Рішення № 100002228, 30.09.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2021 року м. Ужгород№ 260/2708/21 Закарпатський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 1493 (89502, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Головна, буд. 55а, код ЄДРПОУ 14321707) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини 1493, в якому просить суд: 1.Визнати протиправною бездіяльність військової частини 1493 щодо не проведення нарахування та виплати з ОСОБА_1 її середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 жовтня 2020 року по 27 травня 2021 року включно. 2. Зобов`язати військову частину 1493 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 її середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період за період з 05 жовтня 2020 року по 27 травня 2021 року включно.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку. Вказує, що періоди з 05 жовтня 2020 року по 27 травня 2021 року є періодами затримки розрахунку з нею при звільненні, оскільки вказаний розрахунок відповідач провів саме 27.05.2021 року. Стверджує, що відповідач повинен був провести повний розрахунок у день звільнення.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

06 серпня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві посилається на те, що 27.05.2021 року було здійснено перерахунок та виплату компенсації у сумі 36193,10 грн. Вказує, що позивач проходила військову службу, яку неможливо ототожнювати із трудовими відносинами, у зв`язку з чим положення КЗпП України до даних правовідносин не застосовуються. Стверджує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

25 серпня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Наказом в.о. начальника 94 прикордонного загону (про особовий склад) №525-ОС від 05.10.2020 року позивача з 05.10.2020 року виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Проте, всупереч пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджених Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, статті 116 КЗпП України, в день виключення зі списків особового складу частини зі мною не був проведений повний розрахунок, а саме невиплачені: заборгованість по грошовому забезпеченню; грошова компенсація вартості неотриманого речового майна; грошова компенсація за невикористані календарні дні відпустки, матері, яка працює та має двох дітей віком до 15 років.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року у справі №260/4260/20 позов задоволено повністю; визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1493 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 05 жовтня 2020 р.; зобов`язати Військову частину 1493 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за період з 2014 по 2020 роки, що передбачена ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 05 жовтня 2020 р.

24 травня 2021 року рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до банківських виписок з рахунку позивача на банківський рахунок позивача 27.05.2021 року надійшли кошти в розмірі 35650 грн. 20 коп.

Вважаючи, що відповідачем допущено затримку вказаних розрахунків із нею, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Змістом спірних правовідносин є стягнення середнього заробітку при звільненні за період із 05.10.2020 року по 27.05.2021 року за невчасний розрахунок при звільненні.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В практиці Верховного Суду, а саме: у постановах від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 сформовано наступні висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

В практиці Верховного Суду, а саме: у постановах від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц сформована позиція щодо застосування принципу співмірності.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у повному обсязі у день звільнення 05.10.2020 року, проте виконав свій обов`язок лише 27.05.2021 року.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі Порядок №100).

Згідно з абзацом першим п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 05.10.2020 року, а виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки відповідачем здійснена 27.05.2021 року, строк затримки розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки складає 233 календарних днів.

Згідно довідки про розмір нарахованого грошового забезпечення позивача від 16.09.2021 року №164 виданої 94 прикордонним загоном розмір грошового забезпечення позивача у серпні 2020 року склав 15645 грн. 87 коп., у вересні 2020 року - 15366 грн. 41 коп.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 508 грн. 40 коп., що підтверджується згаданою довідкою.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Окрім того, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає:

- компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки – 35650 грн. 20 коп. (частка компенсації) / 118457 грн. 20 коп. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (233 днів) х 100 = 30,1%.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню за несвоєчасний розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з урахуванням істотності частки 30,1% становить: 508 грн. 40 коп. (середньоденний заробіток позивача) х 0,301 х 233 ( кількість днів затримки розрахунку) = 35655 грн. 62 коп.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.10.2020 року по 27.05.2021 року має бути виплачений позивачу у розмірі 35655 грн. 62 коп., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем в порушення ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного суду України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати у день виключення із списків військової частини позивача невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Як наслідок, підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо спонукання до вчинення дій в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 35655 грн. 62 коп.

Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 1493 (89502, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Головна, буд. 55а, код ЄДРПОУ 14321707) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 1493 щодо непроведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 - невиплату у день виключення із списків частини (05.10.2020 року) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Зобов`язати військову частину 1493нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) за період з 05.10.2020 року по 27.05.2021 року у розмірі 35655 грн. 62 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 1493 (89502, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Головна, буд. 55а, код ЄДРПОУ 14321707) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

СуддяЯ. М. Калинич