Decision № 52858481, 22.10.2015, Commercial Court of Zakarpattia Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.10.2015 Справа № 907/578/15

Колегія суддів у складі:

головуючого судді - Русняк В.С., суддів - Журавчак Л.С., Ушак І.Г.

розглянувши матеріали справи № 907/578/15

За позовом публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А., м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Таурус проперті", м. Київ

про :

- визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 14.11.2014р. між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ „Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №4006,

- визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ „Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №4006,

- визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0042га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0021, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування за ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк"

Представники, присутні в судовому засіданні:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Афанасьєва М.Д., довіреність від 04.06.2015року;

Суть спору: публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А., м. Київ звернулось з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Таурус проперті", м. Київ про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 14.11.2014р. між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ „Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №4006; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ „Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №4006; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0042га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець,кадастровий номер 2122485201:01:008:0021, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування за ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк"

Відповідно до ухвали господарського суду Закарпатської області від 25.09.2015 року судове засідання проведено в режимі відеоконференції згідно ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України, однак позивач, за клопотанням якого було призначено відеоконференцію, явку свого уповноваженого представника в даному судовому засіданні не забезпечив.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладу фізичних осіб від 20.11.2014 № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" у банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці на період з 21.11.2014 по 20.02.2015 у банку і на цей період призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіну М.А. Окрім того, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладу фізичних осіб від 17.02.2015 № 35 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" продовжено здійснення тимчасової адміністрації по 20.03.2015р. На виконання вимог частини 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою Фонду здійснено перевірку правочинів, укладених банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації та встановлено, що зазначений договір укладений з порушенням пункту 3 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з чим, посилаючись на частини 4 та 5 ст. 38 вказаного Закону, частини 2 ст. 215, ст. 216, частину 2 ст. 548 Цивільного кодексу України просить визнати нікчемним вказаний договір та акт, який складено на його виконання та визнати за позивачем право власності на спірну земельну ділянку. Просить суд взяти до уваги те, що ним вірно обрано як спосіб захисту прав визнання правочину нікчемним, оскільки між сторонами існує спір про наявність (відсутність) такого факту, а потреба у визнанні (встановленні) нікчемності укладеного договору виникла внаслідок потреби у правовій визначеності. Стверджує, що земельна ділянка в сукупності з іншим майном становила комплекс, вартість Земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж Земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої Земельної ділянки, так і комплексу в цілому. Вважає, що укладення Договору та Акту приймання-передачі фактично було спрямовано на здійснення відчуження майна ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" за цінами нижчими від звичайних; зниження вартості майна, що залишилося на балансі ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк"; погіршення фінансового стану ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" шляхом незаконного відчуження частини активів Банку, внаслідок чого виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим. Також просить суд взяти до уваги те, що звичайною ціною земельної ділянки, що є предметом продажу оскаржуваного договору, є ринкова вартість визначена суб'єктом оціночної діяльності станом на дату відчуження, а тому до уваги необхідно брати висновки, що містяться в Звіті від 14.11.2014 року, який складено на замовлення позивача суб'єктом оціночної діяльності на підставі договору від 18.05.2015р.

В ході розгляду справи позивачем було заявлено клопотання про призначення судової експертизи, в якому позивач на вирішення експерта просив поставити питання: яка звичайна ціна на земельну ділянку за спірним Договором.

Представник відповідача заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у поданих суду письмових поясненнях. Зокрема, в обґрунтування своєї позиції вказує на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки містить всі вимоги передбачені ч. 1 та 2 ст. 132 ЗК України. Водночас, при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки між ТОВ «ТАУРУС ПРОПЕРТІ» та Банком у передбаченому законом порядку та формі було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов укладеного договору. Частиною 6 та 7 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами. Відтак, з метою визначення вартості земельної ділянки сторонами було замовлено послугу, щодо визначення ринкової вартості земельної ділянки. Згідно Висновку наданого оцінювачем - ТОВ «Актив експерт» спільно з ПП «ТВІ», ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 р. становить 6937,98 грн. Таким чином, доводи Банка щодо заниження ринкової вартості земельної ділянки є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ТОВ «ТАУРУС ПРОПЕРТІ» купило зазначену земельну ділянку по ціні значно вищій від ринкової вартості встановленої експертними організаціями. Сторонами на свій розсуд було визначено та погоджено ціну продажу земельної ділянки у розмірі 7000,00 грн., про що зазначено у п. 2.1. договору. Крім цього, у відповідності до п.2.4. договору сторони погодили, що зазначену в цьому договорі ціну продажу Продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний із збігом важких для Продавця обставин і повністю задовольняє Продавця. А також згідно п.4.2. договору Продавець та Покупець заявляють та гарантують один одному та іншим особам, що: однаково розуміють значення цього договору та його правові наслідки; Договір спрямований на реальне настання для сторін правових наслідків, що обумовлені ними; волевиявлення сторін є вільним і відповідає їх внутрішній волі; Договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу, зазначена в пункті 2.1. цього Договору, відповідає їх дійсним намірам.

Разом з тим, заважаючи на наведені позивачем докази ТОВ «ТАУРУС ПРОПЕРТІ» на підставі ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ст.22 Закону України «Про оцінку земель», ст. 62-67 Національного Стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 було замовлено рецензування звіту виконаного ЗАТ «Консалтингюрсервіс» та ТОВ «Консалтингова фірма «Євротера» та звіту виконаного ТОВ «Актив експерт» спільно з ПП «ТВІ». Так згідно висновків рецензента звіт виконаний ЗАТ «Консалтингюрсервіс» та ТОВ «Консалтингова фірма «Євротера» не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний. Разом з тим, згідно висновків рецензента звіт виконаний ТОВ «Актив експерт» спільно з ПП «ТВІ» у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Відтак, з огляду на вищенаведене, заперечує обґрунтованість поданого позивачем клопотання про призначення проведення судової оціночно-земельної експертизи та просить суд у його задоволенні відмовити.

Судова колегія, розглянувши клопотання позивача та заслухавши заперечення представника відповідача щодо призначення проведення судової оціночно-земельної експертизи для визначення звичайної ціни на земельну ділянку за спірним договором, вважає, що таке клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» відзначається, що у разі коли наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Оскільки в матеріалах справи наявний звіт про оцінку земельної ділянки, яка була відчужена за спірним правочином, вказаний звіт було рецензовано в порядку, встановленому ст.13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», матеріали справи містять документи на підтвердження повноважень суб'єктів оціночної діяльності на здійснення такої діяльності, а позивачем жодних доказів, які б містили суперечливі вказаному звіту відомості щодо вартості відчужених прав вимоги не надано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача та призначення у справі судової експертизи.

В судовому засіданні 22.10.2015, на підставі ч. 2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 №733 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк", згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк", код ЄДРПОУ 19017842, МФО 380537, місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 27 т, м. Київ, 04119, Україна.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 128 з 24.11.2014 повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський акціонерний банк» передано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Фонду гарантування Славкіній Марині Анатоліївні.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 35 від 17.02.2015 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.2015 року (включно) та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни по 20.03.2015 року (включно).

Під час проведення Уповноваженою особою Фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав визначених ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивачем було виявлено укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0042га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0021, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (надалі за текстом - «Договір») від 14.11.2014р., посвідченого Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4006.

Відповідно до п.1.1. Договору продавець (Позивач) передає у власність (продає), а покупець (Відповідач) приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0042 (нуль цілих сорок два десятитисячних) га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0021, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (надалі за текстом - „Земельна ділянка").

Одночасно з цим Договором посвідчується договір купівлі-продажу обладнання бугельного підйомника "Doppelmayr", опора якого розташована на вищевказаній Земельній ділянці.

14 листопада 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Акт приймання-передачі до Договору.

Право власності Позивача на Земельну ділянку посвідчується Свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого Дунаєвим Ю.М., приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області 01.12.2012 року за реєстровим №1484.

Відповідно до п.2.1. Договору за погодженням сторін, ціна продажу Земельної ділянки за Договором від 14.11.2014р. становить 7000,00грн.

Позивач стверджує, що вартість відчуження Земельної ділянки є значно нижчою від її ринкової вартості, в результаті чого Банк поніс прямі збитки. Також просить взяти до уваги те, що на праві власності Банку належить земельна ділянка площею 1,0000 га, яка розташована в селі Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області, урочище «Шипіт-Лазок», комерційного призначення - обслуговування туристичного комплексу та належали на праві приватної власності приміщення нежитлової будівлі; земельні ділянки, загальною площею 0,540 га; комплекс приміщень (спальний корпус, загальною площею 796,76 кв.м., їдальня, загальною площею 169,65кв.м., будинок оператора з торговою точкою, загальною площею 92,42кв.м.); об'єкт незавершеного будівництва - нижня станція канатно-крісельної дороги, загальною площею 298,44 кв.м., що знаходяться за адресою село Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області та обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги «Steurer» в складі провідна та натягуючи станції і бугель ний підйомник «Doppelmayr», довжиною 1000м.

Позивач вважає, що Земельна ділянка в сукупності з вищезазначеним майном становила комплекс, вартість Земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж Земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої Земельної ділянки, так і комплексу в цілому.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п. 3 ч. 2 зазначеної статті Закону).

Як визначено п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0042га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0021, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування(надалі за текстом - «Договір») від 14.11.2014р., посвідченого Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 4006.

Окрім того, 14.11.2014р. сторонами підписано акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" та ТОВ „Таурус проперті", посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №4006.

В силу приписів ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Частини 2-4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на день прийняття рішення) передбачають, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Позовні вимоги Позивача мотивовані пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Як встановлено судом та підтверджується звітом від 03.11.2014 про незалежну оцінку земельної ділянки площею 0,0042га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0021, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, ринкова вартість об'єкта оцінки складає 6937,68грн. без ПДВ; вартість спірної земельної ділянки передбачена договором, відповідає ринковій вартості (звичайним цінам) у допустимих межах.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

На підтвердження доводів, щодо заниженої вартості земельної ділянки, викладених в позовній заяві, позивачем було надано до суду та приєднано до матеріалів справи звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок та обладнання, що знаходяться у власності відповідача, який виконаний ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра", яким було визначено ринкову вартість спірних земельних ділянок станом на 14.11.14; згідно вказаного висновку ринкова вартість спірної земельний ділянки визначена в розмірі 10146,00 грн.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Частина 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Стаття 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що: професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна (ч. 1); оціночна діяльність може здійснюватися серед іншого, й у формі практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна та у формі рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна (ч. 2); практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону (ч. 3).

За змістом ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Водночас ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Так, у відповідності до ст. ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" відповідачем здійснено письмовий запит на проведення рецензування звіту, який виконаний ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра" згідно якого було визначено ринкову вартість спірної земельної ділянки станом на 14.11.14. в розмірі 10146,00 грн.

24.09.15 відповідачем до суду подано рецензію від 11.09.15 на вказаний звіт, яка виконана оцінювачем Суворовою І.А. (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00143 від 04.03.2006 року, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ №10579 від 03.09.13; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років) за результатами якого виявлено численні порушення Національного Стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Також, відповідачем, у підтвердження своїх доводів щодо належної оцінки вартості спірної земельної ділянки, яку відчужено на підставі договору купівлі-продажу надано рецензію від 11.09.15 на звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становила 6937,98 грн. Вказана рецензія, яка виконана оцінювачем Суворовою І.А. підтверджує те, що вищеприведений звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Зазначені вище обставини спростовують доводи позивача щодо того, що вартість відчужуваної за договором купівлі-продажу земельної ділянки є значно заниженою та водночас відрізняється від вартості, визначеній сторонами в спірному договорі.

Крім того, позивач на неодноразові вимоги суду про надання доказів про те, за якою ціною ним придбано земельну ділянку пл. 0,0042 га, таких доказів не надав.

Як стверджує позивач, що підтверджено матеріалами справи, спірна земельна ділянка ним придбана у складі іншого майна згідно акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 29 листопада 2012р. Як вбачається із даного акту згідно ч. 1 ст. 49 Закону України „Про іпотеку" іпотекодержатель виявляє бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Початкова ціна майна (згідно ст. 62 Закону України „Про виконавче провадження") дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалось на реалізацію.

Отже, позивач не довів належними і допустимими доказами в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України вартість земельної ділянки пл. 0,0042 га за яку її придбано, що унеможливлює встановлення перевищення на 20 % і більше оплати від вартості майна, отриманого банком, як це передбачено п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши зміст спірного договору як правочину, судова колегія констатує, що його умови не суперечать положенням чинного законодавства, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що даний договір купівлі-продажу, а відтак і акт приймання-передачі до нього є нікчемними.

Доводи позивача про те, що земельна ділянка в сукупності з іншим майном становила комплекс, вартість Земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж Земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої Земельної ділянки, так і комплексу в цілому не можуть бути взяті судом до уваги. Так, як свідчать матеріали справи, відповідне нерухоме майно - земельна ділянка площею 0,0042га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0021, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування не є складовою частиною комплексу і була придбана самим позивачем такими ж частинами, як і в подальшому продана відповідачу у справі. Окрім того, матеріали справи не містять в собі відомостей про реєстрацію спірного майна в складі комплексу.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору нікчемним, як і акту приймання-передачі.

Що стосується вимоги про визнання права власності на земельну ділянку пл. 0,0042га, то колегія суддів констатує наступне.

Згідно ст. 15 ЦКУ кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписами ст. 16 ЦКУ встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вимога позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку обґрунтовується ним з посиланням на приписи ст. 216 ЦКУ, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

Вимога про визнання права власності може пред'являтися за змістом ст. 392 ЦКУ, власником майна у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Застосування такого способу захисту можливе лише за умови, коли сторони спірних відносин не перебувають у зобов'язальних відносинах.

З огляду на наведені приписи законодавства та фактичні обставини справи у задоволенні вимоги позивача про визнання власності на спірну земельну ділянку належить відмовити, оскільки позивач не довів наявності права, за захистом якого звертається до суду.

Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду. Оскільки на момент подачі позову позивач був звільнений від сплати судового збору за подання позову, судовий збір з позивача стягненню не підлягає (п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір").

Керуючись ст. ст. 32 - 34, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

1. У позові відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.10.2015.

Головуючий суддя Русняк В.С.

Суддя Журавчак Л.С.

Суддя Ушак І.Г.