Court ruling № 6925304, 01.12.2008, Mykolaiv Regional Court of Appeal

Справа № 22ц 2215 - 2008 рокуГоловуючий у 1 інстанції Ямкова О.О.

Категорія - 51Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

УХВАЛА

іменем України.

1 грудня 2008 року.м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Кутової Т.З. та Буренкової К.О.,

із секретарем судового засідання Аніщенко Д.В.,

з участю:

відповідача ОСОБА_2.,

його представника ОСОБА_3., у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 переглянула рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2008 року, ухваленого в цивільній справі за її ж позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, покладення обов'язку видати трудову книжку, з відповідними записом про початок та кінець дії трудового договору, стягнення недосплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували , -

установила:

23 січня 2007 року ОСОБА_1 пред'явила зазначений позов.

Виписані в ньому вимоги обґрунтовувала тим, що з липня 2002 року за безстроковим трудовим договором стала працювати у відповідача обліковцем товару за комп'ютерною програмою "1С".

До виконання трудових обов'язків ставилася сумлінно і не мала зауважень з боку відповідача щодо якості виконаної роботи.

23 жовтня 2006 року трудові відносини були припинені, проте ні в день звільнення, ні пізніше відповідач не провів з нею остаточного розрахунку і не видав належно заповненої трудової книжки.

Більше того, взагалі став заперечувати наявність між ними трудових відносин.

Посилаючись на зазначені обставини, просила встановити факт її перебування у трудових відносинах з відповідачем і покласти на того обов'язок видати трудову книжку, з відповідними записом про початок та кінець дії трудового договору.

Крім того, просила стягнути 6 877 гривень 76 копійок різниці між виплачуваною відповідачем заробітною платою та мінімальною заробітною платою, яка існувала на час вчинення виплати, а також, середній заробіток за

весь час затримки видачі трудової книжки та 15 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її трудових прав.

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що, дійсно, періодично позивачки виконувала за його завданням певну роботу, проте ця робота виконувалася на підставі цивільно-правових угод, носила разовий характер і зразу ж оплачувалася. Трудового договору сторони ніколи не укладали і будь-яких дій, спрямованих на його укладення, не вчиняли.

Рішенням місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2008 року у позові відмовлено за його недоведеністю.

ОСОБА_1 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Скаргу обґрунтовувала невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного трудового законодавства.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без зміни, оскільки той постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що позивачка допустимими і належними доказами не довела своїх вимог, а тому її позов не підлягає задоволенню.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленим судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обгрунтованими й законними.

За статтями 59, 60, 213 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29 грудня 1976 року "Про судове рішення", рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні.

Оскаржене рішення місцевого суду ухвалено у повній відповідності з виписаним.

Позивачкою не надано допустимих і належних доказів тому, що вона, з дотриманням положень п. 6 ч. 1 ст. 24 та ст. 24-1 КЗпП України, уклала з відповідачем трудовий договір, за яким зобов'язувалася виконувати певну роботу, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а відповідач зобов'язувався виплачувати їй за це заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання цієї роботи.

Не надала вона доказів і тому, що як працівник була допущена до роботи: за позовною заявою - обліковцем товару за комп'ютерною програмою "1С", за апеляційною скаргою -бухгалтером, хоча обидві роботи передбачають наявність виробничих документів з підписом та індивідуальними зазначеннями працівника, який їх виготовив.

Що ж до акту Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва від 28 листопада 2006 року № 13521315 "Про результати позапланової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2" - то він підтверджує лише те, що позивачка виконувала певну роботу на замовлення відповідача, отримувала за це певні грошові суми, які не обкладалися податком з доходу. Тому вважати його належним та достатнім доказом позиції позивачки підстав немає, навіть за умови, що відповідач сплатив нараховані за результатами перевірки штрафні санкції.

З наданих же відповідачем доказів, а саме, пояснень ОСОБА_2 та охоронника магазину "Час" співробітникам податкової міліції (а.с. - 97-98); довідки Заводського районного центру зайнятості № 04-373/73 від 26.05.2008 року щодо реєстрації трудових договорів між ПП ОСОБА_2 та найманими працівниками (а.с. - 100) вбачається, що трудові стосунки, які б витікали із трудового договору, між сторонами не існували, а тому вимоги ОСОБА_1., як недоведені, задоволенню не підлягали.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів , -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному, порядку безпосередньо до Верховного Суду України.