Decision № 136755315, 22.05.2026, Tiachiv District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 307/591/26

Провадження № 2/307/247/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої судді Сас Л.Р.,

секретар судового засідання Семко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про позбавлення батьківських прав,

за участю представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Овсепян К.А. (в режимі відеоконференції),

в с т а н о в и в:

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Овсепян К.А. від імені позивачки 10 лютого 2026 року пред`явила до ОСОБА_2 позов про позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову посилалася на те, що 02 березня 2013 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 , під час перебування у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_5 .

На підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2019 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано.

На даний час позивачка перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 ».

Перебуваючи в шлюбі із батьком дитини, останній відмовлявся виконувати свої батьківські обов`язки щодо утримання спільної доньки ОСОБА_3 , у зв`язку із чим, позивачка у 2014 році змушена була звернутися до суду із позовом про стягнення із батька аліментів на утримання доньки.

В той же період позивачка припинила спільне проживання з відповідачем та переїхала з дитиною проживати до своїх батьків.

Однак, не зважаючи на судове рішення про стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини та відкрите виконавче провадження, спрямоване на примусове виконання такого рішення, відповідач жодного разу не сплатив аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , підтвердженням чого є довідка про наявність у нього заборгованості по сплаті аліментів від 18 грудня 2025 року, згідно якої борг ОСОБА_2 зі сплати аліментів складає 385 500,00 грн.

Фактично, з 2014 року та по сьогоднішній день, батьківські обов`язки щодо спільної доньки позивачка виконує самостійно.

З 2019 року відповідач припинив цікавитися життям дитини, її розвитком, матеріальним забезпеченням; більше п`яти років не телефонував доньці, не писав їй та не виходив на зв`язок із дитиною. Позивачка не володіє інформацією щодо місцезнаходження батька дитини, його місця проживання, роботи, сімейного стану. Відповідач зник із їхнього життя у 2019 році і з тих пір вони про нього не чули.

Матір дитини, ОСОБА_7 самостійно виховує та утримує спільну доньку. Саме вона щоденно піклується про її життя, здоров`я, гармонійний розвиток, належне забезпечення, а з 2020 року позивачці почав допомагати виховувати та утримувати дитину теперішній чоловік ОСОБА_10 , який фактично в повній мірі виконує функції батька.

З 2014 року батько свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, взагалі не цікавиться життям дитини, не відвідує місце її проживання, навчання та відпочинку.

Крім цього, вважає за необхідне зауважити, що матір жодним чином не перешкоджає спілкуванню дитини з батьком, однак ОСОБА_11 не бажає бачитися з донькою та спілкуватися із нею.

На даний час дитина навіть не пам`ятає як виглядає її біологічний батько, оскільки їй було лише 1,5 роки, коли зв`язок із батьком був втрачений. Все свідоме життя дитини разом з нею була тільки матір, а згодом, протягом шести років і вітчим.

Приблизно шість років мати виховує спільну доньку самостійно.

Позивачка, звертаючись із даним позовом до суду, вважає, що зі сторони батька дитини ОСОБА_2 має місце ухилення ним від виконання батьківських обов`язків, а саме, свідоме небажання батька бачитися із донькою та піклуватися про неї, а також у відсутності будь якого інтересу до її життя.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов?язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Ухилення батьків від виконання своїх обов?язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно виливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В даному випадку, відсутність будь-якої підтримки батька, свідчить про те, що його не цікавить чи забезпечена донька належним харчуванням та лікуванням, що свідчить про свідому недбалість з його боку щодо життя та розвитку дитини.

09.01.2026 матір дитини ОСОБА_1 , звернулася до органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому із заявою про надання висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , 2013 року народження.

Дане рішення позивачка ухвалила оскільки, біологічний батько дитини протягом значного часу не здійснив жодного кроку або дій спрямованих на виконання ним своїх батьківських обов?язків.

Відповідач не відвідує дитину, не спілкується з нею, не проявляє любов та турботу до доньки, жодним чином не проявив себе як батько.

Враховуючи викладене, сукупність зазначених обставин свідчить про те, що з 2014 року батько самоусунулася від виконання своїх батьківських обов?язків щодо виховання, піклування про фізичний і духовний розвиток доньки, підготовку до самостійного життя, не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не надає кошти на її утримання, у зв`язку із чим просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки таке рішення буде сприяти забезпеченню інтересів дитини.

Ухвалою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 23 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 06 квітня 2026 року.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 14 травня 2026 року.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Овсепян К.А. в обґрунтування позовних вимог посилалвся на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради будучи належним чином повідомленими про судове засідання, у судове засідання не з`явилися без повідомлення причин, відповідач відзиву не подав, у зв`язку з чим суд, на підставі п. 1) ч. 3 ст. 223 ЦПК України, постановив ухвалу про розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши пояснення представника позивачки, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 02 березня 2013 року, під час перебування у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_12 (а. с. 9, 10, 11).

Вказаний шлюб розірвано рішенням Ужгородського міжрайонного суду Закарпатської області від 25 квітня 2019 року (а. с. 10 - 11).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 відомо, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 20 грудня 2022 року і після державної реєстрації прізвище чоловіка та дружини ОСОБА_9 , про що складено відповідний актовий запис № 1493 (а. с. 12).

Згідно витягу із реєстру Ужгородської територіальної громади № 2023/000292468 від 12.01.2023 та акту про встановлення факту проживання/непроживання осіб (особи) за місцем, або не за місцем реєстрації, складеного ОСОБА_13 , жителькою АДРЕСА_1 , ОСОБА_14 , жителькою АДРЕСА_2 та ОСОБА_15 , жителькою АДРЕСА_3 відомо, що станом на 2025 рік, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 разом із ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 16, 17).

Згідно довідки № 01-12/17 від 09.01.2026 та характеристики 01-32/1241 від 19.12.2025, виданих директором Ужгородського ліцею № 5 імені Івана Чендея щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що така є ученицею 7-Д класу денної (очної) форми навчання вказаного навчального закладу; за час навчання проявила достатні та високі навчальні здібності, на уроках активна, в класі користується авторитетом, сумлінно виконує свої обов`язки, характеризується як позитивна і соціалізована дитина; матір регулярно відвідує батьківські збори, систематично цікавиться успішністю доньки, вітчим бере участь у вихованні падчерки, регулярно відвозить дівчинку на навчання до ліцею та позакласні заходи; біологічний батько не бере участі у соціалізації та вихованні дитини (а. с. 18, 19).

Згідно характеристики № 212 від 30.11.2025 складеної директором ТОВ «Белівер», ОСОБА_1 із грудня 2021 року працює у вказаному товаристі на посаді бухгалтера, має повну вищу освіту, одружена, виховує двоє дітей; за час роботи проявила себе як кваліфікований фахівець, в колективі користується повагою, дотримується корпоративних правил та норм, старанна; відповідально виконує завдання, дотримується термінів їх виконная; не порушує правила внутрішнього трудового розпорядку, умов трудового договору, працює продуктино, користується довірою керівництва; культурна, має високі моральні якості (а. с. 20).

Із письмових пояснень ОСОБА_18 , жительки АДРЕСА_5 , ОСОБА_15 , жительки АДРЕСА_3 та ОСОБА_13 , жительки АДРЕСА_1 відомо, що вони є сусідками ОСОБА_1 . Позивачка сама займалася вихованням доньки, окрім її батьків їй ніхто не допомагав; біологічного батька ОСОБА_2 сусіди жодного разу не бачили, він не допомагає у вихованні та утриманні дитини, жодного разу її не навідував; зараз ОСОБА_19 одружена вдруге, разом із чоловіком ОСОБА_20 виховують двоє дітей, зокрема доньку ОСОБА_7 від першого шлюбу ОСОБА_3 ; вітчим займається вихованням дитини, її утриманням, начанням та дозвіллям, як справжній батько (а. с. 13 - 15).

Згідно розрахунку заборгованості № 7-77404071 від 18.12.2025, проведеного відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , наявна заборгованість по аліментах станом на 01.12.2025 241 500 грн.; враховуючи штрафні санкції, у зв`язку із наявністю боргу, загальна сума заборгованості зі сплати аліментів, станом на 01.12.2025 складає 385 500,00 грн. (а. с. 22).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці .

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення,судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа №753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Аналізуючи вимоги та положення вищезазначеного законодавства, а також враховуючи, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстави позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Так, статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 198/17/01-20 від 17 лютого 2026 року вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 85 - 89).

Слід зазначити, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 13 березня 2019 року, прийнятій по справі №631/2406/15-ц.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування не містить жодних обставин та будь-яких обґрунтувань, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позбавлення батьківських прав застосовується судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачем відносно дочки у матеріалах справи відсутні.

Позивачкою не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збігом певних життєвих обставин.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

За наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові та наданих в судовому засіданні пояснень її представника про нехтування відповідачем своїми обов`язками щодо виховання та утримання дитини, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а докази, які були надані позивачкою та її представниками, суд не вважає достатніми та переконливими для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки.

Разом з тим положеннями 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках з урахуванням особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

З огляду на те, що під час судового розгляду частково підтвердився факт неналежного виконання відповідачем батьківських обов`язків, з урахуванням обставин цієї справи, діючи в найкращих інтересах дитини, слід спонукати відповідача до виконання таких обов`язків та попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно дочки не відповідатиме інтересам дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, слід покласти на позивачку.

У судовому засіданні 14 травня 2026 року суд відповідно до вимог ст. 244 ЦПК України перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відклавши ухвалення та проголошення судового рішення на 22 травня 2026 року на 10 годину.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов`язків, для чого направити копію даного рішення вказаному органу для виконання.

Судові витрати покласти на позивачку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 .

Представник позивачки: ОСОБА_21 , АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , місце проживання якого зареєстроване: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер платника податків невідомий.

Третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, адреса місцезнаходження: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Поштова, 3, код ЄДРПОУ: 04053699.

Повне судове рішення складено 22 травня 2026 року.

Суддя Л.Р.Сас