Decision № 76796835, 14.09.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 вересня 2018 року № 826/14227/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Васильченко І.П., суддів: Вєкуа Н.Г., Федорчука А.Б. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1До Третя особаНаціонального банку України Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»прозобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Національного банку України, Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про зобов'язання відповідача - 1 надати інформацію на запит позивача від 26.02.2016 р., а в разу її відсутності провести перевірку у Шевченківському відділенні ООФ АППБ «Аваль» (м.Одеса, пров. Шевченка, 10/9), з питань списання дебіторської заборгованості за кредитним договором від 07.09.2006 р. № 014/0076/74/65078, укладеному між позивачем та АППБ «Аваль» на підставі постанови НБУ від 13.09.2010 р. № 424 «Про затвердження Порядку формування банком резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості»; зобов'язати відповідача 2: надати виписку (інформацію) акту перевірки у Шевченківському відділенні ООФ АППБ «Аваль» (м.Одеса, пров. Шевченка, 10/9) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 26.02.2016 р., роз шифровку безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву Банку, в частині списання дебіторської заборгованості за кредитним договором від 07.09.2006 р. № 014/0076/74/65078, укладеному між позивачем та АППБ «Аваль»; письмово підтвердити чи спростувати виконання Банком постанови від 13.09.2010 р. № 424 «Про затвердження Порядку формування банком резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості» у відповідності до п.п. 12.3.13 п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про оподаткування приватних підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 р. №2275-У списання дебіторської заборгованості по кредитному договору від 07.09.2006 р. № 014/0076/74/65078, укладеному між позивачем та АППБ «Аваль».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.09.2016 р. відкрито провадження по справі суддею Кузьменком В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20.11.2017 р. відкрито провадження по справі та призначено судовий розгляд.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ненадання відповідачами відповіді по суті запитів суперечить вимогам Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про доступ до публічної інформації». Крім цього, позивач звертав увагу, що контролюючим орган проігноровано частину звернення, не вчинено активних дій щодо реагування та виконання заяви та/або не надано взагалі жодних відповіді щодо відмови в такому виконанні.

Відповідач 1 згідно наданих письмових заперечень проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, зазначивши при цьому, що останній не є розпорядником запитуваної інформації та підстави для проведення позапланової перевірки, яку просив провести Позивач, відсутні. Крім цього, НБУ наголосив, що списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника.

Відповідач 2 та третя особа письмових заперечень проти позову та письмових пояснень з приводу заявлених позвах вимог до суду не надали.

Сторони в судове засідання не прибули, а тому, враховуючи приписи ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.

Позивач звернувся до Національного банку України із запитом на інформацію від 26.02.2016 р., в якому просив останнього надати інформацію щодо формування резерву та списання заборгованості за кредитним договором між позивачем та АППБ «Аваль».

Листом від 03.03.2016 р. № 20-0004/16169 відповідач 1 повідомив позивача, що Національний банк України не є розпорядником інформації і не має документів, що підтверджують формування та використання банком резерву за кредитною заборгованістю позивача. Вся інформація та документи, які стосуються кредитних правовідносин між позивачем та банком за кредитним договором, знаходиться безпосередньо у банку. При цьому, Національний банк України звернув увагу, що списання за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог до позичальника/контрагента. Таке списання фінансового активу з балансу банку не встановлює, не змінює та не припиняє вимог кредитора до боржника за кредитним договором.

Також, позивач звертався до відповідача 2 із зверненням від 26.02.2016 р., яким просив надати копію акту перевірки перевірки у Шевченківському відділенні ООФ АППБ «Аваль» (м.Одеса, пров. Шевченка, 10/9) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 26.02.2016 р., роз шифровку безнадійної заборгованості та письмово підтвердити чи спростувати виконання Банком постанови від 13.09.2010 р. № 424 «Про затвердження Порядку формування банком резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості» у відповідності до п.п. 12.3.13 п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про оподаткування приватних підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 р. №2275-У списання дебіторської заборгованості по кредитному договору від 07.09.2006 р. № 014/0076/74/65078, укладеному між позивачем та АППБ «Аваль».

Листом від 14.03.2016 р. № 5714/0/15-53-08-02, позивача було повідомлено про те, що запитувана інформація не може бути надана без письмової згоди Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Вважаючи такі відмови у наданні запитуваної інформації необґрунтованими, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

При цьому, відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

В той же час, ч.ч. 1, 4, 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Статтею 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо, зокрема, розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Судом встановлено, що 07.09.2006 р. між Акціонерно-поштово-пенсійним банком «Аваль» (Кредитор), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль», та позивачем (Позичальник) укладено договір кредиту № 014/0076/74/65078, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 161 200,00 доларів США на строк 216 місяців з 07.09.2016 р. по 07.09.2024 .

У грудні 2010 року, на виконання вимог постанови НБУ від 13.09.2010 р. № 424, НБУ розіслав банкам лист від 08.12.2010 р. № 40-511/5841-22084, яким рекомендував фінансовим установам списати безнадійну заборгованість до 30.12.2010 р.

У позовній заяві позивач посилається на те, що згідно п. 3 постанови НБУ від 13.09.2010 р. № 424 у разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів.

Так, згідно з п. 1 постанови НБУ від 13.09.2010 р. № 424, яка втратила чинність 04.07.2011 р. та на яку посилається позивач в обґрунтування запиту на інформацію, адресованого НБУ передбачено, що банк формує резерви (страхові резерви) за кредитами та нарахованими за ними процентами (далі - резерви) самостійно в розмірі та порядку, установлених Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою НБУ від 06.07.2000 р. № 279 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.08.2000 р. за № 474/4695.

Банк має право самостійно списати (відшкодувати) за рахунок резервів безнадійну заборгованість за кредитами позичальників - юридичних осіб, фінансова діяльність яких визначена як незадовільна, та позичальників - фізичних осіб, фінансовий стан яких визначено як нестабільний або незадовільний, за якою платежі за основним боргом та/або нарахованими доходами прострочені понад 90 днів та яка обліковується за окремими аналітичними рахунками з обліку безнадійної заборгованості (далі - безнадійна заборгованість) (п. 3 постанови НБУ від 13.09.2010 р. № 424).

Відповідно до п. 4 постанови НБУ від 13.09.2010 р. № 424 рішення про списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами приймається правлінням банку.

Згідно з п. 8 постанови НБУ від 13.09.2010 р. № 424 списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Банк у період відповідно до законодавства України продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, який згідно з вимогами ст. 19 Конституції України діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

Отже, постанова НБУ від 13.09.2010 р. № 424 регламентувала формування банками резервів, процедуру списання безнадійної заборгованості за рахунок резервів, відображення в бухгалтерському обліку формування резервів, однак жодним чином не регламентувала правовідносини між сторонами зобов'язання, зокрема, сторонами кредитних договорів.

За таких обставин, законодавством не передбачено, що НБУ повинен володіти інформацією щодо списання банками безнадійної заборгованості позичальників, а лише встановлено, що НБУ визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків, тобто здійснює нормативне регулювання такого списання та формування резервів. Обов'язок комерційних банків передавати інформацію про списання безнадійної заборгованості позивальників до НБУ чинним законодавством не передбачений, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що НБУ не є розпорядником інформації, запитуваної позивачем у запиті від 29.08.2016.

Щодо проведення НБУ позапланової перевірки ПАТ «Райффайзен банк Аваль», суд зазначає наступне.

Здійснення інспекційних перевірок банків регулюється Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 р. № 276 (далі - Положення № 276).

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого НБУ. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. НБУ може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав.

Згідно з п. 2.2 Положення № 276 для складання планів інспекційних перевірок Національний банк аналізує, зокрема, звернення, скарги вкладників, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до п. 1.8 Положення № 276 НБУ має право прийняти рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами, є: виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду (у тому числі за результатами аналізу статистичної звітності) суттєвого погіршення фінансового стану банку/філії іноземного банку; наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення об'єктом перевірки ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників або інших кредиторів; виявлення фактів подання Національному банку недостовірної інформації та/або звітності; зміна власника (власників) істотної участі в банку або голови ради та/або голови правління банку; набуття банком статусу спеціалізованого; надходження повідомлення від банку про відкриття відокремленого підрозділу або виявлення фактів початку діяльності відокремленого підрозділу банку без повідомлення про його відкриття; наявність фактів, що можуть свідчити про здійснення банком діяльності без відповідних ліцензій і дозволів та/або здійснення відокремленим підрозділом банку виду діяльності без надання банком права на його здійснення; надходження повідомлення від банку про початок нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) або виявлення фактів початку такої діяльності без повідомлення Національного банку; звернення банку щодо отримання ліцензії чи дозволів, передбачених законодавством України; ненадання інформації, документів або їх копій за письмовим запитом Національного банку в установлені строки; необхідність перевірки інформації, викладеної в запереченнях до довідки про перевірку/звіту про інспектування; віднесення банку до категорії проблемних; надходження інформації від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) до Національного банку про виявлені ФГВФО порушення банками вимог законодавства України; надходження повідомлення від ФГВФО до Національного банку про необхідність проведення інспекційної перевірки неплатоспроможного/перехідного банку у зв'язку з необхідністю підтвердження приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.

Суд вказує на те, що п. 1.8 Положення № 276 містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланової інспекційної перевірки, серед яких підстави для проведення позапланової перевірки за зверненнями, запитами фізичних осіб відсутні.

Таким чином, проведення перевірки ПАТ «Райффайзен банк Аваль» за запитом позивача чинним законодавством не передбачено, як наслідок, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог заявлених до відповідача 2, суд виходить з наступного.

Позивач стверджує, що відповідач 2 не надав належної відповіді на запит від 26.02.2016 р., проте, на думку позивача, податковий орган має інформацію, щодо стану рахунку клієнта у ПАТ «Райффайзен банк Аваль» і також за допомогою перевірки може дізнатись чи ПАТ «Райффайзен банк Аваль» дотримується вимог податкового, валютного та іншого законодавства, та дізнатись чи заборгованість позивача списана за рахунок страхового резерву банку.

В той же час, зі змісту запита від 26.02.2016 р. до відповідача 2 видно, що позивач просить надати копію акту у Шевченківському відділенні ООФ АППБ «Аваль» (м.Одеса, пров. Шевченка, 10/9) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 26.02.2016 р., роз шифровку безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву Банку, в частині списання дебіторської заборгованості за кредитним договором від 07.09.2006 р. № 014/0076/74/65078, укладеному між позивачем та АППБ «Аваль», а також письмово підтвердити чи спростувати виконання Банком постанови від 13.09.2010 р. № 424 «Про затвердження Порядку формування банком резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості» у відповідності до п.п. 12.3.13 п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про оподаткування приватних підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 р. №2275-У списання дебіторської заборгованості по кредитному договору від 07.09.2006 р. № 014/0076/74/65078, укладеному між позивачем та АППБ «Аваль».

При цьому, у позовній заяві позивач вказує на те, що у своєму запиті від 26.02.2016 р. вона просила не стільки надати інформацію, як просила вчинити активні дії, які полягали у тому, що потрібно було здійснити позапланову перевірку відділення ПАТ «Райффайзен банк Аваль» (м.Одеса, пров. Шевченка, 10/9) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 26.02.2016 р., але якщо дана перевірка проводилась то надати копію відповідного акта чи надати інформацію з такого акта.

Листом від 14.03.2016 р. № 5714/0/15-53-08-02 відповідч 2 у відповідь на вказаний запит повідомив, що запитувана інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом, а тому не може бути надана без згоди банку.

Згідно з пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю.

Разом з тим, відповідно до пп. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

При цьому, згідно з ст. 20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

До публічної інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація, таємна та службова інформація. (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про інформацію»).

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи.

Інформація, яка міститься в актах перевірки платників податків, у тому числі щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку, може містити банківську таємницю.

Обмеження щодо її розголошення встановлені ст.ст. 60 та 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як наслідок, така інформація не може бути розголошена податковим органом після її отримання без згоди банку.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про порушення податковим органом вимог Закону України «Про звернення громадян», з огляду на те, що запит на інформацію від 26.02.2016 р. оформлений відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» і не містить ознак звернення громадян відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», а саме: не містить пропозицій, зауважень, клопотання чи скарги.

Отже, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд доходить висновку, що податковим органом правомірно відмовлено позивачу у наданні інформації на запит від 26.02.2016 р., відтак позовні вимоги до відповідача 2 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Національного банку України, Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про зобов'язання вчинити дії.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (01001, АДРЕСА_1) відмовити повністю.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.П.Васильченко

Судді: Н.Г.Вєкуа

А.Б.Федорчук