№ 1509735, 28.03.2008, Commercial Court of Zakarpattia Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

28 березня 2008 р. Справа № 5/46-А

За позовом: ТОВ „Воєводино” с.Тур’я Пасіка, Перечинського району

До відповідача: Ужгородська МДПІ м.Ужгород

Про скасування акту податкового органу

Заступник Голови господарського суду

Суддя О.С.Йосипчук

за участю представників сторін:

позивача: Мухамедьянов В.А. - представник

відповідача: Фатула М.М. - представник,

Розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „Воєводино” с.Тур’я Пасіка до Ужгородської МДПІ про скасування податкового повідомлення–рішення від 30.01.2008р. № 45/23-0-33142002/1105.

ВСТАНОВИВ:

Предметом даного позову є вимога позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.01.2008р. № 45/23-0-33142002/1105, яким ТОВ „Воєводино”, у відповідності до п.7.8.2. ст..7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, нараховано до стягнення 17889,69 грн. податку на дивіденди та застосовано фінансову санкцію у сумі 35779,38грн., на підставі ст..17.1.9. ст..17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Згадане податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі Акту виїзної планової перевірки дотримання вимог податкового та іншого законодавства ТОВ „Воєводино” за період з 01.01.2005р. по 30.09.2007р. Даним актом зафіксовано порушення позивачем п.7.8.2.ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, яке полягало у тому, що, прийнявши рішення про виплату дивідендів засновнику за результатами діяльності товариства у 2005 році та здійснивши їх виплату у сумі 71558,77 грн. 15.12.2006р., позивач, не включив суми внесків нарахованих на суму виплачених дивідендів до розрахунку сплати єдиного податку за 2006р. (рядок 6), та не сплатив відповідний податок до бюджету.

Вимагаючи скасування оскарженого акту податкового органу, позивач посилається на фактичну сплату податку на дивіденд та на неправильне застосування позивачем у спірній ситуації ст..17.1.9. ст..17 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема посилається на законність та обгрунтованість прийнятого ним акту ненормативного характеру.

Повний текст Постанови складено 28.03.2008р.

Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши

подані по справі доказові матеріали, щодо спірного питання,

Суд відмовляє у задоволенні позову, виходячи з наступного:

У відповідності до п.7.8.2.ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів, нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п.10.1 ст.10 цього Закону. При цьому, зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до, або одночасно із виплатою дивідендів.

Судовим розглядом справи встановлено, що прийняте позивачем рішення про виплату дивідендів у сумі 71558,77 грн. за результатами діяльності підприємства у 2005 році, було реалізоване, шляхом виплати цієї суми 15.12.2006р. за видатковим касовим ордером №171 від 15.12.2006р.

За таких обставин, позаяк позивачем не подано належного доказу сплати, нарахованого у відповідності до п.10.1.ст.10 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” податку на дивіденд у сумі 17889,69 грн., оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача в цій частині стягнення слід визнати підставним та обґрунтованим (ч.1 ст.71 КАС України та ч.5 п.7.8.2.ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”).

Додатково даний висновок підтверджується і відсутністю зазначення про нарахування податку на дивіденд у рядку 6 розрахунку сплати єдиного податку, поданого позивачем 12.01.2007р. за 2006 рік.

Згідно з п.7.8.2. ст..7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо згідно із законодавством податок на дивіденд є складовою частиною єдиного податку (спеціального торгового патенту), то особа - платник такого єдиного податку (спеціального торгового патенту) зобов'язана при виплаті дивідендів нараховувати та сплачувати до бюджету, до якого зараховується такий єдиний податок (вартість спеціального торгового патенту) внесок за правилами, встановленими цим підпунктом для сплати авансового внеску з податку на прибуток, без права застосування норм підпункту 7.8.3 цього пункту. При цьому, якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними у першому, другому та третьому абзацах цього підпункту, незалежно від того, чи є особа платником податку на прибуток, чи ні.

Можливість застосування штрафу у подвійному розмірі від суми не нарахованого та несплаченого податку, коли його (податку) нарахування та сплата є обов”язковими до, або під час проведення грошових виплат, передбачена п.17.1.9. ст..17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Тому, із урахуванням того, що суму дивідендів було сплачено позивачем 15.12.2006р., а Розрахунок сплати єдиного податку, складений ним за результатами 2006 року, не містить у собі розрахунок внеску, нарахованого на суму цих дивідендів, то, за відсутності доказів сплати податку на дивіденд, слід визнати правомірним застосування, відповідачем у спірній ситуації п. п.17.1.9. ст..17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Судом відхиляється, в якості доказу сплати податку на дивіденд, посилання позивача на Податковий розрахунок сум доходу та суму утриманого прибуткового податку, а також на платіжні доручення №6 від 05.01.2007р. та №269 від 15.12.2006р. про сплату прибуткового податку з фізичної особи за 12 місяців, з огляду на приписи п.7.8.2. ст..7 та ст..10 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

На підставі наведеного та керуючись , ст.ст. 2, 7 –12, 70, 86, 94, 157, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України

СУД ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволені позову відмовити.

Постанова набирає чинності протягом 10-ти днів з дня складення в повному обсязі відповідно до ст.ст. 254, 186, 160 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.С.Йосипчук