Decision № 139200518, 30.06.2026, Shostka City and District Court of Sumy Oblast

Справа № 761/4211/26

Провадження № 2/589/2324/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 рокум. Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Прачук О.В.,

з участю секретаря судового засідання Носовської В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Шостка у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1

- про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ АБ «Укргазбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що з метою отримання банківських послуг відповідач ОСОБА_1 02.12.2024 звернувся до банку та підписав заяву-договір №2024/І_С/070-002110 про приєднання до Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб та надання послуг за платіжними картками АТ "УКРГАЗБАНК" з програмою кредитування: "ЕКО-кредитка". На підставі вказаної заяви укладено кредитний договір № 2024/І_С/070-002110. ОСОБА_1 на підставі укладеного кредитного договору отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту дозволеного овердрафту строком на 12 місяців з можливістю пролонгації. Можлива сума кредиту - 300 000 грн, відсоткова сума 45,00 % річних. Порушуючи умови Договору комплексного банківського обслуговування відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 01.01.2026 у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 121 504,06 грн, яка складається із строкової та простроченої заборгованості по кредиту і процентах.

Позивач, посилаючись на те, що відповідач, не виконує належним чином зобов`язання за договором, тим самим порушує його умови, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 121 504,06 грн заборгованості за кредитним договором та сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2 662,40 грн.

09 червня 2026 року ОСОБА_1 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив частково задовольнити позовні вимоги, а саме: в частині заборгованості за тілом кредиту в розмірі 49 067, 25 грн. Відзив обґрунтовано тим, що умови зазначеного договору суперечать Закону України «Про споживче кредитування», а отже є недійсними. Нарахування суми боргу по процентам за стандартною процентною ставкою 45 % річних не відповідають положенням Закону. Крім того, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком, який повністю залежить від волевиявлення і дій банку, тому не може бути беззаперечним доказом по справі.

11 червня 2026 до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, в якій представник позивача просила повністю задовольнити позов, мотивуючи тим, що 02.12.2024 відповідач ОСОБА_1 сам звернувся до банку та підписав власноручно заяву-договір №2024/І_С/070-002110. В день підписання заяви-договору банк видав позичальнику ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 , про отримання якої відповідач підтвердив власним підписом. Тобто своїм підписом, відповідач підтвердив досягнення згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору. Крім того, позивачем надано до суду загальну виписку по особовим рахункам за період з 02.12.2024 по 01.01.2026, яка надана відповідно до вимог закону та є документом, який може бути доказом по справі. Також відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх заперечень проти позову, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання відповідно до умов кредитного договору, здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську платіжну картку відповідача. Відтак, заперечення відповідача щодо недоведеності позовних вимог є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах справи та не підлягають задоволенню.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась, в позовній заяві просила справу слухати без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, у відзиві просив справу слухати без його участі.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 02 грудня 2024 року відповідач ОСОБА_1 02.12.2024 звернувся до банку та підписав заяву-договір №2024/І_С/070-002110 про приєднання до Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб та надання послуг за платіжними картками АТ "УКРГАЗБАНК" з програмою кредитування: "ЕКО-кредитка". На підставі вказаної заяви укладено кредитний договір № 2024/І_С/070-002110, внаслідок якого відповідачу було відкрито на картковий рахунок та субрахунок, на якому орієнтовна сума кредиту 10 000.00 грн, можлива сума кредиту 300 000.00 грн, тип кредиту - ліміт дозволеного овердрафту, щомісячний платіж по кредиту: 7 % мінімум 50.00 грн, пільговий період 70 днів, процентна ставка - 45,00% річних, процентна ставка на прострочену заборгованість: на період військового стану на території країни - 45 %, далі - 50%, комісія за видачу кредиту 2,99 % та строком на 12 місяців з можливістю пролонгації. (а.с.36-39)

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідач протягом періоду дії договору користувався вказаною платіжною карткою, що підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 22.05.2023 по 04.12.2024. (а.с.25-27)

Так, банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, у встановленому договором розмірі, однак відповідач від виконання своїх зобов`язань ухиляється.

Як вбачається із розрахунку заборгованості відповідача за Договором №2024/І_С/070-002110 від 02.12.2024 на відкриття карткового рахунку та обслуговування банківської платіжної картки АТ "УКРГАЗБАНК" станом на 01.01.2026 виникла заборгованість у загальному розмірі 121 504,06, що складається з: 49 067,25 грн - заборгованість по кредиту (поточна); 38 118,33 грн - заборгованість по кредиту (прострочена); 1 989,14 грн - заборгованість по процентах (поточна); 32 329,34 грн - заборгованість по процентах (прострочена). (а.с.23-24)

Згідно з пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено статтею 279 ЦПК.

Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.

Згідно зі статтею 14 ЦК цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтею 626 ЦК, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язаний надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /стаття1054 ЦК/.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з чч.1,2 статті 1069 ЦК, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1і2 глави 71цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконані робочу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

При оформленні кредиту, заява на отримання кредиту, підписується повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (стаття 30 ЦК).

Матеріали справи свідчать про те, що кредитний договір № 2024/І_С/070-002110 від 02.12.2024 підписано позичальником власноручно.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність волі відповідача на укладення кредитного договору на відповідних умовах шляхом підписання договору.

Так, банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, у встановленому договором розмірі, однак відповідач від виконання своїх зобов`язань ухиляється.

Факт перерахування кредитних коштів та правильність наданих товариством розрахунку заборгованості не спростована відповідачем в установленому законом порядку, вказаний розрахунок суд приймає до уваги як належний та допустимий доказ. У спростування зазначених представником позивача доводів, відповідач будь яких доказів не надав.

Враховуючи, що відповідач належним чином умови Договору не виконав суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту (поточним та простроченим) в сумі 87 185,58 гривень підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача в частині стягнення з відповідача нарахованих відсотків за Кредитним договором, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Щодо вимоги відповідача про застосування положень Закону України «Про споживче кредитування» в частині встановлення розміру денної відсоткової ставки за користуванням кредиту, суд зазначає, що така вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

З матеріалів справи вбачається, що процентна ставка за кредитним договором складає 45,00% річних, що становить 0,123% за кожен день, тому доводи відповідача щодо невідповідності умов договору ЗУ «Про споживче кредитування» не відповідають дійсності та не беруться судом до уваги.

Суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору кредиту між АТ "УКРГАЗБАНК" та відповідачем. При цьому, АТ "УКРГАЗБАНК" належним чином виконало свої обов`язки по наданню кредиту, а відповідач отримав кредитні кошти, але належним чином не виконував свої обов`язки за договором.

Відповідно до статті 526 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу приписів статті 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно зі статтею 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням проведеним належним чином.

Відповідно до статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1049 ч.1 ЦК визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1050 ЦК, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, відповідачем жодним чином спростовано не було.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідач протягом періоду дії договору користувався вказаною платіжною карткою.

При цьому, як вбачається з виписки по особовому рахунку відповідач частково сплачував заборгованість за договором, що свідчить про визнання ним факту укладення кредитного договору між ним та АТ «УКРГАЗБАНК», та те, що йому були відомі умови кредитування.

Крім цього, 24.11.2025 АТ «УКРГАЗБАНК» направив на адресу відповідача вимогу про дострокове повернення кредиту з повідомленням про наслідки невиконання умов договору, яка залишилась без реагування. (а.с.32,33)

Станом на день подачі позову до суду відповідач не вніс кошти на погашення заборгованості перед позивачем.

Згідно зі статтею 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем докази щодо укладення кредитного договору, отримання відповідачем грошових коштів у позику та розміру заборгованості є належними, допустимими і достовірними, і відповідачем спростовані не були.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги.

Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Таким чином, АТ «УКРГАЗБАНК» має право звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, які мають бути ефективно захищені шляхом стягнення з Боржника/Відповідача заборгованості. Такий спосіб захисту є належним, ефективним і правомірним і в повній мір відповідає правовій природі цивільних відносин, що існують між Позивачем і Відповідачем.

Відповідно до приписів статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підставним до задоволення.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також відрізних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 280-283, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Єреванська, буд.1, м. Київ, ЄДРПОУ 23697280) суму заборгованості за договором № 2024/І_С/070-002110 від 02.12.2024 в розмірі 121 504 грн 06 к. та суму сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 2 662 грн 40 к., загалом визначивши до стягнення 124 166 грн 46 к.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області О.В.Прачук