПВР перебувало виконавче провадження № 64913839 з примусового виконання виконавчого листа № 260/4489/20 від 11.03.2021 р. виданого Закарпатським окружним адміністративним судом, яким: «Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із розрахунку 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум».

Вищевказаний виконавчий документ пред`явлений стягувачем ОСОБА_1 до відділу ПВР 16.03.2021 р.

Державним виконавцем, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64913839.

На адресу відділу ПВР надійшла відповідь ГУ ПФУ у Закарпатській області № 0700-0404-5/12492 від 26.03.2021 р. на постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначено, що стягувачеві проведено перерахунок пенсії в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018, а різниця пенсії (з урахуванням виплачених сум) за минулий час з 01.01.2018 по 31.03.2021 року у сумі 64 971,12 грн. обліковано органами Пенсійного фонду України та буде виплачена після надходження коштів з Державного бюджету України.

В подальшому, 30.06.2021 року головним державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.1-2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 №1404-VIII (далі - Закону № №1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – «рішення») - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.4 ст. 4 Закону № №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Згідно з ч.1 ст. 5 Закону № №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 18 Закону № №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Приписами п.1 ч.1 ст. 26 Закону № №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Відповідно до ч.1,2 ст. 63 Закону № №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Судом встановлено, що 11 березня 2021 року Закарпатським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі № 260/4489/20, яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із розрахунку 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

16 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 11.03.2021 р. по справі № 260/4489/20.

Відділом ПВР винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 64913839 на підставі виконавчого листа № 260/4489/20, виданого 11.03.2021 р.

26 березня 2021 року ГУ ПФУ в Закарпатській області надіслано до відповідача лист на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідно до якого зазначили, що стягувачеві проведено перерахунок пенсії в розмірі 83% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018, а різниця пенсії (з урахуванням виплачених сум) за минулий час з 01.01.2018 по 31.03.2021 року у сумі 64 971,12 грн. обліковано органами Пенсійного фонду України та буде виплачена після надходження коштів з Державного бюджету України.

А вже 30 червня 2021 року відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII.

Отже, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник спір, суд дійшов до висновку, що в даному випадку державний виконавець безпідставно виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки невиконання судового рішення з посиланням лише на відсутність коштів на рахунку боржника не може бути підставою для невиконання рішення суду, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.06.2019 року у справі № 296/2692/17.

При цьому, доказів наявності встановленої Законом заборони на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, відповідачем суду не надано та судом не встановлено.

Таким чином, постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатський області Південно-західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2021 року по виконавчому провадженні № 64913839 є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень ст.9 Конституції України.

За змістом ст.32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі – «Конвенція») людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене ст.6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі та слід стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, 14, код ЄДРПОУ 43316386) про визнання протиправними дій, скасування постанови – задовольнити.

2. Визнати протиправними дії відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатський області Південно - західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в частині невиконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2021 року у справі № 260/4489/20, яке набрало законної сили по примусовому виконанню виконавчого листа № 260/4489/20/2021 від 11.03.2021 року про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років в розмірі 83% сум грошового забезпечення, починаючи з 01 січня 2018 року з урахуванням проведених виплат.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатський області Південно-західного управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.06.2021 року по виконавчому провадженні № 64913839.

4. Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень).

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.І. Рейті