Decision № 75427615, 23.07.2018, Odesa District Administrative Court

Справа № 815/2617/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі - ОУПФ), в якому позивач просить: визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача №9984 від 18.12.2017 року про відмову в призначенні пенсії; зобов'язати ОПФУ призначити та виплачувати йому пенсію за віком з 06.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат встановлено рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон України №1058-IV), які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон.

Позивач зазначив, що 20.05.1996 року він виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Оскільки він досяг пенсійного віку та має страховий стаж понад 30 років, відповідно у нього виникли всі необхідні умови для призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону України №1058-IV. З метою реалізації свого права на призначення пенсії, він звернувся до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просив визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю. Листом №18908/3 -11 від 21.11.2017 року його повідомлено про направлення його заяви з доданими документами до ОУПФ. Крім того, 06.12.2017 року його представник, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до ОУПФ заяву про призначення пенсії, нотаріально посвідчену та апостильовану. Проте рішенням відповідача №9984 від 18.12.2017 року йому відмовлено в призначенні пенсії.

Позивач стверджує, що його право на отримання пенсії в Україні, з огляду на наявність рішення Конституційного Суду України, яким були скасовані дискримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання та кордон, рішення ЄСПЛ у справі «Case of Pichkur v.Ukraine» є беззаперечним, оскільки не існує жодних обмежень виплати пенсій по факту місця проживання особи.

Щодо підстав для відмови у призначенні пенсії, покладених в основу оскаржуваного рішення, позивач зазначив, що при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії було надано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон та його оригінал для огляду та засвідчення копії, що підтверджується вхідним штампом відповідача. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який дійсний до 13.09.2026 року, містить інформацію про особу позивача, місце його проживання та вік, при цьому прямо зазначено про його належність до громадянства України, яке не припинялось за жодною з підстав, встановлених Законом України «Про громадянство». Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що відповідачем було протиправно відмовлено у призначенні йому пенсії, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 06.06.2018 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову (а.с. 113-115).

Ухвалою суду від 25.06.2018 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОУПФ про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії. Вирішено розгляд справи відповідно до ст.263 КАС України здійснити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 2-4).

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов (а.с. 201-203), в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі, зазначивши, що відповідно до п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку пенсії) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 (далі-Порядок №22-1) право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Крім того, відповідно до п. 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Представник відповідача просив звернути увагу на те, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну. Згідно з п. 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

При зверненні за призначенням пенсії позивачем не надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в Україні. Тому, відсутні будь-які правові підстави для призначення пенсії за віком позивачу.

Дослідивши матеріали адміністративної справи суд встановив, що ОСОБА_1 є громадянином України та постійно проживає у Ізраїлі, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон №РU097710, виданим 13.09.2016 року органом 2ISR та дійсним до 13.09.2026 року (а.с.138-154).

16.10.2017 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України із заявою з відповідними додатками для передачі заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії уповноваженому управлінню Пенсійного Фонду для розгляду по суті (а.с.174). Листом №18908/3-11 від 21.11.2017 року Пенсійний Фонд України направив заяву про призначення пенсії позивачу з доданими документами, необхідними для призначення пенсії до ОУПФ (а.с. 170).

Листом відповідача №522/3-8 від 11.12.2017 року представника позивача повідомлено, що згідно з Порядком №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до УПФ за місцем проживання (реєстрації). У листі зазначено, що для призначення пенсії необхідно надати: паспорт громадянина України або посвідку про тимчасове проживання на території України, ідентифікаційний код, диплом про навчання (у разі наявності), військовий квиток (у разі проходження військової служби), оригінал трудової книжки (а.с. 179-180).

06.12.2017 року представник позивача ОСОБА_2, діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, подав безпосередньо до ОУПФ заяву позивача про призначення пенсії. До вказаної заяви були додані паспорт НОМЕР_2; довіреність представника позивача №696/2017; копія трудової книжки; довідка про заробітну плату (а.с. 175).

18.12.2017 року ОУПФ прийняло рішення №9984 про відмову у призначенні пенсії, в якому у якості підстави прийнятого рішення зазначено, що позивачем при зверненні за призначенням пенсії не було надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в Україні. Для вирішення питання призначення пенсії необхідно надати документ, що підтверджує громадянство України та постійне місце проживання на території України (а.с.69).

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до ст. 8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною1 ст. 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно з ч.1 ст. 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Такий Порядок затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1.

Пунктом 2.9 вказаного Порядку встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності) (п.4.2 Порядку №22-1) .

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п.4.7 Порядку №22-1).

Відповідач за результатами розгляду заяви позивача від 06.12.2017 року та доданих до неї документів прийняв рішення №9984 від 18.12.2017 року про відмову у призначенні пенсії.

Згідно зі змістом рішення №9984 від 18.12.2017 року підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії є ненадання паспорту громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Судом встановлено, що не заперечується відповідачем у відзиві на позов, що представником ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії та документами був наданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1, згідно з яким позивач є громадянином України та постійно проживає у Державі Ізраїлі.

Таким чином, позивач, у розумінні Закону України «Про громадянство України» є громадянином України, що підтверджується документом, визначеним у ст.5 цього Закону.

Крім того, частиною 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Зазначені положення ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відповідають принципу верховенства права, яким відповідно до ст.6 КАС України керується суд при вирішенні справи.

Крім того, згідно з ч.2 ст. 6 КАС України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також суд враховує рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, згідно висновків якого виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З урахуванням викладеного, є неправомірним посилання відповідача в оскаржуваному рішенні №9984 від 18.12.2017 року про відмову у призначенні пенсії як на підставу такої відмови ненадання паспорту громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні.

Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Позивачем наданий такий документ, а саме паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1, згідно з яким позивач є громадянином України та постійно проживає у Державі Ізраїлі.

Таким чином, судом встановлено, що рішення відповідачем прийнято у межах повноважень, у спосіб встановлений законодавством, але на підставі Конституції України та законів України, а тому є неправомірним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про зобов'язання ОПФУ призначити та виплачувати йому пенсію за віком з 06.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, то суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання повторно розглянути заяву №9984 від 06.12.2017 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. При цьому суд виходить з наступного.

Дослідивши зміст рішення відповідача №9984 від 18.12.2017 року судом встановлено, що в ньому не відображено результати розгляду поданих позивачем всіх документів щодо призначення йому пенсії. Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Між тим, в оскаржуваному рішенні не відображено чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об'єктивний розгляду всіх поданих документів для призначення пенсії та його результати.

Таким чином, судом встановлено, що рішення відповідача є протиправним, оскільки не може бути підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії - ненадання паспорту громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні. Інших підстав для прийняття вказаного рішення не зазначено. У той же час в рішенні взагалі не відображено здійснення відповідачем своїх повноважень щодо перевірки всіх наданих для призначення пенсії документів, що має ознаки протиправної бездіяльності відповідача та свідчить про протиправність оскаржуваного рішення щодо відповідності його всебічному, повному і об'єктивному розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки. Призначення пенсії є дискрецією пенсійного органу.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

З урахуванням викладеного суд вважає необхідним застосувати вимоги ч.4 ст.245 КАС України, якою встановлено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву №9984 від 06.12.2017 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінивши докази надані сторонами з урахуванням встановлених обставин по справі суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №9984 від 18.12.2017 року, зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву №9984 від 06.12.2017 року про призначення позивачу, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції №0.0.1048139995.1 від 29.05.2018 року (а.с. 5), позивачем було сплачено судовий збір в загальному розмірі 704,80 грн.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача витрат зі сплати судового збору в розмірі 600,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 9, 72, 77, 139, 241-243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (Ізраїль, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а, код ЄДРПОУ 41248812) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №9984 від 18.12.2017 року «Про відмову в призначенні пенсії», яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повторно розглянути заяву №9984 від 06.12.2017 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а, код ЄДРПОУ 41248812) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (Ізраїль, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 600,00 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.