Court ruling № 70448549, 20.11.2017, Commercial Court of Kharkiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

УХВАЛА

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Швидкіна А.О.

при секретарі судового засідання : Трофименко С.В.

розглянувши справу

за участю :

представника кредитора ПАТ "Креді Агріколь Банк" - Змієвського О.А., довіреність від 17.03.2014 р.

представника банкрута - ОСОБА_5, довіреність від 12.02.2016 року

ліквідатора : Сасіної К.О., свідоцтво №126 від 06.02.13 року

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Харківської області від 28.01.2016 року ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сасіну Катерину Олексіївну, якого зобов'язано в строк до 28.01.2017 року виконати ліквідаційну процедуру, надати суду обґрунтований звіт про виконану роботу, всі докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури.

05.07.2017 року до суду надійшла заява боржника про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. № 21902), в якій заявник просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху №13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 23а, 24а, 25а, 28, 29, 30, 32, 32а, загальною площею 234,3 кв.м. та нежитлового приміщення підвалу № 1-7, загальною площею 221,3 кв.м, в літ "А-4", загальною площею 455,6 кв.м., які розташовані за адресою АДРЕСА_3 та витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_7, який зареєстрований за адресою : 61054, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1, який зареєстрований за адресою : 61072, АДРЕСА_2) нежитлові приміщення цокольного поверху №13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 23а, 24а, 25а, 28, 29, 30, 32, 32а, загальною площею 234,3 кв.м. та нежитлового приміщення підвалу № 1-7, загальною площею 221,3 кв.м, в літ "А-4", загальною площею 455,6 кв.м., які розташовані за адресою АДРЕСА_3., яка ухвалою суду від 05.07.2017 року була призначена до розгляду в судовому засіданні.

Заява банкрута вмотивована тим, що Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2017р. у справі №922/6658/15 апеляційні скарги банкрута та ПАТ "Креді Агріколь Банк" задоволено частково, ухвалу господарського суду Харківської області від 22.02.2017р. у справі №922/6658/15 скасовано в частині відмови у задоволенні вимог ФОП ОСОБА_1 та ПАТ "Креді Агріколь Банк" про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу цілісного майнового комплексу банкрута, який проведено 22.09.2016р. ТБ "Універсальний "Торговий двір"; визнано недійсними результати другого повторного аукціону з продажу цілісного майнового комплексу ФОП ОСОБА_1, який проведено 22.09.2016 року ТБ "Універсальний "Торговий двір", за наслідками якого складено протокол №100220916/1 від 22.09.2016р.; визнано недійсним Акт б/н про передання права власності на нерухоме майно від 27.09.2016р., Свідоцтво №777 від 27.09.2016р. про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ГВП" на нерухоме майно, що належало банкруту, придбане на другому повторному аукціоні, проведеному ТБ «Універсальний "Торговий двір" 22.09.2016р. Таким чином, з огляду на порушення порядку проведення аукціону з продажу майна банкрута справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 судом визнано недійсними підстави вибуття майна з володіння ОСОБА_1 За таких обставин заявник, вважає, що майно банкрута вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею, відтак може бути витребуване від ОСОБА_7

У зв`язку із розглядом у Вищому господарському суді України касаційної скарги ТОВ "ГВП" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від "08" червня 2017 р. по справі № 922/6658/15, розгляд заяви банкрута про визнання право власності та витребування майна з чужого незаконного володіння було неодноразово відкладено.

В судовому засіданні 07.11.2017 року було оголошено перерву до 20.11.2017 року

В судових засіданнях представник ОСОБА_1 підтримує подану заяву про визнання право власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, просить суд задовольнити її.

Представник ПАТ "Креді Агріколь Банк" також підтримує заяву банкрута про визнання право власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ліквідатор в судовому засіданні надала відзив з приводу заяви боржника та зазначила, що оскільки вимога про застосування передбачених чинним законодавством реституційних наслідків визнання договору купівлі - продажу недійсним не може бути задоволена, вважає, що з ТОВ "ГВП" на підставі ст.216 ЦК України повинно відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування. За таких обставин заява боржника про визнання право власності та витребування майна з чужого незаконного володіння не пілягає задоволенню.

Розглянувши матеріали заяви банкрута про визнання права власності та про витребування майна з чужого незаконного володіння, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога банкрута, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви банкрута з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтями 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Віндикаційний позов є речово-правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами зобов'язальні правовідносини відсутні.

Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати, тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Отже, звертаючись з віндикаційними вимогами, заявник повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребування майна з чужого незаконного володіння останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, а також факт наявності майна у незаконному володінні відповідача та факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном.

Захист відносин власності в Україні здійснюється на загальних засадах, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України.

Поняття права власності визначено статтею 316 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності визначений статтею 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положення частини другої статті 328 Цивільного кодексу України закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Отже, власник не зобов'язаний у кожному конкретному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Частиною 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки за ст. 388 ЦК України добросовісне набуття можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

При цьому за змістом ст. 388 ЦК випадки витребування майна власником від добросовісного набувача можуть мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі.

Таким чином, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.

З цього приводу необхідно зазначити, що Постановою господарського суду Харківської області від 28.01.2016 року Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сасіну Катерину Олексіївну, якого зобов'язано в строк до 28.01.2017 року виконати ліквідаційну процедуру, надати суду обґрунтований звіт про виконану роботу, всі докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури.

Крім того, відповідно ч.5 ст.91 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання фізичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема підлягає продажу все майно фізичної особи, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом.

Саме це і було зазначено в п.2 резолютивної частини постанови господарського суду Харківської області від 28.01.2016 року.

Також згідно ч. 2 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання фізичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, а також припиняються повноваження власника ( власників) майна банкрута.

З огляду на вищенаведене вбачається, що спірне майно, яке належало на праві власності банкруту було відчужено ліквідатором банкрута (арбітражним керуючим) під час проведення ліквідаційної процедури з банкрутства на виконання вимог постанови суду від 28.01.16р.

Тобто, після визнання боржника банкрутом, ліквідатору не потрібна була згода ФОП ОСОБА_1 на продаж його майна (нерухомості), оскільки його воля на продаж майна була визначена постановою про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Крім того, необхідно прийняти до уваги добровільне звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про визнання його банкрутом, що свідчить про те, що ОСОБА_1 чітко усвідомлював наслідки такого звернення до суду та ризик втрати належного йому майна, шляхом продажу його іншим особам для задоволення вимог кредиторів в межах справи про банкрутство. Отже, враховуючи наведені законодавчі норми та фактичні обставини справи, суд вважає твердження банкрута про те, що спірне майно вибуло з його володіння поза його волею безпідставними.

Додатково необхідно вказати, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як встановлено судом спірне майно на час розгляду справи вже не належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю "ГВП", особі яка придбала майно в межах провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1.

Тобто, в цьому випадку застосуванню підлягає ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, так як, товариство з обмеженою відповідальністю "ГВП" не має можливості повернути у власність банкрута спірне нерухоме майно.

Частина 3 ст. 216 Цивільного кодексу України, на яку сам посилається заявник в своєї заяві, імперативно встановлює, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Оскільки, законодавством не встановлені особливі умови застосування або особливі правові наслідки недійсних правочинів, які були укладені в провадженнях у справі про банкрутство, застосуванню в даному випадку підлягає саме ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, а не будь-яка інша норма права України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, враховуючи наведені норми законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що заявником не доведена суду наявність обов'язкових умов, які надають право витребування у добросовісного набувача - ОСОБА_7 спірного майна, відповідно до вимог ч.1 ст. 388 ЦК України; ОСОБА_1 чітко усвідомлював наслідки свого звернення із заявою про визнання себе банкрутом та ризик втрати належного йому майна шляхом його продажу, що дає підстави суду стверджувати, що спірне майно вибуло з володіння боржника з його волі.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні заяви боржника про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. № 21902) у повному обсязі

Керуючись ст.ст. 37-48, 90-92 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 216, 330, ч. 1-2 ст. 388 ЦК України, ст.ст. 4-1, 33-34, 43, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви боржника про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. № 21902) у повному обсязі.