Court ruling № 57457923, 25.04.2016, Kharkiv Administrative Court of Appeal

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2016 р.Справа № 591/8242/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Федоренко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 05.01.2016 по справі № 591/8242/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 05.01.2016 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській обл.).

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Зарічного районного суду м. Суми від 05.01.2016 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначила, що оскільки до 01.06.2015 закон, регулюючий порядок призначення спеціальних пенсій не прийнято, у відповідача відпали підстави для припинення пенсії позивачу, позивач вважає, що відповідачем порушено Конституційні права ОСОБА_1, оскільки з 01.06.2015 виплату пенсії не було поновлено.

Позивач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду повідомлялася судом належним чином.

На адресу суду повернулася судова повістка з відміткою поштового відділення про причини повернення: «за закінченням терміну зберігання».

З урахуванням положень ч. 11 ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повістка позивачу вважається такою, що врученя належним чином.

Відповідач про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення судової повістки.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується письмовими доказами у справі.

Відповідно ч. 4 ст. 196 КАС України справа розглянута без участі представників сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на обліку у ГУПФУ в Сумській обл. з 01.01.2011 року та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон України № 2262-ХІІ).

З 16.05.2014 позивача призначено на посаду головного спеціаліста Сумського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Сумській області, 16.05.2014 позивачем було прийнято Присягу державного службовця, присвоєно 15 ранг державного службовця в межах 7 категорії посад, що підтверджується записами в трудовій книжці.

У зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (далі - Закон України № 213-VIII) позивачу припинено виплату пенсії.

Перевіряючи правомірність доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Так з 01.04.2015 набув чинності Закон України № 213-УІІІ.

Положеннями ч. 1,2 ст. 54 Закону України № 2262-ХІІ (із змінами відповідно до Закону № 213-VIII) встановлено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України № 213-VIII визначено вичерпний перелік осіб, щодо яких скасовуються обмеження, у виплаті пенсії на період роботи на зазначених підставах, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій на загальних підставах.

В даному переліку Закон України № 2262-ХІІ відсутній, тобто обмеження у виплаті пенсії для працюючих пенсіонерів продовжують діяти.

Як вбачається з письмових доказів у справі, ОСОБА_1 з 16.05.2014 по теперішній час перебуває на посаді головного спеціаліста Сумського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Сумській області.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки позивач продовжує працювати на зазначеній посаді та враховуючи зміни до законодавства відповідно до Закону № 213-VIII, відсутні підстави для нарахування та виплати, ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України № 2262-ХІІ з 01 червня 2015 року.

Вищезазначені норми Закону є діючими, рішенням Конституційного суду України неконституційними не визнані, а отже підлягають обов'язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, визначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадянина та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено у рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 21.10.2004 (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).

Враховуючи вищенаведене, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Посилання апелянта на те, що з 01.06.2015 втратили чинність норми Закону України "Про державну службу" щодо пенсійного забезпечення колегія суддів вважає помилковими, оскільки п. 5 розд. ІІІ "Прикінцевих положень "Закону №213" стосується порядку призначення пенсій, а не права на її отримання.

Доводи апеляційної скарги щодо обмеження територіальним органом Пенсійного фонду України права позивача на соціальний захист колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 пенсія була призначена та отримувалася нею відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та відповідно до ч. 1 ст. 54 зазначеного закону пенсії на період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсій у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", не виплачуються.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 05 січня 2016 року по справі № 591/8242/15-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.І. Сіренко С.В. ДюкарєваПовний текст ухвали виготовлений 28.04.2016.