Decision № 33330745, 03.09.2013, Commercial Court of Kyiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2013 р. Справа № 911/3181/13

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплексні системи безпеки 2005" до Приватного акціонерного товариства "Білоцерківський консервний завод" про стягнення боргу,

за участю представників сторін:

позивача: Щербатюк Т.О. (дов. № 1 від 02.01.2013);

відповідача: Стовбецький О.К. (дов. № 159 від 26.08.2013).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплексні системи безпеки 2005" до Приватного акціонерного товариства "Білоцерківський консервний завод" про стягнення боргу у сумі 19600 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 67 на охорону об'єкта від 28.12.2012.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.08.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.08.2013.

В судовому засіданні 27.08.2013 було оголошено перерву до 03.09.2013.

В судовому засіданні 03.09.2013 суд заслухав пояснення представників сторін. Позивач позов підтримав у повному обсязі, відповідач проти позову заперечував.

Враховуючи, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, та враховуючи, що п. 4 ч. 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

28.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплексні системи безпеки 2005" (виконавець) та Приватним акціонерним товариством "Білоцерківський консервний завод" (замовник) було укладено договір № 67 на охорону об'єкта. Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник передає, а виконавець приймає від охорону об'єкти (надалі - об'єкт), перераховані у дислокації, що охороняються. Охорона об'єкта здійснюється в ті дні та години, які визначені у дислокації об'єктів охорони.

Відповідно до п. 8.1. договору він набирає чинності з 01.01.2013 та діє протягом 12 мвісяців.

У протоколі погодження договірної ціни (додаток № 2 до договору) сторони встановили, що вартість послуг за один календарний місяць становить 12000,00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі об'єкта під охорону від 01.01.2013, погодженого сторонами, замовник передав, а виконавець прийняв під охорону об'єкти, що зазначені в додатку № 1 до договору.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 174 Господарського кодексу України та 11, 509 Цивільного кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним законодавством (ст. 627 ЦК України) передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідач звернувся до позивача з листом від 01.04.2013 № 38, у якому повідомив про дострокове розірвання договору з 05.04.2013

Таким чином суд встановив що договір № 67 на охорону об'єкта від 28.12.2012 припинив свою дію 05.04.2013, а відтак для сторін настали наслідки передбачені цивільним законодавством.

Статтею 907 Цивільного кодексу України встановлено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до п.п. 8.3., 8.5. договору кожна із сторін має право розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону письмово за 30 днів до бажаної дати розірвання договору при повному розрахунку за надані послуги. У випадку бажання замовника достроково розірвати договір без повідомлення виконавця за 30 днів до дати розірвання договору, замовник зобов'язаний в якості компенсації сплатити виконавцю кошти у розмірі місячного платежу по договору.

Оскільки відповідачем не було дотримано вимог п. 8.3. договору щодо повідомлення замовника за 30 днів до бажаної дати розірвання договору, у нього виник обо'язок сплатити суму компенсації відповідно до п. 8.5. договору, у розмірі місячного платежу по договору, тобто 12000,00 грн.

Відповідач проти цієї вимоги позивача заперечував. У відзиві відповідача на позов, останній посилається на неналежну якість наданих позивачем послуг та систематичне порушення умов договору. Проте відповідач не надав жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві обставин. Пояснювальні записки охоронців, що додані до відзиву, не можуть вважатися належними та допустимим доказами неякісності наданих послуг, а відтак не беруться судом до уваги. Окрім того, відповідач посилається на усну домовленість між керівниками позивача та відповідача щодо відсутності претензій один до одного. Вказаний факт також не береться судом до уваги, оскільки суду не надано доказів на підтвердження останнього.

Крім того, судом встановлено, що згідно актів здачі-прийняття робіт № ОУ-0000039 та № ОУ-0000049 відповідач не мав жодних претензій до позивача, щодо якості наданих послуг.

Отже, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 12000,00 грн компенсації обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами, відповідачем належним чином не спростованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 7600,00 грн основної заборгованості за договором.

Відповідно до п.п.6.2., 6.3. договору оплата за надані послуги здійснюється на підставі виставленого рахунку виконавцем, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця до 20 числа поточного місяця. На підтвердження факту надання виконавцем послуг по договору, замовнику до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим, надається відповідний акт виконаних робіт.

Відповідно до погоджених сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за березень 2013 № ОУ-0000039 та за квітень 2013 № ОУ-0000049 вартість наданих послуг становила 12000,00 грн та 1600,00 грн відповідно.

Відповідачем було здійснено часткову оплату, в наслідок якої кінцева заборгованість перед позивачем становила 7600,00 грн. Вказаний факт підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача. Крім того, факт існування боргу був визнаний відповідачем у відзиві, наданому суду.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Тож, враховуючи ту обставину, що вказаний борг утворився у відповідача у період дії договору, а також те, що останній визнав його у повному обсязі, суд вважає вимогу про стягнення з відповідача 7600,00 грн боргу обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами, а відтак такою, що підлягає задоволенню

Відтак, судом встановлено, що стягненню підлягає 12000,00 грн компенсації та 7600,00 грн боргу, що в цілому складає 19600,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача .

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Білоцерківський консервний завод" (код ЄДРПОУ 05528450) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплексні системи безпеки 2005" (код ЄДРПОУ 33684003) 19600,00 грн, а також 1720,50 грн судового збору.

3. Видати наказ.

Суддя А.Ф. Черногуз