Решение № 138979595, 13.08.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 13.08.2026

Справа № 334/5592/26

Провадження № 2/334/4003/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісова М.В., за участю секретаря судового засідання Засько О.А.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

встановив:

представник позивача Ткаченко М.М. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на корись позивача заборгованість за Договором № 482963536 від 04.11.2019 в сумі 16 665,54 гривень.

Позов обґрунтовує тим, що 04.11.2019 між АТ «АЛЬФА-БАНК» та відповідачем укладений Договір № 482963536, відповідно до якої остання отримала кредит в сумі 12 946,71 гривень, у строк до 05.11.2021, зі сплатою процентів в розмірі 0,01 %. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання. Відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит. АТ «АЛЬФА-БАНК» змінило найменування на АТ «СЕНС БАНК». 17.05.2021 АТ «АЛЬФА-БАНК» відступило ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» право вимоги за договором № 482963536. 18.05.2021 ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за вказаним договором. 10.01.2023 ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за договором. Заборгованість відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку із чим обліковується прострочена заборгованість в сумі 16 665,54 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 11 341,49 гривня, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 4 525,34 гривень, заборгованість за пенею та/або штрафами 200 гривень, інфляційні збитки 495,24 гривень, нараховані 3% річних 103,47 гривні.

Відповідач відзив на позов не подав.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, витребувані у АТ «СЕНС БАНК» докази, які були подані суду 06.07.2026.

Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена позивачу в його електронний кабінет та отримана ним 16.06.2026. Отже відповідно до пункту 2 частини шостої статті 272 ЦПК України позивач є належним чином повідомленим про розгляд справи. Також ухвала про відкриття провадження у справі надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зареєстрованим у встановленому законом порядку його місцем проживання. Рекомендований лист повернувся до суду з відміткою про відсутність відповідача за адресою місцезнаходження від 24.06.2026. Таким чином відповідно до пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України відповідач є належним чином повідомленим про розгляд справи.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

04.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «АЛЬФА-БАНК» з офертою на укладання угоди про надання кредиту № 482963536, в якій просила надати йому кредит у сумі 12 946,71 гривень, з процентною ставкою 0,01 %, на строк 24 місяці. Запропонував встановити комісійну винагороду за обслуговування кредиту у період з 1-го по 9-й місяць користування кредитом 35 гривень (фіксована частина), у період з 10-го по 36-й місяць 3,25 % від суми кредиту (змінна частина), а також 35 гривень (фіксована частина). Дата повернення кредиту 05.11.2021.

04.11.2019 ПАТ «АЛЬФА-БАНК» акцептувало пропозицію відповідача та запропоновані ним умови.

Факт отримання відповідачем кредиту в сумі 12 946,71 гривень підтверджується випискою по особовим рахункам з 04.11.2019 по 17.05.2021.

АТ «СЕНС БАНК» є правонаступником АТ «АЛЬФА-БАНК».

Відповідно до виписки по особовим рахункам з 04.11.2019 по 17.05.2021 станом на 17.05.2021 заборгованість відповідача за Договором № 482963536 складала 16 066,30 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 341,49 гривня, заборгованість за нарахованими процентами 1,45 гривня, заборгованість по комісії 4 523,36 гривні, штрафи 200 гривень.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Судом встановлено, що кредитодавець АТ «СЕНС БАНК» свої зобов`язання за Договором № 482963536 виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 12 946,71 гривень на строк 24 місяці (дата повернення кредиту 05.11.2021), процентною ставкою 0,01 %, комісійною винагородою за обслуговування кредиту у період з 1-го по 9-й місяць користування кредитом 35 гривень (фіксована частина), у період з 10-го по 36-й місяць 3,25 % від суми кредиту (змінна частина), а також 35 гривень (фіксована частина).

Станом на 17.05.2021 заборгованість відповідача за Договором № 482963536 складала 16 066,30 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 341,49 гривня, заборгованість за нарахованими процентами 1,45 гривня, заборгованість по комісії 4 523,36 гривні, штрафи 200 гривень.

Перевіривши вказаний розрахунок заборгованості, суд дійшов висновок, що в частині нарахування процентів за користування кредитом, він є обґрунтованим.

При цьому тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредиту заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), на яку представник позивача посилався у позовній заяві для підтвердження правомірності нарахування комісії за обслуговування кредиту.

Договором № 482963536 не визначені складові комісії за обслуговування кредиту, що не виключає того, що до її складу кредитодавець міг включити плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає не частіше одного разу на місяць.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що умови пункту 1 Договору № 482963536 в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, а нарахування кредитодавцем заборгованості за комісією в сумі 4 523,36 гривня було безпідставним.

Також відповідно до виписки по особовим рахункам відповідачем 05.12.2019, 21.12.2019, 13.01.2021 була сплачена кредитодавцю комісія за обслуговування кредиту в сумі 70 гривень.

Також кредитодавцем нарахована відповідачу заборгованість за штрафами в сумі 200 гривень.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Договір № 482963536 не містить умов про забезпечення виконання зобов`язань за договором неустойкою.

У Паспорті споживчого кредиту містяться умови про забезпечення виконання зобов`язань за договорами у виді штрафу за кожне прострочення платежу від одного до чотирьох днів 50 гривень, понад п`ять днів 150 гривень.

Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»).

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ «СЕНС БАНК» дотрималось вимог, передбачених частиною першою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо сплати неустойки.

За таких обставин необхідно відмовити у позові в частині стягнення штрафів в сумі 200 гривень.

Відповідно до виписки по рахункам 13.01.2020 відповідачем сплачений штраф у сумі 50 гривень, який необхідно вирахувати із заборгованості за тілом кредиту.

У зв`язку з нікчемністю умов Договору № 482963536 про сплату комісії за обслуговування кредиту, відсутність у договорі умов про сплату неустойки, несплачені відповідачем комісію та штраф необхідно вирахувати з заборгованості за тілом кредиту, яка склала 11 221,49 гривня (11 341,49 гривень (заявлена заборгованість за тілом кредиту) 70 гривень (сплачена відповідачем комісія) 50 гривень (сплачений відповідачем штраф).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що станом на 17.05.2021 заборгованість відповідача перед кредитодавцем АТ «СЕНС БАНК» за Договором № 482963536 складала 11 222,94 гривні, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 221,49 гривня, заборгованість за нарахованими процентами 1,45 гривня.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: (1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); (2) правонаступництва; (3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); (4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), що передбачено частиною першою статті 1078 ЦК України.

У статті 1082 ЦК України зазначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до Договору факторингу № 2 від 17.05.2021, реєстру боржників, платіжного доручення, АТ «АЛЬФА-БАНК» відступило ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» право вимоги за Договором № 482963536 у сумі 16 066,30 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 341,49 гривня, заборгованість за нарахованими процентами та комісією - 4 524,81 гривні, штрафи 200 гривень.

На підставі Договору факторингу № 18-0521 від 18.05.2021, реєстру боржників, платіжних доручень, ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за Договором № 482963536 в сумі 16 066,30 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 341,49 гривня, заборгованість за нарахованими процентами та комісією - 4 524,81 гривні, штрафи 200 гривень.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» заборгованість відповідачки за Договором № 482963536 станом на 10.01.2023 складала 16 665,54 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 341,49 гривня, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 4 524,81 гривні, пеня 200 гривень, нараховані проценти з 18.05.2021 до 04.11.2021 0,53 гривень, інфляційні збитки 495,24 гривень, 3 % річних 103,47 гривні.

Проценти за Договором № 482963536 нараховані новим кредитором у межах строку кредитування та за процентною ставкою передбаченими договором.

Провівши власний розрахунок заборгованості, з урахуванням визначеного цим рішенням тілу кредиту, суд встановив, що заборгованість відповідача перед ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за Договором № 482963536 в частині процентів станом на 10.01.2023 складала 0,53 гривень (11 221,49 гривень (заборгованість за тілом кредиту х 0,01 % : 365 днів х 171 день (період заборгованості)).

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) в пунктах 95-108 щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Таким чином одночасне нарахування ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» процентів, передбачених Договором № 482963536 та процентів, які є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання є безпідставним, внаслідок чого позов в частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 103,47 гривні задоволенню не підлягає.

Провівши розрахунок інфляційних втрат за період з 05.11.2021 до 23.02.2022, суд встановив, що вони склали 490 гривень (11 221,49 гривень (заборгованість за тілом кредиту) х (1,008 х 1,006 х 1,013 х 1,016 (індекси інфляції) 11 221,49 гривень)).

Договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023, акту прийому-передачі реєстру боржників, акту зарахування зустрічних однорідних вимог, реєстру боржників, підтверджується відступлення ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до відповідача за Договором № 482963536 у сумі 16 665,54 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 341,49 гривня, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 4 524,81 гривні, пеня 200 гривень, нараховані проценти з 18.05.2021 до 04.11.2021 0,53 гривень, відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України 598,71 гривень.

Таким чином позивач ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» є новим кредитором за Договором № 482963536.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором № 482963536 від 04.11.2019 у сумі 11 713,47 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11 221,49 гривня, заборгованість за нарахованими АТ «СЕНС БАНК» процентами 1,45 гривня, заборгованість за нарахованими ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» процентами 0,53 гривень, інфляційними втратами 490 гривень.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Судом встановлено, що 01.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» в особі керуючого партнера Бурдюг Тетяни Вікторівни укладений Договір про надання правової допомоги № 01-07/2024.

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 1115 від 01.04.2026, витягу з Акту № 21 про надання юридичної допомоги від 30.04.2026, вартість витрат на надання професійної правничої допомоги у цій справі складає 9 000 гривень, яка складається з надання усної консультації з вивченням документів (2 години) 3 000 гривень, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (2 години) 3 000 гривень.

З огляду на наведені мотиви та надані позивачем докази на обґрунтування розміру заявлених до розподілу витрат на професійну правничу допомогу та матеріали справи, суд відзначає таке.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 137 ЦПК України, визначені також положеннями частин п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (п`ятої та встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-79 ЦПК України.

Отже, у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15-ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Суд, оцінивши надані позивачем в обґрунтування адвокатських витрат документи, вважає, що такі дії (послуги), як надання усної та письмової консультації є складовими процесу складання позовної заяви.

Схожа права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 6 березня 2024 року у справі № 918/535/23.

Стягнення витрат на правничу допомогу, до складу якої включено витрати на складання позовної заяви в сумі 6 000 гривень, суд визнає виправданим.

Відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не подав.

Отже, з огляду на положення статей 89, 133, 137, 141 ЦПК України, зважаючи на фактичний об`єм послуг, наданих адвокатом позивачу, розгляд справи у спрощеному провадження без повідомлення (виклику) сторін, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що реальні витрати позивача на професійну правничу допомогу складають 6 000 гривень.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 339,10 гривень (3 328 гривень (сплачений судовий збір) ? (11 713,47 гривень (задоволена частина позову) ? 100 % : 16 665,54 гривень (ціна позову)), а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 217,13 гривень (6 000 гривень (реальні витрати на професійну правничу допомогу) ? (11 713,47 гривень (задоволена частина позову) ? 100 % : 16 665,54 гривень (ціна позову)). Інші судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором № 482963536 від 04.11.2019 в сумі 11 713 (одинадцять тисяч сімсот тринадцять) гривень 47 копійок.

У позові в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судові витрати у сумі 6 556 (шість тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) гривень 23 копійки, які складаються із: судового збору в сумі 2 339 (дві тисячі триста тридцять дев`ять) гривень 10 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 217 (чотири тисячі двісті сімнадцять) гривень 13 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Реквізити учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, м. Київ, код ЄДРПОУ 44276926,

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя М.В. Фетісов