Decision № 137401708, 15.06.2026, Mizhhiria District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 302/721/26

Провадження № 2/302/477/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі:

секретаря судового засідання Куруц В.І.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати за ним право власності на спадкове майно за законом. Позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Буковець Міжгірського району, Закарпатської області, помер батько позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з довідкою старости с. Буковець Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі Пилипецька сільрада) від 23.09.2025 №185, померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , 1934 р.н., був постійним мешканцем АДРЕСА_1 , разом з ним на день його смерті у будинку проживали та були зареєстровані: ОСОБА_3 , 1940 р.н., - дружина померлого; ОСОБА_1 , 1966 р.н., - син померлого; ОСОБА_4 , 1969 р.н., - невістка померлого; ОСОБА_5 , 1991 р.н., - внук померлого; ОСОБА_6 , 1969 р.н., - внучка померлого. відкрилася спадщина, зокрема, на 1/2 частку у праві власності на Спадковий будинок та на земельні ділянки, зазначені у Держакті №024054 та Держакті №040733. Дане нерухоме майно у рівних частинах було успадковане дружиною померлого ОСОБА_3 та позивачем як спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі в селі Буковець Хустського району, Закарпатської області, померла мати позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Згідно з довідкою старости с. Буковець Пилипецької сільради від 01.10.2025 №193, померла ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 , 1940 р.н., була постійною мешканкою АДРЕСА_1 , разом з нею на день її смерті у будинку проживали та були зареєстровані: ОСОБА_1 , 1966 р.н., - син померлої; ОСОБА_4 , 1969 р.н., - невістка померлої; ОСОБА_5 , 1991 р.н., - внук померлої; ОСОБА_7 , 1969 р.н., - внучка померлої (зареєстрована, але не проживала); ОСОБА_8 , 2016 р.н., - правнучка померлої (зареєстрована, але не проживала); ОСОБА_9 , 2019 р.н., - правнук померлої (зареєстрований, але не проживав); ОСОБА_10 , 1993 р.н., - колишній зять померлої (зареєстрований, але не проживав). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, зокрема, на 3/4 частки у праві власності на Спадковий будинок та на 1/2 частки у праві власності на земельні ділянки, зазначені у Держакті №024054 та Держакті №040733. Дане нерухоме майно у повному обсязі було успадковане Позивачем як спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позивач, ОСОБА_1 вважається єдиним належним спадкоємцем за законом, проте нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на Спадковий будинок, відсутності інформації в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності щодо Спадкового будинку, наявністю підчисток стосовно площі та кількісних характеристик земельної ділянки у Держакті №024054 та Держакті №040733, а також розбіжностями у площах земельних ділянок та назвах урочищ, зазначених у Держакті №024054 та Держакті №040733 і рішеннях Буковецької сільради від 15.12.2002 №4 та від 08.10.2000 №2, на підставі яких ці державні акти видані. Обґрунтовуючи позов зазначеними обставинами та посилаючись на відповідні норми цивільного законодавства позивач просив визнати за ним право власності на вище згаданий житловий будинок та земельні ділянки в порядку спадкування за законом до майна померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..

02 червня 2026 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Позивач в підготовче засідання не з`явився.

Представник позивача адвокат Рішко С.І. подав суду заяву від 15 червня 2026 року, в якій просив розглянути справу без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, 15.06.2026 подала суду заяву, якою визнала позов ОСОБА_1 та просила розглянути справу без участі представника відповідача.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Буковець Міжгірського району Закарпатської області помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.23).

Згідно довідки старости с. Буковець Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі Пилипецька сільрада) від 23.09.2025 №185, померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , 1934 р.н., був постійним мешканцем АДРЕСА_1 , разом з ним на день його смерті у будинку проживали та були зареєстровані: ОСОБА_3 , 1940 р.н., - дружина померлого; ОСОБА_1 , 1966 р.н., - син померлого; ОСОБА_4 , 1969 р.н., - невістка померлого; ОСОБА_5 , 1991 р.н., - внук померлого; ОСОБА_6 , 1969 р.н., - внучка померлого (а.с.24).

ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Буковець Хустського району Закарпатської області померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 (а.с.28).

Згідно з довідкою старости с. Буковець Пилипецької сільради від 01.10.2025 року №193, померла ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 , 1940 р.н., була постійною мешканкою АДРЕСА_1 , разом з нею на день її смерті у будинку проживали та були зареєстровані: ОСОБА_1 , 1966 р.н., - син померлої; ОСОБА_4 , 1969 р.н., - невістка померлої; ОСОБА_5 , 1991 р.н., - внук померлої; ОСОБА_7 , 1969 р.н., - внучка померлої (зареєстрована, але не проживала); ОСОБА_8 , 2016 р.н., - правнучка померлої (зареєстрована, але не проживала); ОСОБА_9 , 2019 р.н., - правнук померлої (зареєстрований, але не проживав); ОСОБА_10 , 1993 р.н., - колишній зять померлої (зареєстрований, але не проживав) (а.с.29).

У 1965 році батьки позивача збудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі Спадковий будинок).

На підставі рішення Буковецької сільради від 15.12.2002 ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК №024054 від 07.07.2003, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за 1298 №198, яким посвідчувалося його право власності на земельні ділянки загальною площею 0,6094 га призначені для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, розташовані в с. Буковець Міжгірського району Закарпатської області, а саме на земельні ділянки: в урочищі «Біля хати» площею 0,0989 га; в урочищі «Загорода через хащу» площею 0,2009 га; в урочищі «Загорода (коло стовпа)» площею 0,3096 га (далі Держакт №024054).

На підставі рішення Буковецької сільради від 08.10.2000 ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК №040733 від 07.07.2003, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за 1633 №93, яким посвідчувалося його право власності на земельні ділянки загальною площею 1,9911 га призначені для ведення особистого селянського господарства, розташовані в на території Буковецької сільради, а саме на земельні ділянки: в урочищі «Голиця» площею 1,0854 га; в урочищі «Сплина (верх)» площею 0,3375 га; в урочищі «Сплина» площею 0,4196 га; в урочищі «Горбок» площею 0,1486 га (далі Держакт №040733).

На випадок своєї смерті ОСОБА_2 заповітів не складав, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 82819871 від 08.10.2025 року.

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 заповітів не складала, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №82819966 від 08.10.2025.

ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки. Останнім йому було відмовлено в учиненні відповідної нотаріальної дії на підставі підпункту п. 4.18 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту від 22.02.2012 №296/5, та п. 2.9 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року №43, було відмовлено Позивачу у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на Спадковий будинок, відсутності інформації в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності щодо Спадкового будинку, наявністю підчисток стосовно площі та кількісних характеристик земельної ділянки у Держакті №024054 та Держакті №040733, а також розбіжностями у площах земельних ділянок та назвах урочищ, зазначених у Держакті №024054 та Держакті №040733 і рішеннях Буковецької сільради від 15.12.2002 №4 та від 08.10.2000 №2, на підставі яких ці державні акти видані. (а.с. 33).

Наявність вказаного вище житлового будинку та його характеристики підтверджується технічним паспортом (а.с. 37-46).

Відповідно до підпункту 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок у 1965 році, регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об`єкта.

Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час ОСОБА_11 та ОСОБА_3 будівництва житлового будинку 1965 році передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».

Пункт 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року № 1311 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника. Відтак підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок з 26 серпня 1948 року по 22 лютого 1988 року був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (чинного на момент створення житлового будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Зважаючи на положення ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України частки подружжя фактично не були визначені, проте уважались рівними.

Статтею 60 чинного СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 і 2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Положення зазначених норм сімейного законодавства кореспондуються з відповідними приписами ст. 368 і 372 ЦК України.

З врахуванням наведеного суд доходить висновку, що подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_3 набули право спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 внаслідок його створення (завершення будівництвом), що підтверджується випискою з погосподарської книги від 23.09.2025 № 186 (а.с. 35) та технічним паспортом (а.с. 37-46).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

З`ясовуючи коло спадкоємців першої черги, які прийняли спадщину суд виходить з такого.

Відповідно до п. 3.19 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5), який відповідає ч. 3 ст. 1286 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з положеннями п. 3.20 Порядку № 296/5 факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання; іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (паспортом громадянина України, виготовленим у формі книжечки, з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання громадянина, якщо спадщина відкрилась до 01 грудня 2021 року, рішенням суду тощо).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, зокрема, на 1/2 частку у праві власності на спадковий будинок та на земельні ділянки, зазначені у Держакті №024054 та Держакті №040733. Вказане нерухоме майно у рівних частинах було успадковане дружиною померлого ОСОБА_3 та позивачем як спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Внаслідок цього частка ОСОБА_3 у праві власності на Спадковий будинок збільшилася до 3/4 часток, а частка Позивача склала 1/4 частку. Земельні ділянки, зазначені у Держакті №024054 та Держакті №040733, належали померлому ОСОБА_2 на праві особистої власності, тому вказані ділянки були успадковані ОСОБА_3 та позивачем у рівних частках по 1/2 частці.

ОСОБА_3 та позивач прийняли спадщину за ОСОБА_2 проте не звертались до нотаріуса за оформленням спадщини й отримували свідоцтв про право на спадщину за вказаним спадкодавцем.

Мати Позивача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, зокрема, на 3/4 частки у праві власності на Спадковий будинок та на 1/2 частки у праві власності на земельні ділянки, зазначені у Держакті №024054 та Держакті №040733. Дане нерухоме майно у повному обсязі було успадковане Позивачем як спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Враховуючи наведене суд встановив, що позивач, як єдиний спадкоємець за законом за померлими батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, набув право власності в цілій частині на житловий будинок під АДРЕСА_1 та земельні ділянки, зазначені у Держакті №024054 та Держакті №040733.

Суд не встановив обставин, які мали б наслідком усунення позивача від спадкування за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..

Суд не встановив обставин, які б свідчили, що спадкування позивачем за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушує права чи законні інтереси третіх осіб.

Відтак суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за законом. Водночас суд встановив наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємця, які не впливають на зміст цього права.

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб визнання права.

Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 3, 11, 16, 316-319, 321, 328, 392, 1216, 1218, 1222, 1223, 1258, 1261, 1268, 1296 Цивільного кодексу України, ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, про визнання права власності на спадкове майно, - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 , в порядку спадкування за законом до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на земельні ділянки загальною площею 0,6094 га, розташовані в с. Буковець Міжгірського (на даний час Хустського) району Закарпатської області, призначені для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК №024054, виданого 07.07.2003 Буковецькою сільською радою Міжгірського району Закарпатської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за 1298 №198, у тому числі земельну ділянку в урочищі «Біля хати» площею 0,0989 га, земельну ділянку в урочищі «Загорода через хащу» площею 0,2009 га, земельну ділянку в урочищі «Загорода (коло стовпа)» площею 0,3096 га.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 , в порядку спадкування за законом до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на земельні ділянки загальною площею 1,9911 га, розташовані на території Буковецької сільської ради Міжгірського (на даний час Хустського) району Закарпатської області, призначені для ведення особистого селянського господарства, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗК №040733, виданого 07.07.2003 Буковецькою сільською радою Міжгірського району Закарпатської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за 1633 №93, у тому числі земельну ділянку в урочищі «Голиця» площею 1,0854 га, земельну ділянку в урочищі «Сплина (верх)» площею 0,3375 га, земельну ділянку в урочищі «Сплина» площею 0,4196 га, земельну ділянку в урочищі «Горбок» площею 0,1486 га..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 15.06.2026.

Повне найменування учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області; код ЄДРПОУ 04350843; місцезнаходження: с. Пилипець, 75 Хустський район, Закарпатська область, 90011.

Суддя О. І. Повідайчик