Court decree № 71102790, 13.12.2017, Supreme Court of Ukraine (proceeded until 15.12.2017)

У Х В А Л А

13 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а :

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 28 жовтня 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 152 тис. 314 доларів США 16 центів (1 млн 217 тис. 447 грн 8 коп.) заборгованості за кредитним договором; у задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до поручителя - ОСОБА_4 відмовив.

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 26 квітня 2016 року (з урахуванням виправлених у ньому описок ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року) рішення суду першої інстанції скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог банку до поручителя - ОСОБА_4, ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 7 тис. 679 доларів США 31 цент заборгованості (за 6 місяців) за кредитним договором, із яких: 882 доларів США 80 центів - тіло кредиту, 6 тис. 796 доларів США 51 цент процентів, 483 тис. 916 грн пені. У решті позовних вимог банку до поручителя суд відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 вересня 2017 року рішення апеляційного суду та ухвалу про виправлення арифметичних помилок залишила без змін.

30 листопада 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_4 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, 21 вересня 2016 року, 30 серпня 2017 року та постанови Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року.

Перевіривши наведені в заяві ОСОБА_4 доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Постановляючи ухвалу від 20 вересня 2017 року, про перегляд якої порушує питання ОСОБА_4, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що порука припиняється в частині щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку; разом з тим, не можна вважати припиненою поруку в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. При цьому установивши, що кредитний договір укладено сторонами строком до 13 вересня 2026 року, останній платіж боржник здійснив у травні 2010 року, а кредитор звернувся до суду з позовом до боржника та поручителя про стягнення кредитної заборгованості у грудні 2013 року, суд дійшов висновку, що солідарна відповідальність поручителя не припинилася в частині окремих зобов'язань боржника за кредитним договором, які прострочено до збігу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та стягнув з поручителя заборгованість за кредитним договором у межах строку, передбаченого зазначеною нормою.

Разом з тим, у судових рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:

- в ухвалі від 11 лютого 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання поруки припиненою, оскільки строк дії основного договору, а також строк дії договору поруки закінчився у червні 2012 року, а кредитор звернувся з вимогою до поручителя шляхом пред'явлення позову до суду лише у жовтні 2013 року, тобто з порушенням передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку;

- в ухвалах від 21 вересня 2016 року та 30 серпня 2017 року суд касаційної інстанції скасував ухвали апеляційного суду з направленням справ на новий апеляційний розгляд з підстави допущення судом порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи.

Отже, порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції, наданих заявницею для порівняння, із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У наданій заявницею для порівняння постанові Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року міститься висновок про те, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким чином, пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності. У разі зміни кредитором на підставі вказаної норми строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843629/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1> строк підлягає обчисленню від цієї дати. У справі, яка переглядалась, кредитор пред'явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування та пені, надіславши відповідну претензію, тобто, згідно з частиною другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання; при цьому кредитор звернувся до суду з позовними вимогами до поручителя через три роки після цього строку.

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить викладеному у зазначеній постанові Верховного Суду України висновку, оскільки у справі, за результатами перегляду якої її прийнято, та у справі, за результатами розгляду якої постановлено зазначене судове рішення суду касаційної інстанції, встановлено різні фактичні обставини.

Таким чином, подану заяву про перегляд судових рішень вважати обґрунтованою немає підстав.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко