Decision № 97253021, 27.05.2021, Rakhiv District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 305/373/20

Провадження по справі 2/305/121/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2021 року. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді В.Е.Ємчука

за участі: секретаря судового засідання Шемота М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахові, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", в інтересах якого діє Мальцева Анастасія Владленівна, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі Позивач) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном. Позов мотивувала тим, що згідно із ЗУ "Про іпотеку" право власності на будинок, загальною площею, 266,67 кв.м., житловою площею 160,36 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 перереєстровано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". Право власності на даний об`єкт було зареєстровано за Позивачем, отже останній є законним власником цього будинку, а Відповідачі, втративши право власності на квартиру, одночасно втратили право користування нею. Водночас вони зареєстровані в даному будинку. Позивач звернувся до Відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, направляв їм вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, колишній власник, продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії Відповідачів створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном. Оскільки Відповідачі не є власниками квартири, надалі продовжують проживати у ній без будь-яких правових підстав, фактично порушують законні права власника, а отже, на думку позивача, підлягають виселенню з квартири. У зв`язку з наведеним, представник позивача просить зняти з реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з будинку, загальною площею 266,67 кв.м., житловою площею 160,36 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком, загальною площею 266,67 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . також просить стягнути солідарно з Відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" витрати по сплаті судового збору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, , ОСОБА_5 , яка є представником Позивача, надала суду заяву, в якій просить справу розглянути без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про відкриття провадження у даній справі були належним чином повідомлені, що підтверджено повідомленням Укрпошти про вручення їм 02.04.2020 поштового відправлення. Про час та місце розгляду справи суд своєчасно повідомляв Відповідачів, шляхом надсилання судових повісток за місцем їх проживання, однак повістки були повернуті до суду через те, що вони виїхали з місця проживання. Оскільки Відповідачі не виконали свого обов`язку, передбаченого ст.131 ЦПК України, щодо повідомлення суд про зміну свого місця проживання, отже у суду не було інформації про їх місце проживання, тому виклик Відповідачів до суду здійснювався, шляхом публікації на сайті Судової влади оголошення про виклик до суду, отже ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вважаються такими, що повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилися заяв про відкладення розгляду справи суду не надавали. Відзиву на позов у встановлений строк не подали.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що Відповідачі у встановлений законом строк відзив не подали, у матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Оскільки розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, приходить до такого висновку.

З матеріалів справи встановлено, що 17 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі Довіреності від 22.06.2007 року №4802 представник ОСОБА_2 , був укладений кредитний договір № 1541, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 50000 доларів США з процентною ставкою 13% річних на строк до 16 вересня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 17 вересня 2007 року між сторонами, Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство) як Іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , від імені якої діяв на підставі Довіреності від 22.06.2007 року №4802 представник ОСОБА_2 , як Іпотекодавцем)укладений іпотечний договір, який забезпечував вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №1541 від 17.09.2007 року, пункт 1.2 якого передбачає передання Іпотекодавцем на забезпечення виконання основного зобов`язання належного Іпотекодавцю на праві власності майно - будинок АДРЕСА_2 , житлова площа якого складає 160,36 кв.м., загальна площа - 266,67 кв.м. і належить Іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. 04.09.2007 за реєстровим номером №1-2935. Право власності на об`єкт нерухомого майна зареєстровано в бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №2 за номером 321, реєстраційний номер в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 20136368.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №160220543 від 20.03.2019 власником житлового будинку АДРЕСА_2 є ТОВ "Кредитні ініціативи". Підстава виникнення права власності - повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору, серія та номер 8999, виданий 18.12.2018, видавник Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". Підстава внесення запису про право власності - Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу) індексний номер 46020465 від 19.03.2019.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Середньоводянської сільської ради №1764 від 07.10.2019, яка приєднана Позивачем до матеріалів позовної заяви, вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , 1976 року народження, ОСОБА_2 , 1972 року народження та ОСОБА_3 , 1992 року народження.

ТОВ "Кредитні ініціативи" 08.01.2020 на адресу відповідачів, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надсилало письмову вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку з житлового будинку, який належить на праві власності ТОВ "Кредитні ініціативи", за адресою: АДРЕСА_1 . Даних про те, чи була вручена дана вимога Відповідачам, у суду немає.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15). Такий правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року по справі № 643/18788/15-ц, провадження № 14-93цс19. У цій постанові, зокрема зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню вказані норми. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутому позивачем на підставі іпотечного договору будинку, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо будинок придбаний не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірним будинком і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у цьому будинку й право користування житлом.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, провадження № 61-44536св18 та у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 335/6482/19.

Докази про те, що переданий в іпотеку спірний будинок був придбаний Відповідачами за кредитні кошти відсутні. Навпаки, згідно з даними в Іпотечному договорі 17.09.2007, предмет іпотеки, яким є будинок АДРЕСА_2 , житлова площа якого складає 160,36 кв.м., загальна площа - 266,67 кв.м., належав Іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. 04.09.2007 за реєстровим номером №1-2935.

Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, Позивач зазначає, що він набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку та заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані Відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.

Разом з тим, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання Відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_2 , оскільки при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя позивач ТОВ "Кредитні ініціативи" був обізнаний про наявність обтяжень спірного будинку, який належав на праві власності іпотекодавцю, яким є Відповідач, ОСОБА_1 , зокрема, про наявність відповідних речових прав ОСОБА_1 , яка з 04 вересня 2007 року була власником будинку, зареєстрована у ньому з 18.02.1998 року й проживає у спірному житловому приміщенні разом із членами своєї сім`ї. Даних про те, що Відповідачів є інше житло суду не надано. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо житло придбане не за рахунок коштів, отриманих у позику, тому Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку з невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірного будинку обмежуються у зв`язку з наявністю прав осіб, які мають право користування вказаним будинком.

Крім того, суд вважає необґрунтованою позовну вимогу Позивача пред`явлену до Відповідачів про примусове зняття з реєстраційного обліку, оскільки таку вимогу може бути пред`явлено лише до органу реєстрації у разі відмови останнього у вчиненні таких дій за наявності передбачених ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» підстав, в тому числі за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення особи права користування житловим приміщенням.

Отже, відсутні підстави для задоволення вимоги Позивача про примусове зняття з реєстраційного обліку Відповідачів, з огляду на відсутність з боку Відповідачів порушень прав Позивача в цій частині спору.

Крім того, вимога до ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку є безпідставною та до задоволення не підлягає ще й з тих підстав, що згідно з наданими Середньоводянською сільською радою та Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС в Закарпатській області на запит суду в порядку ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України відомостями, громадянка ОСОБА_3 зареєстрованою в будинку АДРЕСА_2 не значиться.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, є необґрунтованим та не підлягає задоволенню у повному обсязі.

В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК суд,

ВИРІШИВ :

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", в інтересах якого діє Мальцева Анастасія Владленівна, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном.

Судові витрати залишити за Позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: В.Е.Ємчук