№ 39688021, 10.07.2014, Odesa Commercial Court of Appeal

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р.Справа № 916/628/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,

(Склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями та розпорядження голови суду № 995 від 27.05.2014 р.)

при секретарях судового засідання - Максіміхіній Ю.В. та Селиверстовій М.В.

за участю представників:

ТОВ "ТРОФІМОВА" - Шевчук К.М.(на підставі довіреності),

ПАТ "Комерційний банк "Інвестбанк" - Вуж Д.В.(на підставі довіреності),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" на рішення господарського суду Одеської області від 05.05.2014 р. по справі № 916/628/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОФІМОВА" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" про визнання частково недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИЛА:

21.02.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРОФІМОВА" (далі позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" (далі відповідач) про визнання недійсними п. 5.22 та п 6.3.2 кредитного договору № 19-13 від 14.03.2013 р. (а.с.2-3).

З урахуванням додаткового обґрунтування позовних вимог (а.с. 74-78), позивач, з посиланням на приписи ст.ст. 43 та 207 ГК України та ст. ст. 203, 233, 228, 627 ЦК України, вважає, що п. 5.22 договору порушує законодавство України та права позивача на свободу ведення господарської діяльності, а саме: вільного вибору банківської установи для здійснення розрахункових операцій; економічну доцільність-різні банківські установи надають різні послуги на своїх умовах; необхідність внесення змін у діючі договори позивача щодо зміни реквізитів сторін, що тягне за собою певні складності.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.02.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі. (а.с. 1)

Відповідач позов не визнав та надав 11.03.2014 р. до місцевого господарського суду відзив.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначив, що господарським судом Одеської області було винесено рішення по справі №916/3363/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОФІМОВА" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 40 000,00 грн. за невиконання Позичальником п. 5.22. Кредитного договору, яким позовні вимоги задоволено. По-друге, відповідач надав позивачу кредит для здійснення господарської діяльності, а тому твердження про те, що Банк заважає позивачу здійснювати підприємницьку діяльність є необґрунтованими. По-третє, відповідач аналізує грошові надходження на рахунок позивача для оперативного реагування на будь-які негативні фактори щодо виконання зобов'язань перед відповідачем по договору. Крім того така політика Банку має позитивні наслідки для Позичальника, оскільки дає можливість останньому отримувати кредити в цьому Банку у майбутньому на більш сприятливих умовах у зв'язку з прозорістю діяльності Позичальника. По-четверте, твердження позивача, що договір з боку позивача було підписано з причини тяжких обставин для нього не підтверджено доказами. По-п'яте, посилання позивача на ст. 233 Господарського кодексу України також необґрунтоване. (а.с18-20)

22.04.2014 р. відповідач до місцевого господарського суду надав додаткові пояснення в яких зазначив, що відсутні правові підстави для визнання п. 5.22 та п. 6.3.2 договору недійсним, посилаючись на норми чинного законодавства України. (а.с. 83-84)

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.05.2014 р. позов задоволено.

Обґрунтовуючи рішення місцевий господарський суд послався на норми ЦК України, Закону України „Про банки та банківську діяльність", а також на п. 5.1. Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N 11) та зазначив, що пункт 5.22. договору яким зобов'язано Позичальника забезпечити надходження грошових коштів на свій поточний рахунок, відкритий у Банку відповідача, в розмірі 100% надходжень від своєї поточної діяльності, починаючи з дати надання кредиту, а також право Банку стягнути з Позичальника штраф у розмірі 10% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, але не більш ніж 50 000 грн. встановлене пунктом п. 6.3.2. Договору не відповідає і суперечить нормам чинного законодавства.

Не погодившись з цим судовим рішенням ПАТ "Комерційний банк "Інвестбанк" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі скаржник зазначив ті ж самі доводи, що і у відзиві на позов та додаткових поясненнях.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 р. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.06.2014 р. об 11.00 год., про що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 26.06.2014р просив суд задовольнити апеляційну скаргу на викладених у ній підставах, скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове яким відмовити в задоволені позову в повному обсягу.

Представник ТОВ "ТРОФІМОВА" (позивача) в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 26.06.2014 р. просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно приписів ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 26.06.2014 р. до 10.07.2014 р. о 9.45, про що представники сторін були повідомлені безпосередньо в судовому засіданні (під розпис).

В судове засідання 10.07.2014 р. (після перерви) представник ТОВ "ТРОФІМОВА" не з'явився, хоча був повідомлений про час дату та місце розгляду справи безпосередньо в судовому засіданні (під розпис).Клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи викладені обставини та те, що цей представник надав пояснення по справі в попередньому судовому засіданні, колегія суддів прийняла рішення про продовження та закінчення розгляду справи за його відсутністю.

В судовому засіданні 10.07.2014 р. здійснено заміну секретаря судового засідання Максіміхіну Ю.В. та секретаря судового засідання Селиверстову М.В.

В судовому засіданні 10.07.2014 р. (після перерви) представник скаржника (відповідача) підтримав свою позицію висловлену в судому засіданні 26.06.2014 р.

Згідно приписів ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 10.07.2014 р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та ці обставини встановив місцевий суд, 14.03.2013 р. між відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Інвестбанк" (далі: Банк або відповідач ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРОФІМОВА" (далі: Позичальник або позивач) укладено кредитний договір № 19-13 (далі договір).

Пунктом 1.1. Договору визначено предмет договору, а саме, що Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у сумі 2 000 000,00 (два мільйона) гривень для придбання сільськогосподарської техніки, насіння сільськогосподарських культур, фуражних зернових культур, кормів та добавок для тварин, мінеральних добрив, отрутохімікатів, ЗЗР, паливно-мастильних матеріалів, запасних частин, матеріалів, оплати електроенергії, виплати заробітної плати та сплати пов'язаних з нею обов'язкових виплат податків і зборів до Державного бюджету та відповідних фондів -України, а також інших витрат, необхідних для здійснення поточної господарської діяльності підприємства шляхом оплати документів, пред'явлених до кредитного рахунку та перерахуванням па поточний рахунок Позичальника тощо, а Позичальник зобов'язується повернути Банку кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в розмірі, на умовах і в строки, визначені в даному договорі.

Відповідно до п. 5.22. договору Позичальник зобов'язується забезпечити надходження грошових коштів на свій поточний рахунок, відкритий у Банку, в розмірі 100 % надходжень від своєї поточної діяльності, починаючи з дати надання кредиту.

Пунктом 6.3.2 Договору передбачено, що за невиконання пункту 5.22. цього договору Банк вправі стягнути з Позичальника штраф у розмірі 10% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, але не більш ніж 50 000 грн.

Саме визнання пунктів 5.22 та 6.3.2. Договору недійсними є предметом цього спору.

При цьому в якості правової (юридичної) підстави визнання цих пунктів договору недійсними позивач послався на ст..203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам) та на ст..233 ЦК України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини"

Аналіз умов зазначеного договору надає можливість зробити висновок, що він за своєю правовою природою є кредитним договором, а відтак його умови повинні відповідати, як загальним нормам зобов'язального права так і спеціальним нормам які регулюють кредитні відносини, в редакції чинній на час укладання договору.

Позивач вважає, що спірні умови договору суперечать положенням статей 3;203;627 ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, зокрема приписам ст.42 Конституції України, положенням статей 5,6,25,32,34,43 Господарського кодексу України та Закону України "Про банки та банківську діяльність" (ч. 1 ст. 203 ЦК України) та що він змушений був укласти договір на визначених у спірних пунктах умовах під впливом тяжкий обставин , тобто його волевиявлення не відповідало внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 і ст.. 233 ЦК України).

Задовольняючи позовні вимоги позивача місцевий суд погодився з доводами позивача і дійшов висновку, що спірними умовами договору дійсно порушуються права позивача на вільне здійснення господарської діяльності і що ці умови не відповідають приписам ст.42 Конституції України та положенням статей 5; 6; 25; 32; 34; 43 Господарського кодексу України, статей 3; 203; 627 Цивільного кодексу України, а також Закону України "Про банки та банківську діяльність"

Проте колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Так задовольняючі позов місцевий суд перелічив вищезазначені норми, навівши зміст деяких з них, однак на переконання колегії суддів не обґрунтував, яким чином спірні умови договору суперечать вказаним нормам права.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку спірним умовам договору у співвідношенні до вищевказаних правових норм.

Статтею 203 ЦК України (на яку в якості однієї з правових (юридичних) підстав послався позивач у позові) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема визначено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в т.ч. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст..207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Відповідно до ст.42 Конституції України Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Такі ж положення щодо заборони неправомірного обмеження конкуренції та зловживання монопольним становищем на ринку містяться у ст..5; 25; 32 Господарського Кодексу України.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про банки та банківську діяльність" метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника; згідно зі ст. 53 Банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди. Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції; відповідно до ст. 55 Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Зі змісту та суті зазначених правових норм вбачається, що вони декларують створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника не попущення зловживання монопольним становищем банків.

Проте зі змісту договору, зокрема його спірних умов не вбачається, що ці умови якимось чином ускладнюють конкурентне становище позивача. Договором не передбачена заборона позивачу здійснювати будь-яку господарську діяльність та укладати будь-які договори в т.ч. кредитні з іншими банками і відповідач не вимагає від клієнта (позивача) придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Стаття 3 ЦК України та ст..ст. 6 і 43 ГК України дійсно встановлюють свободу підприємницької діяльності, а статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, однак спірні умови не заборонять позивачу здійснювати будь-яку господарську діяльність не звужують його прав при її здійсненні та його волі у виборі партнерів.

Спірні умови на переконання колегії суддів також створюють перешкод конкуренції позивача та будь-яким іншим особам, в т.ч. іншим банкам, у розумінні ст..34 ГК України

Суть спірного пункту п. 5.22. договору зводиться до того, що Позичальник (позивач) зобов'язується забезпечити надходження грошових коштів на свій поточний рахунок, відкритий у Банку (відповідач), в розмірі 100 % надходжень від своєї поточної діяльності, починаючи з дати надання кредиту, тобто встановлено, що всі грошові надходження позивача повинні здійснюватись через поточний рахунок відповідача.

Зазначена умова, на переконання колегії суддів, є дієвою мірою контролю з боку відповідача за фінансовим становищем позивача і недопущенням у разі погіршення цього становища випадків неможливості повернення кредиту, тобто ця умова направлена на захист інтересів відповідача.

Водночас вона не забороняє відповідачу відкривати інші рахунки в інших банках та здійснювати оплату своїх витрат через них.

Слід зазначити, що позивач у порушення приписів ст. 33 ГПК України не довів, що вказана умова договору якимось чином утруднила його господарську діяльність або звузила свободу цієї діяльності. Якщо позивач уклав до укладання цього договору інші договори з визначенням у них реквізитів іншого обслуговуючого його банку, то він мав можливість внести зміни в ці договори і це також не вплинуло б на свободу його діяльності.

Встановлення іншим спірним пунктом 6.3.2. договору відповідальності у вигляді штрафу за неналежне виконання умов п. 5.22. договору, на переконання колегії суддів, також не порушує будь-яких прав позивача та не суперечить чинному законодавству, оскільки чинне законодавство передбачає можливість включення в умови договорів штрафних санкцій за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави передбачені ст.. 203 і ст.. 215 ЦК України та ст.. 207 ГК України для визнання недійсними спірних угод відсутні.

Колегія суддів також вважає, що немає правових підстав для застосування до спірних умов договору приписів ст..233 ЦК України, оскільки позивач у порушення приписів ст.. 33 ГПК України не довів будь-якими доказами, що погодився на включення цим умов до договору під впливом тяжких обставин.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача як на тяжку обставину необхідність в додаткових грошових коштів, оскільки необхідність отримання кредиту для здійснення підприємницької (господарської) діяльності не можна визнати тяжкою обставиною що обумовили укладання договору на зазначених умовах.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку, що спірні умови договору суперечать приписам чинного законодавства та порушують права позивача і як наслідок безпідставно задовольнив позовні вимоги позивача.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обґрунтована і підлягає задоволенню підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене та приписи ст..49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду ,-

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 05.05.2014 р. по справі № 916/628/14 скасувати.

3. Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРОФІМОВА" в позові до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" про визнання недійсними п. 5.22 та п. 6.3.2 кредитного договору № 19-13 від 14.03.2013 р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Інвестбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРОФІМОВА" - відмовити .

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОФІМОВА" на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" - 609 грн. 00 коп. - відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5.Зобовязати господарський суд Одеської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням в ньому всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено і підписано 10.07.20014р.

Головуючий суддя Мирошниченко М.А.

Судді Головей В.М.

Шевченко В.В.